Рішення

від 03.05.2024 по справі 460/1318/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 травня 2024 року м. Рівне№460/1318/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незарахуванні стажу його роботи з 01.09.1988 по 30.06.1989, з 01.08.1989 по 03.09.1990 та з 03.10.1990 по 25.01.1991 до страхового пенсійного стажу, а також незарахуваннi стажу його роботи з 18.01.2019 по теперішній час за Списком №2;

- зобов`язати відповідача зарахувати стаж його роботи з 01.09.1988 по 30.06.1989, з 01.08.1989 пo 03.09.1990 тa з 03.10.1990 пo 25.01.1991 до страхового пенсійного стажу;

- зобов`язати відповідача зарахувати стаж його роботи у ВП «Київський мостобудівельний поїзд» з 18.01.2019 по теперішній час за Списком №2.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та з 22.01.2019 отримує пенсію за віком за Списком №2, призначену на умовах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Разом з тим, після звернення до відповідача йому стало відомо, що до його страхового стажу було зараховано не увесь стаж, зазначений у трудовій книжці. Крім того, позивач зазначив, що органи Пенсійного фонду України не зарахували стаж його роботи з 24.04.2000 по теперішній час у Київському мостобудівельному поїзді на посаді монтажника з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій до страхового стажу як пільгового за Списком №2. У зв`язку з цим, він звернувся до відповідача із відповідним інформаційним запитом, у відповідь на який останній повідомив, що належна позивачу трудова книжка не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а тому стаж роботи зарахований до пенсійного на підставі поданих довідок. При цьому, для зарахування стажу роботи позивача з 18.01.2019 як пільгового за Списком №2 відповідачем запропоновано надати уточнюючі довідки. Таку бездіяльність пенсійного органу позивач вважає протиправною, оскільки певні недоліки у заповненні належної йому трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Стверджує, що оскільки в його трудовій книжці містяться записи про періоди роботи з 01.09.1988 по 30.06.1989, з 01.08.1989 по 03.09.1990, з 03.10.1990 по 25.01.1991 та з 24.04.2000 по теперішній час, то для підтвердження стажу роботи за такі періоди додаткові довідки в органи Пенсійного фонду України подавати не потрібно. Між тим, позивач звернув увагу, що працівник не відповідає за проведення атестації та правильне заповнення документів про атестацію працівників, оскільки зазначене є обов`язком роботодавця, а тому він не має можливості надати відомості щодо проведення атестацій працівників за місцем його роботи з 18.01.2019 по теперішній час. З огляду на наведене, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 09.02.2024 позовна заява залишалась без руху.

Ухвалою суду від 29.02.2024 позивачу продовжено процесуальний строк, встановлений ухвалою суду від 09.02.2024, для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 15.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/1318/24 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суду у відповідача витребувано додаткові докази у справі.

29.04.2024, з використанням підсистеми «Електронний суд», відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого вважає позовні вимоги необґрунтованими. На підтвердження своїх заперечень пенсійний орган зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію за віком за списком №2 згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 22.01.2019. Пояснив, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, який повинен бути підтверджений відповідними доказами, зокрема, трудовою книжкою. Разом з тим, у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Відтак, обов`язковою умовою для зарахування періоду роботи до пільгового стажу, зокрема, за Списком №2 є документальне підтвердження умов праці, яке полягає у поданні до органу Пенсійного фонду виписок з наказів про атестацію робочого місця та уточнюючих довідок про період роботи та умови праці. Відповідач вказав, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці позивач надав уточнюючу довідку від 18.01.2019 №3 та виписки з наказів по підприємству про проведення атестації на відповідних робочих місцях. В уточнюючій довідці зазначено період роботи по Списку №2 з 24.04.2000 по теперішній час, тобто по 18.01.2019. Але оскільки індивідуальні відомості про застраховану особу містили відомості по спеціальному стажу позивача по березень 2019 року, пільговий стаж останньому зараховано по 31.03.2019. У той же час, для зарахування пільгового стажу по даний час позивачу необхідно було подати до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України відповідну заяву та документи, передбачені Порядком №22-1. При цьому, відповідач зауважив, що періоди роботи по Списку №2 зараховуються лише для права на пенсію, оскільки таке право дає особі можливість більш раннього виходу на пенсію за віком на пільгових умовах, тоді як стаж у такому випадку зараховується в одинарному розмірі. Не погоджуючись з вимогою позивача щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.09.1988 по 30.06.1989, з 01.08.1989 по 03.09.1990 та з 03.10.1990 по 25.01.1991, відповідач зазначив, що належна ОСОБА_1 трудова книжка серії НОМЕР_1 , заповнена 18.07.1984, не відповідає вимогам чинної тоді Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою ДК СРСР по праці і соціальним питанням від 20.06.1974 №162, оскільки на титульній сторінці дата народження дописана іншим чорнилом, а тому періоди роботи позивача, зазначені в даній трудовій книжці, зараховані до страхового стажу відповідно до поданих довідок. Стверджує, що на підставі розписки-повідомлення від 16.04.2019 позивача було повідомлено про періоди роботи, які йому необхідно підтвердити довідками, однак такі документи позивачем не надано. А тому, відповідач вважає, що підстав для зарахування спірних періодів роботи до загального страхового стажу позивача немає. Крім того, відповідач звернув увагу суду на те, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у цій справі не є співмірною зі складністю справи і обсягом наданої правової допомоги. З огляду на наведене, відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши наявні у справі матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.01.2019 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується пенсійним посвідченням позивача від 20.06.2019 серії НОМЕР_2 (а.с.21).

У відповідь на запит позивача про надання публічної інформації, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у листі від 26.10.2023 №1700-0304-8/92558 повідомило, зокрема, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 , заповнена 18.07.1984, не відповідає Інструкції, оскільки на титульній сторінці дата народження дописана іншим чорнилом, тому періоди роботи, зазначені в даній трудовій книжці, зараховані до страхового стажу відповідно до поданих довідок. Разом з тим, для зарахування як пільгового стажу по списку №2 періоду роботи з 18.01.2019 по даний час позивачу необхідно подати до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України відповідну заяву та документи, передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (а.с.56-57).

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є конституційним правом громадян.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених законом, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

Так, статтею 1 Закону №1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями частин першої, другої статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини третьої статті 24 цього Закону, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Суд також враховує, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

За змістом пункту 1.1. Порядку №22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

За правилами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) установлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог Закону №1788-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2 Порядку №637, у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем долучено до матеріалів справи, зокрема, копії належних йому трудових книжок, а саме: серії НОМЕР_1 від 18.07.1984 (а.с.40-45, 195-200) та серії НОМЕР_3 від 15.03.1991 (а.с.46-53, 201-207).

Суд зазначає, що вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412; далі Інструкція №162).

Разом з тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.

При цьому, суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.

Так, за змістом пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За правилами пункту 2.4.глави 2 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6. глави 2 цієї ж Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Положеннями пунктів 2.11., 2.12. глави 2 Інструкції №58 установлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідач, обґрунтовуючи відмову у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з 01.09.1988 до 30.06.1989, з 01.08.1989 до 03.09.1990 та з 03.10.1990 до 25.01.1991, посилається на те, що додана до заяви про призначення пенсії «трудова книжка серії НОМЕР_1 від 18.07.1984 не відповідає вимогам чинної тоді Інструкції №162, оскільки на титульній сторінці дата народження дописана іншим чорнилом, а тому періоди роботи позивача, зазначені у цій трудовій книжці, зараховані до страхового стажу відповідно до поданих довідок. Водночас, уточнюючих довідок за спірні періоди управлінню надано не було».

Однак, з аналізу змісту титульного аркуша трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.07.1984 судом встановлено, що остання належить « ОСОБА_1 », «дата рождения ІНФОРМАЦІЯ_1 », «образование среднее», «дата заполнения ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Вказаний документ містить підпис його власника, особи, відповідальної за видачу трудових книжок та печатку підприємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Записи мовою оригіналу виконані чітко, вони придатні для читання і розуміння їх змісту.

Суд зауважує, що дата народження позивача, внесена до вказаної трудової книжки, відповідає відомостям належних йому паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Острозьким РВ УМВС України в Рівненській області 09.04.1998 (а.с.16-19), і трудової книжки серії НОМЕР_3 від 15.03.1991 (а.с.46-53, 201-207), які були додані позивачем до заяви про призначення пенсії, поданої до територіального органу Пенсійного фонду України 16.04.2019 (а.с.134, 178).

Доказів визнання недостовірним запису на титульному аркуші згаданої вище трудової книжки щодо дати народження її власника відповідачем не надано та судом не встановлено, а тому, на переконання суду, внесені до вказаного документа записи про роботу позивача безпідставно не враховано пенсійним органом при обрахунку страхового стажу.

Зокрема, судом установлено, що:

- запис №13 цієї трудової книжки має наступний зміст: «Острозький цукровий завод. 01.09.1988. Принят водителем автопогрузчика в цех механизации. Пр. 85-к от 1.09.88г»;

- запис №14 трудової книжки має наступний зміст: «30.06.1989. Уволен с работы по п. 8 ст.40 КЗоТ УССР за совершенное мелкое хищение. Пр. 65-к от 30.06.89г»;

- запис №15 трудової книжки має наступний зміст: «01.08.1989. Принят монтажником внутринних сантехнических систем и оборудования ЖКО по 2р. Пр. 79-к от 1.08.89г»;

- запис №16 трудової книжки має наступний зміст: «03.09.1990. Уволен по ст. 38 КЗоТ УССР по собственному желанию в связи с оформлением на работу по оргнабору в район Крайнего Севера. Пр. 95-к от 6.09.90г.»;

- запис №17 трудової книжки має наступний зміст: «Петропавловское Ремонтно-строитель. управление треста «Камчатрыбспецстрой. 3.10.1990. Принят слесарем-сантехн. 2 разр. Пр. 87к 3.10.90»;

- запис №18 трудової книжки має наступний зміст: «29.11.1990. Переведен водителем 3 класса. Пр. 104а 3.11.90»;

- запис №19 трудової книжки має наступний зміст: «28.01.1991. Уволен за прогулы по ст. 33 ч. 4 КЗоТ РСФСР. Пр. 5к 28.01.91».

Записи мовою оригіналу виконані чітко, вони придатні для читання і розуміння їх змісту.

Крім того, до матеріалів справи позивачем долучено копії витягів від 01.02.2019 з наступних наказів Острозького цукрового заводу:

- від 30.08.1988 №85-к про прийняття його на роботу на посаду «водителя автопогрузчика цеха механизации» з 01.09.1988 (а.с.25);

- від 28.06.1989 №65-к про звільнення його з роботи 30.06.1989 (а.с.24);

- від 27.07.1989 №79-к про прийняття його на роботу на посаду «монтажника внутренних сантехнических систем и оборудования ЖКО по 2 раз.» з 01.08.1989 (а.с.23);

- від 03.09.1990 №96-к про звільнення його з роботи 03.09.1990 (а.с.22).

З огляду на наведене, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що стаж за періоди роботи позивача з 01.09.1988 до 30.06.1989, з 01.08.1989 до 03.09.1990 та з 03.10.1990 до 28.01.1991 не можна зарахувати як страховий, оскільки на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зазначає, що підставою для зарахування стажу до страхового є наявність даних у трудовій книжці, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а та від 10.12.2020 у справі №195/851/17.

Суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, за якою певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Поряд з цим, частина третя статті 44 Закону №1058-IV визначає право органу Пенсійного фонду України вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію (…).

У той же час, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей (додаткових документів), на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж роботи позивача у періоди з 01.09.1988 до 30.06.1989, з 01.08.1989 до 03.09.1990 та з 03.10.1990 до 28.01.1991, зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було надіслано запити на підприємства, де працював позивач, для підтвердження наявного у нього стажу.

Зважаючи на встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що не зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01.09.1988 до 30.06.1989, з 01.08.1989 до 03.09.1990 та з 03.10.1990 до 28.01.1991, орган Пенсійного фонду порушив його законні права та інтереси, що свідчить про протиправність допущеної суб`єктом владних повноважень бездіяльності.

Між тим, як було зазначено вище судом, копія відповідної трудової книжки була додана позивачем до заяви про призначення пенсії, а відтак наявні у ній записи (відомості про роботу) повинні були враховуватись відповідачем для визначення розміру пенсії позивача на момент її призначення.

Враховуючи викладене, належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 буде зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.09.1988 до 30.06.1989, з 01.08.1989 до 03.09.1990 та з 03.10.1990 до 28.01.1991.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати відповідача зарахувати стаж роботи позивача у ВП «Київський мостобудівельний поїзд» з 18.01.2019 по теперішній час за Списком №2, суд зазначає таке.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 114 Закону №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом 2 частини другої цієї ж статті передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу, зокрема: з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок.

За пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що для зарахування певної роботи зі шкідливими і важкими умовами праці до пільгового стажу за Списком №2, передусім, працівнику потрібно підтвердити, що виконання цієї роботи дає право на пільгову пенсію, тобто, що дотримано всіх умов, які зазначені у статті 114 Закону №1058-IV та статті 13 Закону №1788-ХІІ, а саме:

- досягнення віку 55 років для чоловіків;

- зайнятість на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці протягом повного робочого дня (час простою, відпустки без збереження заробітної плати, тощо до пільгового стажу не зараховуються);

- виконувана робота відповідає Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України;

- підтвердження пільгової роботи результатами атестації робочих місць.

Відсутність хоча б однієї з наведених вище умов не дає працівникові права на пенсію за віком на пільгових умовах.

Як встановлено вище судом з матеріалів справи, з 22.01.2019 позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону №1058-IV.

Суд вважає за необхідне повторно звернути увагу, що за нормами статті 62 Закону №1788-ХІІ та пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника, є трудова книжка.

Положеннями пункту 2.14. глави 2 Інструкції №58 передбачено, зокрема, що якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Показники, зазначені у цих Списках, обов`язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Крім того, суд враховує, що обчислення пільгового стажу роботи, зокрема, за Списком №2 здійснюється відповідно до Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі Порядок №383).

Так, пунктом 3 Порядку №383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

За приписами пункту 4 Порядку №383, згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Зазначена постанова набула чинності з 21.08.1992. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.1992, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації (пункту 4.1. Порядку №383).

Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація (пункту 4.2. Порядку №383).

А згідно з пунктом 10 цього ж Порядку, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, у тому числі уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення, зокрема, відомостей про умови праці, характер виконуваної роботи.

Висновки аналогічного характеру викладено у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 31.03.2020 у справі №678/65/17, від 02.12.2021 у справі №263/9464/16-а, від 04.03.2021 у справі №423/3787/16-а та від 23.09.2021 у справі №227/4273/16-а.

У ході розгляду справи судом встановлено, що згідно із записами №2 та №3 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 15.03.1991, з 24.04.2000 позивач працював на посаді монтажника по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій Мостобудівельного поїзду №36 шляхбудтресту ПЗЗ №3, робота на якій дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2 (наказ №20 від 15.03.1999).

За результатами повторних атестацій робочого місця (посади) позивача, проведених його роботодавцем у 2003, 2008, 2013 та 2018 роках, було підтверджено право позивача на пенсію на пільгових умовах за Списком №2, що не заперечується сторонами справи.

Зазначені обставини підтверджуються також наявною у матеріалах пенсійної справи позивача довідкою від 18.01.2019 №3, виданою ВП «Київський мостобудівельний поїзд» (а.с.58, 208) та Актом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, який складається за результатами проведення перевірки достовірності документів щодо підтвердження факту роботи для призначення певного виду пенсії громадянина ОСОБА_1 від 27.03.2019 №1868-2 (а.с.209).

На підставі вказаних вище документів, з урахуванням відомостей Протоколу призначення пенсії від 18.04.2019 та індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5) станом на 16.04.2019, при призначенні ОСОБА_1 з 22.01.2019 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідачем зараховано як пільговий стаж роботи позивача за період з 24.04.2000 до 31.03.2019, а саме 18 років 11 місяців та 8 днів (а.с.176, 112-118), що також підтверджується розрахунком стажу позивача при призначенні йому пенсії (форма РС-право) (а.с.181).

Наведене, на переконання суду, є самостійною підставою для висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині спірного періоду з 18.01.2019 до 31.03.2019, позаяк відповідний стаж роботи позивача був зарахований йому відповідачем як пільговий ще на момент призначення пенсії за віком.

Разом з тим, суд зазначає, що при проведенні наступних перерахунків пенсії позивача період його подальшої роботи на підприємстві, тобто з 01.04.2019, до пільгового стажу не зараховано, що не заперечує й відповідач у відзиві на позовну заяву.

У той же час, слід зауважити, що належна позивачу трудова книжка серії НОМЕР_3 від 15.03.1991 не містить будь-яких записів щодо результатів проведеної атестації робочого місця позивача за період після призначення йому пенсії з віком на пільгових умовах, тобто після 22.01.2019.

При зверненні у жовтні 2023 року до відповідача із запитом щодо підстав незарахування стажу його роботи як пільгового, позивачем також не було надано пенсійному органу виписки із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та/або уточнюючої довідки, передбаченої вимогами пункту 20 Порядку №637, що, на переконання суду, слугувало б достатньою підставою для перерахунку пільгового стажу позивача.

Відповідні документи також не долучено позивачем до матеріалів цієї судової справи.

При цьому, суд критично оцінює наведені у позовній заяві твердження сторони позивача щодо неможливості подання ним таких документів з вини роботодавця, оскільки в матеріалах справи відсутні докази письмового звернення позивача (його представника) до його роботодавця (структурного підрозділу «Київський мостобудівельний поїзд» філії «Центр з будівництва та ремонту інженерних споруд» АТ «Українська залізниця») з приводу отримання згаданих вище документів, як і відсутні докази отримання ним відмови у такому запиті.

Більше того, суд зауважує, що зі змісту долучених до матеріалів справи індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5), сформованих відповідачем станом на 06.02.2024 щодо ОСОБА_1 , слід дійти висновку про проведення роботодавцем позивача атестації його робочого місця, результати якої зафіксовано у наказі від 23.10.2023 №263 (а.с.160-168).

Поряд з цим, суд звертає увагу, що наявною в матеріалах пенсійної справи позивача довідкою від 11.06.2021 №12, виданою структурним підрозділом «Київський мостобудівельний поїзд» філії «Центр з будівництва та ремонту інженерних споруд» АТ «Українська залізниця», підтверджується лише місце роботи позивача у період з 24.04.2000 до 11.06.2021, тобто по дату видачі цієї довідки. Однак, зазначений документ не містить відомостей ані про займану позивачем посаду, ані щодо особливостей виконуваної ним роботи у період з 01.04.2019, що, на переконання суду, не дає підстав стверджувати, що впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Таким чином, з огляду на призначення ОСОБА_1 22.01.2019 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та неподання ним у подальшому до територіальних органів Пенсійного фонду України документів на підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, визначених пунктом 10 Порядку №383, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача належних і достатніх підстав для зарахування стажу роботи позивача за період з 01.04.2019 по теперішній час як пільгового за Списком №2.

Враховуючи викладене вище у своїй сукупності, суд вважає, що правові підстави для визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати відповідача зарахувати стаж роботи позивача у ВП «Київський мостобудівельний поїзд» з 18.01.2019 по теперішній час за Списком №2 відсутні, а тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

При цьому, суд не приймає до уваги покликання сторони позивача на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, оскільки останній не є релевантним обставинам даної адміністративної справи. Зокрема, предметом судової справи №520/15025/16-а були позовні вимоги про визнання протиправним дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, зобов`язання пенсійного органу зарахувати певний період роботи позивача як пільговий та призначити пенсію за віком на пільгових умовах, тоді як позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, зокрема, у зв`язку із незарахуванням відповідачем стажу роботи як пільгового, який позивачем, на його переконання, набуто уже після призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Крім того, суд звертає увагу, що наведений позивачем висновок суду касаційної інстанції стосується випадків, за яких власником підприємства або уповноваженим ним органом взагалі не було проведено атестації робочих місць або проведено її несвоєчасно, тоді як за наслідками судового розгляду цієї адміністративної справи таких обставин (фактів) позивачем не підтверджено та судом не встановлено.

У той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що для зарахування стажу роботи за період з 01.04.2019 як пільгового за Списком №2 позивач вправі подати до територіального органу Пенсійного фонду України відповідну заяву та документи, передбачені вимогами Порядку №22-1 та Порядку №637. При цьому, слід зауважити, що період роботи (стаж) працівника по Списку №2 розраховується пенсійним органом як пільговий лише при визначенні ним права особи на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки такий стаж дає особі можливість більш раннього виходу на пенсію за віком.

Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи по суті.

Положеннями частини першої статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За приписами частини другої статті 6 КАС України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Також, згідно пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі вищевикладеного, зважаючи на встановлені у ході судового розгляду справи обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів повної правомірності допущеної ним бездіяльності у спірних правовідносинах, що свідчить про наявність у суду правових підстав для визнання такої протиправною і зобов`язання пенсійного органу вчинити дії, спрямовані на відновлення порушених соціальних прав позивача, що відповідає меті адміністративного судочинства при вирішенні спорів цієї категорії. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував заявлені ним позовні вимоги, знайшли своє часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, сплачена сума судового збору в розмірі 1211,20 грн, відповідно до квитанції від 23.01.2024 №0.0.3432792837.1, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн (а.с.14).

Крім того, у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача понесених ним витрат на правову допомогу у розмірі 10500,00 грн.

У той же час, відповідач за змістом відзиву на позовну заяву заперечив щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу та вважає його необґрунтованим і надмірним.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.

За правилами частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що на підтвердження обставин понесення та розміру витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи, разом із позовною заявою позивачем надано суду копії: Договору про надання юридичних послуг від 09.10.2023 №0910202304, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амадео Право»; квитанції ТОВ «Амадео Право» від 09.10.2023 про сплату грошових коштів у сумі 10500,00 грн; Акта від 10.11.2023 приймання-передачі за Договором від 09.10.2023 №0910202304; Акта від 29.12.2023 приймання-передачі за Договором від 09.10.2023 №0910202304 (а.с.60-61, 62, 63, 64).

Так, з метою отримання правової допомоги позивачем (замовник) було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «АМАДЕО ПРАВО» (код ЄДРПОУ: 44467302), в особі директора ОСОБА_2 (виконавець), Договір про надання юридичних послуг від 09.10.2023 №0910202304 (далі Договір №0910202304).

За цим Договором виконавець взяв на себе обов`язок за дорученням замовника надати юридичні послуги, зазначені у п. 1.2. цього Договору, для чого зобов`язався вчинити юридичні та інші пов`язані з ними дії в обсязі, обумовленому цим Договором, а замовник зобов`язався своєчасно прийняти та оплатити послуги, зазначені в п. 1.2., у порядку та строки, установлені Договором (пункти 1.1, 2.2.4 Договору №0910202304)

Згідно з п. 1.2 вказаної Угоди, юридичними послугами за цим Договором є: підготовка документів (збільшення пенсії) запит до ПФУ, запит за місцем роботи (дов., накази), обрахунок пенсії та стажу, заяви про проведення перерахунку, позовна заява до суду.

За пунктом 2.1 Договору №0910202304 виконавець зобов`язався підготувати проекти документів, зазначених у пункті 1.2. цього Договору, впродовж 10 (десяти) днів з моменту надання замовником необхідних відомостей і документів. Після внесення 50% (п`ятдесяти відсотків) від вартості послуг, відповідно до п. 4.1, здійснити підготовку до видачі проектів документів, зазначених у пункті 1.2 Договору, замовнику.

Порядок прийняття послуг, передбачених Договором №0910202304, визначено у пункті 3 цього Договору, послуги вважаються наданими з моменту підписання сторонами акта про надання юридичних послуг.

Відповідно до пункту 4 Договору №0910202304, вартість юридичних послуг, вказаних у пункті 1.2. цього Договору, становить 10500 грн. Видача підготовлених проектів документів здійснюється тільки після повної сплати по цьому Договору.

Згідно з Актом приймання-передачі від 10.11.2023, на підставі укладеного Договору №0910202304, виконавець виконав, а замовник прийняв наступне: 1) запит до ПФУ у 2-х екземплярах з додатками; 2) запит за місцем роботи про надання документів у 2-х екземплярах з додатками; 3) попередній альтернативний розрахунок пенсійних нарахувань; 4) заява до ПФУ про проведення перерахунку у 2-х екземплярах з додатками. Загальна вартість послуг за цим Актом становить 5000 грн.

У свою чергу, за змістом Акта приймання-передачі від 29.12.2023, на підставі укладеного Договору №0910202304, виконавець виконав, а замовник прийняв наступне: 1) позовна заява до суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії у 2-х екземплярах з додатками. Загальна вартість послуг за цим Актом становить 5500 грн, а

Таким чином, загальна вартість послуг правничої допомоги складає 10500,00 грн. Вказані акти підписано позивачем та ТОВ «Амадео Право».

На підтвердження оплати позивачем отриманих ним юридичних послуг, до матеріалів справи долучено квитанцію від 09.10.2023 про прийняття ТОВ «Амадео Право» від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 10500,00 грн.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у частині першій статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положеннями пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Як встановлено судом з матеріалів справи, правничу допомогу (юридичні послуги) позивачу надано ТОВ «Амадео Право», яке зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа та видами діяльності якого (згідно з КВЕД) є: 69.10 Діяльність у сфері права (основний); 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.

Керівником цього Товариства є ОСОБА_2 .

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до статті 131-2 Основного Закону України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

З аналізу змісту статті 131-2 Конституції України, з урахуванням положень пункту 1 частини третьої статті 132 та частин першої, другої статті 134 КАС України, слід дійти висновку, що в адміністративному судочинстві розподілу підлягають тільки витрати на професійну правничу допомогу, яка надана саме адвокатом.

При цьому, суд зауважує, що поняття «надання професійної правничої допомоги» не є тотожним поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи - адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. №1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31.10.2019 №4-в/2019).

Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку, встановленому КАС України.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, та Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.05.2023 у справі №757/13974/21.

Як зазначено вище судом, Договір про надання юридичних послуг від 09.10.2023 №0910202304 укладено між позивачем і ТОВ «Амадео Право» в особі директора Колосюка О.М.

Судом встановлено, що відомості щодо ОСОБА_2 як особи, яка здійснює адвокатську діяльність, в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні.

Крім того, матеріали справи не містять доказів наявності в останнього статусу адвоката, як і відсутні докази надання таких послуг позивачу іншою особою зі статусом адвоката.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.09.1988 до 30.06.1989, з 01.08.1989 до 03.09.1990 та з 03.10.1990 до 28.01.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1988 до 30.06.1989, з 01.08.1989 до 03.09.1990 та з 03.10.1990 до 28.01.1991.

У задоволенні позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яка полягає у незарахуваннi стажу роботи ОСОБА_1 з 18.01.2019 по теперішній час за Списком №2, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 у ВП «Київський мостобудівельний поїзд» з 18.01.2019 по теперішній час за Списком №2 відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 03 травня 2024 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя С.А. Борискін