Рішення

від 07.02.2024 по справі 910/13030/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.02.2024Справа № 910/13030/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіна Ю. Е., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ "СТАТУС"

про розірвання договору та стягнення заборгованості у розмірі 121 178,26 грн

Представники учасників процесу згідно протоколу від 07.02.2024,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2023 року Фізична особа-підприємець Кравець Наталія Михайлівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ "СТАТУС" (далі - відповідач, Товариство) про розірвання договору та стягнення заборгованості у розмірі 121 178,26 грн, з яких: 108 000,00 грн складає основна заборгованість, 2 573,76 грн - три проценти річних та 10 604,50 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від виконання обов`язку оплати за Договором оренди автомобіля № 2912017 від 29.12.2017.

Ухвалою суду від 18.08.2023 відкрито провадження за вищезазначеним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

08.09.2023 від Товариства через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позов.

Також, 08.09.2023 відповідачем було подане клопотання про зупинення провадження у справі до набрання рішенням у справі № 910/207/23.

Ухвалою суду від 18.09.2023 провадження у справі № 910/13030/23 було зупинене до набрання законної сили судовим рішенням у господарській справі № 910/207/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ "Статус" до Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни про розірвання договору та зобов`язання вчинити певні дії.

11.10.2023 від позивача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою суду від 30.10.2023 поновлено провадження у справі № 910/13030/23 за позовом Фізична особа-підприємець Кравець Наталія Михайлівна до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ "СТАТУС" про розірвання договору та стягнення заборгованості у розмірі 121 178,26 грн.

Ухвалою суду від 08.01.2024 було призначене судове засідання на 15.01.2024.

Через неявку представників учасників справи судовий розгляд був відкладений на 07.02.2024.

У судовому засідання 07.02.2024 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у свою чергу проти позову заперечував, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.12.2017 між Фізичною особою-підприємцем Кравець Наталією Михайлівною, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБ «Статус», як орендарем, укладено договір оренди автомобіля №29122017 (далі - договір), за умовами якого орендодавець зобов`язується передати орендарю в тимчасове оплатне користування, а орендар зобов`язується прийняти в тимчасове оплатне користування автомобіль марки Ford, модель Kuga Titanium, рік випуску - 2012, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , легковий універсал - В, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до пункту 1.3. договору легковий автомобіль належить орендодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого ВРЕР-11 УДАЇ в м. Києві 14.04.2012 року.

Автомобіль орендується з метою експлуатації (керування) та використання для цілодобових службових поїздок персоналу орендаря. Територія службових поїздок визначається адміністративно-територіальними межами України країн СНД та за їх межами (з правом виїзду за кордон) на загальних підставах, згідно чинного законодавства України (п. 2.1. договору).

Розділом 4 Договору сторони визначили строк оренди.

Відповідно до п. 4.1., 4.2. договору автомобіль передається в оренду на три роки, тобто, з 01 січня 2018 року по 01 січня 2021 року включно. Якщо жодна зі сторін за 15 (п`ятнадцять) днів до закінчення терміну дії цього договору не виявила бажання розірвати договір, то цей договір вважається продовженим на той же термін і на тих самих умовах.

За змістом п. 5.1., 5.2. договору розмір орендної плати за Договором становить 6 000 (шість тисяч) грн., 00 коп. за автомобіль на місяць. Орендна плата сплачується безготівковим розрахунком на банківський рахунок орендодавця щомісячно.

Відповідно до п. 7.2.1 Договору орендар зобов`язується використовувати орендований автомобіль винятково відповідно до мети оренди, визначеної в п. 2.1. Договору.

Звертаючись із цим позовом позивач зазначив, що у порушення умов укладеного договору Товариство не здійснило оплату орендних платежів за період з 01.02.2022 по 01.07.2023, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 108 000,00 грн. У зв`язку із простроченням виконання обов`язку внесення орендних платежів позивачем здійснено нарахування трьох процентів річних у розмірі 2 573,76 грн та інфляційних втрат у розмірі 10 604,50 грн та заявлено їх до стягнення у межах цього позову. Також, посилаючись на умови пункту 7.2.2 договору та не внесення орендних платежів більше ніж трьох місяців, позивач просив суд розірвати укладений договір достроково.

У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позову, в своєму відзиві зазначив, що об`єкт оренди (автомобіль) так і не було передано орендарю, що унеможливлює стягнення орендних платежів. Крім того, Товариство зауважило, що Кравець Наталія Михайлівна перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «СБ «СТАТУС», а саме займала на підприємстві посаду заступника директора з економічних питань. Фактично за весь строк оренди орендований автомобіль використовувався відповідачем як особою, яка перебувала у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «СБ «Статус» для виконання позивачем своїх службових обов`язків як заступника директора з економічних питань. Оскільки з 01.03.2022 Кравець Н.М. припинила виконувати свої обов`язки за посадою, Товариство дійшло висновку про відсутність необхідності оренди автомобіля. З метою ініціювання процедури розірвання договору Товариство звернулось до суду із позовом про розірвання договору, однак рішенням у справі № 910/207/23 у задоволенні позову було відмовлено. У подальшому, а саме 22.06.2023 та 03.07.2023 Товариство направило позивачу вимогу про передачу орендарю автомобіль, проте, отримавши вказану вимогу, позивач автомобіль не передав відповідачу, що за твердженнями відповідача підтверджує факт того, що автомобіль протягом всього строку договору перебував у користуванні позивача. Із відзиву вбачається, що Товариство заперечувало проти позову лише в частині стягнення грошових коштів.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Керуючись вказаним нормами матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними та допустим доказами не доведено факту перебування об`єкту оренди в користування орендаря протягом спірного періоду, як і не надано жодного доказу на підтвердження фактичної передачі Товариству автомобіля в користування.

Вказане спростовує доводи позивача, покладені в основу позову. Також, суд вважає за необхідне зауважити, що наявність вимог Товариства про передачу автомобіля від 2.06.2023 та 29.06.2023, залишених позивачем без виконання, є доказами того, що спірний об`єкт оренди не перебуває в користуванні орендаря.

Частиною 6 статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

З системного аналізу викладеного, керуючись приписами частини 6 статті 762 ЦК України, враховуючи доведеність факту неможливості використання об`єкту оренди (автомобіля), суд дійшов висновку про відсутність підстав стягнення орендних платежів з Товариства на користь позивача, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Разом з тим, встановивши відсутність правових підстав для стягнення орендних платежів, суд дійшов висновку про відсутність підстав застосування до відповідача обов`язку сплати компенсаційних платежів, а тому в цій частині позову суд відмовляє.

Щодо вимоги про розірвання договору суд відзначає наступне.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Отже, розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався до відповідача з листом про розірвання договору та проектом договору, що надає можливість суду застосувати норми статті 652 Цивільного кодексу України, яка визначає необхідність досудового врегулювання спору, що виник у зв`язку і істотною зміною обставин.

При цьому за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

Приймаючи до уваги, що підставою позову позивачем було визначено факт істотної зміни обставин (ст. 652 ЦК України), суд надає оцінку наявності або відсутності істотної зміни обставин, які на думку позивача є підставою для припинення Договору оренди.

Частинами першою, другою статті 652 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зі змісту статті 652 Цивільного кодексу України випливає, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте в ході виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах.

З огляду на вказане, беручи до уваги, що докази передачі об`єкту оренди відсутні, позивач у свою чергу має намір розірвати спірний договір та відповідач не навів аргументів проти такого розірвання, керуючись принципами господарського процесу, суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення позивача не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Керуючись приписами пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про те, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни задовольнити частково.

2. Розірвати договір оренди автомобіля № 29122017 від 29.12.2017, укладений між Приватним підприємцем Кравець Наталією Михайлівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "СБ "СТАТУС".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ "СТАТУС" (03164, місто Київ, проспект Палладіна, будинок 25, офіс 209; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38975608) на користь Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) судового збору.

4. У іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 03.05.2024.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ