Постанова

від 02.05.2024 по справі 755/2629/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/2629/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/6886/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Бучанський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської бласті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення пені за невиплачені аліменти за певний період,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Бучанський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення пені за невиплачені аліменти за певний період.

В обґрунтування поданої позовної заяви позивач вказала, що відповідно до рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 р. позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення аліментів було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 18 359,00 грн. щомісяця, починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_2 , з подальшою індексацією відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та до досягнення дитиною повноліття. Вказане рішення набуло законної сили та на виконанні Бучанського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебуває виконавче провадження НОМЕР_2, відкрите на підставі виконавчого листа, виданого на підставі вказаного вище рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.07.2021 року. Відповідач ОСОБА_1 не виконує рішення суду щодо стягнення з нього аліментів на користь позивача ОСОБА_2 на утримання їх спільної доньки ОСОБА_3 , внаслідок чого виникла заборгованість станом на 31.01.2023 р. в розмірі 365 549, 34 грн.

На підставі наведеного, просила стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 365 549, грн. 34 коп.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , третя особа - Бучанський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення пені за невиплачені аліменти за певний період задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 182 774 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення , яким у задоволенні позову відмовити.

12 березня 2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В той же час, вищевказаний відзив було отримано Київським апеляційним судом від Шостого апеляційного адміністративного суду, куди його було направлено самим представником ОСОБА_2 . При цьому до суду не було надано доказів направлення такого відзиву іншим сторонам по справі. Не зазначено таких доказів і в якості додатків до відзиву на апеляційну скаргу. За таких умов, даний відзив не може бути прийнятий колегією суддів та врахований при вирішені справи.

В судове засідання 02.05.2024 року представник третьої особи не з`явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надав.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

В ході розгляду справи судом встановлено, що сторони від зареєстрованого 24 липня 2018 року шлюбу мають малолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Солом`янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 10.12.2019 року, актовий запис № 5396.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.06.2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 24 липня 2018 року Шевченківським районним у місті Києві відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києва, серія НОМЕР_1 актовий запис № 1390 - розірвано.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 20 липня 2021 р. позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення аліментів було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 , аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 18 359,00 грн. щомісяця, починаючи з 03 червня 2021 року, з подальшою індексацією відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», та до досягнення дитиною повноліття. Вказане рішення було залишено без змін, відповідно до постанови Київського апеляційного суду м. Києва від 27.10.2021 р.

Постановою Київського апеляційного суду від 30.11.2022 р. було скасовано заочне рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 4 липня 2022 р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

У відповідача ОСОБА_1 існує заборгованість за період 03.06.2021 р. по 01.12.2023 р. в сумі 489 985 грн. 3 коп. та відповідач періодично частково сплачує аліменти починаючи з 01 лютого 2023 р., до цього були частково сплачені аліменти тільки в липні 2021 р. в розмірі 12 300 грн., тобто до початку введення військового стану в Україні.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із матеріального становища позивача, а також із того, що його майно та майно його родини постраждало внаслідок бойових дій, що відбувалися на території Київської області. Також суд взяв до уваги факт дії на території України воєнного стану.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:

По своїй суті позиція апелянта, висловлена в апеляційній скарзі, в переважній більшості співпадає з доводами та обґрунтуваннями вимог, які він висловлював в суді першої інстанції, і яким судом надано відповідну правову оцінку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Також колегія суддів апеляційного суду не може погодитись із позицією апелянта щодо неврахування матеріального стану відповідача. Фактично всі доводи з даного приводу по суті стосуються неналежності (завищення) з точки зору апелянта розміру аліментів, які стягуються з нього відповідно до рішення суду. В той же час такі доводи апелянта по суті є спробою перегляду рішення суду, яке вступило в законну силу, в поза процесуальному порядку. При цьому, чинним законодавством передбачена окрема процедура зміни розміру присуджених аліментів судом у разі зміни матеріального стану особи платника таких аліментів.

Також апеляційний суд зазначає, що саме з урахуванням матеріального стану позивача, пошкодження його майна внаслідок бойових дій та військового стану в Україні, судом першої інстанції і було ухвалено рішення про зменшення розміру нарахованої неустойки за прострочення сплати аліментів.

При вирішенні справи суд першої інстанції також врахував і факт оскарження довідки-розрахунку заборгованості за аліментами від 31.01.2023 року, а розмір заборгованості було скореговано відповідним чином. Рішення по суті даної справи було ухвалено вже з урахуванням іншого судового рішення щодо необхідності донарахування суми сплачених аліментів на 12 300, 00 грн., про які зазначив апелянт.

Не відповідають дійсності і твердження апелянта щодо того, що пеня має нараховуватися лише по грудень 2021 року, оскільки заявлені вимоги і представлені документи по справі обумовлюють нарахування пені до 31.01.2023 року.

Не було порушено з точки зору апеляційного суду і встановленої законом процедури та методики нарахування пені.

У відповідності до ст.. 376 ЦПК України лише ті процесуальні порушення є підставою для зміни оскаржуваного рішення, які потягнули невірне вирішення справи по суті. При цьому, колегія суддів апеляційного суду не вбачає таких порушень в діях позивача.

Безпідставним є і посилання апелянта на неналежність уточнення суми заявленої до стягнення пені, оскільки таке уточнення було обумовлено врахуванням платежів відповідача в якості часткової сплати аліментів на суму 12 300, 00 грн. саме у зв`язку із задоволенням судом скарги відповідача на дії ВДВС.

Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько