РІШЕННЯ
Іменем України
25 квітня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/120/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.
За позовом: Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури,
код ЄДРПОУ 02910060, вул. 1100 річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000, в інтересах держави в особі
позивачів: 1. Полтавської обласної військової адміністрації,
код ЄДРПОУ 00022591, вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014
2. Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України,
код ЄДРПОУ 37472062, просп. Берестейський, 14, м. Київ, 01135
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат»,
код ЄДРПОУ 00381152, вул. Вишнева, 4, м. Ічня, Прилуцький район, Чернігівська область, 16703
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150
Предмет спору: про стягнення 2 037 409,92 грн,
ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
від позивача-1: не з`явився;
від позивача-2: не з`явився;
від відповідача: Калінін І. М., адвокат;
від третьої особи: не з`явився;
за участю прокурора: Рибалко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат», у якому прокурор просить суд стягнути з відповідача до Державного бюджету України 2 037 409,92 грн, з яких 686 164,10 грн штрафних санкцій, 1 248 320,80 грн інфляційних втрат та 102 925,02 грн 3% річних.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 05.02.2024 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 05.03.2024 о 10:30 та встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов.
Ухвала суду від 05.02.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 07.02.2024 о 02:42, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву на позов є 22.02.2024.
08.02.2024 позивач-2 через підсистему «Електронний суд» подав до суду письмові пояснення щодо позову.
13.02.2024 відповідач направив до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у томі числі доказами їх направлення іншим учасникам справи, який отримано судом 16.02.2024.
26.02.2024 прокурор направив до суду відповідь на відзив з доказами її направлення іншим учасникам справи, яка отримана судом 01.03.2024.
За заявою представника відповідача ухвалою суду від 29.02.2024 постановлено підготовче засідання 05.03.2024 о 10:30 провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua)
01.03.2024 представник відповідача направив до суду додаткові письмові пояснення, які отримані судом 04.03.2024.
04.03.2024 позивач-1 на електронну пошту суду направив письмові пояснення, у яких виклав свої доводи щодо позову.
Позивачі були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у підготовче засідання 05.03.2024 не з`явились.
У поданих до початку судового засідання письмових поясненнях позивачі просили розглядати справу за відсутності їх представників.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 05.03.2024 проводилось за відсутності позивачів (їх представників).
У підготовчому засіданні 05.03.2024 суд:
- долучив до матеріалів справи відзив відповідача на позов та відповідь прокурора на відзив, як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням;
- залишив письмові пояснення відповідача та позивачів без розгляду.
Відповідні мотиви суду щодо прийняття/залишення без розгляду зазначених заяв по суті та письмових пояснень викладені в ухвалі суду від 05.03.2024.
Ухвалою суду від 05.03.2024:
- залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Акціонерне товариство «Українська залізниця»;
- зобов`язано відповідача у дводенний строк з дня оголошення цієї ухвали у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, надіслати копію відзиву на позовну заяву з доданими до нього документами залученій третій особі. Докази направлення надати суду у цей же строк;
- встановлено третій особі - Акціонерному товариству «Українська залізниця»: п`ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, письмових пояснень щодо позову з доданими до таких пояснень документами; п`ятиденний строк з дня отримання відзиву на позов для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, письмових пояснень щодо відзиву з доданими до таких пояснень документами.
- встановлено прокурору, позивачам та відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання письмових пояснень третьої особи для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, відповіді на такі письмові пояснення з доданими до неї документами;
- продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів;
- відкладено підготовче засідання на 28.03.2024 на 10:30.
07.03.2024 представник відповідача через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву з доказами направлення відзиву на позов третій особі.
13.03.2024 відповідач направив до суду заперечення на відповідь прокурора на відзив з доказами їх направлення іншим учасникам справи.
27.03.2024 від представника відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшло до суду клопотання про зменшення розміру пені з доказами його направлення в електронні кабінети інших учасників справи.
Позивачі та відповідач були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у підготовче засідання 28.03.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.
У підготовче засідання 28.03.2024 від третьої особи з`явилась представник Гуслякова М. З., яку суд не допустив до участі у справі як представника АТ «Українська залізниця», оскільки справа не є малозначною, а представник Гуслякова М. З. не є адвокатом, належних документів, які підтверджують представляти інтереси третьої особи у суді у порядку самопредставництва, суду не було надано.
Згідно з п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 28.03.2024 проводилось за відсутності позивачів, відповідача та третьої особи (їх представників).
У підготовчому засіданні 28.03.2024 суд долучив до матеріалів справи докази направлення відзиву третій особі, заперечення відповідача та клопотання про зменшення розміру пені, спір вирішується з їх урахуванням.
У підготовчому засіданні 28.03.2024 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.04.2024 на 10:30.
За заявою представника відповідача ухвалою суду від 29.02.2024 постановлено судове засідання 11.04.2024 о 10:30 провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua)
У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, судове засідання, призначене на 11.04.2024 о 10:30, не відбулось.
Ухвалою суду від 22.04.2024 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 25.04.2024 об 11:00 та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.
За заявою представника відповідача ухвалою суду від 24.04.2024 постановлено судове засідання 25.04.2024 об 11:00 провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua)
Позивачі та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у судове засідання 25.04.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 25.04.2024 проводилось за відсутності позивачів та третьої особи (їх представників).
У судовому засіданні 25.04.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем тристороннього договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання (далі Договір), а саме щодо несвоєчасної поставки згущеного молока в кількості 730 151,86 кг за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620.
Відповідач заперечує проти позову та просить відмовити у його задоволенні з таких підстав:
- прокурор невірно визначив суб`єктний склад сторін. Відповідач вважає, що АТ «Українська залізниця» має бути позивачем у цій справі, оскільки за умовами спірного договору пеня сплачується на рахунок платника коштів, яким і є зазначене товариство. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури взагалі не є стороною Договору, відтак не наділене жодними правами чи обов`язками в спірних правовідносинах;
- товар поставлено із порушенням визначених в Договорі термінів у зв`язку з тим, що фактично територія Чернігівської області була звільнена від російських загарбників 28-29 березня 2022 року і відповідачу був необхідний додатковий час для відновлення своїх економічних зв`язків з постачальниками сировини та інших товарно-матеріальних цінностей, необхідних для виробництва товару, налагодження ланок для забезпечення власної діяльності;
- вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними, оскільки ст. 625 ЦК України передбачає їх нарахування за прострочення виконання грошового зобов`язання, яким не є зобов`язання з поставки.
У відповіді на відзив прокурор заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначає, що:
- він в позовній заяві ним належним чином обґрунтовані підстави представництва інтересів держави в особі позивачів, які є компетентними органами у спірних правовідносинах, проте не звернулись за захистом інтересів держави до суду. АТ «Укрзалізниця» є фактичним платником грошових коштів, отриманих з Державного бюджету України, та не набуває жодних прав кредитора. Кошти, використані для оплати за Договором, за своєю природою не є коштами АТ «Укрзалізниця», а є бюджетними коштами;
- відповідач, укладаючи договір, був обізнаний з обставинами, що можуть вплинути на затримку перевезення товару до замовника, і міг врахувати їх при плануванні своїх зобов`язань;
- посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19, вважає правомірним нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідач у наданих запереченнях вказує, що:
- у позовній заяві немає жодного обґрунтування вимог стягнення коштів з відповідача за порушення умов Договору, а не на рахунок платника (АТ «Укрзалізниця», як це передбачено п. 6.1 Договору;
- посилання прокурора лише на п. 5.4 Договору є некоректним, оскільки даний пункт не визначає конкретні умови поставки і є таким, що суперечить п. 1.1 та 5.1 Договору. До позовної заяви доданий лист Полтавської ОВА від 11.12.2023, у якому підтверджено, що виконання Договору мало місце в повному обсязі та відбувалось у погодженні в усному порядку сторонами Договору строки. Відповідач не погоджується із фактом порушення строків постачання товару за Договором, з огляду на умови самого Договору, а також погодження Полтавською ОВА строків поставки товару;
- заперечує проти нарахування інфляційних втрат на 3% річних як такі, що здійснені на суму негрошового зобов`язання, а не на суму авансового платежу.
Інших заяв по суті у встановлений судом строк до суду не надходило.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
На офіційному веб-сайті АТ «Укрзалізниця» опублікований проект договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування (далі Договір), форма та умови якого затверджені рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 12.03.2022.
У преамбулі Договору вказано, що сторонами, які уклали цей договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування для забезпечення населення територіальних громад в регіонах, на території яких тривають активні бойові дії, з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави на період дії воєнного стану, є: військові адміністрації (надалі «Замовник»), Акціонерне товариство «Українська залізниця» (надалі «Платник»), та юридична особа або фізична особа-підприємець, яка здійснила акцепт (прийняття) умов цього Договору шляхом приєднання до його умов (надалі - «Постачальник»).
За цим Договором Постачальник зобов`язується поставити Замовнику продовольчі товари тривалого зберігання та/або пакувальні товари для їх фасування (надалі Товар (-и)), перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються Замовником у заявках (далі заявка), а Замовник зобов`язується прийняти вказаний Товар, а Платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього Договору. Укладанням цього Договору Постачальник підтверджує, що Товар належить Постачальнику на праві власності, не переданий у заставу, не арештований, не має будь-якого іншого приватного або публічного обтяження і не є предметом позовних вимог третіх осіб, якщо інше додатково не узгоджено Сторонами (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору загальна ціна (вартість) Договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого Товару, на підставі підписаних Сторонами (Постачальником та Замовником) первинних бухгалтерських документів.
У п. 2.2 Договору визначено, що оплата Товару Платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (зі всіма чинними змінами), на таких умовах:
2.2.1. Попередня оплата у розмірі 30 (тридцять) % вартості Товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання Платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках Платника.
2.2.2. Остаточний розрахунок за поставлений Товар проводиться Платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання Платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках Платника.
Погодження остаточного розрахунку Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснюється на підставі акта прийому-передачі Товару та/або накладної (товаро- транспортної або залізничної), підписаних Постачальником та Замовником.
2.2.3. Усі підписання та погодження відповідних документів можуть здійснюватися засобами електронної пошти/у паперовому вигляді/повідомленням через месенджери (у вигляді фотокопії)/з використанням відповідних програмних комплексів (рішень), у тому числі шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису/удосконаленого електронного підпису.
Визначені пунктом 2.2 цього Договору документи (рахунок, акт прийому-передачі, накладна тощо) підлягають направленню на адреси Платника за допомогою відповідних програмних комплексів (рішень) (п. 2.3 Договору).
Усі розрахунки за Договором здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України ? гривні (п. 2.4 Договору).
За умовами п. 5.1-5.3 поставка Товару за цим Договором здійснюється Постачальником партіями протягом строку дії Договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього Договору, на підставі письмових заявок Замовника. Заявки подаються за допомогою інтерактивного способу зв`язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв`язком (поштове відправлення), та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень, документів і вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Замовника до приймання Товару.
Подання заявки за допомогою поштового відправлення (в тому числі електронного) здійснюється з обов`язковим зазначенням даних уповноваженого на надання таких заявок представника (представників) Замовника та відповідного уповноваженого на прийняття таких заявок представника Постачальника шляхом направлення сканованої копії підписаного уповноваженим представником документа будь-яким загальноприйнятим способом поштового або електронного зв`язку.
Постачальник зобов`язаний розглянути заявку Замовника у строк не більше 24 (двадцяти чотирьох) годин з моменту її отримання та надати письмове повідомлення про прийняття заявки повністю або частково (в якій частині) шляхом направлення Постачальником сканованої копії рахунку, у порядку, визначеному п. 2.2 цього Договору, після чого заявка вважається узгодженою. Повідомлення Постачальника про прийняття заявки Замовника (сканована копія рахунку на попередню оплату) направляється на ту електронну адресу Замовника, з якої надійшла заявка, визначена пунктом 1.1 цього Договору, або за допомогою інших засобів передачі електронних повідомлень, що визначені заявкою. Якщо Постачальник не має можливості виконати поставку на умовах, викладених у заявці, Постачальник повинен письмово відмовити в заявці (із зазначенням причин такої відмови) та направити таку відмову Замовнику за допомогою інтерактивного способу зв`язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв`язком (поштове відправлення) та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень у строк, що не перевищує 24 (двадцять чотири) години з моменту отримання відповідної заявки. У разі, якщо Постачальник протягом 24 (двадцяти чотирьох) годин з моменту отримання відповідної заявки Замовника не вчинив або вчинив із запізненням дії визначені у цьому пункті вище, то така заявка Замовника вважається не прийнятою Постачальником та не узгодженою Сторонами.
Пунктом 5.4 Договору передбачено, що товар повинен бути поставлений Замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено Сторонами додатково.
Датою поставки Товару є дата приймання Замовником партії Товару та підписання Замовником відповідних документів. Один примірник документів, що підтверджує поставку Товару негайно передається Замовником Платнику у визначеному цим Договором порядку (п. 5.5 Договору).
Відповідно до п. 6.4 Договору у разі затримки поставки Товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого Товару за кожний день затримки.
Замовник має право розірвати Договір достроково у разі порушення Постачальником договірних зобов`язань (у разі поставки неякісного Товару, недотримання термінів постачання, ненадання сертифікатів якості Товару (продукції), при відсутності санітарного паспорту на транспорт, санітарної книжки водія тощо) з обов`язковим письмовим повідомленням про це Постачальника за 5 (п`ять) календарних днів до запланованої дати розірвання та проводить остаточні розрахунки за фактично поставлений Товар протягом 10 (десяти) робочих днів з дня розірвання Договору (п. 6.3 Договору).
Постачальник зобов`язаний у разі не здійснення ним поставки Товару з будь-яких причин повернути отриманий ним відповідно до умов цього Договору авансовий платіж не пізніше, ніж протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту, коли мала бути здійснена поставка (п. 6.8 Договору).
Згідно з п. 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання цього Договору та виникли поза волею Сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами цього Договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсія, піратство, безлад, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України.
Сторони можуть додатково домовитися про обставини, що визнаються ними як обставини непереборної сили, шляхом підписання додаткової угоди до Договору, яка має бути виконана у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками Сторін і скріплена печатками
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення Постачальником його акцепту і діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині взаєморозрахунків ? до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1 Договору).
У п. 11.1 Договору сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики, пов`язані з виконанням умов цього Договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022.
Відповідно до умов статті 634 Цивільного кодексу України цей Договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання Замовника та Постачальника до всіх умов Договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття Замовником усіх умов цього Договору (акцептом) є факт направлення Замовником на адресу Постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього Договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття Постачальником всіх умов цього Договору (акцептом) є факт направлення Постачальником на адресу Замовника письмового повідомлення про прийняття заявки Замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної пунктом 1.1 цього Договору (п. 11.2 Договору).
За умовами п. 11.3-11.4 Договору Постачальник не має права змінювати умови Договору, а лише може до них приєднатися.
Замовник має право вносити зміни у цей Договір за погодженням з Платником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для Сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному веб-сайті: http://uz.gov.ua.
Платник має право вносити зміни до цього Договору за погодженням із Замовником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для Сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному веб-сайті: http://uz.gov.ua.
Зміни до цього Договору поширюються на всіх Постачальників та Замовників, які приєдналися до Договору після набрання чинності відповідними змінами (доповненнями, уточненнями) до цього Договору.
Факт направлення Замовником на адресу Постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього Договору, засвідчує повну та беззаперечну згоду Замовника з усіма умовами цього Договору та змінами до нього.
Факт направлення Постачальником повідомлення про прийняття заявки (рахунку на попередню оплату) та/або поставка Товару Постачальником за цим Договором засвідчують повну та беззаперечну згоду Постачальника з усіма умовами цього Договору та змінами до нього.
Внесення змін (доповнень, уточнень) до цього Договору не повинно суперечити законодавству України про публічні закупівлі (у разі застосування) та нормативно-правовим актам України, відповідно до яких укладається цей Договір.
30.03.2022 Полтавською обласною військовою адміністрацією складено заявку на закупівлю продовольчих товарів (відповідно до Постанови КМУ від 20.03.2022 №328), а саме: згущеного молока, постачальником у якій зазначено ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат», адреса доставки м. Полтава, Полтава-Київська (код станції 448501).
На підставі зазначеної заявки ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» виставлено Полтавській обласній військовій адміністрації рахунок №30/03-ПА від 30.03.2022 на оплату товару на загальну суму 67 732 082,22 грн, з яких аванс становить 30% - 20 319 624,67 грн.
Виходячи з умов п. 11.2 Договору, факти направлення Замовником на адресу Постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього Договору, та направлення Постачальником на адресу Замовника рахунку на попередню оплату свідчать про прийняття Замовником та Постачальником усіх умов цього Договору.
Отже, 30.03.2022 між Полтавською ОВА як замовником, АТ «Укрзалізниця» як платником та ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» як постачальником укладено тристоронній договір шляхом приєднання сторін до договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання (згущеного молока), який оприлюднено на веб-сайті АТ «Укрзалізниця» в редакції, затвердженій рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 12.03.2022, за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620).
31.03.2022 АТ «Укрзалізниця» перерахувало ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» передоплату (згідно з рахунком №30/03-ПА від 30.03.2022 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620) у розмірі 20 319 624,67 грн, на підтвердження чого надано виписку АТ «Райффайзен Банк».
Відповідач у період з 06.04.2022 по 04.05.2022 поставив позивачу товар (продукт молоковмісний згущений з цукром/молоко незбиране згущене з цукром, за узгодженим асортиментом у рахунку на оплату №30/03-ПА від 30.03.2022) загальною вартістю 67 732 082,22 грн, що підтверджуються підписаними Замовником та Постачальником видатковими накладними, а саме: №МК_00001066 від 06.04.2022 на суму 2 592 000,00 грн; №МК_00001068 від 06.04.2022 на суму 2 946 316,62 грн; №МК_00001067 від 06.04.2022 на суму 1 879 200,00 грн; №МК_00001072 від 07.04.2022 на суму 3 145 824,00 грн; №МК_00001071 від 07.04.2022 на суму 2 275 257,60 грн; №МК_00001073 від 07.04.2022 на суму 2 452 356,00 грн; №МК_00001120 від 15.04.2022 на суму 2 199 528,00 грн; №МК_00001121 від 15.04.2022 на суму 3 240 000,00 грн; №МК_00001124 від 18.04.2022 на суму 3 227 472,00 грн; №МК_00001125 від 18.04.2022 на суму 2 435 400,00 грн; №МК_00001127 від 18.04.2022 на суму 2 329 800,00 грн; №МК_00001126 від 18.04.2022 на суму 2 800 656,00 грн; №МК_00001133 від 19.04.2022 на суму 2 449 516,60 грн; №МК_00001144 від 21.04.2022 на суму 3 159 396,00 грн; №МК_00001145 від 22.04.2022 на суму 2 329 800,00 грн; №МК_00001149 від 25.04.2022 на суму 2 329 800,00 грн; №МК_00001161 від 27.04.2022 на суму 3 240 000,00 грн; №МК_00001162 від 27.04.2022 на суму 2 607 331,50 грн; №МК_00001177 від 28.04.2022 на суму 3 240 000,00 грн; №МК_00001183 від 29.04.2022 на суму 3 240 000,00 грн; №МК_00001189 від 02.05.2022 на суму 3 240 000,00 грн; №МК_00001191 від 02.05.2022 на суму 3 240 000,00 грн; №МК_00001192 від 02.05.2022 на суму 3 240 000,00 грн; №МК_00001230 від 04.05.2022 на суму 3 892 428,00 грн.
04.05.2022 Полтавською ОВА та ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» підписаний акт приймання-передачі продукції №30 03-ПА, згідно з яким Постачальник поставив, а Замовник прийняв Товар на загальну суму 67 732 082,22 грн, з яких аванс становить 20 319 624,67 грн; остаточна оплата 47 412 457,55 грн.
27.07.2022 АТ «Укрзалізниця» перерахувало ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» кошти (остаточну оплату) (згідно з рахунком №30/03-ПА від 30.03.2022 ПКМУ 528 від 03.05.2022) у розмірі 47 412 457,55 грн, на підтвердження чого надано виписку АТ «Райффайзен Банк».
Прокурор зазначає, що відповідач мав поставити позивачу-1 товар у термін до 02.04.2022, однак фактично здійснив поставку у період з 06.04.2022 по 04.05.2022, тобто з порушенням термінів, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних, нарахованих за несвоєчасну поставку товару.
Полтавська ОВА у листі № 33000-23 від 14.12.2023 повідомила прокурора, що товар був поставлений з урахуванням корегування заявок, які узгоджувались між сторонами, а тому не вбачає факту порушення строків поставки товару за Договором.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Полтавської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України.
Згідно з п. 2 Постанови № 193 від 02.03.2022 «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» (далі Постанова №193) з метою забезпечення належного функціонування акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Укрзалізниця) в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», виділити Міністерству інфраструктурі 18006 млн. гривень для здійснення Укрзалізницею заходів з безперебійного функціонування залізничного транспорту в умовах воєнного стану в частині закупівель палива та мастильних матеріалів, електроенергії, медикаментів, проведення першочергових аварійно-відбудовних робіт, виплати заробітної плати та на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема на придбання необхідних продовольчих, медичних, санітарно-гігієнічних та промислових товарів.
З метою здійснення фінансування заходів, визначених пунктом 2 цієї постанови, за рахунок виділених із резервного фонду коштів Державна казначейська служба у разі потреби за зверненням Міністерства інфраструктури та наданих розрахунків і довідок Укрзалізниці може здійснювати перерахування коштів з рахунка Міністерства інфраструктури, відкритого в Державній казначейській службі, на рахунки Укрзалізниці, відкриті в державних банках (п. 4 Постанови №193).
У п. 2 Постанови КМУ №328 від 20.03.2022 «Деякі питання забезпечення населення продовольчими товарами тривалого зберігання в умовах воєнного стану» (далі Постанова №328) затверджено перелік та обсяг продовольчих товарів і пакувальних товарів для їх фасування для безоплатної видачі населенню згідно з додатком.
Відповідно до п. 5 Постанови №328 закупівля товарів, зазначених у пункті 2 цієї постанови, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 р. № 185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» за рахунок коштів державного бюджету, передбачених за програмою 3101710 «Здійснення АТ «Укрзалізниця» заходів з безперебійного функціонування залізничного транспорту та забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» згідно з КЕКВ 2620.
Порядком та умовами надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, затвердженими постановою Уряду України від 03.05.2022 № 528 (далі Порядок №528), головним розпорядником субвенції визначено Міністерство інфраструктури України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 02.12.2022 № 1343 Міністерство інфраструктури України перейменовано на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.
Таким чином, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України є головним розпорядником субвенцій, які використовувались для оплати товару за тристоронніми договорами, а відтак є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.
Прокурор звертався до Міністерства з листом від 28.12.2023 №15/2-740вих-23, у якому повідомив про порушення відповідачем строків поставки товару за Договором та наявність підстав для застосування до нього відповідальності у вигляді пені, інфляційних втрат та 3% річних, а також просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень інтересів держави.
Тобто прокурором було повідомлено позивача-2 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
Міністерство у листі № 296/34/10-24 від 05.01.2024 повідомило прокурора, що Міністерство не є стороною Договору, а тому відсутні підстави для вжиття заходів, сказаних прокурором.
З наданої Міністерством відповіді слідує нездійснення компетентним у спірних правовідносинах органом жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Відповідач вважає, що АТ «Українська залізниця» має бути позивачем у цій справі, оскільки за умовами спірного договору пеня сплачується на рахунок платника коштів, яким і є зазначене товариство.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2022 року № 185 «Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» уповноважено Акціонерне товариство «Укрзалізниця» в умовах воєнного стану виступати, зокрема, платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації та/або центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави.
Положеннями п. 3-5 Порядку № 528 передбачено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов`язаннями замовників за договорами - АТ «Укрзалізниця».
Субвенція надається шляхом її перерахування Міністерством інфраструктури України на рахунок АТ «Укрзалізниця», відкритий в державному банку.
Кошти, використані АТ «Укрзалізниця» для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.
Пунктом 32 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.
Відповідно до статті 96 Бюджетного кодексу України міжбюджетні трансферти поділяються на: 1) базову дотацію (трансферт, що надається з державного бюджету місцевим бюджетам для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій); 2) субвенції; 3) реверсну дотацію (кошти, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій); 4) додаткові дотації.
Згідно з пунктом 48 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.
Частиною третьою статті 97 Бюджетного кодексу України передбачено, що у Державному бюджеті України затверджується обсяг міжбюджетних трансфертів окремо для кожного з відповідних місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.
В той же час для забезпечення збалансованості зведеного бюджету країни органи місцевого самоврядування повинні забезпечити врахування в рішенні про місцевий бюджет обсяг коштів, виділених з державного бюджету у вигляді міжбюджетних трансфертів.
Міжбюджетні трансферти є складовою частиною доходів місцевого бюджету, відповідна місцева рада приводить обсяги міжбюджетних трансфертів у відповідність із законом про Державний бюджет України та відображає у відповідності до вимог статті 76 Бюджетного кодексу України доходи місцевого бюджету за бюджетною класифікацією та бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів (у додатках до рішення про місцевий бюджет).
Фактичне використання міжбюджетних трансфертів здійснюється у відповідності до положень статті 78 Бюджетного кодексу України Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних місцевих рад забезпечується виконання відповідних місцевих бюджетів.
Місцеві фінансові органи при цьому здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Частиною другою статті 97 Бюджетного кодексу України передбачено, що Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок та умови визначають механізми надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам (умови надання субвенції, напрями використання коштів, складання звітності, співфінансування тощо).
З наведеного слідує, що кошти, які перераховувалися платником АТ «Укрзалізниця» відповідачу як оплата за Договором, є за своїм походженням субвенцією з державного бюджету до місцевого бюджету і не є особистими коштами АТ «Укрзалізниця».
За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу
Отже, у спірних правовідносинах саме держава фактично є платником коштів за договорами, замовниками за якими виступають військові адміністрації.
Таким чином, по суті саме держава уособлює замовника і платника послуг з поставки товару, а участь у таких взаємовідносинах Полтавської ОВА, що формально є замовником, а по суті лише споживачем; АТ «Укрзалізниця», який є платником цих послуг лише фізично (насправді виконує лише посередницькі функції у фінансових операціях та контроль за дотриманням умов Договору), фактично є лише запровадженням та реалізацією певного механізму виконання відповідних бюджетних програм.
За умовами п. 6.1 Договору у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.
Враховуючи, що АТ «Укрзалізниця» не надавала власні кошти, а була лише фактичним платником грошових коштів, які виділялися державою для ОВА у вигляді субвенцій, тому суд вважає, що п. 6.1 Договору передбачав сплату пені саме на рахунок платника, а не на його користь.
Оскільки такий рахунок відкритий для надання субвенції з державного бюджету з метою здійснення оплати за тристоронніми договорами, з урахуванням зроблених судом висновків, цілком логічним і ефективним є стягнення коштів за порушення виконання відповідачем своїх зобов`язань безпосередньо до Державного бюджету України, з якого здійснювалось фінансування закупівлі за Договором.
Крім того, ані умовами Договорами, ані жодними нормативно-правовими актами не передбачено подальше перерахування отриманої на рахунок АТ «Укрзалізниця» пені до Державного бюджету України.
Отже, отримання АТ «Укрзалізниця» у свою власність спірної пені за оплачений не з власних коштів товар, що був призначений для іншої особи, ставитиме АТ «Укрзалізниця» в безпідставне та неправомірно вигідне становище по відношенню до реального замовника і платника (держави) і не узгоджується з принципами розумності, добросовісності та справедливості.
Відтак суд відхиляє доводи відповідача про те, що АТ «Українська залізниця» має бути позивачем у справі.
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації.
Статтею 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.
В умовах воєнного стану у зв`язку з утворенням Полтавської ОВА, згідно указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», до останньої перейшли повноваження обласної державної адміністрації.
Обласні військові адміністрації є тимчасовими державними органами, які утворюються на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дій Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.
Відповідно до п.1 Постанови КМУ №185 від 02.03.2022 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (далі Постанова №185) військові адміністрації є замовниками за тристоронніми договорами щодо здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави (на придбання необхідних продовольчих та медичних товарів).
За умовами Договору на постачання продовольчих товарів Полтавська ОВА є його стороною-замовником, до прав та повноважень якої належить: прийняття товару, перевірка відповідності його асортименту, кількості, якості прийнятого товару, а також строків його прийняття, ініціювання вирішення спорів за договором у судовому порядку (п. 1.1, 6.5, 9.3 Договору).
При цьому, ані умовами Договорами, ані жодними нормативно-правовими актами не передбачено повноваження та механізм захисту інтересів держави шляхом стягнення пені до її бюджету обласною військовою адміністрацією саме як споживачем відповідної субвенції.
Отже, суд доходить висновку, що Полтавська ОВА по суті є лише споживачем за відповідною бюджетною програмою, жодних управлінсько-розпорядчих функцій щодо фінансових операцій за Договором не має, а її функції як замовника обмежені виключно товарними операціями, відтак і застосування фінансових санкцій за порушення господарського зобов`язання не належать до компетенції ОВА.
Як було висновано раніше судом, головним розпорядником бюджетних коштів (а відтак і усіх пов`язаних з ними питань) є Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18 зазначила, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позов заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, поданий в інтересах держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації, підлягає залишенню без розгляду.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача-2 про намір подати позов в інтересах держави в особі Полтавської ОВА та Міністерства до ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних з порушення строків поставки товару.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Міністерства як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідачів про відсутність таких підстав відхиляються судом.
Щодо заявленої до стягнення пені.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Сторони у п. 6.1 Договору встановили відповідальність відповідача за затримку поставки товару у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день затримки.
Прокурор зазначає, що виходячи з умов п. 5.4 Договору, відповідач повинен був поставити позивачу-1 товар у термін до 02.04.2022, натомість здійснив поставку товару у період з 06.04.2022 по 04.05.2022.
У зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару прокурор на підставі п. 6.1 Договору нарахував та заявив до стягнення 686 164,10 грн пені за період з 02.04.2022 по 03.05.2022 із врахуванням проведених відповідачем часткових поставок товару.
Відповідач у своєму відзиві зазначав, що порушення строків поставки викликано російською агресією проти України, однак у наданих запереченнях вважає, що він взагалі не порушив строків поставки товару, посилаючись на погодження з замовником таких строків в усному порядку, що підтверджується листом Полтавської ОВА від 11.12.2023.
Крім того, відповідач вважає, що посилання прокурора лише на п. 5.4 Договору є некоректним, оскільки даний пункт не визначає конкретні умови поставки і є таким, що суперечить п. 1.1 та 5.1 Договору.
Отже, спірним є питання порушення відповідачем строків поставки товару.
Як встановив суд, 30.03.2022 між Полтавською ОВА як замовником, АТ «Укрзалізниця» як платником та ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» як постачальником укладено тристоронній договір шляхом приєднання сторін до договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання (згущеного молока), який оприлюднено на веб-сайті АТ «Укрзалізниця» в редакції, затвердженій рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 12.03.2022, за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620).
За умовами п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язався поставити Замовнику продовольчі товари тривалого зберігання, перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються Замовником у заявках.
У п. 5.1 Договору визначено, що поставка Товару за цим Договором здійснюється Постачальником партіями протягом строку дії Договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього Договору, на підставі письмових заявок Замовника.
Пунктом 5.4 Договору передбачено, що товар повинен бути поставлений Замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено Сторонами додатково.
З аналізу зазначених пунктів Договору слідує, що строк поставки товару може бути зазначений у заявках, а у разі його відсутності товар повинен бути поставлений протягом 2 календарних днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати.
Отже, суд не вбачає наявності суперечностей між п. 1.1, 5.1 та 5.4 Договору.
Заявка Замовника на постачання товару від 30.03.2022 не містить строків поставки товару, а відтак товар повинен бути поставлений позивачу-1 у строк, встановлений п. 5.4 Договору.
Разом з тим, п. 11.4 Договору передбачено право Замовника (за погодженням з Платником) та право Платника (за погодженням із Замовником) вносити зміни у цей Договір.
При цьому такі зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для Сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному веб-сайті: http://uz.gov.ua.
Відповідно до ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Виходячи зі змісту п. 1.1 Договору, умови поставки, тобто і строк такої поставки, зазначаються Замовником у заявках.
Отже, встановлення іншого строку, його зміна має бути визначена, з урахуванням ч. 1 ст. 654 ЦК України, саме у заявці.
При цьому відповідно до п. 11.4 Договору Замовник має право вносити зміни лише за погодженням з Платником, тобто АТ «Українська залізниця», а не самостійно, на власний розсуд.
Жодних доказів внесення змін до Договору, у тому числі щодо строку поставки товару, матеріали справи не містять.
Таким чином, наявність між позивачем-1 та відповідачем усної домовленості не може вважатись зміною умов Договору щодо строків поставки товару, оскільки не відповідає порядку, встановленому п. 11.4 Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 253, ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
31.03.2022 АТ «Укрзалізниця» перерахувало відповідачу 30% передоплати у розмірі 20 319 624,67 грн, що не заперечується відповідачем, а отже останній мав поставити позивачу-1 товар протягом двох календарних днів.
Оскільки останній день строку поставки - 02.04.2022 припадав на суботу, тобто на вихідний день, днем закінчення такого строку є перший за ним робочий день - 04.04.2022.
Відповідач здійснив поставку позивачу-1 товару на загальну суму 67 732 082,22 грн у період з 06.04.2022 по 04.05.2022, тобто з порушенням строку, а відтак суд погоджується з доводами прокурора про застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати пені.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку заявленої до стягнення пені, дійшов висновку про неправильне її нарахування, з огляду на те, що прокурор неправильно визначив дату прострочення поставки товару, яке мало місце з 05.04.2022, а не з 02.04.2022.
За перерахунком суду розмір пені за період з 05.04.2022 по 03.05.2022 із врахуванням проведених відповідачем часткових поставок товару становить 572 690,85 грн, що є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення прокурором.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені.
Відповідач просить зменшити розмір пені до 68 616,40 грн, тобто фактично на 90% від заявленої до стягнення прокурором суми.
Обґрунтовуючи подане клопотання, відповідач посилається на те, що ним повністю виконані свої зобов`язання з поставки товару, а замовник Полтавська ОВА підтвердила, що така поставка відбулась у погоджені з нею строки. Крім того, відповідач зазначає, що АТ «Укрзалізниця» як платник за Договором порушило строки остаточного розрахунку за поставлений товар, внаслідок чого він зазнав інфляційних втрат у розмірі 3 141 021,18 грн.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (див. постанову Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.
Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
У Рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15рп/2004 Конституційний Суд України зазначив Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); кожен має право на повагу до його гідності (частина перша статті 28); права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55); однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини третьої статті 129).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Однією з аксіом цивільного судочинства є - «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.
Усі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
При вирішенні клопотання про зменшення розміру пені суд врахував:
- виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки у повному обсязі;
- незначну тривалість прострочення поставки (з 05.04.2022 по 04.05.2022);
- причини неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань. Хоча укладаючи Договір вже після введення на території України воєнного стану, відповідач мав усвідомлювати кінцеву дату поставки товару, з огляду на що повинен був розумно оцінити можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки, проте враховуючи стислі строки поставки товару (2 календарні дні); наявність на початку квітня 2022 року на території Чернігівської області, де проводить свою господарську діяльність відповідач, активних бойових дій і навіть після виходу 03.04.2022російських військ з її території існувала реальна загроза їх поновлення; труднощі в налагодженні нормальних умов функціонування в перший час після звільнення, суд вважає, що зазначені обставини дійсно могли непередбачувано вплинути на здійснення поставки товару протягом обумовленого строку;
- відсутність будь-яких претензій з боку замовника Полтавської ОДА до відповідача щодо строків здійснення поставки товару;
- поведінку боржника, який намагався в найкоротші строки здійснити поставку товару, натомість, за доводами відповідача, інша сторона Договору (платник) порушила свої зобов`язання в частині здійснення остаточного розрахунку;
- недобросовісні дії самого Замовника, який у порушення п. 5.4, 11.4 Договору, ст. 654 ЦК України усно, без погодження з АТ «Українська залізниця» та без належного внесення змін до Заявки щодо строків поставки товару, погоджував продовження таких строків, чим фактично створював умови для недотримання відповідачем обумовлених саме у Договорі строків,
- відсутність негативних наслідків порушення зобов`язання для кредитора.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність певних виняткових обставин, з якими закон пов`язує можливість зменшення розміру пені.
Враховуючи зазначені обставини у їх сукупності, загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, та беручи до уваги дискреційний характер визначення судом розміру, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 100 000,00 грн, у зв`язку з чим клопотання відповідача підлягає частковому задоволенню.
Таким чином, позовні вимоги прокурора в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню
При цьому пеня у визначеному судом розмірі підлягає стягненню до Державного бюджету України, з якого здійснювалась фінансування спірної закупівлі, враховуючи висновки суду, викладені вище.
Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Прокурор просить стягнути з відповідача 102 925,02 грн 3% річних за період з 02.04.2022 по 03.05.2022 із врахуванням проведених відповідачем часткових поставок товару та 1 248 320,80 грн інфляційних втрат за порушення строку поставки товару.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (пункти 17, 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц).
Стаття 712 ЦК України визначає основні зобов`язання учасників правовідносин поставки товару: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Подібне визначення міститься також у статті 265 Господарського кодексу України.
Отже, прострочене основне зобов`язання відповідача у відповідних правовідносинах має товарний, а не грошовий характер.
Водночас передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
За наведених обставин, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ним допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, а отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №922/1715/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23.
При цьому суд вважає, що висновки Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, на які посилається прокурор як на підставу для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, є не релевантними до спірних правовідносин, враховуючи таке.
У справі № 918/631/19 Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бурштинова компанія» звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства «Бурштин України» про стягнення 3 865 700,89 грн, з яких 1 368 078,19 грн основного боргу (суми попередньої оплати), 1 368 078,19 грн штрафу, 586 268,31 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 406 494,63 грн інфляційних втрат, 111 882,55 грн - 3 % річних, 24 899,02 грн пені. Позовні вимоги обґрунтовані належним виконанням позивачем зобов`язання щодо перерахування відповідачу попередньої оплати за укладеним сторонами форвардним контрактом, а також порушенням відповідачем зобов`язань у частині поставки оплаченого ТОВ «Українська бурштинова компанія» бурштину-сирцю, внаслідок чого позивач на підставі частини другої статті 693 ЦК України вимагав від відповідача повернення суми попередньої оплати з нарахованими штрафом, пенею, інфляційними втратами та 3 % річних. Позивач здійснив попередню оплату товару, обумовлену контрактом, натомість відповідач у встановлений строк товару не передав, унаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про повернення суми попередньої оплати. Тобто боржник допустив порушення обов`язку передати товар, а право кредитора на повернення коштів виникло до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов`язку передати товар.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 викладено висновок, відповідно до якого виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).
Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Разом з тим, у спірних правовідносинах у справі №927/120/24 у відповідача не виникло зобов`язання з повернення суми авансу, тобто грошового зобов`язання, оскільки обсяг товару, обумовлений Договором, відповідачем був поставлений, про що сторони підписали акт приймання-передачі від 04.05.2022 на загальну суму 67 732 082,22 грн, за відсутності зауважень з боку замовника щодо якості, кількості чи некомплектності товару, а правом на розірвання Договору, в порядку, передбаченому п. 6.3 Договору, а саме у зв`язку з простроченням поставки товару, що мало б наслідком повернення авансу, Замовник не скористався і відповідної вимоги в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України не заявляв.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Щодо судових витрат Полтавської обласної прокуратури.
Полтавська обласна прокуратура за подання цього позову сплатила судовий збір у розмірі 30 561,15 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір в частині стягнення пені покладається на відповідача без урахування зменшення розміру пені, що становить 8 590,36 грн.
Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited»" проти України»).
У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу становить 11 800,00 грн.
Як докази витрат на професійну правничу допомогу відповідач надав: копію договору про надання правничої допомоги від 03.01.2023, укладеного з Адвокатським бюро «Євгенія Кривошея» (далі Договір від 03.01.2023); копію додаткової угоди №07/02/2024 від 07.02.2024 до Договору від 03.01.2023; копію ордеру на надання правової допомоги АІ №1547725 від 13.02.2024, виданого Адвокатським бюро «Євгенія Кривошея» (адвокат, який надає правничу допомогу Калінін І. М.) на вчинення дій у Господарському суді Чернігівської області в інтересах відповідача.
Відповідно до умов п. 1 Договору від 03.01.2023, укладеного між ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» (далі Клієнт) та Адвокатським бюро «Євгенія Кривошея» (далі Бюро), предметом Договору є, зокрема: представництво інтересів Клієнта в судах під час здійснення цивільного, господарського, кримінального, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; надання Клієнту професійної правничої допомоги, яка здійснюється у наступних формах, але не виключно: консультації, підготовка матеріалів справи, збирання доказів та здійснення інших необхідних дій для подачі заяв по суті справи; участь в судових засіданнях та представництво клієнта в суді.
Пунктом 3.2. Договору від 03.01.2023 сторони обумовили, що Гонорар складається з суми вартості послуг та об`єму наданої професійної правничої допомоги, тарифи яких узгоджені Сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього Договору, та фіксується в додатковій угоді для кожної справи.
Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг (п. 3.6. Договору від 03.01.2023).
Відповідно до п. 1.1 Додатку №1 до Договору від 03.01.2023 ставки Бюро становлять 2500,00 грн на годину, без ПДВ.
07.02.2024 між Приватним акціонерним товариством «Ічнянський молочно-консервний комбінат» та Адвокатським бюро «Євгенія Кривошея» укладено Додаткову угоду №07/02/2024 до Договору про надання правничої допомоги від 03.01.2023.
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди від 07.02.2024 у зв`язку із необхідністю надання правничої допомоги з метою захисту інтересів Клієнта в судових органах, а саме в Господарському суді Чернігівської області у справ №927/120/24, в тому числі, включаючи участь у судових засіданнях (за необхідності), підготовку заяв по суті та процесуальних заяв, подання адвокатських запитів з метою збирання доказів, сторони погодили орієнтовну вартість послуг (гонорар) Бюро в розмірі 11 800,00 грн, яка розраховується наступним чином:
1.1. Формування правової позиції у справі з вивченням документів та інших доказів, підготовка додатків та матеріалів, що додаються до відповідних заяв по суті 1500,00 грн.
1.2. Складання позовної заяви майнового/немайнового характеру, інших заяв по суті 2700,00 грн; складання інших процесуальних заяв при вирішенні спору, адвокатських запитів 700,00 грн за кожний процесуальних документ (крім клопотань про відкладення розгляду справи або участь у справі в режимі відеоконференції, що подані за ініціативою Бюро).
1.3. Представництво в судовому засіданні (в тому числі в режимі відеоконференції) у суді першої інстанції 6000,00 грн, а також 1600,00 грн за другий та наступний судодень (судове засідання), в якому взяв участь Адвокат Бюро, представляючи інтереси Клієнта.
1.6. Гонорар успіху оплата додаткової винагороди в разі прийняття рішення на користь Клієнта 2% від ціни позову або 3000,00 грн у разі спору немайнового характеру.
У п. 2 Додаткової угоди від 07.02.2024 сторони погодили, що гонорар у даній справі може бути оплачений Клієнтом на умовах 100% попередньої оплати до підписання сторонами Акта приймання-передачі наданих послуг або протягом 30-ти днів після підписання Акта приймання-передачі наданих послуг.
Розмір гонорару може бути змінений Сторонами за фактом наданих послуг, про що складається відповідний Акт про надані послуги.
З п. 1, 2 Додаткової угоди від 07.02.2024, п. 3.6. Договору від 03.01.2023 слідує, що остаточна сума гонорару Адвоката визначається залежно від кількості наданих послуг, розмір кожної з якої є фіксованим, а факт їх надання підтверджується актом наданих послуг.
Отже, остаточна сума гонорару Адвоката не є фіксованою, а зазначена у п. 1 Додаткової угоди від 07.02.2024 вартість послуг у розмірі 11 800,00 грн є лише орієнтовною.
Проте акта наданих Адвокатам послуг відповідачу суду не надано, а відтак суд доходить висновку, що відповідач не надав суду належних доказів, які підтверджують як факт надання (прийняття замовником) послуг з правничої допомоги, так і їх розмір.
Про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу адвоката протягом п`яти днів після ухвалення рішення відповідач до закінчення судових дебатів не заявляв.
За наведених обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з прокуратури витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката за надані послуги.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 46, 73-80, 86, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В И Р І Ш И В:
1. Позов заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в частині представництва інтересів держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації залишити без розгляду.
2. В іншій частині позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» (код ЄДРПОУ 00381152, вул. Вишнева, 4, м. Ічня, Прилуцький район, Чернігівська область, 16703) до Державного бюджету України 100 000,00 грн пені.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» (код ЄДРПОУ 00381152, вул. Вишнева, 4, м. Ічня, Прилуцький район, Чернігівська область, 16703) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, вул. 1100 річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000) 8 590,36 грн витрат зі сплати судового збору.
5. У решті позову відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 03.05.2024.
Суддя В. В. Шморгун
Суд | Господарський суд Чернігівської області |
Дата ухвалення рішення | 25.04.2024 |
Оприлюднено | 06.05.2024 |
Номер документу | 118818520 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд Чернігівської області
Шморгун В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні