Рішення

від 23.04.2024 по справі 910/17256/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2024Справа № 910/17256/23За позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги", м. Київ

про стягнення 223 670 557, 26 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Дігтяр М.М. (в порядку самопредставництва);

від відповідача: Ткач І.М. (адвокат за довіреністю від 01.01.2024 року);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.11.2023 року до Господарського суду міста Києва звернулось Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (позивач) з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 95 633 166,73 грн, суми 3% річних в розмірі 51 088 744,15 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 172 581 813,11 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг №65-150-SD-21-00406 від 23.09.2021 року в частині проведення розрахунку за отриману від позивача електричну енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.01.2024.

29.11.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вбачається що відповідачем було сплачено основну заборгованість в розмірі 95 633 166, 73 грн, а проти стягнення фінансових санкцій відповідач заперечує в силу дії форс-мажорних обставин.

05.12.2023 до суду від відповідача повторно надійшов відзив на позовну заяву, який є аналогічним попередньому.

04.01.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив згідно з якою просить закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 95 633 166,73 грн. Проти доводів відповідача щодо дії форс-мажорних обставин позивач заперечував та зазначив, щ відповідач жодним доказом не довів обставин, на які посилається.

30.01.2023 до суду від позивача надійшли заяви щодо заміни позивача на його правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

В підготовчому засіданні 30.01.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, замінено позивача - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та оголошено відповідні ухвали, які занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 закрито провадження у справі №910/17256/23 за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про стягнення 319 303 723,99 грн в частині стягнення основного боргу в розмірі 95 633 166,73 грн.

Також в підготовчому засіданні 30.01.2024 судом було оголошено перерву до 26.03.2024.

07.02.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач повторно зазначив про настання форс-мажорних обставин.

Ухвалою від 26.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 18.06.2024 року.

Ухвалою від 29.03.2024 року виправлено у вступній та резолютивній частині та в повному тексті ухвали Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 у справі №910/17256/23 допущену описку та замість: «Призначити справу до судового розгляду по суті на 18.06.2024 о 11:00 год.» ухвалено читати: «Призначити справу до судового розгляду по суті на 23.04.2023 р. о 12:45 год».

В судовому засіданні 23.04.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.09.2021 року між позивачем (продавець) і відповідачем (покупець) укладено Договір купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг №65-150-SD-21-00406 (надалі - Договір), згідно з п. 1.1 якого Договір укладено відповідно до ЗУ «Про ринок електричної енергії», Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для задоволення потреб побутових споживачів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №483 від 05.06.2019 (зі змінами), далі - Положення про ПСО, та рішення Аукціонного комітету від 21.09.2021.

Відповідно до пункту 1.3. Договору для цілей цього Договору Сторони під терміном Розрахунковий місяць розуміють календарний місяць (з першого по останнє число включно), за який Сторонами визначається обсяг і вартість електричної енергії та здійснюються розрахунки між покупцем та продавцем.

За цим Договором продавець зобов`язаний продати, а покупець зобов`язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію (стандартний продукт Base_M) для постачання побутовим споживачам покупця. (п. 2.1. Договору).

Періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00:00 год першого календарного дня по 24:00 год останнього календарного дня такого періоду (далі - Період постачання), що зазначаються у Додатковій угоді для Періоду постачання за результатами проведеного електронного аукціону (пункт 3.1. Договору).

Згідно з п. 4.2. Договору вартість електричної енергії визначається як арифметичний добуток обсягу електричної енергії на ціну за 1 МВт*год, та зазначається у Додатковій угоді для періоду постачання.

Оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. Покупець оплачує вартість електричної енергії до початку періоду постачання у строки та у розмірі, відповідно до умов Додаткової угоди для періоду постачання. (п. 4.3. Договору).

Відповідно до умов п. 11.1. Договору він вступає в силу з дати його підписання сторонами (в тому числі КЕП) та діє на період чинності Положення про ПСО. У частині виконання фінансових зобов`язань Договір діє до їх повного виконання.

Додатковими угодами до Договору в період з лютого 2022 року по вересень 2023 року сторонами погоджували змінену вартість електричної енергії.

Як вбачається з позовної заяви, всупереч умов Договору, відповідач допустив порушення строку сплати за отриману електричну енергію за період жовтень 2023 року в загальному розмірі - 95 633 166,73 грн, в результаті чого він просить стягнути вказану суму боргу з відповідача в судовому порядку та нараховує суму 3% річних в розмірі 51 088 744,15 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 172 581 813,11 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що суму основного боргу на рахунок позивача сплачено згідно платіжної інструкції №3207845 (№1429067324311) від 14.11.2023 року, а суми фінансових санкцій стягненню не підлягають в силу дії форс-мажорних обставин.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Частинами 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про надання послуг з передачі.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем надавались послуги відповідачу з передачі електричної енергії в період дії Договору, проте відповідач належним чином свої зобов`язання не виконував, у зв`язку із чим, станом на день звернення позивача до суду, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 95 633 166,73 грн, яка підтверджується матеріалами справи.

При цьому, під час перебування справи в провадженні позивачем здійснено погашення цієї суми заборгованості згідно платіжної інструкції №3207845 (№1429067324311) від 14.11.2023 року.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

У зв`язку з викладеним ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 закрито провадження у справі №910/17256/23 за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про стягнення 319 303 723,99 грн в частині стягнення основного боргу в розмірі 95 633 166,73 грн.

За таких обставин предметом розгляду у даній справі є спір на суму 223 670 557,26 грн, з яких: сума інфляційних втрат в розмірі 172 581 813,11 грн та сума 3% річних в розмірі 51 088 744,15 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позову посилається на настання форс-мажорних обставин та вказує наступне.

Листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Судом також ураховано, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

На підтвердження настання форс-мажорних обставин Товариство отримало Сертифікат Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати №3200-23-0754 від 15.02.2023 про форс-мажорні обставини (обстави непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обстави непереборної сили), а саме: військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, щодо обов`язку оплати (зобов`язання) оплати послуг з передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0205-02024 від 01.01.2019 24.02.2022 по 15.03.2023 (дата сертифікату), який підтверджує, що ці обставини унеможливили виконання Договору у зазначений термін.

На переконання відповідача, внаслідок настання форс-мажорних обставин, в силу п. 9.2. Договору термін виконання зобов`язань за цим Договором у разі форс-мажорних обставин відкладається на строк дії таких обставин.

Відповідач також посилається на ту обставину, що воєнний стан в Україні триває, а отже подання позову про стягнення заборгованості за Договором за період 24.02.2022 є передчасним, оскільки строк виконання зобов`язань за Договором, з виникли після 24.02.2022 ще не настав, відповідно і відповідальність, передбачена 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не може застосовуватись до правовідносин, і виникли між сторонами Договору після 24.02.2022.

Наведене вище обґрунтування Товариства свідчить про наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між настанням форс-мажорних обставин спричинених військовою агресією російської федерації проти нашої держави, неможливістю своєчасно виконувати зобов`язання за Договором, що додатково підтверджується сертифікатом №3200-23-0754 про форс-мажорні обстави (обставини непереборної сили).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 наведений правовий висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основне зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та 3 річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).Щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 24.02.2022 по даний час (у тої числі за спірний період в межах справи) є передчасними, оскільки ТОВ "Київські енергетичні послуги" у даному випадку звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов`язання по Договору до завершення дії обставин непереборної сили.

Таким чином, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних безпідставним з огляду на те, що строк виконання зобов`язань відкладається і підставі п. 9.2 Договору на строк дії форс-мажорних обставин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, у постановах від 26 червня 202 року у справі № 905/21/19, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 н тому, що наразі в державі відсутні нормативно-правові акти, які регулюють порядок нарахування інфляційних втрат. Тому, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексацію грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007 Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) з офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величин приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 висловлена правова позиція про те, що "Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державної службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)".

Таким чином суд приходить до висновку про неможливість нарахування інфляційних втрат на суми прострочення оплати планових платежів, оскільки обов`язок щодо оплати планових платежів існує лише впродовж розрахункового періоду, тобто до останнього календарного дня розрахункового місяця, а інфляційні втрати можуть нараховуватись лише починаючи з місяця, наступного за місяцем, якому мав бути здійснений платіж.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат та суми 3% річних задоволенню не підлягають.

Що ж до решти доводів і тверджень позивача та відповідача, які викладені у позові, відзиві на позов, відповіді на позов і запереченнях на відповідь, то слід вказати таке.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників процесу та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Судовий збір за розгляд справи, відповідно до ст. 129 ГПК України залишається за позивачем.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Залишити за Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" судовий збір, сплачений до державного бюджету.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 03.05.2024 року.

Суддя С. МОРОЗОВ