Рішення

від 30.04.2024 по справі 751/1107/24

НОВОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа №751/1107/24

Провадження №2/751/744/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Деркача О. Г.

при секретарі Курач В.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

02.02.2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чух В.С. звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , в якій просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач ОСОБА_1 з відповідачем по справі ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 1975 року по 2008 рік. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4 , 1975 року народження та сина ОСОБА_5 , 1982 року народження. Зазначає, що в 1982 року Деснянським райвиконкомом, 20.10.1982 року на сім`ю, у складі чотирьох чоловік, сторони отримали три кімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Дана квартира відноситься до державного житлового фонду.

Посилається, що в спірній квартирі зареєстровані: наймач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; колишній чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказує, що після розлучення, в 2008 році відповідач пішов із дому, і з того часу в спірній квартирі не проживав, до 2020 року іноді приходив на годину-дві, а після 2020 року взагалі в квартирі не з`являвся.

Стверджує, що відповідач має ключі від квартири, а тому міг би в будь-який момент повернутись в спірну квартиру, проте, він втратив інтерес, як до користування квартирою так, і до її утримання, що можуть підтвердити свідки. Дана обставина, також підтверджується Актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 30.11.2023 року, складений та затверджений начальником ЖКП корпорації «Чернігівоблагропромбуд».

Вважає, що оскільки відповідач у спірній квартирі не проживає багато років, але залишається бути зареєстрованим, то на його йдуть нарахування на утримання квартири, а весь тягар за утримання житла лежить на позивачу, яка є непрацездатною та отримує пенсію по інвалідності, тому вона змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07.02.2024 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Сторони в судове засідання не викликались. Відповідач відзив на позов не надіслав, про розгляд справи повідомлявся в установленому законом порядку, з дотриманням вимог п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8, ч.ч.11, 12 ст. 128 та ч. 4, 10 ст. 130 ЦПК України та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Більш того, Великою Палатою Верховного Суду України у своїй постанові від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, зроблено висновок, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення відповідної особи належним.

30.04.2024 року постановлена ухвала про заочний розгляд справи, відповідно до положень ч. 4 ст. 223, ст. ст. 280, 281 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: наймач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є позивачем по справі; відповідач (колишній чоловік позивача) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідкою про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №3376 від 22.05.2023 року. (а.с.8)

Згідно Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 30.11.2023 року, складений та затверджений начальником ЖКП корпорації «Чернігівоблагропромбуд», ОСОБА_2 , 1954 року народження, за місцем реєстрації, за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає напротязі понад десять років, місце проживання ОСОБА_1 не відоме. Акт складений зі слів ОСОБА_1 (а.с.9)

Правовстановлюючих документів на право користування, позивачем - ОСОБА_1 , квартирою АДРЕСА_2 , матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Серед основних прав і свобод людини і громадянина Конституція України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадянина України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров`я і добробуту її самої та її родини.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Згідно приписів ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Частиною 1 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Підстави втрати права на користування житловим приміщенням регулюються статтями 71,72 ЖК України в разі користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського фонду та ст. 405 ЦК України у разі користування майном (житлом) власника.

Відповідно до ч. 1 ст. 163 ЖК України, у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу.

Згідно ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у встановлених випадках.

При цьому статтею 78 ЖК України встановлені права і обов`язки тимчасово відсутніх наймача та членів його сім`ї, згідно якої - тимчасово відсутній наймач зберігає права і несе обов`язки за договором найму жилого приміщення.

Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування житловим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Якщо така особа була відсутня понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати її такою, що втратила право на жилу площу. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутній понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Зазначені норми матеріального права визначають порядок вирішення судом спорів про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, у разі відсутності його у такому житловому приміщенні (яке відноситься до державного житлового фонд), понад строк встановлений ст. 71 ЖК України.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права користування житлом та встановлення судом наявності підстав втрати права на користування житловим приміщенням наймача або члена його сім`ї.

Проте, позивачем не надано жодних допустимих та достовірних доказів на підтвердження права користування квартирою АДРЕСА_2 , яка відноситься до державного житлового фонду, як і не надано рішення Деснянського райвиконкому від 20.10.1982 року про виділення чи надання у користування вказаної квартири, на яке позивач посилається в позові. Сама по собі реєстрація позивача у спірній квартирі не підтверджує у неї наявності права наймача відповідного житлового приміщення.

Щодо наданого ОСОБА_1 Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 30.11.2023 року, складеного та затвердженого начальником ЖКП корпорації «Чернігівоблагропромбуд», то до відомостей зазначених у ньому, суд відноситься критично, оскільки Акт складений зі слів ОСОБА_1 (а.с.9)

В позові позивач посилається, що ввесь тягар по утриманню житла лежить на ній, проте доказів на підтвердження даного факту не надає.

Конституційний суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 14 листопада 2001 року №1-31/2001 №15-рп/2001 (справа щодо прописки) констатував: «Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (частина перша статті 13), міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 12), протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (стаття 2) та іншими міжнародно-правовими актами.

Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як інші права і свободи людини, є невідчужуваними та непорушним (стаття 21 Конституції України).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.

Втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частина 7 статті 81 ЦПК України, визначає, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи із зазначених правових норм, що регулюють дані спірні правовідносини, фактичних обставин справи, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Даючи правову оцінку наданим доказам, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, а також відсутність правовстановлюючих документів на підтвердження наявності у позивача права наймача спірного житла, що позбавляє суд можливості достеменно встановити наявність у позивача права на звернення до суду з даним позовом, в порядку ст. 71 ЖК України, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, в зв`язку з відсутністю на це правових підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову позивачеві в задоволенні позову в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 223, 247, 280 - 282, 354 ЦПК України, ст. ст. 71, 72 ЖК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Новозаводським районним судом міста Чернігова за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомо).

Третя особа:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомо).

Повний текст судового рішення складено 30.04.2024 року.

Головуючий - суддя О. Г. Деркач