Рішення

від 15.04.2024 по справі 173/1542/22

ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №173/1542/22

Провадження №2/173/25/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 р. м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бурхана С.М..,

за участю:

секретаря судового засідання: Рудової Л. В.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради,

про позбавлення батьківських прав,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) через представника адвоката Богачову Наталію Петрівну звернувся до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 (далі - Відповідач) про позбавлення батьківських прав.

В обгрунтування позовної заяви Позивач зазначає, що 03.04.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. У шлюбі у них народилося двоє синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сімейне життя з відповідачем не склалося, у зв?язку з чим шлюбні стосунки фактично припинено з 2010 року і з того часу позивач та відповідач проживають окремо. Діти залишились проживати разом з матір

?ю. В 2013 році старший син загинув. Після чого відповідач привезла молодшого сина до позивача та залишила його. Фактично з 31.08.2013 року син ОСОБА_5 проживає разом з позивачем, відповідач не приймає участі в утриманні та вихованні дитини.

19.03.2020 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано на підставі рішення суду.

11.04.2022 року відповідач добровільно надала згоду на позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина. У зв?язку з чим позивач звернувся до виконавчого комітету Верхньодніпровської міської ради з метою отримання висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо її сина та 17.08.2022 року виконавчим комітетом Верхньодніпровської міської ради було затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо її сина - ОСОБА_7 .

У зв?язку з чим Позивач просив суд позбавити батьківських прав Відповідача щодо її неповнолітнього сина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.01.2023 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

10.04.2023 року проведено підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх з підстав, зазначених у позові.

Відповідач, в судове засідання не з?явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради, в судовому засідання позовні вимоги позивача підтримав.

15.04.2024 року, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 є матір?ю неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою виконавчого комітету Верхньодніпровської міської ради №114 від 19.07.2022 року ОСОБА_8 , 2008 року народження, проживає в с.Ганівка Кам?янського району Дніпропетровської області з 31.08.2013 року.

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади № 2023/002441170 та № 2023/002441537 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за однією адресою з матір?ю ОСОБА_10 . Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 19.07.2022 року встановлено, що неповнолітній ОСОБА_8 проживає разом батьком та ОСОБА_11 , з якою батько дитини проживає однією сім?єю без реєстрації шлюбу, та ще четверо дітей. Умови проживання та матеріальне забезпечення задовільні. Згідно з характеристикою, яка видана директором Ганівського ліцею, ОСОБА_8 навчається в 9 класі, вихованням сина займається батько, мати вихованням сина не цікавиться.

11.04.2022 року ОСОБА_3 підписана нотаріально посвідчену заяву про згоду на позбавлення її батьківських прав щодо її сина ОСОБА_7 , 2008 року народження.

15.08.2022 року відділом з гуманітарних питань Верхньодніпровської міської ради зроблено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_7 , 2008 року народження. Відповідним рішенням виконавчого комітету Верхньодніпровської міської ради від 17.08.2022 року затвердження вищевказаний висновок.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.

Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена в ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідач за власною ініціативою самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина, тривалий час, а саме з 2013 року, без поважних причин залишила його фактично без своєї уваги та турботи. Судом встановлено, що поведінка відповідача щодо її малолітнього сина є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Таким чином, враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, які вирішуються тільки в судовому порядку, оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, ва також позицію Відповідача, яка не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, вимоги норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 8, 12, 13, 49, 76, 206, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

2. Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав щодо її неповнолітнього сина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

3. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) понесену судові витрати в сумі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

4. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.04.2024 року.

Суддя С.М.Бурхан