Рішення

від 29.04.2024 по справі 357/2821/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/2821/24

Провадження № 2/357/2155/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Ярмола О. Я. ,

при секретарі Пустовій Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Матюші» до ОСОБА_1 про стягнення зайво виплачених сум, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив стягнути з відповідачки зайво виплачену їй заробітну плату в розмірі 14 837,91 грн. і відшкодувати судові витрати по справі.

І. Позиція сторін у справі.

Позивач свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_2 з 22.05.2019року по 01.08.2023 року працювала на посаді дояра в ТОВ «Ресіліент Матюші» . Згідно наказу № 26/к від 01.08.2023 року відповідачку було звільнено з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України). При звільненні було проведено повний розрахунок та відповідачці підлягало до виплати 16097,38 грн., але позивач виплатив 1259,47 грн., оскільки вирахував зайво виплачену в лютому 2022 року заробітну плату за один місяць в сумі 14837,92 грн. 24.02.2022 року у зв`язку з введенням в державі воєнного стану керівником підприємства було видано Наказ 24-02-рмавід 24.02.2022 р. про дострокову виплату авансом місячної заробітної плати за лютий 2022 р. і відповідачці було виплачено 14837,91 грн. В подальшому відповідачці знову була виплачена заробітна плата 04.03.2022 року за другу половину лютого 2022р. в сумі 9226,88 грн., таким чином відбулося дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період. Загальна сума переплати складала 14837,91 грн. Після звільнення з роботи, ОСОБА_2 подала заяву до Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці щодо можливого порушення законодавства про працю. 05.10.2023 року позивач здійснив виплату сум, що підлягали виплаті при звільненні в сумі 14837,91 грн., тобто були виплачені всі суми, нараховані ОСОБА_2 при звільненні, та оскільки вона добровільно не повернула отриману переплату по заробітній платі, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості в судовому порядку.

Відповідачка, заперечуючи позовні вимоги в повному обсязі, подала відзив на позов де її представник зазначив, що позивачем до суду надано копії відомостей № 302 від 22.02.2022 року, де вказано «Заробітна плата за першу половину лютого 2022 року» та №:RMА0000003 від 04.03.2022 року, де вказано «Заробітна плата за другу половину лютого 2022 року». Відповідно до вказаних відомостей, заробітна плата ОСОБА_2 становила 13143,76 грн. Крім того, позивачем надано копію наказу №24-02-рма від 24.02.2022 року, зі змісту якого слідує, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 року та введенням воєнного стану, наказано провести виплату авансу в розмірі місячної заробітної плати працівникам підприємства за лютий 2022 року. Вказана виплата ОСОБА_2 здійснена згідно відомості №303 від 24.02.2022 року в сумі 14837,92 грн. При цьому, позивач добровільно, на власний розсуд, прийняв рішення здійснити таку виплату, про що свідчить вищенаведений наказ. Крім того, суми виплат, які вказані в наказі №24-02-рма від 24.02.2022 року та відомостях про виплату заробітної плати № 302 від 22.02.2022 року та №:RMА0000003 від 04.03.2022 року різняться, що свідчить про відсутність дворазового нарахування заробітної плати. ОСОБА_2 стверджує, що при здійсненні їй в лютому 2022 року виплати, позивачем було озвучено всім працівникам, що вказані кошти надаються, як допомога та поверненню не підлягають. Крім того, зі змістом наказу про виплату цих коштів працівників не ознайомлювали та про його існування не вказували. В подальшому, при звільненні ОСОБА_2 з роботи 01.08.2023 року, позивачем було здійснено утримання із її заробітної плати грошових коштів в сумі 14837,92 грн. Не погоджуючись із такими діями позивача, ОСОБА_2 звернулась із заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. За результатами розгляду вказаного звернення, позивачем 05.10.2023 року було повернуто незаконно утримані кошти на розрахунковий рахунок відповідачки. Сторона відповідача вважає, що вказана дія позивача підтверджує протиправність утримання коштів із заробітної плати, а також ставить під сумнів видачу наказу №15-03-рма від 15.03.2022 року, яким зазначено, що у зв`язку з дворазовою виплатою заробітної плати у вигляді авансового платежу за один і той самий період, а саме за лютий 2022 року, наказано здійснити утримання коштів із заробітної плати працівників, в тому числі й відповідачки, саме 15.03.2022 року. В своєму листі Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці від 28.08.2023 року було повідомлено позивача, що у разі підтвердження факту порушення ТОВ «Ресіліент Матюші» норм трудового законодавства відносно ОСОБА_2 , слід вжити всіх заходів щодо усунення порушень. Позивач відповів на цей лист 04.10.2023р., що на даний час суми, нараховані при звільненні, Товариством виплачені ОСОБА_2 в повному обсязі. Сторона відповідача, не визнаючи позов, послалася на норми статті 127 КЗпП України, ст. 1212 та ст. 1215 ЦК України, на правову позицію ВС в постанові від 21.04.2021 року в справі №520/21140/18, де зазначено, що до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, та на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 року в справі №753/15556/15-ц, де роз`яснено, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Сторона відповідача вказала про відсутність у позивача доказів щодо рахункової помилки та доказів недобросовісності дій ОСОБА_2 , пов`язаних з отриманням коштів.

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.

Ухвалою судді від 29.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом осіб (а.с. 35).

25.03.2024 року представник відповідача ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подав клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 38-43).

03.04.2024 року представник відповідача ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву (а.с. 47-54).

11.04.2024 року представник позивача подав відповідь на відзив (а.с. 55-59), заяву про долучення документів до матеріалів справи (а.с. 60-172).

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача не визнав позов.

Заслухавши позицію представників сторін у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 22.05.2019 року була працевлаштована в ТОВ Агрофірма «Матюші» (перейменовано на ТОВ «Ресіліент Матюші») та працювала на посаді дояра (а.с.6) .

Встановлено, що з 01.08.2023 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи за її власним бажанням, згідно наказу № 26/к від 01.08.2023року (а.с.7).

Встановлено, що в день звільнення з ОСОБА_2 було проведено розрахунок. Сума до виплати становила 16 097,38 грн. (за лікарняний лист, компенсація за невикористану відпустку, заробітна плата), але фактично були виплачені кошти в сумі 1259,47 грн. Наведене підтверджується зібраними матеріалами справи, зокрема відомостями (а.с. 100) та наведене підтвердили представники сторін по справі.

Згідно Наказу 24-02-рма від 24.02.2022 року за підписом директора ТОВ «Ресіліент Матюші» ОСОБА_4 , у зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24.02.2022 року та введенням воєнного стану, наказано достроково виплатити аванс в розмірі місячної заробітної плати працівникам підприємства за лютий 2022 р. згідно наведеного переліку осіб (а.с.8)

Відповідно до наказу №15-03-рма від 15.03.2022 року за підписом директора ТОВ «Ресіліент Матюші» ОСОБА_4 , наказано утримувати суму авансу, виданого в рахунок місячної заробітної плати працівникам підприємства за лютий 2022 р. згідно наведеного переліку осіб. Головному бухгалтеру ОСОБА_5 здійснювати утримання переплаченої суми авансового платежу частками в розмірі 10 відсотків в строк до 31.12.2024р. ( а.с.10-11).

Встановлено, що ОСОБА_2 09.08.2023 року звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо можливого порушення роботодавцем законодавства про працю та 28.08.2023 року ЦМУ Державної служби з питань праці направило позивачу лист, яким надало роз`яснення трудового законодавства та запит до підприємства. Зокрема, ЦМУ Державної служби з питань праці зазначили, що у разі підтвердження факту порушення позивачем норм трудового законодавства, вимагали вжити всіх заходів щодо усунення порушень, надати інформацію і всі документи/матеріали по суті викладених ОСОБА_2 питань (а.с.12-15).

Встановлено, що на вищезазначений лист, позивач 04.10.2023 року направив до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці лист та повідомив, що 24.02.2022 року згідно наказу директора Товариства у зв`язку введенням воєнного стану було проведено достроково працівникам підприємства, в тому числі ОСОБА_2 , виплату авансу в розмірі місячної заробітної плати за лютий 2022 року. В березні 2022 року також помилково була виплачена місячна заробітна плата за лютий 2022 року. Таким чином відбулася подвійна виплата заробітної плати за один і той же період в сумі 14 837,91 грн. (а.с.25)

Також, у відповіді до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, позивач навів та підтвердив розрахунок сум, що підлягали до виплати ОСОБА_2 при звільненні : 2494, 20 грн. лікарняний лист за перші 5 календарних днів хвороби працівника; 7499,06 грн. компенсація за невикористану відпустку; 6104,12 грн.- заробітна плата по день звільнення. Всього до сплати : 16 097,38 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив такий розрахунок сум, що належали до виплати відповідачці. Та підтвердив, що фактично було виплачено ОСОБА_2 при звільненні 1259,47 грн., оскільки була відрахована сума 14837,91 грн. аванс в рахунок заробітної плати за лютий 2022 року.

Встановлено, що 05.10.2023 року позивач перерахував ОСОБА_2 , двома платежами, кошти на загальну суму 14837,91 грн. Наведене підтверджено платіжними інструкціями, в яких зазначено призначення платежу :заробітна плата за липень та серпень 2023 року (а.с.23, 24).

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що в жовтні 2023 року керівництво товариства прийняло рішення виплатити ці кошти, щоб в подальшому їх стягнути з відповідачки в судовому порядку, бо саме ця сума була відрахована із заробітної плати ОСОБА_2 при звільненні та остання не погодилася з таким відрахуванням, а тому роботодавець повторно виплатив ці кошти, та наразі просить їх стягнути з ОСОБА_2

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 127 КЗпП відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.04.2021 року в справі №520/21140/18, до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце у цій справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних у комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка - це результат неправильного застосування правил арифметики, - не більше того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні. Отже, законною підставою для здійснення відрахувань із заробітної плати є утворення заборгованості виключно внаслідок лічильної помилки на підставі відповідного наказу товариства. Іншого трудовим законодавством не передбачено.

В даному випадку, сторона позивача не вказує на рахункову помилку при виплаті відповідачці суми 14837,91 грн. і при цьому посилається на положення ст. 127 КЗпП, де передбачений вичерпний перелік підстав для відрахування. Зокрема, відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству можуть провадитись для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 501/2500/15-ц (провадження № 61-4504св18) зазначив, що до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

До лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце у цій справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних у комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка це результат неправильного застосування правил арифметики, не більше того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.

В даному випадку судом встановлено, що сума 14837,91 грн. була виплачена позивачем у вигляді заробітної плати та виплата проведена позивачем добровільно, без рахункової помилки та без недобросовісності з боку відповідача, а тому неможливе таке стягнення на підставі ст.1215 ЦК України.

Відповідно до ст. 128 КЗпП при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п`ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Згідно п. 24 постанови Пленуму ВС України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вимоги про повернення працівником авансу, виданого в

рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв`язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Роботодавець може звернутися із зазначеними вимогами до суду відповідно до правил ч.2 ст.233 КЗпП протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

Судом встановлено, що Наказ №15-03-рма від 15.03.2022 року за підписом директора ТОВ «Ресіліент Матюші» Осмола В.В. "Про утримання суму авансу, виданого в рахунок місячної заробітної плати працівникам підприємства за лютий 2022року" на підприємстві не виконувався та із заробітної плати ОСОБА_2 не проводилися будь які відрахування по серпень 2023 року. А в день звільнення ОСОБА_2 належала до виплати заробітна плата в сумі 6104,12 грн. Отже, з наведеного слідує, що роботодавець при звільненні відповідачки відрахував кошти як із суми її заробітної плати, так і з коштів по лікарняному листу, з коштів по компенсації за невикористану відпустку.

Крім того, представником позивача так і не були обґрунтовані в судовому засіданні дії позивача щодо повторної виплати відповідачці суми 14837,91 грн., вже через 2 місяці після її звільнення з роботи. Представник позивача стверджує, що при звільненні відповідачки з роботи відбулося правомірне відрахування суми 14837,91 грн. та аналогічні пояснення були надані позивачем 04.10.2023 року до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, а 05.10.2023 року позивач перерахував ОСОБА_2 суму 14837,91 грн., як заробітну плату за липень та серпень 2023 року, і як зазначив представник позивача, така виплата була проведена з метою в подальшому повернути ці ж кошти в судовому порядку.

Такі дії позивача є непослідовними , а вимоги в даному спорі необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3, ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів, надавши відповідну правову оцінку яким, суд мав би можливість дійти обґрунтованого висновку про задоволення позову. Позивач скористалася своїм правом на судовий захист, однак його позиція не знайшла свого підтвердження в ході розгляду даної справи.

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в задоволенні позову, сплачена сума судових витрат, у тому числі судовий збір, не відшкодовується позивачеві.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258- 265, 264, 296, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Матюші» до ОСОБА_1 про стягнення зайво виплачених сум - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 03.05.2024 року.

Суддя О. Я. Ярмола