Постанова

від 05.11.2024 по справі 911/1584/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2024 р. Справа№ 911/1584/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Мальченко А.О.

Агрикової О.В.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Лук`яненко В.О. орд.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН"

на рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2024 (повний текст складено 03.05.2024)

у справі №911/1584/23 (суддя Третякова О.О.)

за позовом Томашівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН"

про стягнення 1 681 147,24 грн,

УСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Томашівська сільська рада (далі - позивач, Сільрада) звернулась у Господарський суд Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН" (далі - відповідач, Товариство), у якому просило стягнути заборгованість із орендної плати, яка виникла на підставі договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009 р. за період з 01.04.2020 р. по 31.12.2021 у розмірі 1 681 147,24 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.12.2009 між Фастівською районною державною адміністрацією, яка діяла за дорученням Київської обласної державної адміністрації, та Товариством був укладений договір земельної ділянки, згідно якого Товариству передана в оренду земельна ділянка з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032 та встановлено річну орендну плату в розмірі 516910,67грн, що становить 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з подальшим її індексуванням. У 2020 році договір був поновлений на новий строк до 28.12.2029. Згідно п.24 розділу Х Земельного кодексу вказана земельна ділянка перейшла у комунальну власність Томашівської територіальної громади і 20.08.2021 право власності на земельну ділянку, яка є предметом договору оренди земельної ділянки, зареєстровано за позивачем. Позивач вказує, що згідно з умовами договору за період з 01.04.2020 по 31.12.2021 відповідачем підлягала сплаті позивачу орендна плата в загальній сумі 1 817 456,47 грн, але відповідачем задекларовано та фактично сплачено позивачу лише 136 309,23 грн орендної плати, тому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 1 681 147,24 грн, яка виникла з вказаного договору оренди земельної ділянки.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що Сільрадою у позовній заяві орендна плата за користування земельною ділянкою нарахована за період з 01.04.2020 по 31.12.2021, в той час як земельна ділянка перебувала у державній власності і тільки 27.05.2021 перейшла у комунальну власність позивача, а тому відповідач не визнає право позивача на отримання орендної плати за заявлений період часу; орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є податком на майно, контроль за справлянням якого здійснюють податкові органи, тому позивач, який не є податковим органом, не має права на звернення до суду з даним позовом про стягнення заборгованості з орендної плати; у період дії договору оренди мали місце зміни у правовому регулюванні орендної плати за земельні ділянки, надані в оренду гірничодобувним підприємствам, а саме, Законом України від 07.12.2017 №2245-VIII статтю 284 Податкового кодексу України доповнено пунктом 284.4, відповідно до якого плата за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу (пільговий розмір); вказана норма п.284.4 ст.284 Податкового кодексу України має імперативний характер, була чинною в заявленому позивачем у цій справі періоді нарахування орендної плати (з 01.04.2020 по 31.12.2021) і є чинною на момент розгляду спору, а тому підлягає застосуванню з дати набуття нею чинності і має пріоритет над положеннями договорів оренди земельних ділянок при визначенні орендної плати.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11 січня 2024 року позовні вимоги про стягнення 1 681 147,24 грн заборгованості з орендної плати задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН" на користь Томашівської сільської ради 1 681 147,20 грн заборгованості з орендної плати та 25217,21 грн витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 0,04 грн заборгованості з орендної плати відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "СІПАН" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відсутні у правонаступника третьої особи - вигодонабувача (Томашівської сільської ради) права вимагати виконання договору на її користь у зв`язку з тим, що договір оренди є договором про виконання третій особі, а не договором на користь третьої особи, тому Сільрада не має права стягувати заборгованість з орендної плати за весь спірний період; у Сільради були відсутні правомочності орендодавця в період з 01.04.2020 по 20.08.2021, та відповідно відсутнє право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за цей період; у відповідача наявне право на використання податкової пільги, передбаченої п.284 ст.284 Податкового кодексу України з моменту виникнення підстав для її застосування - змін в Податковий кодекс України, та протягом усього строку її дії і відсутня необхідність фіксувати передбачену пільгу шляхом внесення змін у договір оренди, оскільки така виникає автоматично в силу прямої норми закону; пункт 9 договору щодо визначення розміру орендної плати не перешкоджає застосуванню Товариством, як платником податку, імперативної норми п.284 ст.284 Податкового кодексу України із пільговим розміром орендної плати протягом строку дії цієї норми. Також вказав, що попередній (орієнтовний) розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 40000,00 грн, докази понесення яких будуть надані протягом 5 днів з дня ухвалення судового рішення.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що позиція суду першої інстанції відповідає висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду від 14.06.2024 у справі №911/1581/24 між тими ж сторонами щодо суміжної земельної ділянки, зокрема, щодо наявності у позивача права вимоги до відповідача за спірний період, а також обов`язку відповідача сплачувати орендну плату в розмірі, визначеному договором оренди землі, проти чого апелює відповідач; згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №921/530/18 зміна договору оренди землі допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У додаткових поясненнях від 29.07.2024 відповідач просить врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №914/2848/22 щодо ступеня імперативності норм, які регулюють розмір, форму та порядок внесення орендної плати за землі державної та комунальної власності.

У додаткових поясненнях від 10.09.2024 позивач вказує, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №914/2848/23 прийнята у спорі, який не є подібним до спору, що є предметом розгляду у даній справі; натомість, у подібних спорах між Сільрадою та Товариством щодо суміжних земельних ділянок Верховний Суд в постановах від 14.06.2024 у справі №911/1581/23 та від 08.07.2024 у справі №911/1580/23 зробив висновок, що договір наразі є обов`язковим для виконання сторонами.

У додаткових поясненнях від 23.09.2024 відповідач вказав, що Верховний Суд 16.09.2024 прийняв постанову у справі №911/1583/23, між Сільрадою та Товариством, в якій врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №914/2848/23, та зробив висновок для застосування податкової пільги, передбаченої п.284 ст.284 Податкового кодексу України без внесення відповідних змін до договору оренди землі, тому плата за спірну земельну ділянку правильно сплачувалась позивачем в розмірі 25% від ставки податку 35, що становить 0,75% від нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки і правильність застосування пільги підтверджена рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у справі №320/34708/23.

У додаткових поясненнях від 08.10.2024 позивач вказує, що Товариство орендує 6 земельних ділянок в адміністративно-територіальних межах Томашівської сільської територіальної громади для користування надрами (Кощіївське родовище гранітів) і після того, як Сільрада стала правонаступником орендодавця, вона встановила, що Товариством сплачувалась орендна плата у розмірі, який суттєво нижчий від розміру, визначеного договорами, у зв`язку із чим звернулась до суду з відповідними позовами про стягнення заборгованості; позови у справах №911/1582/23, №911/1581/23, №911/1580/23 прийняті на користь Сільради, однак у справі №911/1583/23 в позові було відмовлено і зі змісту постанови Верховного Суду від 16.09.2024 вбачається, що колегія суддів при розгляді справи №911/1583/24 досліджувала й врахувала, проте необґрунтовано лише частково, правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 14.06.2024 у справі №911/1581/23 та від 08.07.2024 у справі №911/1580/23 в подібних відносинах, фактично при розгляді справи №911/1583/24 колегія суддів Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, що є неприпустимим, оскільки вона мала передати справу на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

14.10.2024 представником позивача подано заяву про оголошення перерви в судовому засіданні у зв`язку із зверненням до Офісу Генерального прокурора України щодо представництва інтересів держави в суді при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у судовому засіданні оголошувалась перерва з 15 жовтня до 05 листопада 2024 року.

Після перерви позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи через хворобу представника Сільради.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи відхилено судом, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують викладені у клопотанні обставини, а явка сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою.

На підставі ч.12 ст. 270 ГПК України суд ухвалив здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2009 між Фастівською районною державною адміністрацією Київської області, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІПАН", як орендарем, було укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди), відповідно до умов п.1.1 якого орендодавець на підставі Розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 17.12.2009 № 1134 "Про передачу в оренду земельних ділянок ТОВ "СІПАН" за рахунок земель державної власності надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, цільове призначення - землі добувної промисловості (для розробки Кощіївського родовища гранітів), яка знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області.

Умовами пунктів 2 та 5 договору оренди визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 16,1182 га, кадастровий номер 3224983300:02:003:0032, надалі - земельна ділянка. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки затверджена рішенням сесії Фастівської районної ради від 25.12.2009 №06-31-У та становить 5169106,74 грн.

Договір оренди укладено строком на 10 (десять) років, починаючи з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору оренди).

Пунктом 9 договору оренди визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 516910,67 грн на рік, що становить 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідно до пункту 9.1 договору оренди від орендар сплачує орендну плату щомісячно рівними частинами по 43075,89 грн на місяць шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Дорогинської сільської ради (ідентифікаційний код 04361344).

Пунктом 10 договору оренди його сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Строк сплати орендної плати був визначений в п.11 договору оренди, відповідно до якого орендна плата вноситься до 30 числа кожного місяця, наступного за звітним.

Пунктом 13 договору оренди було також встановлено, що розмір орендної плати переглядається один раз на п`ять років у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором;

- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документально;

- в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пунктів 15 та 16 договору оренди земельна ділянка передається для в оренду для розробки Кощіївського родовища гранітів, цільове призначення земельної ділянки - землі добувної промисловості.

Умовами п.44 договору оренди визначено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації.

Договір оренди зареєстрований Київською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що вчинено запис від 28.01.2010, що підтверджується відповідною відміткою на сторінці 5 вказаного договору оренди.

Додатковою угодою № 1 від 22.06.2018 сторони внесли зміни до договору оренди та визначили в цій додатковій угоді, зокрема, що стороною орендодавця за цим договором оренди є Київська обласна державна адміністрація, надалі іменована - орендодавець, від імені якої на підставі розпорядження Київської обласної державної адміністрації №1134 від 17.12.2009 діє Фастівська районна державна адміністрація Київської області в особі уповноваженого керівника Фастівської РДА.

Також вказаною додатковою угодою викладено пункт 2 договору оренди в наступній редакції: "2. В оренду передається земельна ділянка площею 16,1182 га (кадастровий номер 3224983300:02:003:0032, надалі - земельна ділянка), цільове призначення - землі добувної промисловості, для розробки Кощіївського родовища гранітів, яке знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області".

Як вбачається із пункту 8 договору оренди, яким був встановлений 10-річний строк його від дати державної реєстрації (28.01.2010), строк дії цього договору оренди спливав 28.01.2020.

У подальшому, як вбачається із рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20, внаслідок спливу 28.01.2020 строку дії договору оренди та виникненням у зв`язку із цим правової невизначеності між орендарем та орендодавцем в питанні чинності вказаного договору оренди, в червні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "СІПАН" (орендар, відповідач у справі №911/1584/23) звернулося до Господарського суду м.Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації (орендодавець) про визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок, в т.ч. договору оренди від 28.12.2009 (справа №910/8535/20 Господарського суду м.Києва).

Позовні вимоги у справі №910/8535/20 Товариством мотивовані тим, що воно продовжує користуватись земельними ділянками, які були предметом договорів оренди земельних ділянок, в т.ч. договору оренди від 28.12.2019 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032, а орендодавець (Київська обласна державна адміністрація) не заперечив проти поновлення договорів оренди земельних ділянок на той самий строк та на тих самих умовах, у зв`язку з чим Товариство звернулось з позовом про визнання поновленими на 10 років договорів оренди земельних ділянок, вважаючи укладеними відповідні додаткові угоди до договорів оренди в зазначеній Товариством редакції (справа №910/8535/20 Господарського суду м.Києва).

Як вбачається також із рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20, Київська обласна державна адміністрація (орендодавець) заперечувала проти задоволення позовних вимог у справі №910/8535/20, посилаючись, зокрема, на те, що орендодавець та орендар не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору оренди, а саме, щодо розміру орендної плати, а тому переважне право орендаря на поновлення договорів оренди припинилося. Київська обласна державна адміністрація при цьому посилалась на лист № 06-06/922 від 22.03.2019, яким Департамент містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації за дорученням Київської обласної державної адміністрації як орендодавця повідомив ТОВ "СІПАН" про пропозицію змінити умови договору, а саме: встановити орендну плату за у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки.

Відхиляючи вказані доводи Київської обласної державної адміністрації (орендодавця) в питанні зміни розміру орендної плати, Господарський суд міста Києва в своєму рішенні від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 вказав, що:

- пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а згідно з пунктом 288.4, підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 наведеної норми розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки;

- зміна розміру орендної плати відбувається в процесі погодження між сторонами істотних умов договору та не є підставою для відмови у поновленні договорів оренди.

Вказаним рішенням Господарського суду м.Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 було відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН" до Київської обласної державної адміністрації про визнання укладеними додаткових угод про поновлення договорів оренди. Відмовляючи в задоволенні позову у справі №910/8535/20.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 встановив, зокрема, факт продовження використання орендарем (Товариством з обмеженою відповідальністю "СІПАН") наданих йому в оренду земельних ділянок після закінчення строку дії договорів оренди, в т.ч. договору оренди від 28.12.2009, факт ненадіслання орендодавцем (Київською обласною державною адміністрацією) у встановлений законом строк заперечення щодо поновлення договорів оренди на новий строк та відсутність рішень орендодавця щодо припинення спірних договорів оренди, а тому Господарський суд м.Києва у своєму рішенні від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 вказав, що спірні договори оренди земельних ділянок, у т.ч. договір оренди від 28.12.2009, продовжують діяти на той же строк та на тих же умовах за взаємною мовчазною згодою сторін і тому відсутні підстави для укладення в судовому порядку додаткових угод про поновлення спірних договорів.

Як випливає із даних Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 жодною особою не оскаржувалось та набрало законної сили 16.10.2020.

На підставі вказаного рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20, рішенням державного реєстратора Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області ЗаболотногоА.В. від 29.10.2020 зареєстровано право оренди Товариства на земельну ділянку з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032 (земельна ділянка, у зв`язку із орендою якої у даній справі №911/1584/23 заявлено позов про стягнення орендної плати) із зазначенням дати закінчення оренди земельної ділянки - 28.12.2029. Зазначена обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29.10.2020 та листом Київської обласної прокуратури від 12.07.2023 №15/1-782вих.23.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області" від 12.06.2020 №715-р Дорогинська територіальна громада Фастівського району Київської області увійшла до складу Томашівської територіальної громади.

Відповідно до рішення новообраної Томашівської сільської ради 8 скликання від 30.11.2020 №11-01-VIII розпочато процедуру реорганізації Дорогинської сільської ради шляхом приєднання до Томашівської сільської ради та визначено Томашівську сільську раду правонаступником всього майна, прав та обов`язків Дорогинської сільської ради.

Отже, в силу підпункту 9 пункту 6-1 розділу V "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про місцеве самоврядування" Томашівська сільська рада (позивач) є правонаступником прав та обов`язків розформованої Дорогинської сільської ради.

20.08.2021 право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032 було зареєстровано за Томашівською сільською радою з підстав набрання чинності з 27.05.2021 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021.

Вказана обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.09.2021 №272867428.

З матеріалів справи також вбачається, що Товариство (орендар) є гірничодобувним підприємством, основним видом господарської діяльності якого відповідно до наявної виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 19.03.2020 є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю на підставі спеціального дозволу на користування надрами №3635 від 31.12.2004 зі строком дії до 10.12.2034 року, акта про надання гірничого відводу № 3161 від 26.12.2016, дозволу на виконання відкритих робіт №920.16.32 в період з 14.04.2016 до 13.04.2021, дозволу на виконання відкритих робіт №177.21.32 в період з 06.04.2021 до 06.04.2026.

Вказані докази свідчать про те, що орендована земельна ділянка з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032 використовується відповідачем для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин. Обставин, які б свідчили про використання орендованої земельної ділянки відповідачем з іншою метою, ніж за цільовим призначенням, судом не встановлено, і доказів на підтвердження протилежного позивачем не надано.

У травні 2023 Томашівська сільська рада звернулася до Господарського суду Київської області із даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН" про стягнення 1 681 147,24 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди за період з 01.04.2020 по 31.12.2021.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог, вказує, що згідно з умовами договору за період з 01.04.2020 по 31.12.2021 відповідачем підлягала сплаті позивачу орендна плата в загальній сумі 1 817 456,47 грн, але відповідачем задекларовано та фактично сплачено позивачу лише 136 309,23 грн орендної плати, тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 1 681 147,24 грн, яка виникла з вказаного договору оренди земельної ділянки.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог Сільради про стягнення орендної плати, Товариство посилалось, зокрема, на те, що Сільрадою у позовній заяві орендна плата за користування земельною ділянкою нарахована за період з 01.04.2020 по 31.12.2021, в той час як земельна ділянка перебувала у державній власності і тільки 27.05.2021 перейшла у комунальну власність позивача, а тому відповідач не визнає право позивача на отримання орендної плати за заявлений період часу; орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є податком на майно, контроль за справлянням якого здійснюють податкові органи, тому позивач, який не є податковим органом, не має права на звернення до суду з даним позовом про стягнення заборгованості з орендної плати; у період дії договору оренди мали місце зміни у правовому регулюванні орендної плати за земельні ділянки, надані в оренду гірничодобувним підприємствам, а саме Законом України від 07.12.2017 №2245-VIII статтю 284 Податкового кодексу України доповнено пунктом 284.4, відповідно до якого плата за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу (пільговий розмір); вказана норма п.284.4 ст.284 Податкового кодексу України має імперативний характер, була чинною в заявленому позивачем у цій справі періоді нарахування орендної плати (з 01.04.2020 по 31.12.2021) і є чинною на момент розгляду спору, а тому підлягає застосуванню з дати набуття нею чинності і має пріоритет над положеннями договорів оренди земельних ділянок при визначенні орендної плати.

Після звернення Сільради до Господарського суду Київської області із даним позовом, Товариство листом від 05.06.2023 направило Сільраді оферту про укладення додаткової угоди до договору оренди.

Відповідно до цієї оферти відповідач запропонував позивачу внести зміни до договору оренди шляхом погодження сторонами нового розміру орендної плати в меншому розмірі, ніж встановлений в договорі оренди, а саме: в договорі оренди орендна плата встановлена в розмірі 10% нормативної грошової оцінки, а відповідач в своїй оферті запропонував позивачу орендну плату встановити в розмірі 25% від земельного податку, що відповідає пільговому (пониженому) розміру, передбаченому п.284.4 ст.284 Податкового кодексу України для гірничодобувних підприємств. В оферті відповідач запропонував при цьому дію нової (запропонованої відповідачем для укладення позивачем) додаткової угоди поширити до відносин між орендарем та орендодавцем, що виникли до дати укладення такої нової додаткової угоди, а саме, до відносин з дати набуття Томашівською сільською радою (позивачем) права комунальної власності на земельну ділянку, яка є об`єктом оренди за вказаним договором оренди.

Листом від 27.06.2023 №02-19/134 позивач відхилив оферту відповідача, пославшись на те, що запропоновані відповідачем проекти додаткових угод не відповідають чинному законодавству. У чому саме полягала невідповідність чинному законодавству запропонованих відповідачем проектів додаткових угод позивач у листі від 27.06.2023 не вказав.

У подальшому, як вбачається із даних Єдиного державного реєстру судових рішень, після направлення відповідачем позивачу вищезазначеної оферти та її відхилення позивачем, Товариство звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Сільради про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, в т.ч. додаткової угоди до договору оренди від 28.12.2009 (справа №911/1900/23 Господарського суду Київської області).

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.01.2024 у справі №911/1900/23, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні вказаного позову ТОВ "СІПАН" до Томашівської сільської ради про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.

Крім того, у жовтні 2023, як також вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Томашівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН" про усунення перешкод у здійсненні Томашівською сільською радою права користування та розпорядження земельними ділянками, в т.ч. земельною ділянкою з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію від 29.10.2020 та усунення перешкод у здійсненні державою в особі Томашівської сільської ради права користування та розпорядження земельними ділянками, в т.ч. земельною ділянкою з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032, шляхом їх повернення на користь територіальної громади села Дорогинка в особі Томашівської сільської ради від Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПІН" (справа №911/3160/23 Господарського суду Київської області). Як випливає із листа Київської обласної прокуратури від 12.07.2023 №15/1-782вих.23 та ухвали Господарського суду Київської області від 27.10.2023 про відкриття провадження у справі №911/3160/23, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, підставою позову Київської обласної прокуратури у справі №911/3160/23 є, зокрема, протиправність рішення державного реєстратора Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області від 29.10.2020 про реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН" на земельну ділянку з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032 із зазначенням дати закінчення оренди - 28.12.2029 та наступне нездійснення Томашівською сільською радою заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН". Рішенням Господарського суду Київської області від 07.03.2024 у справі №911/3160/23, яке наразі не набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позовних вимог Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Томашівської сільської ради про усунення перешкод у здійсненні Томашівською сільською радою права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 3224983300:02:003:0032, 3224983300:02:003:0031, 3224983300:02:003:0033, 3224983300:02:003:0030 шляхом скасування рішень про державну реєстрацію від 29.10.2020 №54848848, від 29.10.2020 №54854182, від 29.10.2020 №54853664, від 29.10.2020 №54853149, та шляхом повернення вказаних земельних ділянок на користь територіальної громади с.Дорогинка в особі Томашівської сільської ради від Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН".

За наслідками розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги Сільради про стягнення з Товариства орендної плати є доведеними і обґрунтованими, але ним допущено арифметичну помилку у розрахунку розміру заборгованості, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1 681 147,20 грн основного боргу, а в задоволенні позовних вимоги в частині стягнення 0,04 грн необхідно відмовити.

Однак, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за земельну ділянку комунальної форми власності.

Права та обов`язки між позивачем та відповідачем у даній справі виникли на підставі Договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009, який був укладений між Фастівською районною державною адміністрацією Київської області, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІПАН", як орендарем, а також Додаткової угоди №1 від 22.06.2018, якою визначено, що стороною орендодавця за цим договором оренди є Київська обласна державна адміністрація, від імені якої діє Фастівська районна державна адміністрація.

Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнаний недійсним, отже, є обов`язковим для сторін.

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

З матеріалів справ вбачається, що відповідачу в оренду була передана земельна ділянка площею 16,1182 га (кадастровий номер 3224983300:02:003:0032 з цільовим призначенням - землі добувної промисловості) для розробки Кощіївського родовища гранітів, яке знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Положеннями статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

Матеріалами справи підтверджується, що договір оренди зареєстрований Київською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що вчинено запис від 28.01.2010, що підтверджується відповідною відміткою на сторінці 5 вказаного договору оренди.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 встановив, зокрема, факт продовження використання орендарем (Товариством з обмеженою відповідальністю "СІПАН") наданих йому в оренду земельних ділянок після закінчення строку дії договорів оренди, в т.ч. договору оренди від 28.12.2009, факт ненадіслання орендодавцем (Київською обласною державною адміністрацією) у встановлений законом строк заперечення щодо поновлення договорів оренди на новий строк та відсутність рішень орендодавця щодо припинення спірних договорів оренди, а тому Господарський суд м.Києва у своєму рішенні від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 вказав, що спірні договори оренди земельних ділянок, у т.ч. договір оренди від 28.12.2009, продовжують діяти на той же строк та на тих же умовах за взаємною мовчазною згодою сторін, отже, відсутні підстави для укладення в судовому порядку додаткових угод про поновлення спірних договорів.

Таким чином, договір оренди продовжив діяти на той же строк та на тих же умовах.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області" від 12.06.2020 №715-р Дорогинська територіальна громада Фастівського району Київської області увійшла до складу Томашівської територіальної громади.

Відповідно до рішення новообраної Томашівської сільської ради 8 скликання від 30.11.2020 №11-01-VIII розпочато процедуру реорганізації Дорогинської сільської ради шляхом приєднання до Томашівської сільської ради та визначено Томашівську сільську раду правонаступником всього майна, прав та обов`язків Дорогинської сільської ради.

Отже, в силу підпункту 9 пункту 6-1 розділу V "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про місцеве самоврядування" Томашівська сільська рада (позивач) є правонаступником прав та обов`язків розформованої Дорогинської сільської ради.

20.08.2021 право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224983300:02:003:0032 було зареєстровано за Томашівською сільською радою з підстав набрання чинності з 27.05.2021 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021.

Згідно з частинами 1, 5 статті 148-1 ЗК України (в редакції, чинній з 27.05.2021) до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Відповідно до абзаців 1- 5 пункту 24 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній з 27.05.2021) з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Наведені вище норми земельного законодавства цілком узгоджуються з положеннями частини 4 статті 32 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Отже, чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і зміст наведеного законодавчого регулювання є спрямованим на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря. При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди.

Таким чином, спірна земельна ділянка, яка є об`єктом оренди за договором оренди від 28.12.2009, була переведена з державної в комунальну власність, а позивач, як орган, уповноважений представляти власника (місцеву територіальну громаду) в орендних правовідносинах, став її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів.

Тож після зміни власника земельної ділянки договір оренди від 28.12.2009 не припинив свою дію, натомість Сільрада в силу вимог закону набула статусу орендодавця в триваючих правовідносинах оренди разом із усіма належними орендодавцю за договором правами та обов`язками.

Водночас у пунктах 22- 24, 27, 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 сформульовано такі загальні правові висновки щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи (прав та обов`язків юридичної особи):

"Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника). Для вирішення проблеми процесуального правонаступництва, означеної в ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року, у світлі обставин справи № 264/5957/17 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що поняття "правонаступництво юридичної особи", "правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи" і "процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі" мають різний зміст.

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106- 109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (див. також пункти 37, 38, 40- 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №910/5953/17).

Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України). Зобов`язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (див., наприклад, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 ЦК України, сформульований у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 59- 62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 39)).

Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України). Крім випадків, коли заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України), кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним його прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України) чи правонаступництва (пункт 2 вказаної частини), яке за змістом тієї ж частини є універсальним). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Тобто, правонаступництво прав чи обов`язків юридичної особи (кредитора або боржника) можливе і без правонаступництва юридичної особи у випадках заміни сторони у зобов`язанні".

В свою чергу, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 925/436/22 викладено такі загальні висновки щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи:

"Розрізняють універсальне та сингулярне правонаступництво.

За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому у цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи.

Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону".

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи зазначені правові висновки Верховного Суду щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи, зважаючи на те, що норми статті 148-1 та пункту 24 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній з 27.05.2021), так само як і умови договору оренди у розумінні статті 514 ЦК України не містять жодних застережень чи винятків щодо допустимості переходу до місцевих територіальних громад прав орендодавця за договорами оренди земельних ділянок лише на майбутнє (зокрема права вимагати внесення орендної плати за період після набуття земельної ділянки в комунальну власність), а Київська ОДА (попередній орендодавець та представник власника) не припинилася як юридична особа, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що до Томашівської сільради в порядку сингулярного правонаступництва та в силу прямої вказівки закону з 20.08.2021 перейшли всі права та обов`язки орендодавця (Київської ОДА) за договором оренди від 28.12.2009, в тому числі право кредитора вимагати сплати заборгованості з орендної плати за простроченими зобов`язаннями, строк виконання яких настав до 19.08.2021, оскільки відповідне право кредитора (нового власника) вже існувало на момент переходу цих прав.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.06.2024 у справі №911/1581/23, від 08.07.2024 у справі №911/1580/23, від 16.09.2024 у справі №911/1583/23 за позовом Томашівської сільської ради до ТОВ "Сіпан", предметом позову у яких було стягнення з Товариства, як орендаря, на користь Сільради, як правонаступника орендодавця, заборгованості з орендної плати по земельних ділянках, які є суміжними з земельною ділянко, стягнення орендної плати за яку є предметом розгляду у даній справі.

Згідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати і зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Пунктом 9 договору оренди визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 516910,67 грн на рік, що становить 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідно до пункту 9.1 договору оренди від орендар сплачує орендну плату щомісячно рівними частинами по 43075,89 грн на місяць шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Дорогинської сільської ради (ідентифікаційний код 04361344).

Пунктом 10 договору оренди його сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Строк сплати орендної плати був визначений в п.11 договору оренди, відповідно до якого орендна плата вноситься до 30 числа кожного місяця, наступного за звітним.

Матеріали справи не містять доказів внесення сторонами змін до договору оренди щодо іншого розміру орендної плати.

Проте, Законом України від 07.12.2017 № 2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" статтю 284 Податкового кодексу України (далі - ПК України) доповнено пунктом 284.4, згідно з яким плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

При внесенні змін до пункту 284.4 статті 284 ПК України законодавець застосував саме загальне поняття "плата за землю", яке включає як земельний податок, так і орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Пунктом 274.1 статті 274 ПК України визначено, що ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Матеріалами справи підтверджується, що Товариство є гірничодобувним підприємством, земельна ділянка була надана в оренду як гірничодобувному підприємству для потреб розробки Кощіївського родовища гранітів, що позивач не заперечує за встановленими обставинами справи.

Обставин, які б свідчили про використання орендованої земельної ділянки відповідачем з іншою метою, ніж за цільовим призначенням, апеляційним господарським судом не встановлено, і доказів на підтвердження протилежного позивач не надав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №914/2848/22 зазначила, що договір оренди землі є цивільно-правовим договором оренди (найму), що регулюється ЦК України, іншими нормативними актами. Особливості правового регулювання відносин з оренди землі обумовлюються, зокрема, формою власності на земельні ділянки, що орендуються. Норми, що регулюють розмір, форму та порядок внесення орендної плати за землі державної та комунальної власності, характеризуються більшим ступенем імперативності регулювання порівняно із землями приватної власності.

Так, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 ПК України нового розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, якщо він визначений у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки (пункт 103). Несплачена орендна плата підлягає стягненню за весь період прострочення з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 ПК України рішення ради щодо зміни розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності (пункт 110).

Згідно пункту 265.1.3 статті 265 ПК України плата за землю входить до складу податку на майно.

Відповідно до пункту 266.7.4 статті 266 ПК України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно зобов`язані у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Пунктом 266.7.5. статті 266 цього Кодексу визначено, що платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

При цьому суд враховує, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

З огляду на що апеляційний господарський суд погоджується із доводами відповідача про те, що застосування пункту 284.4 статті 284 ПК України є імперативною нормою, тому у випадку, коли сторони не внесли відповідні зміни до договору, такі обставини не спростовують необхідності застосування пункту 284.4 статті 284 ПК України до спірних правовідносин, за наявності за встановленими обставинами цієї справи відповідних правових підстав.

При цьому апеляційний господарський суд бере до уваги у сукупності положення законодавства про те, що платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії (пункт 30.3 статті 30 ПК України). Водночас у випадку, якщо суд за обставинами кожної конкретної справи встановить відсутність правових підстав для застосування пункту 284.4 статті 284 ПК України, орендодавець не позбавлений права у судовому порядку стягнути орендну плату за умовами договору, тобто без застосування зменшеного відсоткового податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №911/1583/23 за позовом Томашівської сільської ради до ТОВ "Сіпан", предметом позову у якого було стягнення з Товариства, як орендаря, на користь Сільради, як правонаступника орендодавця, заборгованості з орендної плати по земельній ділянці, яка є суміжними з земельною ділянко, стягнення орендної плати за яку є предметом розгляду у даній справі.

Частиною 4 статті 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням зазначених приписів процесуального законодавства існує необхідність врахування саме останньої правової позиції Верховного Суду, тому апеляційним господарським судом враховані саме правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №911/1583/23, які були сформовані вже з врахуванням відповідних висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №914/2848/22.

Отже, є слушними доводи відповідача про те, що зважаючи на імперативність застосування норм податкового законодавства, обов`язку вносити зміни до договору оренди при зміні розміру орендної плати - не має необхідності, оскільки відповідні положення вже врегульовані нормами Податкового кодексу України.

З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативна грошова оцінка 1 га земельної ділянки площею 16,1182 га, кадастровий номер 3224983300:02:003:0032, у 2020 та 2021 роки становила 644331,58 грн.

Тому, за доводами позивача, з якими погодився суд першої інстанції, виходячи із пункту 9 договору оренди у спірному періоді (з 01.04.2020 по 31.12.2021) орендна плата за умовами цього договору оренди складала:

- за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 (9 місяців 2020): 644331,58 х 16,1182 га : 12 міс. х 9 міс 10% ставка = 778 909,90 грн;

- за 2021 рік: 644331,58 х 16,1182 га х 10% ставка = 1 038 546,53 грн.

Відповідачем, у свою чергу, фактично сплачено орендну плату за цей спірний період в сумі 136 309,23 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та визнається позивачем, тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що основний борг відповідача зі сплати орендної плати становить 1681147,20 грн (778909,90 + 1038546,53 - 136309,23 = 1681147,20 грн).

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що відповідач, як гірничодобувне підприємство на виконання умов договору, правомірно сплачував орендну плату в грошовому вираженні в розмірі 25% від максимальної ставки земельного податку згідно з Податковим кодексом України, яка становить 3%, тобто 0,75 % від її нормативної грошової оцінки (з урахуванням індексації), виходячи із положень пункту 284.4 статті 284 ПК України та пункту 274.1 статті 274 ПК України.

Так, за період за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 (9 місяців 2020) відповідач мав сплатити 58 418,24 грн з наступного розрахунку: 644331,58 х 16,1182 га : 12міс. х 9 міс 0,75%, а за 2021 рік відповідач мав сплатити 77 890,99 з наступного розрахунку: 644331,58 х 16,1182 га х 0,75%, всього за спірний період позивач мав сплатити 136 309,23 грн орендної плати, що ним й було виконано у повному обсязі, отже на час подання позовної заяви заборгованість у відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати по договору оренди була відсутня.

З огляду на викладене, враховуючи доводи апеляційної скарги, межі апеляційного перегляду справи, встановлені фактичні обставини справи, наведені норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

За таких обставин рішення Господарського суду Київської області від 11 січня 2024 року прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень ч.1 ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову. Отже, апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та відмовою у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача у повному обсязі, тому з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати останнього по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН" задовольнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11 січня 2024 року.

3. У позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Томашівської сільської ради (08510, Київська область, Фастівський район, с.Томашівка, вул. 30-річчя Перемоги, 9, ідентифікаційний код 04359991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІПАН" (08512, Київська область, Фастівський район, с. Дорогинка, вул. Кірова, 6, ідентифікаційний код 32981239) - 30 260,65 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області

6. Справу повернути до Господарського суду Київської області.

7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25.11.2024.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді А.О. Мальченко

О.В. Агрикова