Постанова

від 23.04.2024 по справі 509/2989/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2003/24

Справа № 509/2989/22

Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Лозко Ю.П.

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 червня 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальності «Град Інвест Плюс» про визнання майна спільним майном подружжя та поділ майна,

встановив:

У серпні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, у якому просив визнати за ним право власності 4/25 частку майнових прав за договором купівлі-продажу майнових прав № 16/269.1-7 від 06 листопада 2019 року, укладений між ТОВ «Град Інвест Плюс» та ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності майнових прав за договором купівлі-продажу майнових прав № 16/273 А.2-8 від 06 листопада 2019 року, укладений між ТОВ «Град Інвест Плюс» (код ЄДРОПУ 40872054) та ОСОБА_2 та визнати за ним право власності майнових прав за договором купівлі-продажу майнових прав № П269-4/1 від 06 листопада 2019 року, укладений між ТОВ «Град Інвест Плюс» (код ЄДРОПУ 40872054) та відповідачкою ОСОБА_2 .

Позов обґрунтовано тим, що з 29 квітня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час шлюбу 06 листопада 2019 року між відповідачкою ОСОБА_2 та ТОВ «ГрадІнвест Плюс»були укладені договори, відповідно до яких відповідачка придбала майнові права на нерухоме майно, яке знаходиться на території Одеського (кол. Овідіопольського) району Одеської області.

25 січня 2022 року шлюб між сторонами розірваний.

Відповідачка у добровільному порядку поділ придбаного під час їхнього шлюбу майна здійснити не бажає, а тому позивач просить визнати спільним сумісним майном подружжя майнові права та виділити йому частину цих майнових прав (а.с.1-3).

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 червня 2023 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на обставини якими обґрунтовується позов, вказує про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку суду про відмову в задоволенні його позову з підстав наведених в оскаржуваному рішенні, тому просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 червня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі. До апеляційної скарги скаржником додано копії договорів купівлі-продажу майнових прав № 16/269.1-7 від 06 листопада 2019 року, № 16/273 А.2-8 від 06 листопада 2019 року та № П269-4/1 від 06 листопада 2019 року укладених між ТОВ «Град Інвест Плюс» та відповідачкою ОСОБА_2 , зазначаючи при цьому про безпідставність відмови суду першої інстанції у витребуванні таких за заявленим ним під час вирішення справи клопотанням.

28 серпня 2023 року через систему Електронний суд ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Мандриченко Ж.В., направила до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечуючи проти задоволення скарги позивача, просила залишити оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на те що відповідні договори купівлі-продажу майнових прав відповідачкою укладалися в інтересах її матері ОСОБА_4 , яка і надала необхідні для цього грошові кошти, факт чого у присутності свідків було засвідчено розписками від 01 листопада 2019 року , 03 лютого 2020 року та 01 вересня 2021 року.

02 грудня 2021 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений Договір пожертви, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 передає у жертву (дарує), а ОСОБА_2 приймає в пожертву отримані за вказаними вище розписками грошові кошти, із умовою, що пожертва буде спрямована на придбання об`єктів нерухомого майна, шляхом вкладення інвестицій в їх будівництво.

У подальшому, у зв`язку з погіршенням сімейних відносин подружжя Непомнящих та погрозами ОСОБА_1 щодо поділу майна, в липні 2022 року ОСОБА_4 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси із позовом про визнання недійсними Договорів купівлі майнових прав в частині сторони договору (справа № 346/2238/15-ц), у задоволенні якого було відмовлено.

Відповідачка також заявляє клопотання про долучення до справи доказів, що підтверджують наведені нею у відзиві обставини.

22 квітня 2024 року через систему Електронний суд представник відповідачки адвокат Мандриченко Ж.В. направила до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що 23 квітня 2024 року вона як депутатка Одеської міської ради, має бути присутньої на XXIX сесії Одеської міської ради VIII скликання.

Колегія суддів вважає подане клопотання представником відповідачки необґрунтованим, отже апеляційним судом не встановлено підстав для його задоволення та відкладення розгляду справи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судове засідання учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи не з`явилися, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач відповідно до ст.ст.77,78 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів родових ознак майнових прав, які він вважає спільно сумісним майном подружжя, спосіб його виникнення та з яких джерел було придбане дане майно, а саме укладення цивільно-правових угод під час шлюбу не можуть бути підставою для виникнення спільного сумісного майна подружжя, отже позивачем не доведено суду підстав його позову.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

З 29 квітня 2017 року по 25 січня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

06 листопада 2019 року між відповідачкою ОСОБА_2 та ТОВ «Град Інвест Плюс» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 16/269,1-7, за яким відповідачка здійснила внески на загальну суму 506 214 грн.

06 листопада 2019 року між відповідачкою ОСОБА_2 та ТОВ «Град Інвест Плюс» укладений договір купівлі-продажу майнових прав №16/273А.2-8, згідно якого відповідачка здійснила внески на загальну суму 225 023, 40 грн.

06 листопада 2019 року між відповідачкою ОСОБА_2 та ТОВ «Град Інвест Плюс» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав № П269-4/1, за яким відповідачка здійснила внески на загальну суму 35 958, 30 грн.

Вирішуючи спір суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

За ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Отже, пред`являючи вказані вище вимоги про визнання права власності на 4/25 частки майнових прав за договором купівлі-продажу майнових прав № 16/269.1-7 від 06 листопада 2019 року та на майнові права за договорами купівлі-продажу майнових прав № 16/273 А.2-8 від 06 листопада 2019 року та № П269-4/1 від 06 листопада 2019 року, укладеними між ТОВ «Град Інвест Плюс» та ОСОБА_2 , з посиланням про набуття таких відповідачкою у період перебування у шлюбі із позивачем, останній мав довести суду такі обставини, належними допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України, зокрема, факт набуття відповідних майнових прав відповідачкою.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних вище обставин, якими позивач обґрунтовує свій позов.

Дійсно, з матеріалів справи убачається, що ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 лютого 2023 року позивачу було відмовлено у витребуванні вказаних вище договорів купівлі-продажу майнових прав, водночас їх копій, долучені до апеляційної скарги, які також не є достатніми доказами на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування у цій категорії справ.

Зокрема, колегія суддів звертає увагу на визначений пунктами 3.1. вказаних договорів порядок передачі майнових прав на відповідні об`єкти нерухомості, шляхом підписання акту прийму-передачі після здійснення 100% оплати за договором.

Проте, відсутні докази на підтвердження виконання зазначених умов передбачених п.3.1 за договорами купівлі-продажу майнових прав № 16/269.1-7 від 06 листопада 2019 року, № 16/273 А.2-8 від 06 листопада 2019 року та № П269-4/1 від 06 листопада 2019 року ТОВ «Град Інвест Плюс» та ОСОБА_5 , а отже і набуття останньою майнових прав матеріали справи не містять та не надано позивачем.

Колегія суддів погоджуючись з зауваженнями суду першої інстанції про те, що укладення цивільно-правових угод під час шлюбу саме по собі не є підставою для виникнення спільного сумісного майна подружжя, вважає обґрунтованим висновок суду про недоведеність позивачем виникнення у відповідачки права власності на майнові права, які він вважає спільним сумісним майном подружжя.

Погоджуючись із висновками та мотивами оскаржуваного рішення суду у цій справі, колегія суддів також ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про задоволення позовних вимог з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є обґрунтуванням позовних вимог, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Отже доводи апеляційної скарги про те, що помилковим є висновок суду про відмову в задоволенні позову, з підстав наведених в оскаржуваному рішенні є необґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

При цьому, апеляційний суд не приймає до уваги посилання відповідачки на певні обставини, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки такі останньою суду під час вирішення справи не повідомлялися, а отже не були враховані при ухваленні оскаржуваного рішення, про законність та обґрунтованість якого виснує апеляційний суд.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 29 квітня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова