Ухвала

від 02.05.2024 по справі 822/5960/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 травня 2024 року

м. Київ

справа № 822/5960/15

адміністративне провадження № К/990/14811/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року, постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року та додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі № 822/5960/15 за позовом Приватного малого виробничо-комерційного підприємства "Лан" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

17 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року, постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року та додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі № 822/5960/15.

Установлено, що відповідач вже звертався до Верховного Суду з касаційними скаргами, які ухвалами Верховного Суду від 20 лютого 2024 року та від 01 квітня 2024 року було повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Під час перевірки втретє поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження, скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункти 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 серпня 2020 року у справі № 826/5743/14, від 10 квітня 2020 року у справі № 823/1389/16, від 24 березня 2020 року у справі № 260/410/19, від 03 березня 2020 року у справі № 140/2715/18, від 05 березня 2021 року у справі № 826/23914/15, від 28 квітня 2020 року у справі № 826/15568/16, від 10 квітня 2020 року у справі № 808/954/17, від 09 вересня 2021 року у справі № 460/2315/19, від 19 жовтня 2023 року у справі № 420/18874/22 та від 09 листопада 2023 року у справі № 480/1162/22.

Водночас Верховний Суд вважає безпідставним посилання відповідача на висновки, викладені в зазначених постановах Верховного Суду, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції свідчать про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Суд звертає увагу скаржника, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.

На обґрунтування зазначеної підстави скаржник виклав обставини справи, цитати нормативних актів з абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Наведені скаржником постанови Верховного Суду стосується оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а доводи касаційної скарги щодо неврахування судами зазначених постанов зводяться до незгоди із наданою судом правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, що не є належним обґрунтуванням наведених скаржником підстав для касаційного оскарження судового рішення - пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також у поданій касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій, ухвалюючи додаткове рішення та додаткову постанову, застосовано пункт 1 частини третьої статті 134, частини четверту та п`яту статті 134 та частину дев`яту статті 139 КАС України (щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах , викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 810/1502/15, від 30 квітня 2020 року у справі № 826/4466/18, від 29 січня 2021 року у справі № 808/1436/18, від 28 грудня 2020 року у справі № 520/9831/19, що є підставою касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд зазначає, що додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення, яким розглянуто справу по суті.

Додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази.

Аналізуючи вказане, Суд зазначає, що додаткове рішення суду може бути оскаржено з підстав невірного дослідження доказів або надання не повної оцінки таким доказам.

Верховний Суд у своїй ухвалі від 01 квітня 2024 року про повернення раніше поданої касаційної скарги вже звертав увагу скаржника на те, що при вирішення питання компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати конкретні докази, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Порушення під час дослідження доказів є підставою для касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у поєднанні зі статтею 353 КАС України.

Водночас подана касаційна скарга не містить посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою втретє, скаржник так і не виправив недоліків касаційної скарги, на які були вказані Верховним Судом.

Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз`яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року, постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року та додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі № 822/5960/15 - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя І. В. Дашутін