Рішення

від 02.05.2024 по справі 420/6231/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6231/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012), про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 14.02.2024 №155350018540;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.05.1983 по 15.06.1990 в колгоспі ім. Котовського, з 19.06.1990 по 01.06.1994 в Первомайському сільському клубі та з 28.05.2003 по 03.05.2012 в ПП «ТУР» та призначити пенсію за віком з дня виникнення права, починаючи з 10.12.2023.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що по досягненню 60-ти річного (09.12.2023), у встановлений законом строк 3-х місячний строк, а саме - 07.02.2024 року, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі управління) з заявою про призначенням пенсії за віком, надавши всі необхідні документи та довідки. Однак, рішенням від 14.02.2024 № 155350018540, їй відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з не врахуванням до загального стажу періодів роботи з 01.05.1983 по 15.06.1990 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 (оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві), з 19.06.1990 по 01.06.1994 (запис про звільнення завірено печаткою, яка не відповідає чинному законодавству за цей період) та період з 28.05.2003 по 03.05.2012 згідно довідки від 29.11.2016 №94/а оскільки, згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків.

Позивач з рішенням про відмову у призначенні пенсії не погоджується з наступних підстав.

Як стверджує позивач, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі). Позивачем звернуто увагу, що відповідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 (стор. 18-19 «Трудовое участие в общественном хозяйстве» (мовою оригіналу), містяться відмітки про кількість відпрацьованих днів за рік та кількість установлених мінімумів трудових днів, нарахування за рік, за період з 1983 по 1990 роки. Вказані записи завірені печатками та підписами. Однак управлінням зазначені дані не були враховані при винесенні рішення про відмову у призначенні пенсії.

Також позивачем повідомлено, що з метою підтвердження трудового стажу з 01.05.1983 по 15.06.1990 в колгоспі ім. Котовського вона звернулась до архівної установи для надання довідки, яка підтверджує трудовий стаж у колгоспі. Однак, згідно листа та довідки відділу трудового архіву Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 21.01.2024 № 4, документи з особового складу КСП «Першотравневе» на зберігання до архіву не передавались у зв`язку з пожежею, яка відбулась 29.03.2014.

Заперечуючи щодо неврахування до загального трудового стажу періоду роботи з 28.05.2003 по 03.05.2012 в ПП «ТУР», позивач вказує, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Також, на думку позивача, неврахування періоду роботи з 19.06.1990 по 01.06.1994 в Первомайському сільському клубі через наявність відтиску печатки, як вважає управління, такого що не відповідає чинному законодавству за цей період, не є тим недоліком трудової книжки чи записів у них, за наявності якого трудовий стаж не може вважатися підтвердженим. Крім того, управління не наводить норму законодавства, яка порушена. Таким чином, це лише припущення, яке не підтверджене нормами законодавства.

З підстав викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 04.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Цією ж ухвалою суду від 04.03.2024 року витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчені копії документів, з якими ОСОБА_1 звернулась за призначенням пенсії.

19.03.2024 року до суду від Головного управління ПФУ в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов, вимоги якого відповідач вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, відповідачем зазначено, що на підстави заяви та наданих документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 14.02.2023 винесено Рішення № 155350018540 про відмову у призначенні пенсії Позивачу, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно наданих документів страховий стаж Позивача, що дає право на призначення пенсії становить 19 років 6 місяців 0 днів. Отже, враховуючи те, що у Позивача відсутній необхідний страховий стаж роботи у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії.

На думку відповідача, позовна вимога Позивача щодо зобов`язання Головного управління здійснити призначення пенсії за віком з дня виникнення права, починаючи з 10.12.2023, також не підлягає задоволенню з підстав, що судом не може прийматись відповідне рішення, оскільки це є втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади та буде виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

19.03.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшла належним чином засвідчена копія пенсійної справи ОСОБА_1 .

01.04.2024 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

У відзиві звернуто увагу, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №155350018540 від 14.02.2024 відмовлено позивачу у призначенні пенсії в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Так, необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років. Страховий стаж позивача становить 19 років 06 місяців 0 днів. За доданими документами не зараховано:

період роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 20.02.1985 з 01.05.1983 по 15.06.1990 (відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі громадському господарстві);

з 19.06.1990 по 01.06.1994 (запис про звільнення завірено печаткою, яка не відповідає чинному законодавству на цей період),

Не враховано період роботи з 28.05.2003 по 03.05.2012 довідка № 94 а від 29.11.2016, оскільки відповідно даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкове державне соціальне страхування відсутня сплата страхових внесків.

На виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.05.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування відбувався протягом 1998-2000 років. Починаючи з 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови 794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов`язковим.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію відповідач наголошує дискреційності таких повноважень пенсійного органу.

З огляду на викладене відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Інші заяви по суті, клопотання та додаткові докази станом на час розгляду справи до суду не надходили.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (надалі позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою від 07.02.204 року про призначення пенсії за віком.

До заяви про призначення пенсії за віком позивачем додано копії: довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорту, військового квитка серії НОМЕР_3 , трудової книжки серії НОМЕР_4 , трудової книжки серії НОМЕР_5 , заяви про виплату банківський рахунок.

Згідно розписки-повідомлення заяву та документи гр. ОСОБА_1 прийнято 07.02.2024 року і зареєстровано за №804.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Запорізькій області, за результатом опрацювання якої прийнято рішення № 155350018540 від 14.02.2024 року про відмову в призначенні пенсії. Підставою для відмови визначено відсутність необхідного страхового стажу позивача для призначення пенсії. Так, в оскаржуваному рішенні зазначено:

«Статтею 26 Закону 1058 визначено умови призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявного страхового стажу не менше 30 років.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 20.02.1985 р. з 01.05.1983 р. по 15.06.1990 р. (відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві); з 19.06.1990р. по 01.06.1994р. (запис про звільнення завірено печаткою, яка не відповідає чинному законодавству на цей період).

Не враховано період роботи з 28.05.2003р. по 03.05.2012р. довідка № 94-а від 29.11.2016р., оскільки відповідно даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків.

Водночас повідомляємо, що на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років. Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов`язковим.

Страховий стаж заявника становить 19 років 6 місяців 0 днів.»

Не погодившись з відмовою у зарахуванні зазначений у спірному рішенні періодів до страхового стажу при призначенні пенсії та відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09 липня 2003 року, Законом України Про пенсійне забезпечення № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637, Основними положення про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року Про трудові книжки колгоспників.

Відповідно до статті 1 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ст. 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV (дата набрання чинності - 01.01.2004 року), призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до пп. 1.7, 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (надалі - Порядок № 22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).

Згідно п.4.2. Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Суд встановив, що 07.02.2024 року (тобто по досягненню пенсійного віку - 60-річчя) позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії, проте рішенням ГУ ПФУ у Запорізькій області № 155350018540 від 14.02.2024 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії, відповідач посилається на те, що особа не має необхідного страхового стажу, визначеного п.1 ст. 26 Закону № 1058-IV.

Відповідно ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 цього Закону встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно оскаржуваного рішення позивачу до загального страхового стажу не враховано періоди роботи:

з 01.05.1983 р. по 15.06.1990 р., оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві;

з 19.06.1990 р. по 01.06.1994 р., оскільки запис про звільнення завірено печаткою, яка не відповідає чинному законодавству на цей період.

Не враховано також період роботи з 28.05.2003 р. по 03.05.2012 р. довідка № 94-а від 29.11.2016 р., оскільки відповідно даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків.

Відповідно записам трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 ОСОБА_1 :

-01.05.1983 року - прийнята у члени колгоспу ім. Котовського;

-15.06.1990 року - звільнена з колгоспу ім.. Котовського;

-19.06.1990 року - назначена на посаду завідуючої Первомайського сільського клубу;

-01.06.1994 року звільнена з посади завідуючої Первомайського сільського клубу;

-27.12.1994 року - прийнята на посаду тех. працівника Первомайського сільського клубу;

-11.09.2002 року звільнена з посади тех. працівника Первомайського сільського клубу;

-12.11.2002 року прийнята на посаду робітниці відділу селекції та насінництва кукурудзи Селекціно-генетичного інституту Навчальний центр насіннєзнавства та сортовивчення;

-27.05.2003 року звільнена з посади робітниці відділу селекції та насінництва кукурудзи Селекціно-генетичного інституту Навчальний центр насіннєзнавства та сортовивчення;

04.05.2012 року - прийнята на посаду прибиральника виробничих приміщень магазину «Мега-Антошка»;

-26.12.2012 року звільнена з посади прибиральника виробничих приміщень магазину «Мега-Антошка»;

-27.12.2012 року - прийнята на посаду прибиральника виробничих приміщень магазину «Мега-Антошка»;

-17.10.2018 року звільнена з посади прибиральника виробничих приміщень магазину «Мега-Антошка»;

Як зазначено в оскаржуваному рішення, періоди роботи позивача у колгоспі ім.. Котовського згідно записам трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 , до її страхового стажу не зараховані.

Надаючи оцінку зазначеному, суд виходить з наступного.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Нормативно-правовим актом, який регулював надання трудових і соціальних пенсій всім непрацездатним громадянам України, до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII).

Відповідно до ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року Про трудові книжки колгоспників було затверджено Основні положення про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників.

Відповідно п. 2 вказаної Постанови трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів, в тому числі на членів риболовецьких колгоспів, з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

Згідно пунктів 1-3 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться в присутності особи, яку прийнято в члени колгоспу.

Відповідно до п. 5 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, в трудову книжку колгоспника вносяться, зокрема, відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства у колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.

Згідно п. 13 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердив Порядок № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У п. 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведених норм Порядку № 637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Також, відповідно п. 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.

Судом встановлено, що в матеріалах пенсійної справи позивача міститься трудова книжка колгоспника ОСОБА_1 ..

Так, відповідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 позивача 01.05.1983 року прийнято у члени колгоспу ім. Котовського та 15.06.1990 року звільнено з колгоспу ім. Котовського.

У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву достовірність вказаних записів у трудовій книжці, зазначивши в оскаржуваному рішенні про відсутність інформації про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві.

Згідно абз. 2 ст. 56 Закону №1788-XII при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин

Із записів трудової книжки колгоспника суд встановив, що вони містять необхідні відомості про трудову участь, зокрема прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання позивачем (арк. 18-19 трудової книжки).

Отже, твердження відповідача щодо відсутності інформації про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві не знайшли свого підтвердження.

Так, згідно даних трудової участі в громадському господарстві, у 1983-1989 роках позивачем не було виконано мінімумів трудової участі в громадському господарстві. Поряд з цим, розділ причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві у зазначений період є заповненим.

Відповідно даних трудової книжки колгоспника у 1984 році позивачка перебувала у декретній відпустці.

З доданого до оскаржуваного рішення розрахунку стажу вбачається, що період відпустки за догляду за дитиною до трьох років зараховані позивачу до страхового стажу для обчислення права на пенсію за віком, та складає 4 роки 9 місяців 18 днів.

Графа трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 щодо виконання мінімумів трудової участі в громадському господарстві у 1990 році є незаповненою.

Проте, суд звертає увагу, що пунктом 13 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників визначено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Верховним Судом сформований правовий висновок, згідно якого право пенсіонера на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні (постанови від 07.02.2018 по справі №275/615/17, від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а).

Верховний Суд свої висновки підтвердив у постанові від 20.01.2022 року №591/7003/16а, згідно якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд враховує намагання позивача отримати довідку з архівної установи щодо підтвердження трудового стажу у колгоспі, однак останній повідомлено про відсутність таких відомостей. Так, згідно листа та довідки відділу трудового архіву Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 21.01.2024 № 4, документи з особового складу КСП «Першотравневе» на зберігання до архіву не передавались у зв`язку з пожежею, яка відбулась 29.03.2014.

З огляду на вищенаведене, суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо не зарахування періодів роботи з 01.05.1983 по 21.09.1984 та з 10.07.1989 по 15.06.1990 у колгоспі згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 .

Між тим, період з 22.09.1984 по 09.07.1989 зараховано до страхового стажу позивача, тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 19.06.1990 р. по 01.06.1994 р., оскільки запис про звільнення завірено печаткою, яка не відповідає чинному законодавству на цей період.

Станом на час внесення запису про звільнення (01.06.1994) загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 за № 58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (надалі - Інструкція №58).

Пунктом 2.1. Інструкції №58 (у редакції, діючій на момент внесення запису про звільнення позивача) визначено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

До трудової книжки вносяться:

відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження;

відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;

відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Згідно п.п. 2.3, 2.4 Інструкції №58 Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно п. 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Аналіз наведених норм права доводить, що саме на роботодавця покладено обов`язок заповнення трудової книжки робітника, а тому позивач не може нести відповідальність за невиконання роботодавцем покладених на нього обов`язків.

При цьому, суд зазначає, що записи занесені у трудову книжку у спірний період зроблені чітко та без виправлень та відповідають Інструкції №58.

Крім того, суд звертає увагу, що, зазначаючи про невідповідність печатки, якою завірено запис про звільнення, чинному законодавству на цей період, відповідач не зазначає, якому саме нормативно-правовому акту не відповідає печатка.

Так, оскаржуване рішення у цій частині не містить жодного правового обґрунтування. З рішення від 14.02.2024 №155350018540 неможливо встановити, якої саме інформації чи зображення не містить печатка, яким вимогам та якого законодавства не відповідає.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості щодо оскаржуваного рішення, виконання яких є запорукою передбачуваності для позивача наслідків виконання або невиконання ним законних вимог відповідача.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо загальних вимог до актів індивідуальної дії, викладеною у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 380/5383/21 та яка неодноразово викладена в інших постановах Верховного Суду (справи №822/1817/18, №821/1173/17, №1940/1950/18, №805/3956/18-а тощо).

З урахуванням вищенаведеного, з огляду на те, що з трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, видно, що позивач у період з 19.06.1990 р. по 01.06.1994 р. працювала на посаді завідуючою Первомайського сільського клубу, запис про звільнення завірений печаткою та підписом відповідальної особи, суд доходить висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача вищевказаний період.

Щодо неврахування до загального трудового стажу періоду роботи з 28.05.2003 року по 03.05.2012 року в ПП «ТУР» суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Судом встановлено, що трудова книжка колгоспника НОМЕР_2 не містить записів щодо роботи позивача у період з 28.05.2003 року по 03.05.2012 року.

Натомість, на підтвердження свого трудового стажу позивачем при зверненні з заявою про призначення пенсії подано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області копію Довідки від 29.11.2016 №94-а, виданої Приватним підприємством «ТУР».

Вказана довідка видана ОСОБА_1 про те, що вона працювала в Приватному підприємстві «ТУР» на посаді прибиральниці в період з 28.05.2003 р. по 03.05.2012 р. Прийнята 28.05.2003 р. наказ №12 від 28.05.2003 р. Звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням 03.05.2012 р. наказ №6 від 03.05.2012 р.

З оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії слідує, що зазначений період роботи не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки відповідно даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків.

Як вже було зазначено, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до ч.ч. 2-3 цієї статті, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами.

Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 12 ст. 20 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно зі статтею 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірний період, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.

Суд зазначає, що внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві у спірні періоди, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Як свідчать матеріали справи, позивач у спірний період часу з 28.05.2003 року по 03.05.2012 року працювала в ПП «ТУР», що довідкою від 29.11.2016 №94-а.

При цьому, дана довідка видана на підставі книги наказів, підписана керівником підприємства та завірена печаткою.

Посилання на те, що довідка від 29.11.2016 №94-а не є документом, що підтверджує стаж роботи позивача за період з 28.05.2003 року по 03.05.2012 року, оскаржуване рішення не містить.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 638/5795/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 683/1814/16-а, від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а та від 26 березня 2020 року у справі № 299/3616/16-а.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що обов`язок щодо сплати страхового внеску так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків чи подачі звітності, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам та/або не подання звітності не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботу з 28.05.2003 року по 03.05.2012 року.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 28.05.2003 року по 03.05.2012 року у приватному підприємстві «ТУР».

З огляду на встановлення безпідставності не зарахування до страхового стажу позивача для призначення пенсії періодів його роботи з 01.05.1983 по 15.06.1990 в колгоспі ім. Котовського, з 19.06.1990 по 01.06.1994 в Первомайському сільському клубі та з 28.05.2003 по 03.05.2012 в приватному підприємстві «ТУР», суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 14.02.2024 №155350018540.

Вирішуючи даний спір, суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Суд зазначає, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судом встановлено, що загальний строк періодів роботи позивача, що не зарахований відповідачем до його страхового стажу складає 15 років 2 місяці 13 днів, а саме з 01.05.1983 по 21.09.1984, з 10.07.1989 по 15.06.1990, з 19.06.1990 по 01.06.1994, з 28.05.2003 по 03.05.2012.

При цьому, як вбачається з оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, страховий стаж позивача врахований для призначення пенсії складає 19 років 6 місяців 0 днів при необхідному - 30 років.

Судом встановлено, що при врахуванні спірного періоду для призначення пенсії, страховий стаж позивача перевищує 30 років.

З огляду на те, що єдиною підставою прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу була відсутність достатнього страхового стажу та це рішення визнано судом протиправним, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.05.1983 по 21.09.1984 та з 10.07.1989 по 15.06.1990 в колгоспі ім. Котовського, з 19.06.1990 по 01.06.1994 в Первомайському сільському клубі та з 28.05.2003 по 03.05.2012 в ПП «ТУР» та призначити пенсію за віком з дня виникнення права, починаючи з 10.12.2023 року.

При цьому, вимоги щодо дати призначення пенсії суд вважає обґрунтованими, адже відповідно п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як встановлено судом, 60 років позивачці виповнилось 09.12.2023 року, тобто наступним днем є 10.12.2023 року, а з заявою про призначення пенсії позивачка звернулась 07.02.2024 року, тобто в межах тримісячного строку з дня досягнення пенсійного віку.

Суд зазначає, що оскільки подана позивачем заява з документами по суті розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області і рішення про відмову у призначенні приймалось саме ним, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права у даному випадку є зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області зарахувати до страхового стажу роботи спірні періоди та призначити пенсію за віком.

Вимоги щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду з 22.09.1984 року по 09.07.1989 року задоволенню не підлягають, оскільки даний період вже був зарахований відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 при розгляді заяви про призначення пенсії за віком від 07.02.2024 року, а тому не є спірним.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч.1,2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 1211,20 грн., де 1211,20 грн. - ставка судового збору за звернення до суду із цим позовом.

З огляду на те, що спірне рішення прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області, судовий збір стягується за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012), про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії від 14.02.2024 року №155350018540.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.05.1983 року по 21.09.1984 року та з 10.07.1989 року по 15.06.1990 року у колгоспі ім. Котовського, з 19.06.1990 року по 01.06.1994 року в Первомайському сільському клубі та з 28.05.2003 року по 03.05.2012 року у приватному підприємстві «ТУР» та призначити пенсію за віком з дня виникнення права, починаючи з 10.12.2023 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

СуддяА.А. Радчук