Рішення

від 17.04.2024 по справі 357/5531/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/5531/23

Провадження № 2/357/206/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя Цукуров В. П.,

секретар судового засідання Чайка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в місті Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватне сільськогосподарське підприємство «АГРОФІРМА «СВІТАНОК» про стягнення компенсації,

В С Т А Н О В И В :

1. Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі «Позивач») через свого представника звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 (далі «Відповідач-1»), ОСОБА_3 (далі «Відповідач-2») про стягнення компенсації (т.1 а.с. 1-9).

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на такі обставини.

Позивач після смерті своєї матері ОСОБА_4 прийняв спадщину, що складається з 1/3 частки права на земельну частку (пай), розміром 3,59 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі в КСА «Україна».

Отримавши вищевказане свідоцтво, аби реалізувати своє законне право, він звернувся до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки, долучивши вищевказаний сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0103017.

22.10.2018 року Позивач отримав від РДА Розпорядження № 510 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.

20.11.2018 року надійшла супровідна відповідь РДА, де повідомлялося, що розпорядженням голови БЦРДА мені, ОСОБА_1 , було надано дозвіл на розробку технічної документації.

Отримавши необхідний перелік документів, Позивач звернувся до землевпорядників, аби почати розробку технічної документації. Утім, землевпорядники повідомили Позивачу, що відповідно до відомостей ДЗК земельна частка (пай) фактично вже поділена та право власності зареєстровано на двох осіб навпіл ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто Відповідачів у даній справі.

Як стало пізніше відомо Позивачу, 01.07.1992 року, його рідна бабуся ОСОБА_5 склала заповіт на п`ятьох спадкоємців, у тому числі на його померлу матір ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Коли Позивач звернувся до БЦРДА з даними питаннями, то отримав Розпорядження від 20.03.2007 року № 135 про надання дозволу на розробку технічної документації із складання державних актів на право власності на земельні ділянки 35-ти громадянам власникам земельних часток (паїв) в адміністративних межах Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Відповідно до Витягу з додатку до вищенаведеного розпорядження голови адміністрації від 20.03.2007 року № 135, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 були у списках та їм надано у приватну власність земельні ділянки на підставі двох різних сертифікатів.

З отриманих Позивачем відомостей вбачається, що ОСОБА_3 (дочка ОСОБА_6 ) успадкувала від своєї померлої матері земельну ділянку площею 1.6352 гектара за кадастровим номером 3220486500:01:013:0029.

Звернувшись до територіального органу Держгеокадастру, Позивач отримав два витяги з державного земельного кадастру про земельні ділянки, в яких зазначається, що власником однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3220486500:01:013:0029 є ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності за законом, видане Узинською міською державною нотаріальною конторою 01.08.2016 року за № 2510. Інша ж земельна ділянка з кадастровим номером 3220486500:01:013:0028, належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією 13.10.2009 року серії ЯЖ №327869.

Також з даних витягів убачається, що вищевказані земельні ділянки передані власниками в оренду Приватному сільськогосподарському підприємству «Агрофірма «Світанок».

Окрім цього, Позивач звернувся за роз`ясненнями до старости Сухоліського старостинського округу № 7 Віктора Савчука, на що отримав довідку від 04.04.2023 року № 178, де роз`яснено, що право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що мала належати ОСОБА_5 на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серія КВ № 0103017, було оформлено її спадкоємцями за заповітом від 01.07.1992 року зареєстрованим в реєстрі за № 47, оригінал якого зберігається в Сухоліському старостинському окрузі № 7 Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, а саме ОСОБА_6 1,795 в умовних кадастрових гектарах та ОСОБА_2 1,795 в умовних кадастрових гектарах.

Також Позивачу було надано викопіювання із схеми розпаювання земель колективної власності на земельні частки (паї) в адміністративних межах Сухоліського старостинського округу № 7 Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, з якого вбачається, що земельна ділянка № НОМЕР_1 поділена між двома особами ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Таким чином, знаючи про те, що існує ще одна спадкоємиця, а саме померла матір Позивача ОСОБА_4 , відповідачі набули право власності та поділили земельну ділянку навпіл, нехтуючи законними правами третього спадкоємця.

Позивач не може набути право власності на іншу земельну ділянку, адже земельна ділянка відповідно до його сертифікату та враховуючи схему розпаювання знаходиться за № 395.

Зібравши необхідні документи Позивач звернувся до Відповідачів для мирного врегулювання спору та заявив, що не хоче звертатися до суду, а своє законне право фактично реалізувати не може. Пояснив, що не хоче вступати в конфлікт та найпростішим варіантом вирішення питання запропонував сплатити грошову компенсацію, шляхом вирахування 1/3 від загальної суми нормативної грошової оцінки двох земельних ділянок, на що неодноразово отримував відмову.

Так як мирно врегулювати ситуацію не вдалося, Позивач вернувся до суду для захисту свого порушеного права.

Посилаючись на приписи ст. 1272 ЦК України, ст.ст. 79-1, 152 ЗК України, ст. ст. 175, 176 ЦПК України, Позивач просив суд:

стягнути на його користь з Відповідачів солідарно 43576,03 гривень компенсації за порушення майнових прав;

судові витрати покласти на Відповідачів.

Історія справи. Заяви та клопотання, позиції учасників справи.

22.05.2023 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі та постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с. 52).

06.06.2023 року до канцелярії суду від представника Позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи ПрАТ «АГРОФІРМА «СВІТАНОК» (далі «Третя особа») (т.1 а.с. 58-59).

22.06.2023 року до канцелярії суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника Відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Зазначила, що згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01.08.2016 року ОСОБА_3 успадкувала після смерті своєї матері - ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1,6352га, яка належала померлій на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 327870 з кадастровим номером 3220486500:01:013:0029. Після смерті своєї матері - ОСОБА_5 - ОСОБА_6 разом зі своєю сестрою - ОСОБА_2 - успадкували 2/3 права на земельну частку/пай/ у землі розміром 3,59 в умовних кадастрових гектарах, посвідченого сертифікатом № 0103017, виданого Білоцерківською РДА та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів 15.11.1996 року, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 18.02.2000 року в Узинській державній нотаріальній конторі за реєстром № 1-687 у межах матеріалів спадкової справи № 270. У вказаному свідоцтві наголошено, що станом на дату його видачі на 1/3 частину цього права свідоцтво про право на спадщину ще не видано. Позивачу 06.08.2018 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку у праві на цю земельну частку/пай/. На думку представника Відповідачів, надаючи в якості доказів в обґрунтування своїх позовних вимог документи з Білоцерківської РДА, як-то: свою заяву від 01.10.2018 року про надання дозволу на розробку технічної документації, розпорядження № 510 від 22.10.2018 року, відповідь від 20.11.2018 року № 06-27/1356 Білоцерківської РДА, Позивач не наводить жодного доказу про те, чому та з яких підстав він не зміг реалізувати з 2018 року своє право на розробку технічної документації на землю, отриману в спадщину. Тобто відсутній будь-який письмовий документ про те, що саме Відповідач ОСОБА_3 , а попередньо її мати - ОСОБА_7 , під час оформлення прав на ділянку після смерті ОСОБА_5 отримали замість права на 1/3 частки, право на 1/2 частки, і тому ОСОБА_1 не може реалізувати видане йому 16.08.2018 року свідоцтво та виготовити технічну документацію за розпорядженням Білоцерківської РДА № 510 від 22.10.2018 року. У свою чергу ОСОБА_3 через представника звернулася до відділу ДГК в м. Б.Церква та Білоцерківському районі з питаннями про отримання технічної документації на успадковану нею ділянку з кадастровим номером 3220486500:01:013:0029 та отриманням відповіді, чи вказана ділянка сформована на підставі документів про сертифікат, зазначений у додатку 14 до позову-розпорядження Білоцерківської РДА від 20.03.2007 року ГУ ДГК у Київській області у відповіді від 19.06.2023 року № 29-10.0.331-5510/2-23 повідомило, що технічна документація на земельну ділянку з кадастровим номером 3220486500:01:013:0029 у відділі відсутня, а також про те, що в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку/пай/ по КСП «Україна» відсутній запис про ОСОБА_6 . Таким чином, на думку представника Відповідачів, не прослідковується логічна послідовність про те, що, маючи право на 1/3 в частині права спадкування паю після ОСОБА_5 , ОСОБА_6 при отриманні державного акта на землю серії ЯЖ № 327870 з кадастровим номером 3220486500:01:013:0029, порушила право Позивача. Тому, оскільки ні Управління ДГК в Київській області, ні Білоцерківська РДА не надали жодної інформації про послідовність оформлення спадщини від видачі свідоцтва у нотаріуса Відповідачам до оформлення ними державних актів, на її погляд не можна вважати доведеним факт порушення ними прав Позивача навіть за наявності довідки від 04.04.2023 року № 178, виданою старостою Сухоліського старостинського округу № 7, в якій стверджується про оформлення ОСОБА_6 та ОСОБА_2 спадщини на ділянку після ОСОБА_5 по 1,795 умовних кадастрових гектарів. Таку довідку вона просила вважати недопустимим доказом, з уваги на її необґрунтованості та відсутність документального підтвердження зроблених у ній висновків. З метою отримання інформації про підстави видачі сертифікатів на земельну частку/ пай на ім`я ОСОБА_6 /КВ № 0305761/, ОСОБА_2 / КВ № 0305762/ представник Відповідачів звернулася до Білоцерківської РДА із запитом від 15.06.2023 року. Також у вказаному запиті сформовано питання про те, з якими заявами зверталися ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до Білоцерківської РДА для реалізації своїх спадкових прав на земельну ділянку. 21.06.2023 року Білоцерківська РДА надала відповідь № ЗПІ/18 проте, що запитувана інформація відсутня. Відповідач-2 додатково має намір звернутися до архіву Білоцерківської РДА щодо підстав видачі ОСОБА_6 та ОСОБА_2 сертифікатів. Крім цього, Відповідач-2 заявила про застосування наслідків пропуску строку позовної давності в порядку ч.3, ч.4 ст.267 ЦПК України (а.с. 68-70).

22.06.2023 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, ПрАТ «АГРОФІРМА «СВІТАНОК» залучено до участі у даній справі у якості третьої особи (т.1 а.с. 86, зворот).

13.07.2023 року до канцелярії суду представником Позивача подано клопотання про витребування доказів (т.1 а.с. 95-98).

17.07.2023 року до канцелярії суду представником Відповідачів подано клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів (т.1 а.с. 106).

19.07.2023 року ухвалою суду витребувано в Узинської міської державної нотаріальної контори належним чином завірені копії: спадкової справи №270 (2005 рік), заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ; спадкової справи №40 (2016 рік), заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , і спадкової справи №33 (2018 рік), заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 (т.1 а.с. 113-114).

23.08.2023 року розгляд справи відкладено за клопотанням представників сторін (т.1 а.с. 127, 128,129).

20.09.2023 року ухвалою суду витребувано у Київського обласного державного нотаріального архіву належним чином завірену копію спадкової справи №270/2005, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (т.2 а.с. 4-5).

06.11.2023 року до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від Київського обласного державного нотаріального архіву надійшла належним чином завірена копія спадкової справи №270/2005, заведена після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (т.2 а.с. 32-64).

16.11.2023 року у підготовче судове засідання Позивач або його представник не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 15.11.2023 року до канцелярії суду представником Позивача подано заяву, у якій останній просив провести підготовче судове засідання без участі сторони Позивача, не заперечував проти закриття підготовчого провадження (т.2 а.с. 30). 16.11.2023 року до канцелярії суду представником Позивача подано заяву, у якій останній просив відкласти підготовче судове засідання у зв`язку з неможливістю прибуття у нього (т.2 а.с. 31).

16.11.2023 року у підготовче судове засідання Відповідачі або їхній представник не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 13.11.2023 року до канцелярії суду представником Відповідачів подано заяву, у якій остання просила провести підготовче судове засідання без участі Відповідачів, не заперечувала проти закриття підготовчого провадження (т.2 а.с. 29).

16.11.2023 року у підготовче судове засідання представник Третьої особи не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (т.2 а.с. 90).

16.11.2023 року ухвалою суду підготовче провадження у даній справі було закрито, призначено справу до судового розгляду по суті (т.2 а.с. 67-68).

У судових засіданнях представник Позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Надав пояснення аналогічні за змістом позовній заяві.

У судових засіданнях представник Відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Надала пояснення, аналогічні за змістом відзиву на позовну заяву.

У судові засідання представник Третьої особи не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв по суті, будь-яких заяв або клопотань від нього суду не надходило (т.2 а.с. 92).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлені наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (т.2 а.с. 36).

За життя остання залишила заповіт, яким усе належне їй майно в рівних частках заповіла ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 (Відповідач - 1), ОСОБА_9 та ОСОБА_4 (т.2 а.с. 37).

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КВ №0103017 померлій ОСОБА_5 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСА «Україна» розміром 3.59 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Вартість земельної частки (паю) становить 16800,00 гривень (т.2 а.с. 47).

Спадкоємці ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовилися від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 , про що подали відповідну заяву (т.2 а.с. 43).

ОСОБА_2 (Відповідач -1) та ОСОБА_3 звернулися до Узинської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (т.2 а.с. 33, 34).

У заяві від 18.02.2000 року про видачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом у виді 2/3 частини права на земельну частку (пай) КСА «Україна» розміром 3.59 га, вартістю 16800,00 гривень, указаними особами було вказано, що спадкоємиця за заповітом ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частини цього права на земельну частку (пай) отримає пізніше (т.2. а.с.46).

18.02.2000 року державним нотаріусом Узинської державної нотаріальної контори Пашкевич Л.Г. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №3427, відповідно до якого ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , тобто Відповідач 1, успадкували після померлої ОСОБА_5 дві третіх частин права за земельну ділянку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського акціонерного товариства «Україна» Сухоліської сільської Ради, Білоцерківського району Київської області, розміром 3.59 в умовних кадастрових гектарах, посвідченого сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ №0103017, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією та зареєстрованого 15.11.1996 року в Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) за №470. Вартість двох третіх частин земельної частки (паю) 11200,00 гривень. На одну третю частину цього права на земельну частку (пай) свідоцтво про право на спадщину за законом ще не видане (т.2 а.с. 48).

У заяві від 06.07.2005 року про видачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом у виді 2/3 частини права на земельну частку (пай) КСА «Україна» розміром 3.59 га, вартістю 16800,00 гривень, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (Відповідач -1) було вказано, що спадкоємиця за заповітом ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину отримає пізніше (т.2. а.с.50).

У свідоцтві про право на спадщину за заповітом, виданому 06.07.2005 року державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за №3427, спадкоємцем 2/3 частини права на майновий пай, у загальному пайовому фонді колективного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Узинська» с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області, яке належало померлій ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на майновий пай КИ-11 №025183, виданого Сухоліською сільською Радою 30.06.2005 року, є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (Відповідач - 1). Свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку спадкового майна не видане (т.2 а.с. 55).

20.07.2007 року Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області №135 було надано дозвіл на розробку технічної документації зі складання державних актів на право приватної власності на землю 35-ти громадянам власникам земельних часток (паїв) в адміністративних межах Сухоліської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с. 22).

Відповідно до витягу з додатку до указаного розпорядження ОСОБА_6 та ОСОБА_2 були одними із тих, хто звернувся за наданням відповідного дозволу (т.1 а.с. 23).

Як убачається із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.04.2023 року №НВ-3200531372023, 13.10.2009 року за ОСОБА_2 , на підставі поданої нею технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 28.01.2008; ПП Паралель плюс, ОСОБА_10 , було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220486500:01:013:0028, площею 1.6346 га, місце розташування: Київська область, Білоцерківський район, Сухолісинська сільська рада (т.1 а.с. 25-27).

Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.04.2023 року №НВ-3200531382023, 13.10.2009 року за ОСОБА_3 , на підставі поданої нею технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 28.01.2008; ПП Паралель плюс, ОСОБА_10 , було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220486500:01:013:0029, площею 1.6352 га, місце розташування: Київська область, Білоцерківський район, Сухолісинська сільська рада (т.1 а.с. 30-32).

Із Кадастрових планів земельних ділянок та викопіювання із схеми земель колективної власності на земельні частки (паї) в адміністративних межах Сухоліського старостинського округу №7 (колишня Сухоліська сільська рада) Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області вбачається, що площі земельної ділянки розподілені між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 навпіл, спірні земельні ділянки межують одна з одною (т. 1 а.с. 28-29, 33-34, 36).

Відповідно до указаних витягів зазначені земельні ділянки було передано в сервітут: право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) Приватному сільськогосподарському підприємству «Агрофірма «Світанок».

Згідно з витягів №НВ-3200572682023 від 01.05.2023 року із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 3220486500:01:013:0028 становить 65352,05 гривень, а нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 3220486500:01:013:0029 становить 65376,04 гривень (т.1 а.с. 37, 38).

Відповідно до листа Сухоліського старостинського округу № 7 Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 04.04.2023 року №178 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що мала належати ОСОБА_5 на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серія КВ №0103017, було оформлено її спадкоємцями за заповітом від 01.07.1992 року, зареєстрованого в реєстрі за №47, оригінал якого зберігається в Сухоліському старостинському окрузі № 7 Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, а саме ОСОБА_6 1,795 в умовних кадастрових гектарах та ОСОБА_2 1,795 в умовних кадастрових гектарах (т.1 а.с. 35).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 19.01.2016 року Виконавчим комітетом Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, актовий запис №21 (т.1 а.с. 199).

04.03.2016 року до Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 звернулася її донька - ОСОБА_3 , Відповідач - 2 у даній справі (т.1 а.с. 213).

01.08.2016 року до Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Відповідач 2 подала заяву, у якій просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом на наступне спадкове майно після померлою ОСОБА_6 : земельну ділянку площею 1,6352 га, розташовану за адресою: Сухоліська сільська рада Білоцерківського району Київської області (т.1 а.с. 218).

01.08.2016 року Відповідачу 2 державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 1,6352 гектара, розташовану за адресою: Сухоліська сільська рада Білоцерківського району Київської області, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №327870, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної реєстрації №130 від 06.03.2008 року, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010993600708. Кадастровий номер земельної ділянки 3220486500:01:013:0029. Зареєстровано у реєстрі за №2510 (т.1 а.с. 231).

14.12.2012 року ОСОБА_4 звернулася до Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 на спадкове майно у виді 1/3 частини житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 60).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту звернення ОСОБА_4 до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини у виді 1/3 частини права на майновий пай, у загальному пайовому фонді колективного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Узинська» с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області, яке належало померлій ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на майновий пай КИ-11 №025183, виданого Сухоліською сільською Радою 30.06.2005 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 01.02.2018 року Виконавчим комітетом Узинської міської Білоцерківського району Київської області, актовий запис №32 (т.1 а.с. 144).

16.02.2018 року до Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 звернувся її син ОСОБА_1 , Позивач у даній справі (т.1 а.с. 143).

06.08.2018 року до Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Позивач подав заяву, у якій просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на наступне спадкове майно після померлою ОСОБА_4 : 1/3 частки права на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського акціонерного товариства «Україна» Сухоліської сільської Ради, Білоцерківського району Київської області, розміром 3,59 в умовних кадастрових гектарах, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , спадкоємцем якої була дочка ОСОБА_4 (т.1 а.с. 162).

06.08.2018 року Позивачу державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Малькевич Л.В. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частки права на земельну частку (пай), розміром 3,59 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі в КСА «Україна», розташованого на території Сухоліської сільської Ради Білоцерківського району Київської області, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , спадкоємцем якої була дочка ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав. Зареєстровано у реєстрі за №2525 (т.1 а.с. 192).

01.10.2018 року Позивач звернувся до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки частки (паю) орієнтовною площею 1/3 від 3,59 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно сертифікату серії КВ 0103017 в адміністративних межах Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області (т. 1 а.с. 18).

Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 22.10.2018 року №510 Позивачу було надано відповідний дозвіл, про що його було повідомлено листом від 20.11.2018 року №06-27/1356 (т.1 а.с. 19, 20).

2. Мотивувальна частина.

Вирішуючи дану справу суд керується наступними нормами процесуального та матеріального права України.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Стаття 13 ЄКПЛ вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

У справі «Кудла проти Польщі» ЄСПЛ зазначив, що засіб захисту є ефективним, тільки якщо він доступний і достатній. Він має бути достатнім не тільки в теорії, а й на практиці, повинен бути ефективним на практиці, й по закону з урахуванням індивідуальних обставин справи.

У справі «Зінченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.

На додаток до статті 13, два інші положення Конвенції також вимагають від держав запровадити засоби правового захисту для запобігання порушенню прав, які захищає Конвенція: пункт 4 статті 5 (habeas corpus) і пункт 1 статті 6 (справедливий судовий розгляд).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року по справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 року по справі № 910/11511/18 зазначено, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський Суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Верховний Суд у своїй постанові від 26.04.2023 р. вказав, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною 6 ст. 55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до абз. 2 частини другої статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Згідно з п. 1 Указу Президента України від 08.08.1995 року за № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (п. 2 Указу № 720/95).

Висновки суду.

Судом встановлено та сторонами у справі не оспорювалося, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . За життя остання залишила заповіт, яким усе належне їй майно в рівних частках заповіла ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 (Відповідач - 1), ОСОБА_9 та ОСОБА_4 У спадкову масу, у тому числі, увійшло право за земельну ділянку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського акціонерного товариства «Україна» Сухоліської сільської Ради, Білоцерківського району Київської області, розміром 3.59 в умовних кадастрових гектарах.

Спадкоємці ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовилися від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 .

Спадкоємці ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (Відповідач - 1) відповідних спадкових прав набули у частці 1/3 права на указану земельну частку (пай). Утім, указані особи фактично здійснили дії наслідком, яких стало оформлення права власності на указану земельну частку (пай) на них двох. При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи власноручно підписаних заяв, ОСОБА_6 (за життя) та ОСОБА_2 були обізнані про розмір власних часток у відповідному праві, а також про наявність 1/3 частки права на указану земельну частку (пай) у третьої спадкоємиці ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_6 спадкові права на спірну земельну ділянку було оформлено на її доньку ОСОБА_3 (Відповідача - 2). Відтак, остання є правонаступником прав та обов`язків померлої у даних спірних правовідносинах.

Спадкоємець ОСОБА_4 за життя оформити відповідне спадкове право на указану земельну частку (пай) не встигла. Замість неї у відповідні спадкові права вступив її син Позивач у даній справі. Однак, через окреслені дії ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , останній не може реалізувати власне законне право власності за землю.

При цьому, спірну земельну ділянку було передано в сервітут: право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) Приватному сільськогосподарському підприємству «Агрофірма «Світанок»

За таких обставин суд вважає обраний Позивачем спосіб захисту своїх порушених прав належним, доцільним та ефективним.

Разом з цим, суд відхиляє твердження представника Відповідачів про необхідність застосування до даних спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності з огляду на наступне.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, ЦК України розмежовує поняття прийняття спадщини та реалізації спадкових прав. Зокрема, ЦК України не містить норму про обмеження строку на реалізацію спадкових прав, а також на звернення до суду за захистом порушеного спадкового права.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 року по справі № 396/2046/18.

Цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 584/639/19, а також у постанові від 03.11.2021 року по справі № 452/938/18.

З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є законними та підлягають задоволенню.

Із Відповідачів на користь Позивача необхідно стягнути суму компенсації за порушення майнових прав в розмірі 21788,00 гривень з кожної, виходячи з такого розрахунку: 1/3 частини сумарної нормативної грошова оцінка земельних ділянок з кадастровими номерами 3220486500:01:013:0028 та 3220486500:01:013:0029 в розмірі 130728,09 гривень (65352,05 гривень + 65376,04 гривень), поділена на 2 ((1/3 х 130728,09 гривень) / 2).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі наданих сторонами та витребуваних судом доказів.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 гривень, а позовні вимоги задоволено, то вказана сума підлягає стягненню з Відповідачів на користь Позивача по 536,80 гривень з кожної (т.1 а.с. 42).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

За результатами розгляду справи відповідно до частин першої - третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частино 1 статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У питаннях відшкодування витрат на правову допомогу Верховний Суд притримується позиції, що право на задоволення чи відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України у системному зв`язку, убачається, що при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавенте проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Разом з цим, за приписами п.4 ч.1 ст. 1 за п. 9 ч.1 ст. 1 Закон №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону №076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Таку правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у справі №910/12876/19.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 28.12.2020 року по справі №640/18402/19, розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позива-ча.

У матеріалах справи наявні наступні документи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу: копія договору про надання правової допомоги № 1 від 02.03.2023 року (т.1 а.с. 10), копія протоколу погодження гонорару та об`єму правової до-помоги, що надається за договором про надання правової допомоги № 1 від 02.03.2023 року (т.1 а.с.39), копія акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правової допомоги №1 від 02.03.2023 року (т.1 а.с. 40), копія квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №ПН3434024 від 01.05.2023 року (т.1 а.с. 41).

Зі змісту указаних документів убачається, що Позивачем було понесено витрати на про-фесійну правничу допомогу у розмірі 24000,00 гривень.

Клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу від Відповідачів або їхнього представника до суду не надходило.

У даній справі, суд вважає витрати позивача на професійну правничу допомогу співмірними з її складністю, наданим адвокатом обсягом та часом послуг у суді, та такими, що відповідають критерію розумності їхнього розміру, співмірності та справедливості.

Враховуючи вищевикладене та встановлений ст.12 ЦПК України принцип змагальності сторін, суд вважає за необхідне вирішити питання про судові витрати на професійну правничу допомогу та стягнути з Відповідачів на користь Позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 гривень з кожної (12000,00 гривень + 12000,00 гривень = 24000,00 гривень), розмір яких суд вважає розумним, реальним і підтвердженим матеріалами справи.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права.

При цьому судом ураховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 3, 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватне сільськогосподарське підприємство «АГРОФІРМА «СВІТАНОК» про стягнення компенсації задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму компенсації за порушення майнових прав в розмірі 21788,00 гривень (двадцять одна тисяча сімсот вісімдесят вісім гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму компенсації за порушення майнових прав в розмірі 21788,00 гривень (двадцять одна тисяча сімсот вісімдесят вісім гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 гривень (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 гривень (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 гривень (дванадцять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 гривень (дванадцять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_7 .

Третя особа - Приватне сільськогосподарське підприємство «АГРОФІРМА «СВІТАНОК», місцезнаходження: 08652, Київська область, Васильківський район, село Ковалівка, вулиця Монастирська, будинок 1, ЄДРПОУ: 03754024.

Повне судове рішення складено 29.04.2024 року.

Суддя В. П. Цукуров