Ухвала

від 02.05.2024 по справі 740/7103/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року

м. Київ

справа № 740/7103/23

провадження № 61-5760ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» на постанову Чернігівського апеляційного суду від20 березня 2024 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Шитченко Н. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (далі - ТОВ «Технополіс-1») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04 лютого 2015 року до 13 жовтня 2021 року у розмірі 326 241,34 грн; з 19 жовтня 2023 року по 24 жовтня 2023 року - 1 488,90 грн та за затримку розрахунку при звільненні за період з 19 жовтня 2023 року по день фактичного розрахунку; відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 грудня 2023 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 01 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху і встановлено їй строк для усунення недоліків позовної заяви. На виконання вимог ухвали указаної ухвали ОСОБА_1 подала до суду клопотання про прийняття позовної заяви в новій редакції та звільнення від сплати судового збору. Однак позовна заява в новій редакції не містить ціни позову, хоча позов підлягає грошовій оцінці. У клопотанні позивач зазначила суму 4 048,55 грн (1 % від суми 404 855,26 грн (39 306,96 грн + 365 548,30 грн), однак такий розрахунок не узгоджується зі змістом позовних вимог, а позивач самостійно не визначила ціну позову, хоча має такий процесуальний обов`язок. Станом на час постановлення цієї ухвали позивач не усунула недоліків позовної заяви у визначений спосіб, що є підставою для повернення позовної заяви.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 березня 2024 року ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 грудня 2023 року про повернення позовної заяви скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував подану виправлену позовну заяву і клопотання про звільнення від сплати судового збору та не надав їм жодної правової оцінки. У встановленому законодавством порядку судом першої інстанції не було вирішене клопотання про звільнення від сплати судового збору. Чинним ЦПК України не передбачено повторне залишення позовної заяви без руху, проте суд не був позбавлений права продовжити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, тим самим сприяти належному розгляду справи та надання доступу до правосуддя.

19 квітня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Технополіс-1» на постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 березня 2024 року, у якій заявник просить скасувати постанову апеляційного суду, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд у порушення норм процесуального права та без урахування правових позицій Верховного Суду безпідставно скасував обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви позивачу. У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просила суд звільнити її від сплати судового збору, однак не надала доказів скрутного майнового становища, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні поданого клопотання і повернув позовну заяву з підстав не усунення її недоліків.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Відповідно до частин першої, третьої статті 136ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина друга статті 127 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 910/10939/22 (провадження № 12-53гс23) зроблено висновок, що «апеляційний суд одночасно постановив ухвалу про відмову позивачці в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору та повернення апеляційної скарги. Внаслідок цього позивачка була позбавлена можливості дізнатись про те, що їй відмовили у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору, та відповідно не змогла сплатити судовий збір і усунути недоліки апеляційної скарги. […] Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд, прийнявши рішення про відмову у звільненні позивачки від сплати судового збору, мав постановити відповідну ухвалу, направити її позивачці та переконатись, що вона отримала цю ухвалу і має розумний строк для сплати судового збору та подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору».

У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 520/16295/15-ц зроблено висновок, що «відмовивши в задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору, апеляційний суд безпідставно не надав відповідачу можливості усунути недолік апеляційної скарги та не продовжив строк для усунення недоліків, передчасно дійшовши висновку про наявність правових підстав для визнання неподаною та повернення апеляційної скарги особі, яка її подала».

У цій справі суд першої інстанції не розглянув клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору, а одночасно повернув її позовну заяву, проте не вирішив питання про продовження строку для усунення недоліків у зв`язку з незадоволенням клопотання про звільнення від сплати судового збору та не обґрунтував підстав ненадання відповідного строку.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» на постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 березня 2024 року у справі № 740/7103/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

В. І. Крат