Постанова

від 22.04.2024 по справі 908/1390/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2024 року м. Дніпро Справа № 908/1390/19(908/312/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Мегатрейд 13

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Юлдашев О.О.) від 01.08.2023р. у справі № 908/1390/19 (908/312/22)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс ВВ, код ЄДРПОУ 33743159 (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, 13, кв.49)

до відповідачів: 1/ Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ДКС (вул. Чумаченка, 8, офіс 3, м. Запоріжжя, 69059, код ЄДРПОУ 33401239)

2/ ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1/ Товариство з обмеженою відповідальністю Мегатрейд 13, код ЄДРПОУ 38239221 (вул. Предславинська, 34Б, м. Київ, 03150); 2/ громадянин ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , якого повідомляти за адресою АДРЕСА_2 )

про визнання недійсними правочинів

в межах справи № 908/1390/19 про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ДКС, код ЄДРПОУ 33401239 (69059, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, 8, офіс 3), -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.06.2019р. відкрито провадження у справі № 908/1390/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, відкрито процедуру санації Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" у відповідності до вимог ст. 94 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою Господарського суду Запорізької області від 24.09.2019р. у справі № 908/1390/19 припинено процедуру санації Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС", визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" призначено арбітражного керуючого Бандуру І.В.

17.08.2021р. ухвалою Господарського суду Запорізької області, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2022, визнано кредиторські вимоги ТОВ "Альянс ВВ" до боржника у розмірі 95 510 502,08 грн. основного боргу з четвертою чергою задоволення, пені у розмірі 71 785 856,20 грн. з шостою чергою задоволення та 4 204 грн. судового збору з першою чергою задоволення; решту заявлених кредиторських вимог у розмірі 18 491 134,62 грн. відхилено.

03.02.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс ВВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" та ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів, для розгляду в межах справи № 908/1390/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС".

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.08.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрейд 13" за вх. № 900/2022 задоволено. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2022 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17.08.2021 у справі № 908/1390/19 скасовано, справу № 908/1390/19 в частині розгляду кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс ВВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" передано на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.03.2023 визнано кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс ВВ у розмірі 95 510 502 грн. 08 коп. основного боргу (4-та черга задоволення), 71 785 856 грн. 20 коп. пені (6 - та черга задоволення). Зобов`язано ліквідатора включити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс ВВ до реєстру вимог кредиторів у відповідності до вимог Кодексу України з процедур банкрутства. Зобов`язано ліквідатора включити витрати заявника по сплаті судового збору за подання заяви (вх. № 22934/08-08/20 від 23.11.2020) у розмірі 4 204 грн. 00 коп. до реєстру вимог кредиторів відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства. В іншій частині заяви відмовлено.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.08.2023р. у справі № 908/1390/19(908/312/22):

- позов задоволено;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу № 516 від 05.07.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ДКС та громадянкою України ОСОБА_1 , предметом якого є торгівельно-адміністративна будівля (літ. А), загальною площею 3760,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 136904580000;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу № 517 від 05.07.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ДКС та громадянкою України ОСОБА_1 , предметом якого є група приміщень 172 (літ. А), загальною площею 453,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 334929280000;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу № 518 від 05.07.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ДКС та громадянкою України ОСОБА_1 , предметом якого є група приміщень 173 (в літ. А), загальною площею 118,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 334858880000;

- визнано недійсним договіркупівлі-продажу № 519 від 05.07.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ДКС та громадянкою України ОСОБА_1 , предметом якого є частка нежилих приміщень загальною площею 165,9 кв.м., що становить 18/100 частин від нежилих приміщень №№1, 2, 3 (групи приміщень № 170) (в літ. А), загальною площею 945,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 433995480000;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ДКС (вул. Чумаченка, 8, офіс 3, м. Запоріжжя, 69059, код ЄДРПОУ 33401239) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс ВВ, код ЄДРПОУ 33743159 (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, 13, кв.49) судовий збір у розмірі 9 924 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп.;

- стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс ВВ, код ЄДРПОУ 33743159 (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, 13, кв.49) судовий збір у розмірі 9 924 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_1 , в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 01.08.2023р. у справі № 908/1390/19 (908/312/22) та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Так, в обгрунтування апеляційної скарги відповідач-2 вказує, що вона є добросовісним набувачем спірного майна, а з обставин справи не вбачається зловживання правом сторонами спірних договорів, тому їх не можна вважати фраудаторними.

Зазначає відповідач-2 і про те, що ТОВ Альянс ВВ перед укладенням спірних договорів зверталося до нотаріуса з заявою про відсутність у ТОВ Мегаполіс ДКС перед ним боргів та зняття іпотеки зі спірних об`єктів нерухомості, а ліквідатором банкрута не вчиняється дій з виявлення та повернення банкруту майна, що дійсно належить останньому.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.08.2023р. у справі № 908/1390/19 (908/312/22), витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/1390/19 (908/312/22), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 19.02.2024р.

Також до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся кредитор банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю Мегатрейд 13, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 01.08.2023р. у справі № 908/1390/19 (908/312/22) та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга кредитора мотивована тим, що позивачем обрано неналежний та неєфективний спосіб захисту порушеного права, оскільки не заявляються вимоги про витребування майна.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Мегатрейд 13 на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.08.2023р. у справі № 908/1390/19 (908/312/22) та приєднано її до спільного розгляду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2024р. розгляд апеляційних скарг відкладено в судове засідання на 18.03.2024р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2024р. в судовому засіданні оголошено переву до 22.04.2024р.

Представники апелянтів у судовому засіданні по справі дододи апеляційних скарг підтримали у повному обсягу та просили їх задовольнити.

Позивач та ліквідатор в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечували, вважають оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційні скарги апелянтів безпідставними, посилаючись при цьому на відчуження банкрутом, у підозрілий період, за заниженою вартістю та пов`язаній особі належного йому майна, тобто вчинення дій на шкоду кредиторам, що є підставою для визнання недійсними відповідних договорів.

Представник ОСОБА_1 та третя особа-2 не скористалося своїм правом участі в судовому засіданні 22.04.2024р., про час та місце його проведення були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка представників учасників справі в судове засідання обов`язковою, а неявка представника відповідача-2 та третьої особи-2 не перешкоджає розгляду апеляційних скарг, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційні скарги у відсутності представників останніх.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг апелянтів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На час звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс ВВ" до Господарського суду Запорізької області з позовом до відповідачів про визнання правочинів недійсними в межах справи № 908/1390/19 про банкрутство ТОВ Мегаполіс ДКС, набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Звертаючись до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсними спірних правочинів боржника, в якості правової підстави для визнання їх недійсними кредитор наводив норми ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та посилався на продаж майна боржника пов`язаній особі за цінами нижчими від ринкових, що призвело до неможливості розрахунку з кредиторами.

При апеляційному перегляді справи колегія суддів враховує, що Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм Кодексу України з процедур банкрутства, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію Кодексу України з процедур банкрутства, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Тому приписи статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 було уточнено правову позицію судової палати щодо застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства та статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, викладеної у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд дійшов до наступних висновків.

Критерієм для застосування норм статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства та статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Проте, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Аналіз норм статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Враховуючи наведені вище висновки зроблені у постановах Судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, а також те, що спірні договори купівлі-продажу укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ДКС та ОСОБА_1 05.07.2018р., а провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ДКС відкрито 25.06.2019р., тобто до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, до підстав визнання недійсними спірних правочинів боржника має застосовуватися ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону, правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Отже, така підстава для визнання недійсним правочину боржника, вчиненого у підозрілий період, як укладення боржником договору із заінтересованою особою, не була передбачена ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тому відповідні доводи позовної заяви позивача, як і відповідні висновки суду першої інстанції є безпідставними.

Разом з цим, задовольняючи позовні вимоги позивача місцевий господарський суд також виходив того, що дії відповідача-1 з відчуження належного йому майна за заниженими цінами призвели до того, що він став неспроможним погасити свою заборгованість перед позивачем та іншими кредиторами у справі про банкрутство ТОВ Мегаполіс ДКС, через недостатність майна, тобто діяв на шкоду кредиторам, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 05.07.2018 між ТОВ Мегаполіс ДКС (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, а саме:

- договір купівлі-продажу № 516, предметом якого є торгівельно-адміністративна будівля (літ. А), загальною площею 3760.9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 136904580000;

- договір купівлі-продажу № 517, предметом якого є група приміщень 172 (літ. А), загальною площею 453,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Григоренка Петра, 23. приміщення 172, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 334929280000;

- договір купівлі-продажу № 518, предметом якого є група приміщень 173 (в літ. А), загальною, площею 118.7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Григоренка Петра, 23. приміщення 173, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 334858880000;

- договір купівлі-продажу № 519, предметом якого є частка нежилих приміщень загальною площею 165.9 кв.м.. що становить 18/100 частин від нежилих приміщень №№1, 2, 3 (групи приміщень № 170) (в літ. А), загальною площею 945.9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 433995480000.

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №№ 297558674, № 297375242, № 297374877, № 297559059 від 01.02.2022р. було здійснено, перереєстрацію права власності з ТОВ Мегаполіс ДКС на ОСОБА_1 об`єктів нерухомості № 334858880000, 334929280000, 433995480000, 136904580000 на підставі договорів купівлі-продажу №№ 516, 517, 518, 519 від 05.07.2018р. відповідно.

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу № 516 від 05.09.2018: Продавець передає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) належну Продавцю на праві приватної власності торгівельно-адміністративна будівля (літ. А), загальною площею 3 760, 9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Григоренка Петра, 23, та оплачує її вартість за ціною та у порядку, що передбачені цим Договором.

За п.п. 2.1., 2.2. Договору купівлі-продажу: За домовленістю сторін, продаж вказаної торгівельно-адміністративної будівлі вчиняється на суму в розмірі - 175 129 (сто сімдесят п`ять тисяч сто двадцять дев`ять) гривень 00 копійок.

Покупець зобов`язується сплатити вартість торгівельно-адміністративної будівлі, визначеної у п. 2.1. даного Договору, протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту укладання даного Договору, з дотриманням вимог ст. 1087 Цивільного кодексу України та Постанови Правління НБУ № 210 від 06.06.2013 р. Зазначена ціна встановлена за згодою Сторін цього Договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, шо Згідно Звіту про оцінку майна, ідентифікатор за базою ФДМУ 3256941 _ 19062018 KR001, складеного 19 червня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ Консалтингова компанія Центр оцінки (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 242/18 від 23 березня 2018 року), ринкова вартість торгівельно-адміністративної будівлі становить 175 129 (сто сімдесят п`ять тисяч сто двадцять дев`ять) гривень 00 копійок.

Згідно з п. 1.1. Договору купівлі-продажу № 517 від 05.09.2018: Продавець передає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) належну Продавцю на праві приватної власності групу приміщень 172 (літ. А), загальною площею 453, 4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Григоренка Петра, 23, приміщення 172 (сто сімдесят два) та оплачує її вартість за ціною та у порядку, що передбачені цим Договором.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Договору купівлі-продажу: За домовленістю сторін, продаж вказаної торгівельно-адміністративної будівлі вчиняється за суму в розмірі - 348 747 (триста сорок вісім сімсот сорок сім) гривень 00 копійок.

Покупець зобов`язується сплатити вартість групи приміщень, визначеної у п. 2.1. даного Договору, протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту укладання даного Договору, з дотриманням вимог ст. 1087 Цивільного кодексу України та Постанови Правління НБУ № 210 від 06.06.2013 р. Зазначена ціна встановлена за згодою Сторін цього Договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що Згідно Звіту про оцінку майна, ідентифікатор за базою ФДМУ 3309935_27062018_KR001, складеного 27 червня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ Консалтингова компанія Центр оцінки (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 242/18 від 23 березня 2018 року), ринкова вартість групи приміщень становить 348 747 (триста сорок вісім сімсот сорок сім) гривень 00 копійок.

Згідно з п. 1.1. Договору купівлі-продажу № 518 від 05.07.2018 р.: Продавець передає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) належну Продавцю на праві приватної власності групу приміщень 173 (в літ. А), загальною площею 118, 7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Григоренка Петра, 23, приміщення 173 (сто сімдесят три) та оплачує її вартість за ціною та у порядку, що передбачені цим Договором.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Договору купівлі-продажу: За домовленістю сторін, продаж вказаної торгівельно-адміністративної будівлі вчиняється за суму в розмірі - 153 767 (сто п`ятдесят три сімсот шістдесят сім) гривень 00 копійок.

Покупець зобов`язується сплатити вартість торгівельно-адміністративної будівлі, визначеної у п. 2.1. даного Договору, протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту укладання даного Договору, з дотриманням вимог ст. 1087 Цивільного кодексу України та Постанови Правління НБУ № 210 від 06.06.2013 р. Зазначена ціна встановлена за згодою Сторін цього Договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що Згідно Звіту про оцінку майна, ідентифікатор за базою ФДМУ 3310032_27062018_KR001, складеного 27 червня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ Консалтингова компанія Центр оцінки (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 242/18 від 23 березня 2018 року), ринкова вартість групи приміщень становить 153 767 (сто п`ятдесят три сімсот шістдесят сім) гривень 00 копійок.

Згідно з п. 1.1. Договору купівлі-продажу № 519 від 05.07.2018 р.: Продавець передає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) належну Продавцю на праві приватної власності частку нежилих приміщень загальною площею 165,9 кв.м., що становить 18/100 частин від нежилих приміщень №№ 1,2, 3 (групи приміщень № 170) (в літ. А), загальною площею 945, 9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Григоренка Петра, 23 та оплачує її вартість за ціною та у порядку, що передбачені цим Договором.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Договору купівлі-продажу: За домовленістю сторін, продаж вказаної торгівельно-адміністративної будівлі вчиняється за суму в розмірі - 181 545 (сто вісімдесят одна тисяча п`ятсот сорок п`ять) гривень 00 копійок.

Покупець зобов`язується сплатити вартість торгівельно-адміністративної будівлі, визначеної у п. 2.1. даного Договору, протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту укладання даного Договору, з дотриманням вимог ст. 1087 Цивільного кодексу України та Постанови Правління НБУ № 210 від 06.06.2013 р. Зазначена ціна встановлена за згодою Сторін цього Договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що Згідно Звіту про оцінку майна, ідентифікатор за базою ФДМУ 3261740_19062018_KR001, складеного 19 червня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ Консалтингова компанія Центр оцінки (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 242/18 від 23 березня 2018 року), ринкова вартість групи приміщень становить 181 545 (сто вісімдесят одна тисяча п`ятсот сорок п`ять) гривень 00 копійок.

Позивачем долучено до матеріалів справи копію Висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи (у цивільній справі № 908/1390/19 (908/3415/20) Стасюк М.Ю. № 20/09/21 від 20.09.2021 року, згідно якого:

- ринкова вартість торгівельно-адміністративна будівля (літ. А), загальною площею 3760.9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Григоренка Петра. 23, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 136904580000 станом і в цінах на 05.07.2018р. на момент укладання Договору купівлі-продажу № 516 складала 75 824 000,00 грн (сімдесят п`ять мільйонів вісімсот двадцять чотири тисячі гривень) з урахуванням ПДВ;

- ринкова вартість групи приміщень 172 (літ. А), загальною площею 453,4 кв.м., шо знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Григоренка Петра, 23. приміщення 172, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 334929280000 станом і в цінах на 05.07.2018 р. на момент укладання Договору купівлі-продажу № 517 складала 8 610 000,00 грн (вісім мільйонів шістсот десять тисяч гривень) з урахуванням ПДВ;

- ринкова вартість групи приміщень 173 (в літ. А), загальною, площею 118.7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Григоренка Петра, 23. приміщення 173, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 334858880000 станом і в цінах на 05.07.2018 р. на момент укладання Договору купівлі-продажу № 518 складала 2 130 000,00 грн (два мільйона сто тридцять тисяч гривень) з урахуванням ПДВ;

- ринкова вартість частки нежилих приміщень загальною площею 165.9 кв.м., що становить 18/100 частин від нежилих приміщень №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 170) (в літ. А), загальною площею 945.9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Григоренка Петра, 23, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 433995480000 станом і в цінах на 05.07.2018 р. на момент укладання Договору купівлі-продажу № 519 складала 3 497 000,00 грн (три мільйона чотириста девяносто сім тисяч гривень) з урахуванням ПДВ.

Як вбачається з ухвали Господарського суду Запорізької області від 30.03.2023 у справі № 908/1390/19, якою визнано кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс ВВ у розмірі 95 510 502 грн. 08 коп. основного боргу (4-та черга задоволення), 71 785 856 грн. 20 коп. пені (6 - та черга задоволення), спірні договори купівлі-продажу №№ 516-519 від 05.07.2018р. укладено між ТОВ Мегаполіс ДКС та ОСОБА_1 після виникнення зобов`язання по сплаті на користь ТОВ Альянс ВВ грошових коштів в розмірі 45 844 910 (сорок п`ять мільйонів вісімсот сорок чотири тисячі дев`ятсот десять) грн. 00 коп. на підставі Договору про здійснення розрахунків б/н від 04.08.2014р., з урахуванням змін та доповнень, внесених додатковими угодами від 22.12.2014 та 20.02.2015, укладених між ТОВ "Альянс ВВ" та ТОВ "Мегаполіс ДКС".

Таким чином, вищенаведені об`єкти нерухомості відчужені ТОВ "Мегаполіс ДКС" у підозрілий період ОСОБА_1 за цінами значно нижчими від ринкових, при наявності грошового зобов`язання перед ТОВ "Альянс ВВ" у великому розмірі, що призвело до неможливості його виконання за відсутності майна боржника та є підставою для визнання спірних договорів недійсними, як за ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і за ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Колегія суддів апеляційного суду також враховує, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство.

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18).

Боржник, який відчужує активи (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.07.2021, у справі N 927/531/18 від 29.09.2021 у справі N 456/604/17, від 24.11.2021 у справі N 905/2030/19 (905/2445/19), від 19.07.2022 у справі N 904/6251/20 (904/316/21).

Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони критично зменшили платоспроможність боржника, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі N 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі N 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі N 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі N 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі N 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі N 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі N 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі N 904/7905/16).

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

З обставин даної справи вбачається, що спірні дроговори мають усі ознаки фраудаторних правочинів, вчинених з метою ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами, зокрема ТОВ "Альянс ВВ", та укладені на шкоду останнім, тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про обгрунтованість та правомірність позовних вимог позивача про визнання недійсними спірних договорів.

При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи апелянтів щодо добросовісної поведінки покупця майна банкрута за спірними договорами - ОСОБА_1 та обрання позивачем неналежного і неєфективного способу захисту порушеного права, а саме визнання договорів недійсними, замість витребування майна, адже обставини укладення ОСОБА_1 спірних договорів не впливають на їх кваліфікацію, як фраудаторних, а право кредитора, у випадку зменшення боржником у підозрілий період своїх активів, на визнання недійсними відповідних договорів прямо передбачено, як ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і за ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Слід, також зазначити, що ТОВ "Альянс ВВ" не було власником спірного майна, тобто в нього відсутні підстави для його витребування, а згідно з ч. 3 ст. 42 КУзПБ, у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційних скарг необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 01.08.2023р. у справі № 908/1390/19 (908/312/22) відсутні.

Відповідно до ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційних скарг, сплачений судовий збір за подання апеляційних скарг ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Мегатрейд 13 слід покласти на останніх.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Мегатрейд 13 на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.08.2023р. у справі № 908/1390/19 (908/312/22) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.08.2023р. у справі № 908/1390/19 (908/312/22) залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю Мегатрейд 13.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 03.05.2024 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль