Постанова

від 04.04.2024 по справі 904/3519/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2024 року м.Дніпро Справа № 904/3519/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Ліпинський М.О.

розглянувши апеляційну скаргу Новомосковської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2023 (суддя Ніколенко М.О.)

у справі № 904/3519/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Райшевича Олександра Леонідовича

до Новомосковської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Райшевич Олександр Леонідович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Новомосковської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 19.12.2013.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2023 у справі №904/3519/23 позов задоволено. Визнано додаткову угоду № б/н від б/д до договору оренди земельної ділянки № б/н від 19.12.2013 викладеної в резолютивній частині оскаржуваного рішення. Стягнуто з Новомосковської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Райшевича Олександра Леонідовича витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Новомосковською міською радою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2023 у справі № 904/3519/23 та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Наголошує, що Територіальна громада в особі Новомосковської міської ради, як власник спірної земельної ділянки, не проголосувала за прийняття рішення про поновлення договору оренди, а отже земельна ділянка має бути повернута користувачем її власникові.

За твердженням скаржника, Новомосковська міська рада, керуючись принципом свободи укладення договору, з огляду на відсутність на спірній земельній ділянці належного Позивачу на праві приватної власності об`єкту нерухомого майна, в силу положень ст. 126-1 не поновила.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

24.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

03.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від Новомосковської міської ради (апелянта) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 04.04.2024 з`явився позивач. Відповідач (апелянт), будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив.

Щодо клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання обґрунтоване неможливістю явки представника в судове засідання, призначене на 04.04.2024 о 09:20 год у зв`язку з хворобою.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої Новомосковської міської ради апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

У справі вже відбулося судове засідання 29.02.2024, в якому представники сторін надали свої пояснення щодо вимог та заперечень на апеляційну скаргу.

Слід зауважити, що скаржник як учасник судового процесу, не був позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 04.04.2024 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача (апелянта).

Позивач просив суд, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ОСОБА_1 (надалі - орендар) та Новомосковської міської ради (надалі - орендодавець), 19.12.2013 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:004:0012 (надалі - договір).

Пунктом 1 договору оренди передбачено, що орендодавець на підставі XL сесії шостого скликання, згідно рішення від 27.11.2013 № 943 надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, зупинка «Хлібзавод».

Відповідно до п. 2 договору оренди загальна площа земельної ділянки 0,0036 га, в т.ч. 0,0036 га угіддя землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (6-зем.: 42 номер угіддя), кадастровий номер земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі - 1211900000:004:0012.

Згідно п. 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 12 491,28 грн.

Пунктом 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, у розмірі 12% (відповідно до рішення сесії Новомосковської міської ради від 31.05.2011 № 206) від нормативної грошової оцінки землі згідно з розрахунком розміру орендної плати, що є обов`язковим додатком до даного договору.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що заміна нормативної грошової оцінки земельних ділянок проводиться без внесення змін та доповнень до даного договору. Зазначені зміни відображаються лише у витягу із технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок та розрахунку орендної плати.

Пунктом 8 договору оренди передбачено, що договір укладається на термін 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 46 договору, цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

За актом приймання-передачі від 19.12.2013 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування спірну земельну ділянку.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 17671467 від 12.02.2014, право оренди земельної ділянки зареєстровано орендарем 06.02.2014.

За таких обставин, договір оренди від 19.12.2013 був чинний до 06.02.2019.

Додатковою угодою від 21.03.2019 поновлено договір оренди земельної ділянки від 19.12.2013 терміном на 3 роки. Тобто, до 31.03.2022.

Позивач зазначив що 14.02.2022 ним було надано орендодавцю заяву про продовження строку дії договору оренди від 19.12.2023 терміном на 3 роки. До цієї заяви орендарем було додано проект відповідної додаткової угоди.

Позивач наполягає на тому, що у місячний строк з дня надання орендодавцю вказаної заяви рішення про продовження строку дії договору оренди від 19.12.2023 або відмову у такому продовженні орендодавцем прийнято не було. Також у протягом місяця з дня закінчення строку дії спірного договору оренди орендодавець не надіслав позивачу лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі.

За таких обставин позивач наполягає на тому, що належним способом захисту його порушеного права є визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 19.12.2013 з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, що і стало причиною виникнення спору та звернення позивача до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Фізична особа-підприємець Райшевич Олександр Леонідович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Новомосковської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 19.12.2013.

Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення дії договору від 19.12.2013 оренди земельної ділянки.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити:

- який строк дії договору оренди спірної земельної ділянки;

- чи було дотримано орендарем порядку поновлення договору оренди землі, встановленого ЗК України, щодо своєчасного направлення орендодавцю пропозиції про продовження строку дії такого договору разом із проектом відповідної додаткової угоди;

- наявність юридичного факту належності виконання орендарем його обов`язки за цим договором;

- наявність юридичного факту волевиявлення орендодавця на припинення спірного договору оренди.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 3 ст. 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

В свою чергу, 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а в частині змін до Закону України "Про оренду землі" - з 15.07.2020, яким статтю 33 Закону України "Про оренду землі", що регламентувала порядок поновлення договорів оренди, було викладено у новій редакції та названо "Переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк". Поновленням договорів оренди землі відповідно до нової статті 32-2 "Поновлення договорів оренди землі" здійснюється в порядку, передбаченому статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Водночас, розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнено абзацом 4 такого змісту: "Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Таким чином, поновлення спірного договору оренди земельної ділянки №б/н від 19.12.2013 р. має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а тому під час розгляду позову у цій справі про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, необхідно керуватися положеннями ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній станом на дату укладення договору - 19.12.2013.

Законом України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення договори оренди землі) визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду в пункті 35 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зазначила, що шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою, а орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар. Незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21 дійшов висновку, що алгоритм вирішення спорів щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" в контексті дій сторін договору виглядає наступним чином:

- якщо орендар у строки встановлені договором або, за відсутності інших строків встановлених договором, у строки встановлені законом не звернувся до орендодавця взагалі або звернувся з їх порушенням та/або не надав проєкт договору, то суди повинні відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним незалежно від подальших дій орендодавця, оскільки саме орендарем в цьому випадку не дотримано вимоги договору та закону;

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проєкт договору (незалежно від того чи цей проєкт містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, проаналізував його умови, у тому числі перевірив його на відповідність вимогам закону, однак не погодився з запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діє в рамках своїх повноважень, а отже суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним;

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проєкт договору (незалежно від того чи цей проєкт містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі або відмовив з порушенням місячного терміну, однак при цьому протягом одного місяця після закінчення строку договору надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, оскільки таке право орендодавця прямо передбачено частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі";

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору після його закінчення, надав проєкт договору (незалежно від того чи цей проєкт містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі, при цьому орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах.

Судом встановлено, що орендарем, 14.02.2022 (тобто, трохи більше, аніж за місяць до закінчення строку дії договору) було надано орендодавцю заяву про продовження строку дії договору оренди від 19.12.2023 терміном на 3 роки. До цієї заяви орендарем було додано проект відповідної додаткової угоди, що підтверджується описом документів (т. 1 а.с. 52).

З урахуванням вищевикладеного, орендодавець мав розглянути таку заяву орендаря у строк до 14.03.2022.

З метою розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.02.2022, питання про надання в оренду спірної земельної ділянки терміном на 3 роки було винесено на засідання позачергової сесії Новомосковської міської ради від 07.03.2023.

Відповідно до протоколу пленарного засідання ХХV позачергової сесії VІІ скликання Новомосковської міської ради від 07.03.2023, на голосування депутатів було поставлено питання про поновлення гр. ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:004:0012 по вул. Сучкова, зупинка «Хлібозавод» для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. За результатами голосування, з 25 присутніх депутатів (з урахуванням міського голови) на пленарному засіданні, «ЗА» прийняття даного рішення проголосувало 7 депутатів, «ПРОТИ» 1 депутат, «УТРИМАЛОСЬ» 17 депутатів. Загалом, за окресленим вище питанням, рішення за результатами голосування прийнято не було.

У строк до 14.03.2022 рішення про продовження строку дії договору оренди від 19.12.2023 або відмову у такому продовженні орендодавцем прийнято не було.

Також у строк до 21.04.2022 (протягом місяця з дня закінчення строку дії спірного договору оренди) орендодавець не надіслав позивачу лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі.

А отже, такі дії відповідача повинні кваліфікуватись як мовчазна згода на продовження з позивачем орендних правовідносин щодо спірної земельної ділянки на тих самих умовах.

Посилання скаржника на неприйняття відповідачем рішення про поновлення договору оренди, як підставу для відмови у задоволенні позову, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки положеннями ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на дату укладення договору) обумовлені порядок та строк на поновлення договору, зокрема, для орендодавця визначені часові межі, протягом яких він може висловити своє заперечення проти поновлення договору - "письмове заперечення орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору".

Саме у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, побудованого на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону та прийнятих відповідно до закону підзаконних нормативно-правових актів і тим самим істотно звужує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Такий висновок апеляційного суду не суперечить правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18, у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, щодо розгляду справ за позовами орендарів про поновлення договорів оренди земельних ділянок; та правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/5179/20 і об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №3190/34/17 щодо застосування принципу добросовісності при розгляді судами справ.

У постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у cправі № 926/2720/21, від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі №912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.

Суд зауважував, що оскільки відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.

Необхідно зважати, що цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у даних спірних правовідносинах є орендар. Тому у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а заперечення проти цього зі сторони орендодавця за таких умов не можна визнати добросовісною поведінкою.

В такий спосіб, оскільки цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, принципи свободи договору, судового захисту цивільного права та інтересу, справедливості, добросовісності та розумності належать до фундаментальних засад цивільного законодавства, а сторони у договорі оренди землі є однаково зобов`язаними виконувати як умови законодавства, так і цього договору, то визнання договору укладеним внаслідок того, що, не зважаючи на дотримання орендарем вимог закону та договору, орендодавець фактично маючи можливість відмовитись від продовження орендних правовідносин (протягом місяця після закінчення строку договору оренди) не здійснив жодних юридично значущих дій спрямованих на припинення відносин, то задоволення позову про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах є способом забезпечення прав більш вразливої (слабкої) сторони у правовідносинах, гарантією стабільності цивільних та господарських правовідносин між їх учасниками.

Судом встановлено, що ФОП Райшевич О.Л. після закінчення строку дії договору земельну ділянку міській раді не повертав та продовжує нею користуватися, а також сплачувати орендну плату, про що свідчать долучені до матеріалів справи квитанції (т. 1 а.с. 53-58).

Протягом місяця після закінчення строку договору письмове заперечення від орендодавця не надходило, що не спростовано Новомосковською міською радою в установленому процесуальним законом порядку.

При цьому необхідно зазначити, що відповідач взагалі не згадує про неналежне використання позивачем спірної земельної ділянки або існування будь-якої заборгованості зі сплати орендної плати,

Відтак, у справі, яка розглядається, позивачем належними і допустимими доказами відповідно до положень статей 73, 74 ГПК України доведено дотримання процедури поновлення договору оренди землі згідно з умовами Договору оренди землі від 19.12.2013 та положеннями ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Будь-яких обставин того, що Новомосковська міська рада у належній формі заперечила проти поновлення договору оренди землі протягом одного місяця після закінчення строку договору не вбачається, що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору, чим спростовуються протилежні твердження скаржника.

Щодо посилань апелянта на ст. 126-1 ЗК України, то згідно правового висновку Верховного Суду в постанові від 26.04.2022 у справі № 941/497/20 «Випадки та умови, коли права і обов`язки сторін за договором оренди продовжують існувати після закінчення узгодженого строку дії цього договору незалежно від волевиявлення власника, обмежуючи останнього у його правомочностях щодо здійснення права власності, обумовлюються договором або законом.

Законодавець передбачає різні способи продовження строку дії договору оренди на новий строк, які можуть полягати у визначенні для сторони договору необхідності вдатися до активних дій для отримання бажаного результату або, навпаки, у вказівці для досягнення бажаного результату утриматися від певних дій.

Наприклад, стаття 764 ЦК України вказує на правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму, зазначаючи, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Також статтею 126-1 ЗК України (у чинній редакції) для договорів про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови, укладених або змінених після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», визначені умови поновлення відповідних договорів, за якими договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів..

Тож у статті 764 ЦК України та статті 126-1 ЗК України вказаної редакції законодавець вдався до такого правового регулювання, за яким для настання наслідків у вигляді поновлення договору оренди сторони мають утриматися від дій, які б спричиняли закінчення дії такого договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення, зокрема укладення правочину про продовження договору, не вимагається.

Що ж стосується правового регулювання поновлення договору оренди землі, то про обставини його поновлення у відповідний період ідеться у статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка має відповідну назву.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення».

Колегія суддів зауважує, що предметом позову у даній справі є реалізація позивачем правового механізму переважного права на поновлення договору оренди землі, який був укладений 19.12.2013 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству»), в порядку, регламентованому ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на дату його укладення), який не ставить таке право орендаря в залежність від наявності або відсутності на земельній ділянці будівель та споруд.

Варто наголосити, що поновлення договору оренди землі обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду.

Отже, якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення.

За приписами ч. 9 ст. 238 ГПК у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовної вимоги про визнання поновленим Договору оренди земельної ділянки, укладеного від 19.12.2013, реєстраційний номер БН, у редакції викладеної в прохальній частині позовної заяви та долученої в додатках проекту Додаткової угоди шляхом визнання її укладеною (з фіксацією повного тексту у резолютивній частині рішення суду).

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на що, доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим відхиляються колегією суддів, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2023 у справі № 904/3519/23.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Новомосковської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2023 у справі № 904/3519/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2023 у справі №904/3519/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Новомосковську міську раду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 03.05.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко