Постанова

від 02.05.2024 по справі 752/17111/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2024 року м. Київ

Справа № 752/17111/13

Провадження: № 22-ц/824/5187/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Сакалош Б.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Кругленка Миколи Сергійовича в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року, постановлену під головуванням судді Плахотнюк К. Г.,

у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ліщенко Наталії Ігорівни, Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Ляш Юлії Павлівни, заінтересована особа акціонерне товариство «ОТП Банк»,

у с т а н о в и в:

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Кругленко М. С. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вимоги частини другої статті 183 ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті. При цьому розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» - це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ. У спірному випадку, вирішивши питання про повернення скарги без розгляду, суд першої інстанції помилково застосував положення статті 183 ЦПК України, замість застосування загальних положень, що регулюють прийняття скарги до розгляду.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Постановляючи ухвалу про повернення скарги суд першої інстанції виходив з того, що скаржником не дотримано вимог статті 183 ЦПК України, оскільки до скарги не додано доказів надіслання (надання) її копій іншим учасникам справи.

Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, як конституційні гарантії права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ в справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня

1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 параграфу 2 «Заяви з процесуальних питань» глави 1 Розділу III «Позовне провадження» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні відносини, а положення частини четвертої статті 183 ЦПК України поширюються виключно на заяви (клопотання, заперечення) з процесуальних питань, подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

Натомість процесуальні відносини, пов`язані із поданням скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця, регулюються розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 27 січня

2021 року у справі № 569/13154/20, від 17 лютого 2021 року у справі

№ 569/13160/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 713/1972/20,

від 21 квітня 2021 року у справі № 569/12949/20, від 28 липня 2021 року у справі № 509/4648/14-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц, на які, зокрема, посилався й заявник в апеляційній скарзі.

З огляду на вказане доводи апеляційноїскарги дають підстави для висновку, що оскарженасудова ухвала прийнята без додержання норм процесуального права.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 268, 369, 374, 379, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката адвоката Кругленка Миколи Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура