Постанова

від 29.04.2024 по справі 910/2417/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2024 р. Справа№ 910/2417/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача: не з`явились,

від відповідача: Бахур А.С. (в залі суду),

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр духовного розвитку"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 (повний текст складено 13.03.2024)

у справі № 910/2417/24 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр духовного розвитку"

до Міністерства юстиції України

про визнання недійсним наказу та поновлення державної реєстрації,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр духовного розвитку» (далі - ТОВ «Центр духовного розвитку», Центр) звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову (далі - заява).

У поданій заяві Центр просив забезпечити позов шляхом встановлення заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав, в т.ч. Міністерству юстиції України (далі - Мінюст) та його структурним підрозділам та територіальним органам, Офісу протидії рейдерству, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в т.ч., але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, анулювання рішень про державну реєстрацію прав, відновлення (поновлення) відомостей про оренду та орендаря, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень щодо об`єкта нерухомого майна - церкви загальною площею 288,5 кв. м (Опис об`єкта: церква позначена на плані літ. А, біля якої розташовані: нежитлова будівля літ. В, нежитлова будівля літ. Г, сарай літ. Д, гараж літ. Е, погріб літ. Е, альтанка літ. Ж, вбиральня літ. З, И, огорожа № 1-5, колодязь №6, водопровід №7-9, зливна яма №10, замощення-І), яка знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, смт. Бородянка, вул. Центральна, 224-Г, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2764957932080).

На обґрунтування поданої заяви ТОВ «Центр духового розвиту» зазначило, що третя особа у цій справі - релігійна організація «Релігійна громада парафія Святого Архистратига Михаїла Київської єпархії Українського православної церкви (Православної церкви України) смт. Бородянка Київської області» (далі - релігійна організація), вважаючи себе власником спірної церкви, звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з клопотанням про скасування арешту церкви та про скасування заборони відчуження спірної церкви, накладеного ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.12.2023 у справі №369/11561/23. Зазначене клопотання релігійна організація обґрунтувала тим, що сама наявність кримінального провадження не може бути підставою для обмеження прав власника нерухомого майна мирно володіти, користуватися та розпоряджатись, а тому потреба в арешті будівлі церкви відпала. Наразі наявність обтяження перешкоджає у поверненні будівлі спірної церкви даній релігійній громаді смт. Бородянка шляхом реєстрації її прав у Державному реєстрі нерухомого майна.

Заявник зуважує, що з ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.12.2023 у справі №369/11561/23 вбачається, що релігійна організація має на меті проведення державної реєстрації права власності на майно церкви, а тому наявність накладеного арешту порушує права заявника, зокрема і потерпілого у кримінальному провадженні, в частині реалізації свого права власності на майно відповідно до наказу Мінюсту від 26.10.2023.

Центр зазначає, що є власником спірної церкви на підставі договору дарування, але це не є перешкодою для третьої особи - релігійної громади ПЦУ заявляти себе як власника церкви і звертатись до державних органів для отримання необхідних рішень для реалізації свого незаконного права власності на церкву, про що, на думку заявника (Центру), свідчить ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.12.2023 у справі №369/11561/23.

З наведеного, на думку Центру, вбачається те, що у разі прийняття судом рішення про задоволення позову у цій справі до моменту набрання ним законної сили можуть виникнути обставини, які зроблять неможливим поновлення прав та інтересів ТОВ «Центр духовного розвитку».

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у задоволенні заяви ТОВ «Центр духовного розвитку» про забезпечення позову відмовлено.

Суд зазначив, що позивач не надав жодних доказів та належних обґрунтувань у розумінні приписів ГПК України на підтвердження наявності обставин, які дійсно могли б призвести до ускладнення виконання судового рішення у справі у разі задоволення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2024, ТОВ «Центр духовного розвитку» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою забезпечити позов шляхом встановлення заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в т.ч. Мінюсту та його структурним підрозділам та територіальним органам, Офісу протидії рейдерству, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, анулювання рішень про державну реєстрацію прав, відновлення (поновлення) відомостей про оренду та орендаря, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, щодо об`єкту нерухомого майна - церкви загальною площею 288,5 кв. м (Опис об`єкта: церква позначена на плані літ. А, біля якої розташовані: нежитлова будівля літ. В, нежитлова будівля літ. Г, сарай літ. Д, гараж літ. Е, погріб літ. Е, альтанка літ. Ж, вбиральня літ. З, И, огорожа №1-5, колодязь №6, водопровід №7-9, зливна яма №10, замощення-І), яка знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, смт. Бородянка, вул. Центральна, 224-Г, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2764957932080).

Скаржник вважає, що суд першої інстанції не з`ясував обставини, які мають значення для повного та всебічного розгляду заяви.

Апелянт зауважує, що заява представника позивача була обґрунтовано тим, що третя особа у цій справі - релігійна організація «Релігійна громада парафія Святого Архистратига Михаїла Київської єпархії Українського православної церкви (Православної церкви України) смт. Бородянка Київської області» (далі - релігійна організація), вважаючи себе власником церкви, звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з клопотанням про скасування арешту церкви та про скасування заборони її відчуження, які накладені ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.12.2023 у справі №369/11561/23.

На думку скаржника, з ухвали Києво-Святошинського суду Київської області від 01.03.2024 вбачається, що релігійна організація має на меті проведення державної реєстрації права власності на майно церкви, наявність накладеного арешту порушує права в частині реалізації свого права на проведення державної реєстрації права власності на майно відповідно до Наказу Мініюсту від 26.10.2023.

Центр зазначає, що підставою для подачі ним заяви про забезпечення позову стала саме ухвала Києво-Святошинського суду Київської області від 01.03.2024 про скасування арешту на церкву.

Апелянт вважає, що наведені ним обставини вказують на те, що у разі прийняття судом рішення про задоволення позову у даній справі до моменту набрання ним законної сили можуть виникнути обставини, які зроблять неможливим поновлення прав та інтересів позивача, а саме право власності на церкву буде зареєстровано за третьою особою - релігійною організацією.

Скаржник також зазначає, що відповідно до договору дарування № 989 від 13.07.2023, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Нельзіним Максимом Сергійовичем, власником церкви, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, смт Бородянка, вул. Центральна, буд. 224-Г, є ТОВ «Центр духовного розвитку», але це не є перешкодою для третьої особи - релігійної організації заявляти себе як власника церкви і звертатися до державних органів для отримання необхідних рішень для реалізація свого незаконного права власності на церкву, про що свідчить вищевказана ухвала слідчого судді від 01.03.2024.

Центр зауважує, що саме звернення від 13.09.2023 релігійної організації до Мінюсту про скасування запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, яке є предметом спору у даній справі, без надання відповідних доказів, які підтвердили би право релігійної організації на церкву, уже свідчить про те, що релігійна організація виступає як власник церкви; релігійна громада, яка взагалі не має ніякого відношення до церкви, звертається до суду з клопотанням про зняття арешту з церкви, при цьому не надаючи доказів, які підтвердили би її право на церкву, і суд задовольняє її клопотання. Тобто, релігійній організації арешт, який був накладений на церкву, був перешкодою у реєстрації права власності на церкву, про це чітко прописано в ухвалі Києво-Святошинського суду Київської області від 01.03.2024.

За таких обставин скаржник вважає, що ухвала Києво-Святошинського суду Київської області від 01.03.2024 про скасування арешту є беззаперечним доказом того, що релігійна організація має намір зареєструвати право власності на церкву в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно без наявності у неї належного права власності, що є підставою для забезпечення позову.

Позиції учасників справи.

Мінюст надав відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає оскаржувану Ухвалу законною та обґрунтованою, а доводи апелянта безпідставними; просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін як законну та обґрунтовану.

Відповідач зауважує, що виконав Наказ Мініюсту від 26.10.2023 №3763/5 «Про задоволення скарги» шляхом проведення реєстраційної дії щодо анулювання рішення від 13.07.2023 №68442526, прийнятого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Нельзіним М.С. Тому, на думку відповідача, заборона державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в т.ч. Мінюсту та його структурним підрозділам та територіальним органам, Офісу протидії рейдерству, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, анулювання рішень про державну реєстрацію прав, відновлення (поновлення) відомостей про оренду та орендаря, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, щодо спірного об`єкта нерухомого майна є безпідставною.

Мінюст відзначає, що доводи заявника щодо наявності обставин для вжиття заходів забезпечення позову не обґрунтовані належним чином, оскільки заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів.

Зокрема, за приписами абз. 2 ч. 6 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» підставою для задоволення Мінюстом скарги є невідповідність оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності законодавству у сфері державної реєстрації. Отже задоволення позову матиме наслідком відновлення скасованої Мінюстом реєстраційної дії, що жодним чином не свідчить про утруднення чи неможливість виконання рішення суду.

Відповідач вважає, що суд законно констатував в ухвалі, що заявник на обґрунтування поданої ним заяви не надав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності підстав для забезпечення позову, а обставини, наведені ним в обґрунтування заяви про забезпечення позову, не є такими, що в розумінні ст. 136 ГПК України свідчать про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення позивача можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси.

Мінюст наполягає, що заявник не навів достатніх обґрунтувань та не довів у порядку ст. 76-79 ГПК України існування реальної загрози того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду в оскаржуваній ухвалі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали у справі №910/2417/24 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ТОВ «Центр духовного розвитку» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 до надходження матеріалів оскарження ухвали у справі №910/2417/24.

28.03.2024 матеріали справи №910/2417/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Центр духовного розвитку» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у справі №910/2417/24 залишено без руху. Надано ТОВ «Центр духовного розвитку» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів направлення копії апеляційної скарги відповідачу - Мінюсту у встановленому порядку. Попереджено ТОВ «Центр духовного розвитку», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків апеляційної скарги, дану апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Центр духовного розвитку» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у справі №910/2417/24. Розгляд справи призначити на 29.04.2024. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

У лютому 2024 року ТОВ «Центр духовного розвитку» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило: визнати недійсним наказ Мінюсту №3763/5 від 26.10.2023 «Про задоволення скарги» в частині анулювання рішення про державну реєстрацію прав від 13.07.2023 №68442526 приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Нельзіна М.С.; поновити в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію прав власності на церкву, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, смт. Бородянка, вул. Центральна, 224-Г, за ТОВ «Центр духовного розвитку» відповідно до договору дарування, посвідченого 13.07.2023 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Нельзіним М.С. за р.№989.

У позовній заяві Центр вважає оскаржуваний ним наказ Мінюсту недійсним, оскільки колегія під час розгляду справи не дослідила дії державного реєстратора повно, всебічно та об`єктивно та вийшла за межі встановлених законом повноважень.

Центр зазначає, що релігійна організація не була та не є власником церкви, а також не була та не є власником земельної ділянки, на якій ця церква розміщена. Позивач стверджує, що релігійна громада вводить державні органи в оману та не надає на підтвердження цього жодних документів. Крім того, релігійна організація «Релігійна громада парафія Святого Архістратига Михаїла Київської єпархії Української православної церкви (ПЦУ) смт. Бородянка Київської області» та релігійна організація «Релігійна організація Українська православна церква Св. Архістратига Михайла» за канонічною підлеглістю - дві різні релігійні організації. Станом на 13.07.2023 власником приміщення спірної церкви була релігійна організація «Релігійна організація Українська православна церква Св. Архістратига Михайла», від якої 13.07.2023 Центр отримав спірну церкву в дарунок.

Позивач зазначає, що саме чинна релігійна організація «Релігійна організація Українська православна церква Св. Архістратига Михайла» уклала договір дарування, який є чинним станом на дату подання позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання.

11.03.2024 позивач подав заяву про забезпечення позову. Вимоги та обґрунтування цієї заяви наведено вище за текстом цієї постанови.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Положення зазначеної норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень ст. 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Стаття 137 ГПК України містить перелік заходів забезпечення позову.

Зокрема, відповідно до ч. 1 вказаної статті позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (ч. 3 ст. 137 ГПК України).

За ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (висновки Верховного Суду у постановах від 09.11.2018 у справі №915/508/18, від 12.03.2020 у справі №916/3479/19, від 07.09.2020 у справі №904/1766/20, від 19.10.2020 у справі №916/30/20 від 16.12.2020 у справі №915/2460/19 ).

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні ст. 163 ГПК України.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна. Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №907/268/22.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

А отже необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 15.04.2022 у справі №904/7930/21).

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням майнових наслідків заборони відповідачеві та іншим особам вчиняти певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Висновок Верховного Суду у постанові від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №910/10598/21.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Центр не надав жодних доказів та належних обґрунтувань у розумінні вищевказаних положень ГПК України на підтвердження наявності обставин, які дійсно могли б призвести до ускладнення виконання судового рішення по справі у разі задоволення позову.

Посилання заявника на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.12.2023 у справі №369/11561/23 колегія суддів оцінює критично та зазначає, Центр з поданою заявою копію зазначеної ухвали не надав.

Центр долучив до заяви роздруківку ухвали від 01.03.2024 у справі №369/2879/24, якою за результатами розглянуту клопотання представника Релігійної організації «Релігійна громада парафія Святого Архистратига Михаїла Київської єпархії Української православної церкви (православної церкви України) смт. Бородянка Київської області» про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.12.2023 в рамках кримінального провадження №12023111050002955 від 19.07.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, скасовано арешт з церкви, загальною площею 288,5 кв. м (Опис об`єкта: церква позначена на плані літ. А, біля якої розташовані: нежитлова будівля літ. В, нежитлова будівля літ. Г, сарай літ. Д, гараж літ. Е, погріб літ. Е, альтанка літ. Ж, вбиральня літ. З, И, огорожа №1-5, колодязь №6, водопровід №7-9, зливна яма №10, замощення - І), накладений ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.12.2023 у справі №369/11561/23; скасовано заборону відчуження спірної церкви, накладену ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.12.2023 у справі №369/11561/23.

За текстом цієї ухвали суд зазначив, що метою накладення арешту на церкву в рамках кримінального провадження відповідно до ухвали від 21.12.2023 є забезпечення збереження речових доказів, зокрема запобігання її подальшого відчуження. Наразі наявність обтяження, встановленого рішенням слідчих суддів, перешкоджає у виконанні Наказу Мінюст №3763/5 від 26.10.2023 про анулювання рішення про державну реєстрацію прав від 13.07.2023 №68442526 та повернення будівлі церкви, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, смт. Бородянка, вул. Центральна, 224-Г релігійній громаді смт. Бородянка.

Центр у апеляційній скарзі зазначає, що саме ця ухвала стала підставою для подачі ним заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів відзначає, що у разі незгоди з цією ухвалою Центр мав право оскаржити її в апеляційному порядку. Водночас у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості про оскарження цієї ухвали.

Крім того, Центр, висловлюючи припущення щодо намірів релігійної організації, яка не залучена до участі у цій справі у встановленому законом порядку, не довів наявності обставин, які дійсно могли б призвести до ускладнення виконання судового рішення у справі, що розглядається, у разі задоволення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала місцевого господарського суду у цій справі є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 271, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр духовного розвитку" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у справі №910/2417/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у справі №910/2417/24 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/2417/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 3.05.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова