Ухвала

від 01.05.2024 по справі 912/1935/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 912/1935/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,

розглянувши заяву та матеріали касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1 (далі - Військова частина, скаржник)

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2023

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2024

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання»

про стягнення 32 131, 52 грн,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина 22.04.2024 через «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із заявою у якій просить касаційну скаргу прийняти до розгляду (далі - Заява), та до Заяви додано касаційну скаргу від 05.04.2024, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2024 у справі № 912/1935/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Військової частини повністю. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги просить відстрочити сплату судового збору.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 22.04.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 912/1935/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.

Дослідивши заяву та матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Військова частина 05.04.2024 вже зверталася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2024 у справі № 912/1935/22.

У поданій вперше касаційній скарзі Військова частина зазначала, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень, не додержано норми матеріального та процесуального права, зокрема, рішення судів у справі № 912/1935/22, мотивовано відсутністю на їх думку, такого елементу складу цивільного правопорушення, як вина відповідача у заподіянні шкоди, що виключає можливість задоволення позовних вимог.

Водночас, ухвалою Верховного Суду від 10.04.2024 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2024 у справі № 912/1935/22 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню з тих підстав, що вказана справа малозначна, а скаржник не навів випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України щодо необхідності відкриття касаційного провадження у справі.

Приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України визначено процесуальне обмеження щодо повторної подачі касаційної скарги після відмови у відкритті касаційного провадження на те саме судове рішення та є загальним для всіх суб`єктів, що також узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Скаржник у поданій Заяві до якої додано касаційну скаргу від 05.04.2024, зазначає, що «Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.04.2024 року у справі № 912/1935/22, військовій частині НОМЕР_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою в/ч НОМЕР_1 , яка сформована в системі «Електронний суд» 05.04.2024 року, з тих мотивів, що дана справа є малозначною та ціна позову не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З врахуванням зазначеної ухвали суду, в/ч НОМЕР_1 повторно подає зазначену вище касаційну скаргу…» та посилаючись на підпункт «а» пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України вказує на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права, без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Вищого господарського суду України у постанові від 03.08.2016 у справі № 912/39/16. Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 25.06.2020 у справі № 922/3706/19.

На думку скаржника, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Вищого господарського суду України у постанові від 03.08.2016 у справі № 912/39/16, а касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики вважає, що така касаційна скарга Військової частини має бути прийнята судом до розгляду.

Проте, Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що ця справа є малозначною, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі поданій вперше не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справ, тоді як можливість реалізувати свої процесуальні права та межі їх реалізації залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Під час вивчення доводів уперше поданої касаційної скарги Верховний Суд, як свідчить зміст ухвали Верховного Суду від 10.04.2024 у цій справі вказав, що скаржник не навів наявності випадків щодо оскарження судових рішень у справі № 912/1935/22, яка є малозначною, а зазначені доводи зводяться лише до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд врахував, як свідчить ухвала від 10.04.2024 у цій справі, практику Європейського Суду з прав людини.

Суд враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Скаржник як у касаційній скарзі так і у Заяві вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права, без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Вищого господарського суду України у постанові від 03.08.2016 у справі № 912/39/16, а такої ж позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 25.06.2020 у справі № 922/3706/19.

Проте, Верховний Суд зазначає, що посилання на постанову Вищого господарського суду України є безпідставним, оскільки вона не є постановою Верховного Суду в розумінні пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України та за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України та постанови пленуму Верховного суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми про, що викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.04.2024 у cправі № 910/8646/19, від 09.04.2024 у справі № 908/710/23, від 11.04.2024 у cправі № 910/4481/18.

Посилання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 922/3706/19, не беруться до уваги Верховним Судом, оскільки хоча у зазначеній ухвалі зазначено, що справа малозначна, водночас у справі оскаржувалося додаткове рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду, а не рішення по суті як у цій справі (№ 912/1935/22), та скаржник зазначав на не врахуванні висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених саме у постанові Великої Палати Верховного Суду, тоді як у цій справі скаржник при поданні вперше касаційної скарги не обґрунтував випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України щодо необхідності відкриття касаційного провадження у цій справі, а посилання саме пособі на постанову Вищого господарського суду України не вважається підставою для оскарження судового рішення за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та не може бути тим випадком касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та посиланням на постанову Вищого господарського суду України.

Разом з тим Суд вважає за необхідне зазначити про те, що правилами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України касаційному суду приписано імперативно відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Оскільки конструкцією вказаної норми встановлено імперативне правило щодо наслідків повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на теж саме судове рішення, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, то відмова у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, не є реалізацією дискреції, а є виконанням судом процесуального обов`язку.

Пункт 3 частини першої статті 293 ГПК України не передбачає для суду касаційної інстанції можливості альтернативно обирати варіант дій та вирішувати про застосування чи не застосування цих положень процесуального закону на власний розсуд.

Відповідно, у випадку повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на те ж саме судове рішення, зокрема, якщо є ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, суд касаційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.

Таку правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі № 903/682/21 відповідно до якої Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.08.2022 у справі № 903/357/21 щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.

Отже, наявна підстава, що виключає можливість розгляду по суті його повторної касаційної скарги на ті ж самі судові рішення.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військові частини на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2024 у справі № 912/1935/22 на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки ухвалою Верховного Суду від 10.04.2024 вже відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи на ці самі судові рішення.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження клопотання скаржника не розглядається.

Керуючись статтею 234, пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2024 у справі № 912/1935/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець