Ухвала

від 02.05.2024 по справі 160/11228/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

02 травня 2024 р.Справа №160/11228/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/11228/24 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), до відповідача-2: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30 квітня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача-2: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить суд:

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 провести переогляд військовозобов`язаного ОСОБА_1 військово-лікарською комісією у повній відповідності до діючого законодавства;

- визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо:

- безпідставної зміни військовозобов`язаному ОСОБА_1 військово-облікової спеціальності з 417256А на 420256А;

- необґрунтованої відмови у наданні бронювання від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаному ОСОБА_1 ;

- призову військовозобов`язаного ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність поведінки відповідачів щодо неналежного проведення мобілізаційних заходів стосовно позивача.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/11228/24 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді ОСОБА_2

01 травня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про забезпечення позову, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач просить забезпечити позов наступним чином:

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі 160/11228/24.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначає, що позивач має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців до 22.08.2024 року. Прийшов для проходження ВЛК добровільно до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де він одразу надав документ, який підтверджує його бронювання. Проте він був направлений для проходження ВЛК, після проходження ВЛК позивачу вручили мобілізаційну повістку. Не погоджуючись із такою бездіяльністю щодо не зарахування позивача на спеціальний військовий облік на підставі наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов`язаного, позивач звернувся з цим позовом до суду. Якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації, то він автоматично втратить статус військовозобов"язаної особи і набуде статусу військовослужбовця, а відтак наказ Мінекономіни про його бронювання вже не буде підставою для звільнення з військової служби. Фактично, у разі задоволення позову в цій справі, не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву, що є неприпустимим. Отже, у випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Згідно ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову та подані матеріали, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно із ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Інститут забезпечення адміністративного позову є однією із гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб - позивачів (майбутніх позивачів) в адміністративному процесі; механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі на користь позивача. Водночас заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача (майбутнього позивача) до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Із наведеного слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 13.07.2023 року у справі №640/16003/22.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими (репутаційними, службовими, іншими) наслідками.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 року у справі №580/244/23.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 11.10.2023 року у справі №300/5005/22.

Так, листом від 21.03.2024 року №22.1-02/106/24 Дніпровський регіональний структурний підрозділ ДП «Обслуговування повітряного руху України» повідомлено відповідача, що позивач обіймає посаду провідного інженера з автоматизованих систем управління повітряним рухом, йому надано відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на шість місяців (посвідчення НОМЕР_4 від 22.02.2024 року), а також висловлено прохання врахувати вказане при виконанні покладених на відповідача завдань.

Листом відповідача від 27.03.2024 року №4/2634 позивачу повідомлено, що згідно його військово-облікового документу (тимчасову посвідчення № НОМЕР_5 ) медичне пересвідчення позивач мав пройти в першому місяці 2024 року, чого він не зробив, чим порушив п. 10 до додатку №2 Порядку (Постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487). Заміна військово-облікової спеціальності позивача 417256А на військово-облікову спеціальність відбулася згідно Наказу міністерства оборони України від 13.12.2018 року №627. Також слід зазначити, що особа, яка відповідає за військовий облік у «Дніпровський регіональний структурний підрозділ ДП «Обслуговування повітряного руху України» не проводила вчасно звіряння військово-облікових даних працівників з відповідними РТЦК та СП в яких вони перебувають на обліку, що і призвело до того, що на позивача виписали посвідчення по не існуючій військово-обліковій спеціальності.

Також вказано, що відповідач визнає поважною причиною неприбуття позивача до відповідача 27.03.2024 року у зв`язку з медичним висновком від 25.03.2024 року №966В-Е8ХН-АРСС-МВ72, але попереджено, що позивач повинен з`явитися до відповідача протягом двох робочих днів з моменту одужання, в разі своєчасного неприбуття відповідач буде змушений передати матеріали до правоохоронних органів для притягнення позивача до відповідальності.

В зарахуванні на спеціальний військовий облік відмовлено, оскільки військово-облікової спеціальності 417256А, за якою виписане посвідчення № НОМЕР_6 , не існує, ІНФОРМАЦІЯ_5 видав позивачу посвідчення, яке підлягає вилученню та анулюванню.

Зміна ВОС на 420256А відбулася згідно Наказу Міністерства оборони України від 13.12.2018 року №627, який міститься у вільному доступі мережі інтернет.

Листом відповідача від 29.03.2024 року №4/2721 представнику позивача повідомлено, що в зарахуванні на спеціальний військовий облік позивачу відмовлено, військово-облікової спеціальності 417256А, за якою виписане посвідчення №ШВ0022649 не існує, посвідчення підлягає вилученню та анулюванню. Зміна військово-облікової спеціальності 417256А на 420256А відбулася згідно Наказу Міністерства оборони України від 13.12.2018 року №627, який міститься у вільному доступі мережі інтернет.

Позивачем також надано розписку, згідно якої позивач отримав повістку на відправку 16:03 20.03.2024 року, ВОС 420256А.

Також позивачем надано мобілізаційне розпорядження, згідно якого ВОС позивача 420256А, позивачу наказано з`явитися протягом 6 годин за адресою: АДРЕСА_4 .

В матеріалах позову міститься посвідчення про відстрочку від призову на військову службу позивача від 22.02.2024 року НОМЕР_7 , згідно якого позивач має відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час (дійсне за наявності військового квитка/тимчасового посвідчення військовозобов`язаного від 04.02.2019 року №001627. ВОС 417256 як працівник ІНФОРМАЦІЯ_6 , посада провідний інженер з АС УПР.

Згідно тимчасового посвідчення військово-зобов`язаного позивача від 04.02.2019 року №001627 він має військово-облікову спеціальність 417256А, категорія 1, визнаний придатним до військової служби 28.01.2019 року, зарахований у запас по досягненню 25 років. Підлягає повторному медичному переосвідченню 01.2024 року.

Відповідно до медичної карти стаціонарного хворого №2786 позивача 30.04.2024 року госпіталізовано.

Позивач висловив доводи щодо очевидної протиправності мобілізаційного розпорядження щодо позивача, оскільки він є заброньованим. Водночас, таке мобілізаційне розпорядження позивачем наразі не оскаржено.

Окремо суд зазначає, що позивачем надано копії мобілізаційного розпорядження та розписки у повістці на відправку. Згідно їх змісту позивач 20.03.2024 року отримав мобілізаційне розпорядження на прибуття за відповідною адресою протягом 6 годин. В свою чергу з листа відповідача від 27.03.2024 року вбачається, що відповідачем надано оцінку поважності причин неприбуття позивача до відповідача 27.03.2024 року (тобто, не через 6 годин від 20.03.2024 року), в той час заяву про забезпечення позову подано після настання зазначеної дати.

При цьому, в матеріалах заяви про забезпечення позову наявна копія медичної карти стаціонарного хворого позивача, згідно якої його госпіталізовано 30.04.2024 року. В матеріалах позовної заяви наявна виписка з медичної карти стаціонарно хворого позивача, згідно якої він перебував на лікуванні з 25.03.2024 року по 15.04.2024 року. Отже, принаймні з 16.04.2024 року по 29.04.2024 року позивач перебував поза статусом тимчасової непрацездатності. Вказане дає підстави для критичної оцінки доводів позивача про те, що мобілізаційне розпорядження має бути виконане одразу після припинення непрацездатності і потягне за собою негативні наслідки, адже така непрацездатність вже переривалася і відповідні наслідки не настали. Також позивачем не обґрунтовано неминучість та невідворотність виконання ним такого мобілізаційного розпорядження після завершення тимчасової непрацездатності як в аспекті строку дії такого розпорядження, так і в аспекті необхідності волевиявлення саме позивача на виконання відповідного розпорядження.

Отже, відсутні станом на день постановлення цієї ухвали підстави для висновку, що існуватиме неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття заходів забезпечення позову, а також що існуватиме необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, оскільки позивачем не обґрунтовано невідворотність настання стверджуваних наслідків без застосування заходів забезпечення позову.

Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.

Наведені позивачем обґрунтування зводяться до незгоди із діями відповідачів щодо процедури мобілізації.

Однак суд підкреслює, що такі обставини підлягають доказуванню в межах адміністративного процесу під час розгляду адміністративної справи по суті з дотриманням вимог процесуального закону стосовно оцінки доказів, з наданням можливості реалізації прав та виконання обов`язків усіх його учасників й не свідчать про очевидність ознак протиправності дій суб`єкта владних повноважень, охопленого предметом спору, та про порушення такими діями прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 10.10.2023 року у справі №120/2284/23.

Судження позивача про очевидний протиправний характер спірного правового акту мають суб`єктивний характер та обумовлені його процесуальним становищем зацікавленої сторони.

Наявність очевидної протиправності спірного правового акту в даному випадку може бути виявлена судом при розгляді справи по суті, на підставі з`ясування фактичних її обставин, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їхній сукупності.

Аналогічні правові висновки міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 13.07.2023 року у справі №640/16003/22, від 24.05.2023 року у справі №640/10883/22.

Суд зазначає, що необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень актів національного законодавства, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави, передбачені ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України для забезпечення даного позову - відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко