Рішення

від 11.01.2024 по справі 911/1584/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2024 р. м. Київ Справа №911/1584/23

За позовом Томашівської сільської ради (08510, Київська обл., Фастівський район, с.Томашівка, вул. 30-річчя Перемоги, 9)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІПАН» (08512, Київська обл., Фастівський район, с. Дорогинка, вул. Кірова, 6)

про стягнення 1681147,24 грн

Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Капля Є.В.

Представники:

від позивача: Панчоха О.С.

від відповідача: Кожокар М.Ю.

Обставини справи:

Томашівська сільська рада (далі позивач) звернулася до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІПАН» (далі відповідач) про стягнення 1681147,24 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 28.12.2009.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.12.2009 між Фастівською районною державною адміністрацією Київської області в якості орендодавця та відповідачем в якості орендаря було укладено договір оренди земельної ділянки, надалі договір оренди земельної ділянки, а 20.08.2021 право власності на земельну ділянку, яка є предметом договору оренди земельної ділянки, зареєстровано за позивачем. Позивач зазначає, що згідно з умовами договору оренди земельної ділянки за період з 01.04.2020 по 31.12.2021 відповідачем підлягала сплаті позивачу орендна плата в загальній сумі 1817456,47 грн, але відповідачем задекларовано та фактично сплачено позивачу лише 136309,23 грн орендної плати. З наведених підстав позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 1681147,24 грн, яка виникла з договору оренди земельної ділянки (1817456,47 - 136309,23 =1681147,24).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.06.2023 у справі №911/1584/23 зазначений позов залишено без руху в порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України для усунення у десятиденний строк недоліків позовної заяви.

В установлений строк позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, якою усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.06.2023 у справі №911/1584/23 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.07.2023.

12.07.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав, пославшись на те, що: 1) позивачем у позовній заяві орендна плата за користування земельною ділянкою нарахована за період з 01.04.2020 по 31.12.2021, в той час як земельна ділянка перебувала у державній власності і тільки 27.05.2021 перейшла у комунальну власність позивача, а тому відповідач не визнає право позивача на отримання орендної плати за період з 01.04.2020 по 31.12.2021; 2) відповідач вважає орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності податком на майно, контроль за справлянням якого здійснюють податкові органи, а тому позивач, який не є податковим органом, не має права на звернення до суду з даним позовом про стягнення заборгованості з орендної плати, оскільки це, на думку відповідача, розбалансовує діючу практику адміністрування орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності як податкового зобов`язання відповідно до Податкового кодексу України. Відповідач у відзиві на позов просив суд закрити провадження у справі з підстав непідвідомчості даного спору господарському суду.

21.07.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що відповідач у відзиві не спростував факт виникнення у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати. Позивач при цьому також вказав, що орендна плата за земельну ділянку підлягала сплаті відповідачем до місцевого бюджету на рахунок місцевої ради, тобто в даному випадку позивачу, а подвійна правова природа орендної плати за землю зумовлює можливість орендодавця для захисту свого порушеного права звернутись до суду в порядку господарського судочинства задля ефективного поновлення свого порушеного права отримання плати за користування майном.

Підготовче засідання 27.07.2023 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Третьякової О.О. на лікарняному, ухвалою суду від 02.08.2023 підготовче засідання перепризначено на 07.09.2023.

31.07.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач повторив свою правову позицію про те, що стягнення орендної плати здійснюється, на думку відповідача, в порядку податкового законодавства в якості податку на майно. При цьому відповідач послався на видану податковим органом відповідачу довідку від 27.07.2023 про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

В підготовче засідання 07.09.2023 сторони не з`явились, до суду від позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача, а від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, ухвалою суду від 07.09.2023 підготовче засідання відкладено на 21.09.2023.

21.09.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення з доказами, в яких відповідач виклав свою повну правову позицію по суті спору. Відповідач пояснив, що договір оренди земельної ділянки від 28.12.2009 був укладений сторонами строком на 10 років та в 2020 році був поновлений на новий строк до 28.12.2029 згідно з рішенням Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20. При цьому в період дії цього договору оренди мали місце зміни у правовому регулюванні орендної плати за земельні ділянки, надані в оренду гірничодобувним підприємствам, а саме Законом України від 07.12.2017 №2245-VIII статтю 284 Податкового кодексу України доповнено пунктом 284.4, відповідно до якого плата за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу (пільговий розмір). Відповідач зазначив, що вказана норма п.284.4 ст.284 Податкового кодексу України має імперативний характер, була чинною в заявленому позивачем у цій справі періоді нарахування орендної плати (з 01.04.2020 по 31.12.2021) і є чинною на момент розгляду спору, а тому підлягає застосуванню з дати набуття нею чинності і має пріоритет над положеннями договорів оренди земельних ділянок при визначенні орендної плати. Відповідач при цьому послався на відповідні правові висновки у постановах Верховного Суду №904/5639/18 від 19.12.2019, №904/5631/18 від 27.11.2019, №904/5637/18 від 24.10.2019, №904/5639/18 від 22.10.2019 та №925/230/17 від 20.09.2018.

В підготовче засідання 21.09.2023 з`явились сторони, протокольною ухвалою залишено без задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі; також протокольною ухвалою поновлено відповідачу процесуальний строк для подання додаткових доказів разом з поясненнями у справі. Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд виходив з того, що даний спір про стягнення заборгованості з орендної плати підвідомчий господарському суду, а правова позиція відповідача в питанні закриття провадження у справі є помилковою та суперечливою. Повні мотиви відхилення судом вказаного клопотання відповідача наведені судом далі в тексті цього рішення суду.

Також в підготовчому засіданні 21.09.2023 протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті спору на 12.10.2023.

У судове засідання 12.10.2023 з`явився відповідач, позивач не з`явився, від позивача та відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з переговорами між ними про врегулювання спору, протокольною ухвалою судове засідання відкладено на 26.10.2023.

13.10.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшли додаткові письмові пояснення з приводу пояснень відповідача у справі, у яких позивач пояснив, що посилання відповідача на постанову Верховного Суду №925/230/17 від 20.09.2018 для обґрунтування закриття провадження у даному спорі між позивачем та відповідачем є помилковим, а норма п.284 ст.284 Податкового кодексу України, якою був встановлений понижений розмір плати за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, могла бути підставою для внесення сторонами змін до договору оренди земельної ділянки в добровільному або судовому порядку, однак таких змін до договору оренди не було.

В судове засідання 26.10.2023 з`явились сторони, які надали пояснення по суті спору, відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з переговорами між сторонами про врегулювання спору, протокольною ухвалою в судовому засіданні оголошувалась перерва на 16.11.2023.

В судове засідання 16.11.2023 сторони не з`явились, від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника на лікарняному, від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з переговорами про врегулювання спору, ухвалою суду судове засідання відкладено 07.12.2023.

В судове засідання 07.12.2023 з`явились сторони, які надали пояснення по суті спору, протокольною ухвалою в судовому засіданні оголошувалась перерва на 11.01.2024.

22.12.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, у яких відповідач повторив у спорі свою правову позицію про те, що: 1) відповідач в силу норми п.284 ст.284 Податкового кодексу України має право на сплату орендної плату у пониженому (пільговому) розмірі, який був встановлений даною нормою з 01.01.2018. Відповідач при цьому також посилався на те, що норма п.284 ст.284 Податкового кодексу України є спеціальною нормою для гірничодобувних підприємств і набула чинності пізніше, ніж загальна норма ст.21 Закону України «Про оренду землі», якою передбачено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди; 2) позивач не має правомочностей орендодавця в спірний період з 01.04.2020 по 31.12.2021, оскільки, як вважає відповідач, позивач набув прав сторони договору оренди з моменту набрання чинності Законом України від 28.04.2021 №1423-IX у травні 2021, а тому не має права на стягнення спірної заборгованості за період з 01.04.2020 по 31.12.2021.

04.01.2024 до Господарського суду Київської області від позивача надійшли додаткові письмові пояснення у зв`язку з поясненнями відповідача від 22.12.2023, у яких позивач повторив свою правову позицію у спорі про те, що розмір орендної плати визначається в договорі оренди, а зміни в договір оренди щодо розміру орендної плати не вносились. Також позивач послався на те, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача із пропозицією позивачу внести зміни до договору оренди з урахуванням норми п.284 ст.284 Податкового кодексу України, якою було встановлено понижений (пільговий) розмір орендної плати і на яку посилається відповідач у цій справі.

10.01.2024 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення у зв`язку з поясненнями позивача від 04.01.2024, у яких відповідач заперечив доводи позивача про те, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача із пропозицією внести зміни до договору оренди з урахуванням норми п.284 ст.284 Податкового кодексу України. Відповідач при цьому послався на доданий ним лист від 05.06.2023 №20, відповідно до якого відповідач звертався до позивача із пропозицією укласти додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок, зокрема, додаткову угоду №2 до договору оренди від 28.12.2009, однак позивач листом від 27.06.2023 №02-19/134 відмовив відповідачу в укладенні таких додаткових угод. У зв`язку із відмовою позивача укласти додаткову угода №2 відповідач (ТОВ «Сіпан») звертався до Господарського суду Київської області з позовом до позивача (Томашівської сільської ради) про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, в т.ч. до договору оренди від 28.12.2009 (справа №911/1900/23). Відповідач пояснив, що рішенням Господарського суду Київської області від 08.01.2024 у справі №911/1900/23 відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Сіпан» до Томашівської сільської ради про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, однак ТОВ «Сіпан» (позивач у справі №911/1900/23, відповідач у справі №911/1584/23) має намір вказане рішення суду у справі №911/1900/23 оскаржити в апеляційному порядку.

В судовому засіданні 11.01.2024, за результатами з`ясування обставин справи, перевірки їх доказами та проведення судових дебатів, після виходу з нарадчої кімнати судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги та заперечення про тих, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких вони ґрунтуються, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд

встановив:

28.12.2009 між Фастівською районною державною адміністрацією Київської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіпан» (орендар, відповідач) було укладено Договір оренди земельної ділянки (надалі договір оренди), відповідно до умов п.1.1 якого орендодавець на підставі Розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 17.12.2009 № 1134 «Про передачу в оренду земельних ділянок ТОВ «Сіпан» за рахунок земель державної власності надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, цільове призначення землі добувної промисловості (для розробки Кощіївського родовища гранітів), яка знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області.

Умовами пунктів 2 та 5 вказаного договору оренди визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 16,1182 га, кадастровий номер 3224983300:02:003:0032, надалі земельна ділянка. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки затверджена рішенням сесії Фастівської районної ради від 25.12.2009 №06-31-У та становить 5169106,74 грн.

Договір оренди укладено строком на 10 (десять) років, починаючи з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору оренди).

Пунктом 9 договору оренди визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 516910,67 грн на рік, що становить 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідно до пункту 9.1 договору оренди від орендар сплачує орендну плату щомісячно рівними частинами по 43075,89 грн на місяць шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Дорогинської сільської ради (ідентифікаційний код 04361344).

Пунктом 10 договору оренди його сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Строк сплати орендної плати був визначений в п.11 договору оренди, відповідно до якого орендна плата вноситься до 30 числа кожного місяця, наступного за звітним.

Пунктом 13 договору оренди було також встановлено, що розмір орендної плати переглядається один раз на п`ять років у разі:

-зміни умов господарювання, передбачених договором;

-зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

-погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документально;

-в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пунктів 15 та 16 договору оренди земельна ділянка передається для в оренду для розробки Кощіївського родовища гранітів, цільове призначення земельної ділянки землі добувної промисловості.

Умовами п.44 договору оренди визначено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації.

Копія цього договору оренди міститься в матеріалах справи №911/1584/23. Цей договір оренди зареєстрований Київською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що вчинено запис від 28.01.2010, що підтверджується відповідною відміткою на сторінці 5 вказаного договору оренди.

Надалі, Додатковою угодою № 1 від 22.06.2018 сторони внесли зміни до вказаного договору оренди та визначили в цій додатковій угоді, зокрема, що стороною орендодавця за цим договором оренди є Київська обласна державна адміністрація, надалі іменована - орендодавець, від імені якої на підставі розпорядження Київської обласної державної адміністрації №1134 від 17.12.2009 діє Фастівська районна державна адміністрація Київської області в особі уповноваженого керівника Фастівської РДА.

Як випливає із пункту 8 договору оренди, яким був встановлений 10-річний строк його від дати державної реєстрації (28.01.2010), строк дії цього договору оренди спливав 28.01.2020.

В подальшому, як вбачається із рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20, внаслідок спливу 28.01.2020 строку дії договору оренди та виникненням у зв`язку із цим правової невизначеності між орендарем та орендодавцем в питанні чинності вказаного договору оренди, в червні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «СІПАН» (орендар, відповідач у справі №911/1584/23) звернулося до Господарського суду м.Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації (орендодавець) про визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок, в т.ч. договору оренди від 28.12.2009 (справа №910/8535/20 Господарського суду м.Києва).

Позовні вимоги у справі №910/8535/20 Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіпан» мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіпан» (позивач у справі №910/8535/20) продовжує користуватись земельними ділянками, які були предметом договорів оренди земельних ділянок, в т.ч. договору оренди від 28.12.2019, а орендодавець (Київська обласна державна адміністрація, відповідач у справі №910/8535/20) не заперечив проти поновлення договорів оренди земельних ділянок на той самий строк та на тих самих умовах, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом про визнання поновленими на 10 років договорів оренди земельних ділянок, вважаючи укладеними відповідні додаткові угоди до договорів оренди в зазначеній Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіпан» редакції (справа №910/8535/20 Господарського суду м.Києва).

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 19.06.2020 було відкрито провадження у справі №910/8535/20. Як вбачається також із рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20, Київська обласна державна адміністрація (орендодавець, відповідач у справі №910/8535/20) заперечувала проти задоволення позовних вимог у справі №910/8535/20, посилаючись, зокрема, на те, що орендодавець та орендар не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору оренди, а саме щодо розміру орендної плати, а тому переважне право орендаря на поновлення договорів оренди припинилося. Київська обласна державна адміністрація при цьому посилалась на лист № 06-06/922 від 22.03.2019, яким Департамент містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації за дорученням Київської обласної державної адміністрації як орендодавця повідомив ТОВ «СІПАН» про пропозицію змінити умови договору, а саме: встановити орендну плату за у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки.

Відхиляючи вказані доводи Київської обласної державної адміністрації (орендодавця, відповідача у справі №910/8535/20) в питанні зміни розміру орендної плати, Господарський суд м.Києва в своєму рішенні від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 вказав, що:

- пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а згідно з пунктом 288.4, підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 наведеної норми розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки;

-зміна розміру орендної плати відбувається в процесі погодження між сторонами істотних умов договору та не є підставою для відмови у поновленні договорів оренди.

Вказаним рішенням Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 було відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» до Київської обласної державної адміністрації про визнання укладеними додаткових угод про поновлення договорів оренди. Відмовляючи в задоволенні позову у справі №910/8535/20, Господарський суд м.Києва у рішенні від 15.09.2020 встановив, зокрема, факт продовження використання орендарем (Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіпан») наданих йому в оренду земельних ділянок після закінчення строку дії договорів оренди, в т.ч. договору оренди від 28.12.2009, факт ненадіслання орендодавцем (Київською обласною державною адміністрацією) у встановлений законом строк заперечення щодо поновлення договорів оренди на новий строк та відсутність рішень орендодавця щодо припинення спірних договорів оренди, а тому Господарський суд м.Києва у своєму рішенні від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 вказав, що спірні договори оренди земельних ділянок, у т.ч. договір оренди від 28.12.2009, продовжують діяти на той же строк та на тих же умовах за взаємною мовчазною згодою сторін і тому відсутні підстави для укладення в судовому порядку додаткових угод про поновлення спірних договорів.

Як випливає із даних Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 жодною особою не оскаржувалось та набуло законної сили 16.10.2020.

На підставі вказаного рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20, що набуло законної сили 16.10.2020, рішенням державного реєстратора Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області Заболотного А.В. від 29.10.2020 зареєстровано право оренди відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032 (земельна ділянка, у зв`язку із орендою якої у справі №911/1584/23 заявлено позов про стягнення орендної плати) із зазначенням дати закінчення оренди земельної ділянки 28.12.2029. Зазначена обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29.10.2020 та листом Київської обласної прокуратури від 12.07.2023 №15/1-782вих.23.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» від 12.06.2020 №715-р Дорогинська територіальна громада Фастівського району Київської області увійшла до складу Томашівської територіальної громади. Відповідно до рішення новообраної Томашівської сільської ради 8 скликання від 30.11.2020 №11-01-VIII (копія в матеріалах справи) розпочато процедуру реорганізації Дорогинської сільської ради шляхом приєднання до Томашівської сільської ради та визначено Томашівську сільську раду правонаступником всього майна, прав та обов`язків Дорогинської сільської ради. Отже, в силу підпункту 9 пункту 6-1 розділу V «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про місцеве самоврядування» Томашівська сільська рада (позивач) є правонаступником прав та обов`язків розформованої Дорогинської сільської ради.

20.08.2021 право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032 було зареєстровано за Томашівською сільською радою (позивачем у справі №911/1584/23) з підстав набрання чинності з 27.05.2021 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021. Ця обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.09.2021 №272867428 (копія в матеріалах справи).

Судом також встановлено, що орендар-відповідач у справі №911/1584/23 є гірничодобувним підприємством, основним видом господарської діяльності якого відповідно до наявної виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 19.03.2020 є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю на підставі спеціального дозволу на користування надрами №3635 від 31.12.2004 зі строком дії до 10.12.2034 року, акта про надання гірничого відводу № 3161 від 26.12.2016, дозволу на виконання відкритих робіт №920.16.32 в період з 14.04.2016 до 13.04.2021, дозволу на виконання відкритих робіт №177.21.32 в період з 06.04.2021 до 06.04.2026. Наведене свідчить, що орендована земельна ділянка з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032 використовується відповідачем для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин. Обставин, які б свідчили про використання орендованої земельної ділянки відповідачем з іншою метою, ніж за цільовим призначенням, судом не встановлено, і доказів на підтвердження протилежного позивачем не надано.

У травні 2023 Томашівська сільська рада (позивач) звернулася до Господарського суду Київської області із даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІПАН» (відповідача) про стягнення 1681147,24 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди за період з 01.04.2020 по 31.12.2021 (спір у справі №911/1584/23).

Після звернення позивача до Господарського суду Київської області із даним позовом у справі №911/1584/23, відповідач листом від 05.06.2023 направив позивачу оферту про укладення додаткової угоди до договору оренди. Відповідно до цієї оферти відповідач запропонував позивачу внести зміни до договору оренди шляхом погодження сторонами нового розміру орендної плати в меншому розмірі, ніж встановлений в договорі оренди, а саме: в договорі оренди орендна плата встановлена в розмірі 10% нормативної грошової оцінки, а відповідач в своїй оферті запропонував позивачу орендну плату встановити в розмірі 25% від земельного податку, що відповідає пільговому (пониженому) розміру, передбаченому п.284.4 ст.284 Податкового кодексу України для гірничодобувних підприємств. В оферті відповідач запропонував при цьому дію нової (запропонованої відповідачем для укладення позивачем) додаткової угоди поширити до відносин між орендарем та орендодавцем, що виникли до дати укладення такої нової додаткової угоди, а саме до відносин з дати набуття Томашівською сільською радою (позивачем) права комунальної власності на земельну ділянку, яка є об`єктом оренди за вказаним договором оренди.

Листом від 27.06.2023 №02-19/134 позивач відхилив оферту відповідача, пославшись на те, що запропоновані відповідачем проекти додаткових угод не відповідають чинному законодавству. У чому саме полягала невідповідність чинному законодавству запропонованих відповідачем проектів додаткових угод позивач у листі від 27.06.2023 не вказав.

В подальшому, як визнають сторони та випливає із даних Єдиного державного реєстру судових рішень, після направлення відповідачем позивачу вищезазначеної оферти та її відхилення позивачем, Товариство з обмеженою відповідальністю «СІПАН» (відповідач у справі №911/1584/23) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Томашівської сільської ради (позивач у справі №911/1584/23) про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, в т.ч. додаткової угоди до договору оренди від 28.12.2009 (справа №911/1900/23 Господарського суду Київської області). Рішенням Господарського суду Київської області від 08.01.2024 у справі №911/1900/23 відмовлено в задоволенні вказаного позову ТОВ «Сіпан» до Томашівської сільської ради про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.

Крім того, в жовтні 2023, як також випливає із Єдиного державного реєстру судових рішень, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Томашівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» про усунення перешкод у здійсненні Томашівською сільською радою права користування та розпорядження земельними ділянками, в т.ч. земельною ділянкою з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію від 29.10.2020 та усунення перешкод у здійсненні державою в особі Томашівської сільської ради права користування та розпорядження земельними ділянками, в т.ч. земельною ділянкою з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032, шляхом їх повернення на користь територіальної громади села Дорогинка в особі Томашівської сільської ради від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» (справа №911/3160/23 Господарського суду Київської області). Як випливає із листа Київської обласної прокуратури від 12.07.2023 №15/1-782вих.23 та ухвали Господарського суду Київської області від 27.10.2023 про відкриття провадження у справі №911/3160/23, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, підставою позову Київської обласної прокуратури у справі №911/3160/23 є, зокрема, протиправність рішення державного реєстратора Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області від 29.10.2020 про реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» на земельну ділянку з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032 із зазначенням дати закінчення оренди 28.12.2029 та наступне нездійснення Томашівською сільською радою заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан».

З`ясувавши вищевказані обставини справи №911/1584/23, які підтверджуються наявними у справі копіями письмових доказів та даними з Єдиного державного реєстру судових рішень в публічному доступі як зазначено вище, суд при вирішені даного спору керується наступними нормами права та приходить до наступних висновків.

Щодо підвідомчості даного спору господарському суду та процесуальних питань:

Перш за все, суд викладає мотиви відхилення клопотання відповідача про необхідність закриття провадження у справі, яке відповідач обґрунтовував непідвідомчістю даного спору господарському суду.

Як встановлено в ч.1 та 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Як вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №13/51-04 (провадження № 12-67гс19), закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

При цьому, згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Також відповідно до частин 1 та 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Таким чином, як зазначав Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 у справі №925/258/17 (спір за позовом місцевої ради про стягнення заборгованості з орендної плати), системний аналіз норм земельного та податкового законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі"), з іншого є однією з форм плати за землю як податку (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Про подвійну правову природу орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, зазначає і сам відповідач в поданому ним відзиві разом з клопотанням про закриття провадження у справі. Тим не менш, визнаючи подвійну правову природу орендної плати, у клопотанні про закриття провадження у справі відповідач необґрунтовано надає пріоритет саме податковому адмініструванню орендної плати як земельного податку (податковим правовідносинам між податковим органом та платником земельного податку), безпідставно заперечуючи при цьому право самого орендодавця звернутись до суду для захисту свого цивільного права на отримання орендної плати (як плати за користування майном на підставі укладеного договору оренди в рамках господарських правовідносин).

Суд зауважує, що процесуальний інтерес відповідача-орендаря у закритті провадження у справі №911/1584/23, без прийняття судового рішення по суті спору, не може бути реалізований за рахунок порушення права іншої сторони договору оренди (орендодавця) на звернення до господарського суду, яке гарантується статтею ст.4 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд відмічає також суперечливість правової позиції самого відповідача у питанні закриття провадження у справі та підвідомчості спору, оскільки відповідач, з одного боку, стверджує про необхідність закриття провадження у справі з підстав непідвідомчості спору господарському суду, а, з іншого боку, захищаючись у цій справі проти позовних вимог по суті спору, посилається на правові висновки Верховного Суду у справах №904/5639/18, №904/5631/18, №904/5637/18, №904/5639/18, №925/230/17 в ході розгляду яких позовні вимоги орендодавців-позивачів до орендарів-відповідачів про стягнення орендної плати господарські суди розглянули по суті, а не закрили провадження у таких справах.

В будь-якому разі, оскільки доводи відповідача про закриття провадження у справі є хибними, а спір у справі №911/1584/23 підвідомчий господарському суду, про що суд зазначив вище, тому суд відхиляє вказані доводи відповідача.

По-друге, суд відмічає, що ухвалою суду від 23.06.2023 про відкриття провадження у справі №911/1584/23 сторонам були встановлені процесуальні строки для подання заяв по суті справи. Відповідач спочатку подав до суду відзив, який за своїм змістом був клопотанням про закриття провадження у справі. Тільки 21.09.2023 від відповідача до суду надійшли додаткові письмові пояснення з доказами, в яких відповідач виклав свою повну правову позицію по суті позовних вимог. Відповідач при цьому пояснив, що він утримався від надання додаткових пояснень і доказів до розгляду судом клопотання відповідача про закриття провадження, оскільки відповідач вбачав наявність підстав для закриття провадження у даній справі з урахуванням висновків, наведених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №925/230/17.

Суд з цього приводу зауважує, що подання клопотань є правом сторін, однак подання відповідачем клопотання про закриття провадження у справі не звільняло сторін, у т.ч. відповідача, від дотримання процесуальних строків, встановлених в ухвалі суду від 23.06.2023 для подання заяв по суті спору разом з доказами. Доводи відповідача про необхідність закриття провадження у даній справі з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №925/230/17, на яку посилається відповідач, є хибними, оскільки обставини у справі №911/1584/23 та у справі № 925/230/17 не є тотожними: у справі №925/230/17 між її сторонами не існувало укладеного договору оренди і тому позовні вимоги до сторони землекористувача були заявлені не на підставі договору оренди, при цьому предметом позовних вимог у справі №925/230/17 було стягнення збитків, а не орендної плати. Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №925/230/17, на яку посилається відповідач, провадження у такій справі також закрито не було.

У зв`язку з цим суд оцінює критично доводи відповідача про те, що відповідач вбачав наявність підстав для закриття провадження у даній справі з урахуванням висновків, які містились в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №925/230/17.

Разом з тим, оскільки додаткові пояснення разом з доказами, що надійшли до суду, були подані відповідачем ще на стадії підготовчого провадження, завданням якого відповідно до ч.1 ст.177 Господарського процесуального кодексу України є в тому числі визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, тому суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача про поновлення останньому процесуального строку для подання додаткових доказів.

Отже, виходячи із ч.1 ст. 2 та ч.1 ст.177 Господарського процесуального кодексу України з метою виконання завдання господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, суд дійшов висновку про прийняття до розгляду всіх доказів, поданих як позивачем, так і відповідачем на стадії підготовчого провадження у цій справі.

Крім того, деякі докази відповідач подав суду вже на стадії судового розгляду по суті, а саме 10.01.2024 у зв`язку із поясненнями позивача від 04.01.2024, у яких позивач стверджував, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача із пропозицією внести зміни до договору оренди. У зв`язку із вказаними поясненнями позивача від 04.01.2024, відповідач надав суду додаткові пояснення, у яких послався на те, що листом від 05.06.2023 №20 відповідач насправді звертався до позивача із пропозицією укласти додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок, зокрема, додаткову угоду №2 до договору оренди від 28.12.2009, однак позивач листом від 27.06.2023 №02-19/134 відмовив відповідачу в укладенні таких додаткових угод.

Вказані докази, подані відповідачем на стадії судового розгляду по суті (лист відповідача від 05.06.2023 №20 із офертою внести зміни до договору оренди та лист-відповідь позивача від 27.06.2023 №02-19/134), суд також прийняв до розгляду в якості доказів у цьому спорі, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України обидві сторони справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом; не приховувати докази.

Виходячи із вимог п.6 та 7 ч.2 ст.182 Господарського процесуального кодексу, сторони на стадії підготовчого провадження зобов`язані повідомити суд про всі обставини справи, які їм відомі, та подати докази.

Ні позивач ні відповідач під час підготовчого провадження не повідомили суд про обставину того, що листом від 05.06.2023 №20 відповідач звертався до позивача із пропозицією укласти додаткову угоду №2 до договору оренди, а позивач листом від 27.06.2023 №02-19/134 відмовив відповідачу в її укладенні.

Однак, після закриття підготовчого провадження, позивач на стадії судового розгляду подав до суду пояснення від 04.01.2024, у яких стверджував, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача із пропозицією внести зміни до договору оренди. При цьому позивач, який перед подачею до суду вказаних пояснень від 04.01.2024 сам же листом від 27.06.2023 №02-19/134 відмовив відповідачу в укладенні додаткової угоди №2 до договору оренди, не міг не знати про лист відповідача від 05.06.2023 №20 із пропозицією укласти додаткову угоду №2 та лист-відповідь позивача від 27.06.2023 №02-19/134 про відмову в її укладенні.

У зв`язку з тим, що не лише відповідач, а і позивач також повинен був під час підготовчого провадження повідомити суд про всі відомі обставини справи та подати докази, а про обставину звернення відповідача з листом від 05.06.2023 №20 до позивача та лист-відповідь позивача від 27.06.2023 №02-19/134 було відомо обом сторонам на момент підготовчого провадження і вказана обставина має значення для правильного вирішення справи, враховуючи подані після закриття підготовчого провадження позивачем пояснення від 04.01.2024 та пояснення відповідача від 10.01.2024, то суд також прийняв до розгляду подані 10.01.2024 відповідачем докази щодо цієї обставини.

Отже, враховуючи наявні докази, а саме лист відповідача від 05.06.2023 №20 із пропозицією укласти додаткову угоду №2 до договору оренди та лист-відповідь позивача від 27.06.2023 №02-19/134 про відмову в її укладенні, суд частково відхиляє доводи позивача у поясненнях від 04.01.2024 про те, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача із пропозицією внести зміни до договору оренди. Суд погоджується з позивачем в тому, що матеріали справи не містять доказів того, щоб відповідач до моменту подання позивачем в травні 2023 позову у справі №911/1584/23 звертався би до позивача із пропозицією внести зміни до договору оренди. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що, після звернення позивача до Господарського суду Київської області із даним позовом у справі №911/1584/23, відповідач листом від 05.06.2023 направив позивачу оферту про укладення додаткової угоди №2 до договору оренди, в якій пропонував встановити орендну плату в меншому (пільговому) розмірі, а саме в розмірі, визначеному в п.284.4 ст.284 Податкового кодексу України, а позивач листом від 27.06.2023 №02-19/134 відхилив вказану оферту відповідача.

По-третє, суд відмічає, що на підтвердження своїх правових позицій у справі обидві сторони в якості доказів посилались в тому числі на певні податкові дані податкового органу, а саме.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог у цій справі, в якості доказу подав суду довідку від 27.07.2023 про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, яка видана ГУ ДПС в Київській області, надалі довідка. У цій довідці зазначено, що станом на 27.07.2023 відповідач не має податкового боргу та іншої заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

В свою чергу, позивач в якості доказу подав суду лист ГУ ДПС в Київській області від 13.06.2023, у якому зазначено про виявлення фактів щодо невідповідності розміру орендної плати (%), визначених в договорі оренди земельних ділянок та в податковій декларації, та що триває процедура апеляційного узгодження донарахованих сум по орендній платі.

Оцінюючи вказані подані сторонами докази, які містять певні дані податкового органу, суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд при цьому відмічає що, як випливає із п.5 Порядку надання довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2018 №733, довідка формується за відсутності у платника за даними інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів податкового боргу, та/або недоїмки зі сплати єдиного внеску, та/або іншої заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Таким чином, вказана довідка може свідчити про відсутність у платника (відповідача) податкового боргу за даними інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів, однак вона сама по собі не свідчить про повноту, точність, правильність та остаточний характер (подальшу незмінність) всіх самих даних інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів, на підставі яких формується така довідка, у т.ч. даних про податкові зобов`язання платника (відповідача), їх розмір, дату виникнення, підстави виникнення тощо. Зокрема, як випливає із наказу Міністерства фінансів України від 03.09.2018 №733, видача довідки платнику не потребує попереднього проведення контролюючим органом податкової перевірки платника на предмет повноти, точності, правильності та достовірності даних податкового обліку платника, зокрема задекларованих платником податкових зобов`язань за тими чи іншими видами податків та за ті чи інші періоди нарахування. Також, як випливає із п.14.1.175 Податкового кодексу України, податковий борг це сума тільки узгодженого грошового зобов`язання, однак, як також випливає із глави 4 Податкового кодексу України, податкове зобов`язання може бути як узгодженим так і неузгодженим податковим зобов`язанням.

Врешті, дані податкового органу можуть відображати суб`єктивну позицію податкового органу і не мають заздалегідь встановленої сили для вирішення в порядку господарського судочинства спору у справі №911/1584/23, який не є податковим спором між платником та податковим органом, а спором між орендодавцем та орендарем.

Щодо наданого позивачем листа ГУ ДПС в Київській області від 13.06.2023, то суд додатково до вищезазначеного зауважує, що цей лист не містить конкретних даних про обставини, які стосуються позовних вимог позивача до відповідача у цій справі про стягнення орендної плати за конкретний період з 01.04.2020 по 31.12.2021 та за конкретним договором оренди.

В будь-якому разі суд відмічає, що дані податкового органу не мають заздалегідь встановленої сили для суду для вирішення спору у справі №911/1584/23, а тому надані сторонами докази, які містять певні дані податкового органу, суд прийняв до розгляду, але оцінює в сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки та фактично сплаченого відповідачем позивачу суми орендної плати за спірний період:

Позивач та відповідач не заперечували, що для цілей визначення розміру орендної плати у заявленому у цій справі спірному періоді (з 01.04.2020 по 31.12.2021) нормативна грошова оцінка, яка була визначено в договорі оренди станом на 2009 рік (5169106,74 грн), підлягала обов`язковій індексації відповідно до пункту 10 договору оренди, яким встановлено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Зазначена правова позиція обох сторін спору про обов`язковість індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка в договорі оренди була встановлена станом на 2009 рік, і що така індексація здійснюється автоматично без додаткового внесення сторонами змін до договору оренди, узгоджується із правовим висновком в п.55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №635/4233/19, відповідно до якого при визначенні розміру орендної плати, у випадку передачі в оренду земель комунальної власності, має враховуватися нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Коефіцієнти індексації зазначені в листі Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2022 №1624/5, копія якого міститься в матеріалах справи, та становлять: за 2009 рік 1,059, на 2010-2013 роки, на 2014 рік 1,249; на 2015 рік -1,433; на 2016 рік 1,06; на 2017-2020 роки 1,0.

Отже, з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативна грошова оцінка 1 га вказаної земельної ділянки площею 16,1182 га, кадастровий номер 3224983300:02:003:0032, в 2020 та 2021 роках становила 644331,58 грн (5169106,74 х 1,059 х 1,249 х 1,433 х 1,06 : 16,1182 = 644331,58).

Про те, що станом на 2020-2021 роки нормативна грошова оцінка 1 га вказаної земельної ділянки становить 644331,58 грн, визнає також позивач у своєму розрахунку до позовної заяви. В цьому розрахунку позивачем помилково додатково зазначено про коефіцієнт індексації за 2008 рік (1,152), однак сам цей коефіцієнт (1,152) в математичному розрахунку позивач фактично не застосовував, тому сам кінцевий розрахунок нормативної грошової оцінки 1 га у розрахунку позивача є вірним.

Про те, що станом на 2020-2021 роки нормативна грошова оцінка 1 га вказаної земельної ділянки становить 644331,58 грн, визнає також відповідач у поданих до суду 21.09.2023 письмових поясненнях.

Отже, судом встановлено, що для цілей визначення розміру орендної плати за заявлений у цій справі період її нарахування (з 01.04.2020 по 31.12.2021) нормативна грошова оцінка 1 га земельної ділянки станом на 2020-2021 роки становила 644331,58 грн і у сторін спору відсутні розбіжності з приводу цього.

Крім того, як позивач у своєму розрахунку до позовної заяви, так і відповідач у поданих до суду 21.09.2023 письмових поясненнях, визнають, що фактично відповідачем позивачу за спірний період (за оренду з 01.04.2020 по 31.12.2021) сплачено орендну плату в загальній сумі 136309,23 грн, з яких 58418,24 грн за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 (2020 рік) та 77890,99 грн за 2021 рік.

Наведені розміри фактично сплаченої орендної плати відповідачем позивачу підтверджуються також задекларованими відповідачем в податкових деклараціях річними розмірами орендної плати до сплати відповідачем до бюджету, а саме в податковій декларації за 11 місяців 2020 року за період з 01.03.2020 (загальна звітна сума у розділі ІІ, пункт 1.8 71400,07 грн за 11 місяців 2020 року, що відповідає розміру 58418,24 грн за 9 місяців з 01.04.2020 по 31.12.2020, а саме 71400,07 : 11 х 9 = 58418,24 грн) та в податковій декларації за 2021 рік (загальна звітна сума у розділі ІІ, пункт 1.10 77890,99 грн за 2021 рік).

Отже, судом встановлено, що фактично відповідачем позивачу за спірний період (за оренду земельної ділянки з 01.04.2020 по 31.12.2021) сплачено орендну плату в загальній сумі 136309,23 грн, з яких 58418,24 грн за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 та 77890,99 грн за період 2021 року.

Щодо права позивача на стягнення орендної плати за період до 27.05.2021:

Позивачем у цій справі заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати за період 01.04.2020 по 31.12.2021.

Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджує при цьому, що позивач не має правомочностей орендодавця в спірний період з 01.04.2020 по 31.12.2021, оскільки, як вважає відповідач, позивач набув прав сторони договору оренди з моменту набрання чинності Законом України від 28.04.2021 №1423-IX тільки у травні 2021.

Суд вказані заперечення відповідача відхиляє, виходячи з двох наступних підстав.

По-перше, відповідачем не враховано, що позивач є вигодонабувачем орендної плати за договором оренди.

Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ч.1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі»).

Поняття договору оренди землі визначено в ст.13 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Також, відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Із наведених норм випливає, що у договорі оренди земельної ділянки основний інтерес (вигода) орендодавця полягає в отриманні доходу від земельної ділянки у вигляді орендної плати, а основний інтерес орендаря в отриманні земельної ділянки у володіння і користування для проведення підприємницької та іншої діяльності відповідно до умов договору.

Суд при цьому звертає увагу на те, що хоча стороною орендодавця в договорі оренди від 28.12.2009 була Київська обласна державна адміністрація в особі Фастівської районної державної адміністрації, тим не менше в пункті 9.1 договору оренди було встановлено, що орендна плата підлягає сплаті орендарем-відповідачем на рахунок Дорогинської сільської ради (правонаступником якої на момент розгляду спору є позивач).

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції станом на спірний період з 01.04.2020 по 31.12.2021) плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Отже, орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю, а також це і податок, який справляється у формі земельного податку. Подвійний статус орендної плати зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та необхідно враховувати і вимоги Податкового кодексу України (правові висновки Постанови Великої Палати від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19).

Відповідно до п.266.9.1 Податкового кодексу України (в редакції станом на спірний період) податок на майно сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України. При цьому відповідно до п.19 ч.1 ст.64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать, зокрема, місцеві податки та збори, що сплачуються (перераховуються) згідно з Податковим кодексом України;

Отже, вказані положення пункті 9.1 договору оренди про сплату орендної плати орендарем-відповідачем на рахунок Дорогинської сільської ради (правонаступником якої на момент розгляду спору є позивач) узгоджуються із положеннями п.266.9.1 Податкового кодексу України та п.19 ч.1 ст.64 Бюджетного кодексу України (в редакції станом на спірний період), з яких випливає, що орендна плата як місцевий податок (податок на майно) зараховується до бюджету відповідної сільської територіальної громади за місцем розташування земельної ділянки.

Таким чином, Київська обласна державна адміністрація, укладаючи договір оренди від 28.12.2009 в якості орендодавця, тим самим лише реалізовувала свої повноваження по розпорядженню земельною ділянкою (по передачі в оренду), які були їй надані відповідно до п.5 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції на момент укладення договору оренди), однак саму вигоду у вигляді доходу від земельної ділянки (орендну плату) за цим договором оренди отримувала не Київська обласна державна адміністрація, а місцева територіальна громада (в особі Дорогинської сільської ради, правонаступником якої є позивач).

Отже, у правовідносинах за вказаним договором оренди вигодонабувачем доходу від земельної ділянки у формі орендної плати є саме місцева територіальна громада в особі відповідної сільської ради, враховуючи, що орендна плата підлягає зарахуванню до місцевого бюджету територіальної громади.

Тобто в цьому договорі оренди стороною орендодавця de jure виступила Київська обласна державна адміністрація, однак de facto цей договір в частині обов`язку орендаря сплачувати орендодавцю орендну плату є укладеним на користь третьої особи Дорогинської сільської ради, яка є отримувачем цих коштів та правонаступником якої є позивач.

Отже, враховуючи матеріальний зміст даних правовідносин, укладений між Київською обласною державною адміністрацією та відповідачем договір оренди, у якому отримувачем орендної плати в договорі визначена Дорогинська сільська рада, має ознаки договору на користь третьої особи в частині обов`язку відповідача-орендаря сплачувати орендну плату Дорогинській сільській раді.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.636 Цивільного кодексу України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Отже, є підстави для висновку про те, що Дорогинська сільська рада, правонаступником якої є позивач, має право вимагати виконання відповідачем обов`язку щодо сплати орендної плати відповідно до ч.2 та 2 ст.636 Цивільного кодексу України. Протилежний висновок означав би, що реалізація територіальною громадою в особі відповідної місцевої ради її охоронюваного законом інтересу в отриманні орендної плати (доходу від наданої в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності, яка розташована в межах територіальної громади) ставилась би в залежність від того, чи сплачує своєчасно орендар цю плату територіальній громаді в особі Дорогинської сільської ради та чи вчиняє Київська обласна державна адміністрація, яка не є представницьким органом цієї територіальної громади, дії із стягнення цієї плати з орендаря в примусовому порядку у разі її несплати орендарем добровільно.

Врешті, суд відмічає також, що у разі виникнення у орендаря на певний період переплати з орендної плати перед Дорогинською сільською радою як отримувачем цих коштів, то очевидним є також те, що в такому разі орендар мав право вимагати повернення такої переплати або її зарахування в рахунок орендної плати наступних періодів від особи, яка є отримувачем цих коштів (Дорогинської сільської ради), а не від Київської обласної державної адміністрації, яка при цьому хоч і виступила в договорі стороною орендодавця, реалізувавши надані їй повноваження по розпорядженню земельною ділянкою, але яка при цьому не була отримувачем орендної плати.

В цьому аспекті суд вважає за необхідним одночасно надати правову оцінку і доводам відповідача про те, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набув чинності 27.05.2021, не передбачає переходу права вимоги кредитора по простроченим зобов`язанням орендарів при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади, і що Фастівська районна державна адміністрація (Київська обласна державна адміністрація) не передавала Томашівській сільській раді право вимоги орендної плати за договором оренди. Тобто, за такою позицією відповідача, у Томашівської сільської ради виникає право на позов до відповідача за період оренди до 27.05.2021 тільки при умові попередньої передачі Фастівською районною державною адміністрацією (Київською обласною державною адміністрацією) як кредитором в договорі оренди Томашівській сільській раді (позивачу) права вимоги орендної плати за період до 27.05.2021.

Суд вважає вказані доводи відповідача хибними і такими, що не свідчать на користь правової позиції відповідача у спорі, в якій відповідач не визнає право позивача пред`явити даний позов до відповідача за період оренди до 27.05.2021.

Так, на відміну від орендної плати за земельну ділянку приватної власності, подвійна правова природа орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності як орендного платежу і як податку на майно в даному випадку якраз виключає можливість орендодавця за договором (Фастівської районної державної адміністрації/ Київської обласної державної адміністрації) розпорядитись правом вимоги по сплаті орендної плати: оскільки ця орендна плата підлягає сплаті до бюджету територіальної громади і її розмір та порядок сплати врегульовані імперативними нормами Податкового кодексу України, то не вбачається, щоб Київська обласна державна адміністрація, яка формально в договорі оренди є стороною орендодавця-кредитора, мала би правомочності простити орендарю його борг по орендній платі, продати право вимоги чи іншим чином розпорядитись таким правом вимоги без згоди самого отримувача орендної плати (Дорогинської сільської ради, правонаступником якої є позивач і яка формально не була стороною договору).

Наведене додатково підтверджує висновок суду про те, що Фастівська районна державна адміністрація/Київська обласна державна адміністрація, укладаючи договір оренди в якості орендодавця, тим самим лише реалізовувала надані їй повноваження по розпорядженню земельною ділянкою, а вигоду у вигляді доходу від земельної ділянки (орендної плати) за цим договором оренди отримувала не Київська обласна державна адміністрація як формальний кредитор в договорі оренди, а місцева територіальна громада за місцем розташування земельної ділянки.

По-друге, правова позиція відповідача у цьому питанні (щодо права позивача на стягнення орендної плати за період до 27.05.2021) ґрунтується лише на тому, що 27.05.2021 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", надалі Закон №1423-IX, на підставі якого земельна ділянка, яка є об`єктом договору оренди, перейшла з державної власності у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності позивача на неї (20.08.2021).

Таким чином, посилаючись на те, що перехід земельної ділянки із державної власності у комунальну власність не є підставою для припинення права оренди, відповідач свою правову позицію будує на тому, що оскільки позивач став власником земельної ділянки на підставі Закону №1423-IX, то позивач набув правомочності сторони орендодавця лише після набрання чинності вказаним Законом №1423-IX, а право вимоги заборгованості за періоди до 27.05.2021 належить попередньому орендодавцю Київській обласній державній адміністрації.

Разом з тим, відповідач ігнорує, що позивач не лише набув у власність земельну ділянку з моменту державної реєстрації права комунальної власності на неї (20.08.2021), а вказаним Законом №1423-IX позивачу фактично були передані і повноваження по розпорядженню земельною ділянкою із одночасним припиненням цих повноважень у органу виконавчої влади, що раніше здійснював розпорядження такою земельною ділянкою (Київської обласної державної адміністрації).

Так, підпунктом 58 п. 4 розділу І вказаного Закону №1423-IX внесено зміни до розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, зокрема, доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель визначених законом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Крім того, відповідач також не враховує, що відповідно до ч.1 та 5 ст.148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

При цьому відповідно до ч.5 вказаної ст.148-1 Земельного кодексу України вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Із наведених норм ч.1 та 5 ст. ст.148-1 Земельного кодексу України випливає, що як у випадку переходу права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади до відповідної особи, так і у випадку переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку (або відповідно до органу, який набув повноваження з розпорядження земельними ділянками) з моменту переходу права власності на земельну ділянку (або відповідно з моменту переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого) переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки (або відповідно попереднього органу, чиї повноваження з розпорядження земельними ділянками припиняються) за чинними договорами оренди.

При цьому, відповідно до обставин даної справі, до позивача з дня набрання чинності підпунктом 58 п. 4 розділу І вказаного Закону №1423-IX перейшло як повноваження зареєструвати (перереєструвати) земельну ділянку із державної власності в комунальну власність із одночасним припиненням повноважень із розпорядження такою земельною ділянкою у органу виконавчої влади, що раніше здійснював розпорядження такою земельною ділянкою, так і до позивача 20.08.2021 перейшло право власності на саму земельну ділянку у зв`язку з її передачею із державної власності в комунальну.

За вказаних обставин, є підстави для висновку про те, що до позивача в силу норм ч.1 та 5 ст. ст.148-1 Земельного кодексу України перейшли усі права та обов`язки Київської обласної державної адміністрації як орендодавця за договором оренди, тобто має місце універсальне правонаступництво сторони орендодавця-кредитора в договорі оренди.

Наведений висновок суду кореспондується із постановою Верховного Суду у справі №914/84/22 від 23.08.2023 при розгляді спору за позовом прокурора в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації до районної державної адміністрації та до орендаря, за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача міської ради. Як випливає із вказаної постанови Верховного Суду, позов у справі №914/84/22 був обґрунтований тим, що договір оренди землі був продовжений районною державною адміністрації без розпорядження обласної державної адміністрації. У даній справі №914/84/22 господарський суд замінив позивача (обласну державну адміністрацію, яка була наділена повноваженнями із розпорядження земельними ділянками і в інтересах якої було подано позов прокурором) його правонаступником (міською радою) у зв`язку із переходом в процесі розгляду справи спірної земельної ділянки з державної власності у комунальну на підставі Закону № 1423-ІХ.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Відповідно до ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора (ч.1 ст.518 Цивільного кодексу України).

У зв`язку з цим суд прийшов до висновку про те, що позивач і як правонаступник третьої особи-вигодонабувача орендної плати (Дорогинської сільської ради) і як правонаступник сторони орендодавця має право вимагати сплати відповідачем орендної плати за договором оренди за весь спірний період з 01.04.2020 по 31.12.2021, а заперечення відповідача в цій частині спору є хибними.

Щодо розміру орендної плати:

В статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на момент укладення договору оренди) було визначено, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Пунктом 9 договору оренди орендодавець та орендар визначили, що розмір орендної плати становить 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Сторони визнають, що урахуванням коефіцієнтів індексації нормативна грошова оцінка 1 га вказаної земельної ділянки площею 16,1182 га, кадастровий номер 3224983300:02:003:0032, в 2020 та 2021 роки становила 644331,58 грн, про що судом зазначено вище.

Отже, виходячи із пункту 9 договору оренди у спірному періоді (з 01.04.2020 по 31.12.2021) орендна плата за умовами цього договору оренди складала:

-за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 (9 місяців 2020): 644331,58 х 16,1182 га : 12 міс. х 9 міс 10% ставка = 778 909,90 грн;

-за 2021 рік: 644331,58 х 16,1182 га х 10% ставка = 1 038 546,53 грн.

Відповідно до обставин справи сторони змін в договір оренди щодо зміни розміру орендної плати не вносили.

Позивач посилається на необхідність нарахування за спірний період орендної плати в розмірі, визначеному відповідно до пункту 9 договору оренди як зазначено вище.

Відповідач посилається на те, що в силу норми п.284 ст.284 Податкового кодексу України він має право на сплату орендної плату у спірному періоді у пониженому (пільговому) розмірі. Відповідач зазначає, що норма п.284 ст.284 Податкового кодексу України є спеціальною нормою для гірничодобувних підприємств і набула чинності з 01.01.2018, тобто пізніше, ніж загальна норма ст.21 Закону України «Про оренду землі», якою було передбачено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Відповідач при цьому посилається на відповідні правові висновки у постановах Верховного Суду №904/5631/18 від 27.11.2019, №904/5639/18 від 19.12.2019, №904/5637/18 від 24.10.2019, №904/5639/18 від 22.10.2019 про імперативність та пріоритетність положень Податкового кодексу України у частині визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Суд при вирішенні цього спору приходить до наступних висновків.

Дійсно, як вірно зазначає відповідач, після укладення договору оренди від 28.12.2009 (в якому орендна плата була встановлена в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки) 01.01.2018 набула чинність норма п.284.4 ст. 284 Податкового кодексу України, якою було встановлено менший (пільговий) розмір орендної плати за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин.

Як випливає із постанов Верховного Суду у справах №904/5631/18 від 27.11.2019, №904/5639/18 від 19.12.2019, №904/5637/18 від 24.10.2019, №904/5639/18 від 22.10.2019, на які посилається відповідач, у зв`язку із виникненням правової колізії з приводу того, з якого моменту застосовується передбачений цим підпунктом 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України пільговий розмір орендної плати (з моменту набрання чинності цієї норми п.284.4 ст. 284 Податкового кодексу України чи з моменту внесення сторонами відповідних змін до договору оренди), Верховний Суд, розв`язуючи вказану правову колізію та усуваючи тим самим правову невизначеність, у вказаних справах зробив правовий висновок про імперативність та пріоритетність положень Податкового кодексу України.

Однак відповідач-орендар вказаним правовим висновком Верховного Суду про імперативність та пріоритетність положень Податкового кодексу України та пільговою нормою п.284.4 ст. 284 Податкового кодексу України у правовідносинах між орендарем та орендодавцем за договором оренди від 28.12.2009 не скористався.

Так, відповідно до обставин справи, внаслідок спливу 28.01.2020 строку дії договору оренди та виникненням у зв`язку із цим правової невизначеності між орендарем та орендодавцем в питанні чинності вказаного договору оренди, в червні 2020 (орендар, відповідач у справі №911/1584/23) звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації (орендодавця) про визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок, в т.ч. договору оренди від 28.12.2009 (справа №910/8535/20 Господарського суду м.Києва). При цьому сам орендар у цій справі №910/8535/20 посилався на те, що договір оренди є поновленим на той самий строк та на тих самих умовах. При цьому, Київська обласна державна адміністрація (орендодавець, відповідач у справі №910/8535/20) заперечувала проти задоволення позовних вимог у справі №910/8535/20, посилаючись, зокрема, на те, що орендодавець та орендар не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору оренди, а саме щодо розміру орендної плати, а тому переважне право орендаря на поновлення договорів оренди припинилося. Київська обласна державна адміністрація при цьому посилалась на лист № 06-06/922 від 22.03.2019, яким Департамент містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації за дорученням Київської обласної державної адміністрації як орендодавця повідомив ТОВ «СІПАН» про пропозицію змінити умови договору, а саме: встановити орендну плату за у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки. Відхиляючи вказані доводи Київської обласної державної адміністрації (орендодавця, відповідача у справі №910/8535/20) в питанні зміни розміру орендної плати, Господарський суд м.Києва в своєму рішенні від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 вказав, що:

- пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а згідно з пунктом 288.4, підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 наведеної норми розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки;

-зміна розміру орендної плати відбувається в процесі погодження між сторонами істотних умов договору та не є підставою для відмови у поновленні договорів оренди.

Господарський суд м.Києва у своєму рішенні від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 вказав, що спірні договори оренди земельних ділянок, у т.ч. договір оренди від 28.12.2009, продовжують діяти на той же строк та на тих же умовах за взаємною мовчазною згодою сторін і тому відсутні підстави для укладення в судовому порядку додаткових угод про поновлення спірних договорів.

При цьому ні відповідач у справі №911/1584/23 (позивач у справі №910/8535/20), ні Київська обласна державна адміністрація (орендодавець, відповідач у справі №910/8535/20) рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 не оскаржували і вказане рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 стало підставою для державної реєстрації 29.10.2020 відповідачем права оренди відповідача із зазначенням нової дати закінчення оренди земельної ділянки 28.12.2029.

Відповідно до ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України верховенство права є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності.

Як вказував Верховний Суд, складовою юридичної визначеності є принцип res judicata. Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано (п.8.15 постанови Верховного Суду у справі № 910/16505/19 від 11.09.2020).

Тобто відповідач, вчиняючи протягом 2020 року вищевказані дії щодо поновлення договору оренди та реєстрації права оренди за відповідачем, не заявляв орендодавцю про необхідність застосування передбаченого підпунктом 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України пільгового розміру орендної плати, а визнавав договір оренди поновленим на той же строк і на тих же умовах, на яких він був укладений першопочатково.

Тільки після звернення позивача до суду із даним позовом у справі №911/1584/23 в травні 2023, відповідач листом від 05.06.2023 направив позивачу оферту про укладення додаткової угоди до договору оренди про зменшення орендної плати до розміру, передбаченого п.284.4 ст.284 Податкового кодексу України для гірничодобувних підприємств. При цьому в цій оферті відповідач запропонував дію нової (запропонованої відповідачем для укладення позивачем) поширити навіть не на весь період дії норми 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України (з дати набрання чинності цієї норми - 01.01.2018), а з дати набуття Томашівською сільською радою (позивачем) права комунальної власності на земельну ділянку, яка є об`єктом оренди за вказаним договором оренди (20.08.2021).

Отже, відповідач, укладаючи договір оренди, добровільно взяв на себе зобов`язання сплачувати орендну плату у встановленому в договорі оренди розмірі. Після набрання чинності 01.01.2018 норми підпункту 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України із пільговим розміром орендної плати та усунення в 2019 році Верховним Судом правової колізії в питанні можливості застосування цієї норми вже з 01.01.2018, відповідач в 2020 році визнавав договір оренди поновленим на тих же умовах, на яких він був укладений першопочатково, а рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 (в мотивувальній частині якого було встановлено, що договір оренди є поновленим на тих самих умовах) відповідач використав для реєстрації продовження свого права оренди.

Суд при цьому відмічає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду (зокрема, постанови Верховного Суду у справі №904/3315/18 від 24.10.2019, у справі №917/803/18 від 15.05.2019) однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Відповідно до обставин справи, рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 не було оскаржено ні орендарем, ні орендодавцем.

Отже, станом на 2020-2021 (з урахуванням рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20, що набрало законної сили, та поведінки відповідача-орендаря, якою останній визнавав договір оренди поновленим на той же строк і на тих же умовах, на яких він був укладений першопочатково) орендодавець на підставі договору оренди мав законні очікування в отриманні від орендаря-відповідача орендної плати в розмірі, визначеному в договорі оренди.

За вказаних обставин, доводи відповідача у спорі про необхідність застосування у спірному періоді (з 01.04.2020 по 31.12.2021) пільгового розміру орендної плати, передбаченого п.284.4 ст.284 Податкового кодексу України, є суперечливою поведінкою відповідача, яка, як вказано вище з посиланням на практику Верховного Суду, не може отримати судовий захист, оскільки ці доводи суперечать попередній поведінці відповідача у справі (подання ним до Господарського суду м.Києва позову у справі №910/8535/20, реєстрація права оренди з урахуванням мотивів рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі 910/8535/20, направлення відповідачем позивача листа від 05.06.2023 з офертою про зменшення орендної плати), що ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Отже, застосуванню у спірному періоді (з 01.04.2020 по 31.12.2021) підлягає розмір орендної плати, визначений відповідно до пункту 9 договору оренди, а саме: за період з 01.04.2020 по 31.12.2020: 778909,90 грн та за період 2021 рік: 1038546,53 грн.

Відповідачем фактично сплачено орендну плату за цей спірний період в сумі 136309,23 грн.

Отже, основний борг відповідача становить 1681147,20 грн (778909,90 + 1038546,53 136309,23 = 1681147,20 грн).

Згідно з ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст.525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст.610 Цивільного кодексу України вказується, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач факту виникнення у нього зобов`язання по сплаті позивачу 1681147,20 грн основного боргу не спростував, доказів належного виконання вказаного зобов`язання не надав.

За правилами ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (п. 1 ч.2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Висновки суду за результатами розгляду справи:

Оскільки строк виконання зобов`язання по сплаті орендної плати за договором оренди (основного боргу) в сумі 1681147,20 грн настав, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку про те, що основний борг відповідача в сумі 1681147,20 грн матеріалами справи підтверджений та підлягає стягненню з відповідача.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1681147,20 грн основного боргу, а в задоволенні позовних вимоги в частині стягнення 0,04 грн необхідно відмовити.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 25217,21 грн.

Отже, у зв`язку із частковим задоволенням судом позовних вимог сплачений позивачем судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача в сумі 25217,21 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог (25217,21 х 1681147,24 : 1681147,20=25217,21).

Керуючись ст. 2, 4, 7, 8, 11, 13, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Томашівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» про стягнення 1681147,24 грн заборгованості з орендної плати задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІПАН» (08512, Київська обл., Фастівський район, с. Дорогинка, вул. Кірова, 6, ідентифікаційний код 32981239) на користь Томашівської сільської ради (08510, Київська обл., Фастівський район, с.Томашівка, вул. 30-річчя Перемоги, 9, ідентифікаційний код 04359991) 1681147 (один мільйон шістсот вісімдесят одну тисячу сто сорок сім) грн 20 коп. заборгованості з орендної плати та 25217 (двадцять п`ять тисяч двісті сімнадцять) грн 21 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог Томашівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» в частині стягнення 0,04 грн заборгованості з орендної плати відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку, які передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.05.2024.

Суддя О.О. Третьякова