Постанова

від 02.05.2024 по справі 520/23494/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 р. Справа № 520/23494/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 18.12.23 у справі № 520/23494/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОДИЗАЙН»

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОДИЗАЙН» (далі також позивач, ТОВ «ЕКОДИЗАЙН») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі також відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), у якому просило:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області №0001372-1312-2040 від 19.04.2023, якою визначена сума податкового боргу з орендної плати в розмірі 624412,24 гривень за період з 04.05.2022 по 18.04.2023.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС у Харківській області №0001372-1312-2040 від 19.04.2023, якою визначена сума податкового боргу з орендної плати в розмірі 624412,24 гривень за період з 04.05.2022 по 18.04.2023.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОДИЗАЙН» сплачений судовий збір в сумі 9366 грн 18 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції в порушення приписів Податкового кодексу України звільнив платника податків від обов`язку сплати узгоджених грошових зобов`язань із земельного податку, які в силу закону не підлягають оскарженню. Просить урахувати, що у разі подання до початку дії воєнного стану податкових декларацій із земельного податку, якими визначені зобов`язання, у тому числі за період дії воєнного стану, платник податків не звільняється від таких зобов`язань, але має можливість подати уточнюючі декларації на зменшення в «0» грошових зобов`язань за період дії воєнного стану.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ «ЕКОДИЗАЙН» подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2022 рік від 11.02.2022 за №9025326017.

У зв`язку з невиконанням позивачем податкових зобов`язань з плати за землю, визначених у податковій декларації від 11.02.2022 за №9025326017, Головним управлінням ДПС у Харківській області сформована податкова вимога від 19.04.2023 за № 0001372-1312-2040, якою позивачу визначено суму податкового боргу у розмірі 624412,24 гривень.

Не погоджуючись із зазначеною вимогою, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що віднесення відповідачем сум податкових зобов`язань із земельного податку з юридичних осіб до податкового боргу станом на день формування податкової вимоги є безпідставним.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 ПК України кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України передбачений обов`язок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку та строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 ПК України).

Згідно із пунктом 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, який набув чинності 17 березня 2022 року, внесено зміни до ПК України шляхом включення пп. 69.14 та п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ, відповідно до якого:

69.14. Тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності)за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії,або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, за приписами п. п. 69.14 п. 69 підр. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України не підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності): 1) за земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб та: розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації; 2) за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями, як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Згідно з п.14 розділу VII Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 за № 75, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2022 року за № 453/37789, Харківська міська територіальна громада віднесена до такої категорії.

З 24.02.2022 Харківську міську територіальну громаду згідно з Розділом І Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 за № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004, віднесено до категорій Території, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Отже, з травня 2022 року, тобто у періоди, включені відповідачем до спірної податкової вимоги, земельні ділянки, які перебувають у користуванні позивача була розташована на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, а тому підпадала під дію положень п. 69.14 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України.

ГУ ДПС у Харківській області в обґрунтування правомірності прийняття спірної вимоги посилається на Закон України від 11 квітня 2023 року № 3050-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно», яким внесено зміни до п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України.

Так, у редакції Закону № 3050-IX від 11.04.2023 пункт 69.14 було викладено таким чином:

«За період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (абз. 1 п. 69.14).

Платники плати за землю, які до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" відповідно допункту 286.2 статті 286 цього Кодексу задекларували за 2022 та/або 2023 роки податкові зобов`язання з плати за землю за земельні ділянки, що розташовані на територіях, визначених цим підпунктом, мають право відкоригувати нараховані податкові зобов`язання з плати за землю за період березень 2022 - грудень 2023 року шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій (абз. 5 п. 69.14)».

Отже, законодавець визначив умови оподаткування, уточнивши, що від плати за землю (орендної плати) звільняються земельні ділянки виключно в зоні активних бойових дій чи на окупованих територіях, змінивши початок цього періоду та обмеживши його дію до 31.12.2022.

Також аналіз зазначених змін дає підстави вважати, що у платників плати за землю, які задекларували за 2022 рік, 2023 рік податкові зобов`язання за вказаними видами податків, з`явилося право відкоригувати нараховані податкові зобов`язання шляхом подання податкових декларацій за відповідний період.

Разом з цим колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на дію вказаних норм ПК України станом на день виставлення податкової вимоги, в редакції Закону України від 11 квітня 2023 року за № 3050-ІХ «Про внесення змін до Кодексу та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно», яким відповідне право надається у разі розташування відповідних земельних ділянок на територіях активних бойових дій, а також яким визначено право платників податку, які задекларували відповідні зобов`язання, відкоригувати нараховані податкові зобов`язання з плати за землю за 2022 та 2023 роки шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій за відповідний період, оскільки вказаний закон набув чинності 06.05.2023, в той час як спірна податкова вимога винесена 27.03.2023.

Тобто станом на день винесення спірної податкової вимоги Закон України від 11 квітня 2023 року за № 3050-ІХ не був чинним, а відтак його норми застосуванню не підлягали.

Так, чинні на 19.04.2023 (дата прийняття оскаржуваного рішення) положення ПК України не передбачали умовою звільнення від сплати податків подання платником уточнюючих декларацій з нульовими показниками.

Колегія суддів зазначає, що лише 06.05.2023 набули чинності зміни щодо надання права платникам плати за землю, які задекларували за 2022 рік, 2023 рік податкові зобов`язання за вказаними податками, відкоригувати нараховані податкові зобов`язання шляхом подання податкових декларацій за відповідний період.

Тобто за нормами ПК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, єдиною умовою для ненарахування та несплати зазначених у вимозі податкових зобов`язань було розташування відповідних земельних ділянок на території, на якій ведуться (велися) бойові дії.

Водночас указана умова позивачем дотримана.

Щодо доводів відповідача про те, що контролюючим органом правомірно винесено податкову вимогу у зв`язку з наявністю несплаченого податкового боргу за узгодженими самостійно визначеними платником податків податковими зобов`язаннями, колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідно до п.56.11 ст.56 ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Разом з цим слід ураховувати, що одним із принципів, на якому ґрунтується податкове законодавство України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд зауважує, що у законі мова йде не лише про загальнообов`язкове усунення юридичних колізій, яке є одночасно і правом (повноваженням), і процесуальним обов`язком суду при звичайному (безвідносно до виду правовідносин) правозастосуванні, а і про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обов`язків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.

Крім того, презумпція також закріплена як спеціальна норма у пункті 56.21 статті 56 ПК України.

У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ст. 56 ПК України).

Сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 ПК України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду. Більше того, наведеною нормою охоплюються не лише очікування платника, запровадженням у податковому законодавстві цієї презумпції як принципу (основної засади) накладається відповідний таким очікуванням обов`язок вибору визначеного нею варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 380/671/20.

З урахуванням висновків Верховного Суду, за наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість у позивача, як платника податків, законних очікувань застосування до нього підстав звільнення від сплати податкового зобов`язання, що передбачені п. 69.14 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України, навіть у випадку виконання ним обов`язку щодо подання податкової декларації, якою самостійно узгоджено суму до сплати.

Отже, віднесення відповідачем сум податкових зобов`язань із земельного податку з юридичних осіб до податкового боргу станом на день формування податкової вимоги є безпідставним.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи та дійшов обґрунтованого і законного висновку про те, що податкова вимога Головного управління ДПС у Харківській області №0001372-1312-2040 від 19.04.2023, якою визначена сума податкового боргу з орендної плати в розмірі 624412,24 гривень за період з 04.05.2022 по 18.04.2023, є протиправною та підлягає скасуванню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі № 520/23494/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді Л.В. Курило О.В. Присяжнюк