Ухвала

від 29.04.2024 по справі 126/1747/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 126/1747/23

Провадження №11-кп/801/566/2024

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020100000233 від 03.05.2023,

за апеляційною скаргою прокурора Бершадського відділу Гайсинської окружної прокуратури ОСОБА_9 та апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Бершадського району Вінницької області від 01 березня 2024 року, яким:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Маньківка Бершадського району Вінницької області та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, непрацюючого, інваліда ІІІ групи загального захворювання, раніше не судимого,

-визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,

Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини

Вироком Бершадського району Вінницької області від 01 березня 2024 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3ст.15,ч.1ст.115 КК України, та призначено йому покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_7 в строк відбування покарання, строк попереднього ув`язнення у даному кримінальну провадженні з моменту його затримання, а саме з 03.05.2023 до набуття вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з дати набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено попередній - тримання під вартою.

Стягнуто з ОСОБА_7 накористьдержави3454,40 грн. (три тисячі чотириста п`ятдесят чотири грн. сорок коп.) витратна залучення експертів.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Бершадського районного суду Вінницької області від 04.05.2023 на ніж з нашаруванням РБК, ніж туристичний, бинт з РБК, штани (джинси) темно-синього кольору, светр синього кольору.

Речові докази:

- ніж з нашаруванням РБК, ніж туристичний, бинт з РБК - знищити;

- штани (джинси) темно-синього кольору та светр синього кольору повернути ОСОБА_7 повернути як власнику;

- медичну карту стаціонарного хворого №4495 повернути КНП «Бершадська окружна лікарня інтенсивного лікування Бершадської міської ради»;

-медичну карту стаціонарного хворого №2348 повернути КНП "Немирівська міська лікарня" Немирівської міської ради Вінницької області;

- медичну карту стаціонарного хворого №3540 повернути Військово-медичному клінічному центру Центрального регіону.

Згідно вироку судом встановлено, що 02.05.2023 біля 20 год 00 хв, в АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 знаходився біля домоволодіння під АДРЕСА_2 , де зустрівся із ОСОБА_10 . Під час розмови у ОСОБА_7 виник словесний конфлікт з ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, в ході якого останній відштовхнув ОСОБА_7 , так, як він не реагував на зауваження та перешкоджав в`їзду транспортним засобом до вищевказаного домоволодіння. В ході вищевказаного конфлікту у ОСОБА_7 раптово виник злочинний умисел та мета, спрямовані на умисне вбивство ОСОБА_10 .

В подальшому, реалізовуючи раптово виниклий злочинний умисел на позбавлення життя, ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, пішов до свого місця проживання, де взяв ніж, який планував використати як знаряддя злочину, усвідомлюючи, що посягає на життя іншої особи, передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого.

Після чого, з вищевказаним ножем ОСОБА_7 пішов до домоволодіння під АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_10 та зайшов до вищевказаного домоволодіння через присадибну ділянку, таким чином, проник на територію подвір`я.

Перебуваючи на території домоволодіння, ОСОБА_7 пройшов в каркасний піднавіс, де під дверима став очікувати ОСОБА_10 .

В подальшому, коли останній відкрив вхідні двері будинку ОСОБА_7 умисно наніс правою рукою, в якій тримав вищевказаного ножа, один боковий удар ОСОБА_10 в область лівої частини грудної клітини, та продовжуючи свої умисні дії в приміщені веранди, наніс правою рукою, в якій тримав ніж, другий боковий удар ОСОБА_10 , чим спричинив вищевказаній особі тілесні ушкодження у вигляді двох проникаючих в ліву плевральну порожнину колото-різаних ран з пошкодженням лівої легені та послідуючим розвитком лівобічного гемопневмотораксу, міжм`язевої та підшкірної емфіземи. Однак ОСОБА_7 не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки його протиправні дії були припинені ОСОБА_10 , який вирвав ножа з правої руки ОСОБА_7 та викинув його.

В подальшому ОСОБА_7 був затриманий ОСОБА_10 та цивільною дружиною останнього ОСОБА_11 .

Відповідно до висновку експерта № 58 від 17.07.2023 на дату проведення судово-медичної експертизи (11.07.2023) у ОСОБА_10 встановлена наявність чотирьох рубців на лівій передньо-боковій поверхні груді. При цьому два рубці мають лінійну форму та сліди 5-ти та 3-х швів, а два рубці ламану форму зі слідами 1-го та 2-х швів. Характер та розташування рубців дозволяють припустити, що вони утворилися внаслідок загоєння ран, які утворилися в однаковий або приблизно однаковий проміжок часу.

Колото-різані проникаючі в плевральну порожнину поранення лівої половини груді з ушкодженням лівої легені та розвитком гемопневмотораксу могли утворитися внаслідок дії на ліву передньо-бокову половину груді плаского колючо-ріжучого знаряддя, типу ножа. При цьому, травмуюче знаряддя (ніж) в момент спричинення поранення, найвірогідніше за все, мав напрямок спереду назад і дещо зліва на право відносно передньої поверхні грудної клітки. Більш точно вказати напрямок травмуючого предмета не уявляється можливим, по причині відсутності детального опису раньових каналів в протоколі операції КНП «Бершадська окружна лікарня інтенсивного лікування» та наявності певних протиріч між записами в медичних документах КНП «Бершадська окружна лікарня інтенсивного лікування» та військо - медичного клінічного центру центрального регіону м. Вінниця.

В лівій половині грудної клітки розташовані життєво важливі органи, зокрема: серце, ліва легеня та крупні магістральні судини.

Проникаючі колото-різані поранення лівої половини груді з ушкодженням лівої легені та послідуючим розвитком лівобічного гемопневмотораксу являються тяжкими тілесними ушкодженнями за критеріями небезпеки для життя. Дані тілесні ушкодження без надання кваліфікованої медичної допомоги могли призвести до смерті ОСОБА_10 .

Такі дії ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, як незакінчений замах на вбивство, тобто незакінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, яке не було доведене до кінця, з причин, що не залежали від його волі.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали

В апеляційнійскарзі прокурор просив вирок Бершадського району Вінницької області від 01 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 9 років.

Проте, до початку апеляційного розгляду прокурор, який подав апеляційну скаргу, скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 403 КПК України, та подав заяву про відмову від поданої ним апеляційної скарги за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок Бершадського району Вінницької області від 01 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінити та визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

У доводах апеляційноїскарги захисникпосилається нате,що обвинувачений ОСОБА_7 свою винуу вчиненнізлочину,передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, не визнає, оскільки умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_10 у нього не було, а визнає свою вину у нанесенні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень випадково та щиро кається у цьому. Зазначає, що ОСОБА_7 при здійсненні нападу на ОСОБА_10 не висловлював погроз позбавити його життя, а після того як потерпілий вибив ніж із рук ОСОБА_7 , то останній не погрожував йому, а навпаки намагався досягти примирення. Також після виклику поліції ОСОБА_7 не намагався залишити місце події та чинити опору. Таким чином, враховуючи поведінку обвинуваченого, що передувала події кримінального правопорушення, а також поведінку під час та після конфлікту, тобто суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій, неможливо зробити висновок, що наносячи дані удари ножом нападник переслідував мету проникнення знаряддя злочину в середину грудної клітки та пошкодження життєво важливих органів, з метою спричинення такого характеру тілесних ушкоджень, що б могли заподіяти смерть потерпілому.

Також захисник посилається у скарзі на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок своєї суворості. Вважає, що судом недостатньо враховано те, що ОСОБА_7 щиро розкаявся у вчинених діях, негативно їх оцінював, визнавав свою вину у вчиненому, хоча і не погоджувався із кримінально-правовою кваліфікацією, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, являється інвалідом ІІІ групи загального захворювання, має постійне місце проживання, одружений, що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв`язків, а тому він не є суспільно небезпечним і його виправлення можливе із застосування мінімального покарання.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор просив прийняти відмову прокурора від поданої ним апеляційної скарги. Також заперечив щодо задоволення апеляційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а оскаржуваний вирок без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Захисник та обвинувачений подану захисником апеляційну скаргу підтримали та наполягали на її задоволенні. Також не заперечували щодо прийняття відмови прокурора від поданої ним апеляційної скарги.

Потерпілий ОСОБА_10 повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце апеляційного розгляду, проте до суду не з`явився та не повідомив суд про поважні причини свого неприбуття, а тому згідно з ч. 4 ст. 405 КПК України та за відсутності заперечень прокурора, захисника та обвинуваченого судовий розгляд відбувся у його відсутність.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, колегія суддів дійшла до висновку, що вона підлягає залишенню без задоволення, з огляду на таке. Також колегія суддів вважає за необхідне прийняти відмову прокурора від поданої ним апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 403 КПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду.

До початку апеляційного розгляду прокурор, який подав апеляційну скаргу, скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 403 КПК України, та подав заяву про відмову від поданої ним апеляційної скарги за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України. За таких підстав апеляційний суд вважає, що дана відмова має бути прийнята судом, а апеляційне провадження в цій частині підлягає закриттю.

Згідно з вимог ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Проте, з такими клопотаннями учасники судового провадження до Вінницького апеляційного суду не зверталися. Також апеляційний суд не вбачає достатніх підстав за власною ініціативою повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження в суді першої інстанції.

За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Крім того, при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися вимог ст. 65 КК України відносно загальних засад призначення цього покарання у відповідності до положень Загальної частини Кримінального кодексу України.

Як убачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення, правильно кваліфікував дії обвинуваченого і дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з доводами апеляційної скарги захисника щодо неправильної на її думку кваліфікації дій обвинуваченого, з огляду на таке.

Як убачається з оскаржуваного вироку, під час судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 зазначив, що умислу на вбивство потерпілого у нього не було, у скоєному щиро кається. Просив перекваліфікувати його діяння з ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ст.121 КК України.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_8 також просила суд перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_7 , обґрунтовуючи це тим, що умислу на вбивство ОСОБА_10 у її підзахисного не було, тому просила перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 121 КК України.

Перевіряючи правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, суд першої інстанції встановив та виходив з наступного.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст.121КК ( 2341-14 ), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Замах на вбивство може бути вчинено лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, тобто коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.

Судом також враховано висновок Верховного Суду у справі № 760/4968/15-к, провадження 3 51-320 км17 у постанові від 09.10.2018, у якій суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до ч. 1 ст.115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.

Верховний Суд роз`яснив, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.

На переконання колегії суддів апеляційного суду, місцевий суд обґрунтовано не погодився із твердженням захисника обвинуваченого про відсутність в матеріалах кримінального провадження будь-яких доказів, які б вказували на наявність у ОСОБА_7 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_10 .

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово висловлював правову позицію про те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Також слід враховувати, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів особа обирає відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

При цьому якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого не вчинивши усіх дій, які вважала за необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до частини третьої статті 15 КК, як незакінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо оскаржуваного судового рішення, вважає, що досліджені судом першої інстанції докази у даному кримінальному провадженні оцінені в їх сукупності відповідно до вимог ст. 94 КПК України, є належними, допустимими та з усією достатністю доводять спрямованість прямого умислу обвинуваченого на позбавлення життя потерпілого.

Питання про умисел місцевим судом вирішено, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховано спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Зокрема, надаючи оцінку показам потерпілого ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_7 у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження, суд дійшов до правильного висновку, що дане кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим на ґрунті образи, яка виникла у нього, після конфлікту з потерпілим, а також на тлі перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп`яніння, оскільки такий стан підвищує емоційність сприйняття та імпульсивність реагування, знижує самоконтроль, полегшує реалізацію асоціальних форм поведінки, поглиблює наявні в особистості риси збудливо-нестійкого кола, що сприяє проявам агресії.

Також судом враховано спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій. Так, обвинувачений ОСОБА_7 для нанесення ударів обрав знаряддям вчинення злочину ніж, тобто знаряддя, з властивостями гостро-ріжучого предмету, а тому вочевидь була велика ймовірність того, що при його застосуванні, при нанесені двох ударів у життєво важливі органи, може настати смерть потерпілого.

Про умисел ОСОБА_7 саме на вбивство потерпілого свідчить і локалізація нанесення тілесних ушкоджень, тобто заподіяння двох поранень ножем із розривом в часі в життєво важливі органи потерпілого - в ділянку розташування легень та серця.

Щодо причини зупинення злочинних дій, то судом встановлено те, що потерпілий ОСОБА_10 . з метою недоведення до кінця обвинуваченим ОСОБА_7 кримінального правопорушення (злочину) відштовхнув обвинуваченого та забрав знаряддя вчинення злочину - ніж, тобто до кінця своїми активними діями відвернув загрозу для свого життя .

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками місцевого суду про те, що виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації поранень, причини припинення злочинних дій, поведінки обвинуваченого і потерпілого, що передувала події, нанесення двох небезпечних для життя ударів ножем, у сукупності свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_7 у цьому випадку діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_10 , однак не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, з причин, що не залежали від його волі.

Встановлені судом обставини підтверджуються показами потерпілого, яким суд не вбачає підстав не довіряти, показами свідків, а також частково підтверджуються показами самого обвинуваченого та не спростовуються ним у частині встановленого судом умислу, а також письмовими доказами.

Згідно з рішенням "Коробов проти України" від 21.10.2011, "Ірландія проти Сполученого Королівства" від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом". Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Таким чином, на переконання апеляційного суду за вказаних міркувань суд першої інстанції цілком правильно визнав необґрунтованими доводи сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 121 КК України, про які захисник також стверджує в поданій нею апеляційній скарзі.

За такихобставин кримінальногопровадження апеляційнийсуд неможе погодитисьз доводамиапеляційної скаргизахисника щодонеправильної кваліфікаційна їїдумку дійобвинуваченого ОСОБА_7 ,оскільки підчас судовогорозгляду позарозумним сумнівомдоведено,що ОСОБА_7 вчинив кримінальнеправопорушення,передбачене ч.3ст.15,ч.1ст.115ККУкраїни, а саме: незакінчений замах на вбивство, тобто незакінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, яке не було доведено до кінця, з причин, що не залежали від його волі, оскільки він не вчинив всіх дій, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця. Тому його дії місцевим судом кваліфіковані правильно і апеляційний суд не вбачає достатніх обґрунтованих підстав для перекваліфікації його дій на ч. 1 ст. 121 КК України.

Також колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з наведеними захисником в апеляційній скарзі доводами про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_7 , яке на думку сторони захисту є явно несправедливим через суворість.

Так, відповідно до вимог статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

У відповідності до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 65 КК України та роз`яснень, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "Бакланов проти росії" (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі "Фрізен проти росії" (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що "досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним". У справі "Ізмайлов проти росії" (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий надмірний тягар для особи".

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілої. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому необхідно брати до уваги роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходити із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Зокрема, як убачається з оскаржуваного вироку, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував тяжкість та суспільну небезпеку вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, тобто проти життя людини, яка посягнула на найвищу в Україні соціальну цінність, гарантовану ст. ст. 3, 27 Конституції України, враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого, його відношення до вчиненого, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, разом з тим наявність обставини, яка обтяжує покарання обвинуваченого, а саме є вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння, особу винного, який посередньо характеризується за місцем проживання, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра і лікаря-нарколога, має місце постійного проживання, офіційно не працює, одружений, є інвалідом ІІІ групи загального захворювання.

Таким чином, на переконання апеляційного суду за таких обставин суд першої інстанції дійшов цілком правильного та обґрунтованого висновку, що для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів, йому необхідно і достатньо призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України із врахуванням вимог ч. 3 ст. 68 КК України, згідно з якими за вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Також судом у даному випадку не встановлено підстав для застосування вимог ст. ст. 69, 69-1 КК України. За викладених підстав, призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 403,404, 405, 407, 48, 419, 426, 532 КПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Прийняти відмову прокурора від поданої ним апеляційної скарги, а апеляційне провадження в цій частині закрити.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Вирок Бершадського району Вінницької області від 01 березня 2024 року стосовно ОСОБА_7 за ч.3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до верховного Суду протягом 3 місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4