Постанова

від 30.04.2024 по справі 363/3310/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/173/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2024 року місто Київ

справа №363/3310/21

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Свєтушкіної Д.А., повний текст рішення складено 26 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:

стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на його користь заборгованість з невиплаченої заробітної плати 64631,42 грн.;

стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 315872,64 грн.;

зобов'язати Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» нарахувати на суму заробітної плати єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та сплатити цю суму на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку.

В обґрунтування вимог посилався на те, що він відповідно до наказу №91-вк від 28 вересня 2020 року був прийнятий на посаду начальника гаража до Філії «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс», про що зроблено запис у трудовій книжці.

Вказував, що відповідно до наказу №27-к від 02 липня 2021 року його було звільнено за угодою сторін.

Зазначав, що всупереч вимогам ст.116 КЗпП України, відповідач не провів повного розрахунку з виплати заборгованості по заробітній платі.

Посилався на те, що заборгованість із заробітної плати за підприємством станом на 22 липня 2021 року складає 64631,42 грн.

Вказував, що він є особою, яка застрахована відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до довідки про індивідуальні відомості застрахованої особи, облік якої веде ПФУ, вбачається, що відомості про сплату страхових внесків не відображені відповідачем, починаючи з 2020 року, тобто з моменту його працевлаштування.

Вважає, що відповідно до статті 117 КЗпП України має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати по день ухвалення рішення.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої заробітної плати за період з грудня 2020 року по липень 2021 року в розмірі 64631,42 грн.

Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 64631,42 грн.

Зобов'язано Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» нарахувати на суму заробітної плати ОСОБА_1 за жовтень та листопад 2020 року єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та сплатити цю суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення в частинні стягнення заробітної плати за один місяць.

Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 , судовий збір в розмірі 367,39 грн.

Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

На обґрунтування вимог посилався на те, що довідки про місце праці та про нарахування і розмір заробітної плати ОСОБА_1 , а також про заборгованість по заробітній платі на користь позивача були видані ОСОБА_2 саме в останній день її роботи 05 липня 2021 року і на майбутнє, станом на 22 липня 2021 року.

Вказував, що наказом №157-вк від 05 липня 2021 року тимчасово виконання обов'язків директора філії «Доданк» було покладено на ОСОБА_3 . Отже, починаючи з 06 липня 2023 року будь-які офіційні документи філії та за вказаний період могли видаватися лише тимчасово виконуючим обов'язків директора філії «Доданк» ОСОБА_3 і лише документи за його підписом могли прийматися судом до уваги.

Зазначав, що підписані ОСОБА_2 чи неідентифікованими особами довідки про розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 та заборгованість з такої, видані до дати його звільнення, є недопустимими доказами.

Посилалась на те, що ОСОБА_2 після звільнення з посади продовжувала користуватися печаткою філії та мала можливість видавати документи філії за своїм підписом та засвідчувати печаткою.

Вказував, що згідно довідки головного бухгалтера Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 відсутня.

Зазначав, що копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видану управлінням ПФУ, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Посилався на те, що філія «Доданк» не здійснювала будь-якої освітньої діяльності, зокрема і по підготовці водіїв автомобілів через відсутність акредитації та атестації спеціалістів, що унеможливлює здійснення основної мети філії «Доданк» та вказує на відсутність ведення господарської діяльності як такої на філії «Доданк», і як наслідок, безпідставність нарахування заробітної плати працівникам філії, зокрема позивачу.

Вказував, що суд першої інстанції зобов'язаний був 16 жовтня 2023 року відкласти розгляд справи та надати можливість позивачу прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції у зручний для нього час. У випадку повторної неявки позивача у судове засідання в будь-якому форматі - залишити позовну заяву без розгляду або навести в судовому рішенні обставини, що змінилися після 18 серпня 2023 року та не потребували обов'язкової участі позивача у судовому засіданні.

11 березня 2024 року від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшла заява, в якійостання просила залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки його постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечувала.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи та копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1 відповідно до наказу №91-вк від 28 вересня 2020 року був прийнятий на посаду начальника гаража до Філії «Донецький обласний державний автомобільний комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс».

Згідно наказу №27-К від 02 липня 2021 року позивача 22 липня 2021 року звільнено на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін,

З довідки №37 від 05 липня 2021 року виданої т.в.о. директора Філії ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_1 працював у Філії «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» на посаді начальника гаража з 05 жовтня 2020 року по 22 липня 2021 року.

Згідно штатного розпису Філії «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат», затвердженого в.о. генерального директора УДП «Укрінтеравтосервіс» Омельченком П.М., станом на 01 вересня 2020 року штат працівників Філії затверджено в кількості 9 осіб з загальним місячним фондом оплати праці 89918,00 грн., в тому числі за посадою «Начальник гаража», яку з 05 жовтня 2020 року займав позивач, встановлено посадовий оклад в розмірі 11242,00 грн.

З довідок Філії «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат», підписаних т.в.о. директора Філії ОСОБА_2 вбачається, що заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 станом на 22 липня 2021 року становить 64631,42 грн., середньоденна заробітна плата за період з 01 травня 2021 року по 30 червня 2021 року складає 548,39 грн.

25 серпня 2021 року ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці було направлено звернення щодо порушень норм чинного законодавства з питань своєчасності виплати заробітної плати відповідачем.

Листом від 09 вересня 2021 року №04.1/Т-187Д Східне міжрегіональне управління ДСУ з питань праці повідомило позивача, що його звернення щодо невиплати заробітної плати та несплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування керівництвом відповідача спрямоване до ДПС у Донецькій області для реагування в межах повноважень.

Згідно індивідуальних відомостей щодо застрахованої особи, які містяться в реєстрі застрахованих осіб (форма ОК-5) вбачається, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Філією з жовтня 2020 року по липень 2021 року та йому була нарахована заробітна плата в розмірі згідно затвердженого на той час штатного розпису Філії, відомості щодо нарахування та сплати Єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з жовтня 2020 року по липень 2021 року щодо позивача відсутні.

Наказом від 16 лютого 2021 року №43-ВК у зв`язку із звільненням з роботи директора Філії «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» ОСОБА_4 тимчасово з 23 лютого 2021 року виконання обов`язків директора Філії було покладено на ОСОБА_2

05 липня 2021 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи за угодою сторін на підставі наказу №140-ВК від 22 червня 2021 року.

Наказом від 05 липня 2021 року №157-вк тимчасово виконання обов`язків директора Філії було покладено на ОСОБА_3 , при цьому відповідним наказом зобов`язано останнього провести інвентаризацію на Філії та скласти акт-прийому-передачі справ, а також отримати основну печатку філії, ключі від бухгалтерської програми, установчі та інші документи, які стосуються діяльності Філії від ОСОБА_2 .

Однак, як вбачається із листа Філії від 30 вересня 2021 року №61 інформація щодо видачі, зокрема ОСОБА_1 , трудових книжок, своєчасність виплати заробітної плати та податків відсутня, а будь-яка інформація при звільненні ОСОБА_2 на філію не передавалась.

Згідно п.3.1. Положення про Філію, Філія є структурним підрозділом Підприємства, який входить в мережу підприємства по наданню фізичним та юридичним особам послуг в сфері автомобільного транспорту та автомобільних перевезень. Основним напрямом діяльності Філії в даній сфері є надання освітніх послуг, здійснення навчання кадрів для підприємств, установ організацій, а також за індивідуальними замовленнями фізичних осіб, здійснення іншої господарської діяльності та виконання завдань, що можуть покладатися на Філію Підприємством згідно окремих доручень та розпоряджень.

Філія не є юридичною особою, виступає у взаємовідносинах із іншими юридичними та фізичними особами, в тому числі державними органами, від імені Підприємства, відповідно до наданих доручень та довіреностей, в межах визначених Підприємством та дозволених чинним законодавством (п.3.3. Положення).

Зобов`язання набуті Філією згідно наданих Підприємством доручень та довіреностей, або існуючі відповідно до законодавства, є зобов`язаннями Підприємства, відповідальність за які Філія від імені Підприємства несе в межах та у спосіб визначені Підприємством та передбачені чинним законодавством (п.3.6. Положення).

Водночас, згідно положення про Філію, остання також має право провадити інші види господарської діяльності, окрім надання освітніх послуг, перелік яких визначений п.4.4 Положення.

Пунктом 7.1 Положення визначено, що структура і штатний розмір Філії встановлюється виходячи з задачі функцій з урахуванням робіт, що виконуються.

Відповідно до пп.9.3.6 Положення контроль фінансово-господарської діяльності Філії здійснюється підприємством шляхом проведення відповідних перевірок у встановленому порядку.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» регламентовано, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.

Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі №243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не оскаржує факт наявності трудових відносин між позивачем та Філією «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат», тому враховуючи той факт, що працівник є завідомо слабшою стороною, ніж роботодавець у трудових відносинах, за відсутності факту оскарження працевлаштування, позивач, зважаючи на посаду яку він займав, не має знати порядок оформлення роботодавцем відповідних документів, зокрема довідок щодо наявності боргу по заробітній платі, порядку внесення записів до трудової книжки тощо, в додаток до того факту, що будь-які невідповідності дій, вчинених з боку осіб Філії, які були уповноважені відповідачем на здійснення управління вказаною Філію, вимогам чинного законодавства України жодним чином не впливають саме на факт наявності заборгованості по заробітній платі перед позивачем.

Відповідачем не надано належних доказів в розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України, на спростування обставин викладених у позовній заяві, а саме документів на підтвердження сплати позивачу заробітної плати за спірний період або відсутності підстав для нарахування та сплати останньої.

При цьому, відсутність у відповідача відомостей щодо заборгованості по заробітній платі позивачу не є доказом сплати останньої.

Також за встановлених судом першої інстанції обставин лист РСЦ ГСЦ МВС в Донецькій області від 17 грудня 2021 року №31/5-64-а про те, що станом на 16 грудня 2021 року Філія як заклад з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів на території обслуговування РСЦ НСЦ МВС в Донецькій області не зареєстрована, сам по собі не доводить відсутність будь-якої господарської діяльності Філії протягом 2020-2021 років.

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги про відсутність ведення господарської діяльності Філією та, як наслідок, безпідставності нарахування заробітної плати працівникам в кількості 9 чоловік, згідно затвердженого штатного розпису станом на 01 вересня 2020 року відповідачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції надано не було.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів які б підтверджували той факт, що на Філії відсутні відомості щодо нарахування та виплати заробітної плати окремим працівникам, в тому числі і позивачу, зокрема, акти за результатами інвентаризації, акти службового розслідування, заяви про скоєння кримінального правопорушення, службові записки тощо.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що позивачем доведено порушення його трудових прав щодо неотримання належних йому при звільненні виплат відповідачем, дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 64631,42 грн.

Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду в розмірі 64631,42 грн., виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі №6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100).

Повний розрахунок з позивачем Філією «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» не проведено.

При визначенні середньої заробітної плати позивача за основу повинна братися заробітна плата за останні два повно відпрацьовані місяці - травень, червень 2021 року.

З довідки, виданої Філією «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» вбачається, що заробітна плата позивача за травень 2021 року становить 11242 грн., за червень 2021 року - 11242 грн. Середньоденна заробітна плата становить 548,39 грн.

Затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 23 липня 2021 року по 16 жовтня 2023 року (день ухвалення судового рішення по справі) та складає 576 робочих днів. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 315872,64 грн. (548,39 грн. * 576 робочих днів = 315872,64 грн.).

Однак, слід зазначати, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Судувід від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13.

Як вбачається з матеріалів справи, сума невиплаченої заробітної плати позивачу у розмірі 64631,42 грн. менша, ніж визначена у цій справі сума середнього заробітку позивача за час затримки виплати при звільненні (315872,64 грн.).

А відтак, суд першої інстанції врахувавши розмір недоплаченої роботодавцем суми невиплаченої заробітної плати, розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, а також тривалий розгляд справи судом, що було викликано окрім іншого також військовою агресією Російської Федерації проти України та неявкою сторін у судове засідання протягом тривалого часу, взявши до беручи правові позиції Великої Палати викладені у постанові від 26 червня 2019 року, дійшов обгрунтованого висновку про зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України позивачу до суми основної заборгованості - 64631,42 грн.

Положеннями статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до вимог абз. 1 п.1 ч.1 ст.4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, утому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Нормою абз. 1 п.1 ч.1 ст.7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Абзацом 2 ч.8 ст.9 зазначеного Закону визначено, що платники, зазначені у пункті 1частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Пунктом 3 ч.1 ст.16 Закону встановлено право застрахованої особи вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Звертаючись до суду за захистом своїх прав, як особи застрахованої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач надав довідку за формою ОК-5, з якої вбачається, що у період з жовтня 2020 року по липень 2021 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Філією, однак єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне за позивача відповідачем не сплачувався.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати на суму заробітної плати позивачу єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплатити цю суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів, за жовтень та листопад 2020 року, оскільки відповідно до наданих суду документів заробітна плата за ці місяці була виплачена позивачу.

Відповідно до вимог абз.2 ч.8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» саме момент фактичної виплати заробітної плати, є тією обставиною, яка зумовлює виникнення у роботодавця обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску.

Оскільки заробітна плата за період з грудня 2020 року по липень 2021 року позивачем фактично не отримана, а тому вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити єдиний внесок в цій частині є передчасною.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції зобов'язаний був 16 жовтня 2023 року відкласти розгляд справи та надати можливість позивачу прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції у зручний для нього час, а у випадку повторної неявки позивача у судове засідання в будь-якому форматі - залишити позовну заяву без розгляду або навести в судовому рішенні обставини, що змінилися після 18 серпня 2023 року та не потребували обов'язкової участі позивача у судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції інтереси позивача представляла адвокат Бажан М.А.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18 серпня 2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання було визнано явку позивача у судове засідання 16 жовтня 2023 року обов'язковою.

16 жовтня 2023 року представником позивача до суду першої інстанції були подані пояснення щодо причин неявки позивача в судове засідання, в яких остання зазначала, що позивач з об`єктивних не залежних від нього обставин не має змоги з`явитись в судове засідання 16 жовтня 2023 року або взяти участь в ньому за допомогою системи EasyCon, оскільки в зв`язку з початком повномасштабної агресії Російської Федерації на території України 24 лютого 2022 року, місто Маріуполь, де постійно проживав позивач стало тимчасово окупованою територією України, з якої позивач виїхав за кордон (Норвегія), де перебуває до цього часу, в зв`язку з чим фізично не може приїхати в Україну для дачі відповідних пояснень. Зазначала, що ОСОБА_1 відвідує норвезький клас школи для дорослих у комуні Флеккефьорд кожного дня з понеділка по п`ятницю з 08.30 до 14.30 год. (з 09.30 до 15.30 год. за київським часом) в період з 17 серпня 2023 року по 21 грудня 2023 року, що підтверджується довідкою. Пропуск занять не дозволяється, окрім як з підстав хвороби, декретної відпустки, народження дитини, які заздалегідь погоджені з керівником програми, оскільки в іншому випадку з позивача будуть вирахувані кошти з суми допомоги, яка надається Норвегією для підтримки українських громадян, які виїхали з території України через агресію Російської Федерації.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 16 жовтня 2023 року судом першої інстанції було постановлено на обговорення питання щодо приєднання до матеріалів справи пояснень представника позивача щодо причин неявки позивача в судове засідання та можливості продовження розгляду справи. Про що як представник позивача, так і представник відповідача не заперечували. Відповідно, суд ухвалив проводити судове засідання та продовжувати розгляд справи за наявної явки учасників розгляду справи.

А відтак, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» - залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 травня 2024 року.

Головуючий:

Судді: