Постанова

від 19.06.2024 по справі 910/13030/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2024 р. Справа№ 910/13030/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,

за участю представників сторін:

від позивача: Бут В.А. - адвокат, посвідчення № 6582/10;

від відповідача: Гутник А.Ж. - адвокат, посвідчення № 3231;

за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 (повний текст - 03.05.2024)

у справі № 910/13030/23 (суддя - Джарти В.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ "СТАТУС"

про розірвання договору та стягнення заборгованості у розмірі 121 178,26 грн

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог

Фізична особа-підприємець Кравець Наталія Михайлівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ "СТАТУС" (далі - відповідач, Товариство) про розірвання договору та стягнення заборгованості у розмірі 121 178,26 грн, з яких: 108 000,00 грн складає основна заборгованість, 2 573,76 грн - три проценти річних та 10 604,50 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від виконання обов`язку оплати за договором оренди автомобіля № 2912017 від 29.12.2017.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 позов Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни задоволено частково. Розірвано договір оренди автомобіля № 29122017 від 29.12.2017, укладений між Приватним підприємцем Кравець Наталією Михайлівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "СБ "СТАТУС". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ "СТАТУС" на користь Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни 2 684,00 грн гривні 00 копійок судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємць Кравець Наталія Михайлівна 09.05.2024 (через Електронний суд) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 по справі №910/13030/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ТОВ «СБ «СТАТУС» на користь ФОП Кравець Н.М. заборгованості в розмірі 108 000,00 грн., 3% річних в розмірі 2 573,76 грн., інфляційні втрати 10 604,50 грн. Ухвалити нове рішення в цій частині, яким вимоги задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СБ «СТАТУС» на користь Фізичної особи - підприємця Кравець Наталії Михайлівни заборгованості в розмірі 108 000,00 грн., 3% річних в розмірі 2 573,76 грн., інфляційні втрати 10 604,50 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі № 910/13030/23, розгляд якої призначено на 04.06.2024.

24.05.2024 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який було прийнято судом в порядку с. 263 ГПК України.

В судовому розгляді оголошувалась перерва, зокрема 04.06.2024 - на 19.06.2024. А також в судовому засіданні 04.06.2024 (без виходу до нарадчої кімнати) судом апеляційної інстанції було ухвалено залишити без розгляду нові докази, долучені до апеляційної скарги на підставі наведеного вище.

Статтею 118 ГПК України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ч. 2 ст. 207 ГПК України визначає, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

За приписами ч. 1, 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так апелянткою жодним чином не обґрунтовано неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, а також не зазначено жодних обставин (причин), які суд апеляційної інстанції міг би визнати поважними, що перешкоджали стороні їх подати до суду першої інстанції. А тому суд апеляційної інстанції залишив подану нові докази без розгляду.

Від відповідача 18.06.2024 надійшла письмова промова в судових дебатах.

19.06.2024 від апелянтки надійшли додаткові пояснення у даній справі.

В судове засідання 19.06.2024 з`явились представники обох сторін. Представник позивачки апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову в повному обсязі. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін через необґрунтованість.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

Апелянтка не погоджується з рішенням місцевого господарського суду (в частині відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки, на її думку, судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду на підставі ст. 277 ГПК України.

Так, за доводами апелянтки, у порушення умов укладеного договору відповідач не здійснив оплату орендних платежів за період з 01.02.2022 по 01.07.2023, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 108 000,00 грн.

Крім того, у зв`язку із простроченням виконання обов`язку внесення орендних платежів позивачкою здійснено нарахування трьох процентів річних у розмірі 2 573,76 грн і інфляційних втрат у розмірі 10 604,50 грн та заявлено їх до стягнення у межах цього позову.

А тому просила рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову повністю.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (який був прийнятий судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України) зазначив, що не погоджується з апеляційною скаргою, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Так, відповідач зазначив, що об`єкт оренди (автомобіль) так і не було передано орендарю, що унеможливлює стягнення орендних платежів. Крім того, Товариство зауважило, що Кравець Наталія Михайлівна перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «СБ «СТАТУС», а саме займала на підприємстві посаду заступника директора з економічних питань. Фактично за весь строк оренди орендований автомобіль використовувався нею як юридичною особою, яка перебувала у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «СБ «Статус» для виконання позивачем своїх службових обов`язків як заступника директора з економічних питань.

Оскільки з 01.03.2022 Кравець Н.М. припинила виконувати свої обов`язки за посадою, Товариство дійшло висновку про відсутність необхідності оренди автомобіля. З метою ініціювання процедури розірвання договору Товариство звернулось до суду. Так, рішенням у справі № 910/207/23 у задоволенні позову було відмовлено. У подальшому, а саме 22.06.2023 та 03.07.2023 Товариство направило позивачу вимогу про передачу орендарю автомобіль, проте, отримавши вказану вимогу, позивач автомобіль не передав відповідачу, що, за твердженнями відповідача, підтверджує факт того, що автомобіль протягом всього строку договору перебував у користуванні позивачки.

А тому вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення орендної плати через необґрунтованість.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 29.12.2017 між Фізичною особою-підприємцем Кравець Наталією Михайлівною, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБ «Статус», як орендарем, укладено договір оренди автомобіля №29122017 (далі - договір), за умовами якого орендодавець зобов`язується передати орендарю в тимчасове оплатне користування, а орендар зобов`язується прийняти в тимчасове оплатне користування автомобіль марки Ford, модель Kuga Titanium, рік випуску - 2012, шасі (кузов, рама), легковий універсал - В, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 1.3. договору легковий автомобіль належить орендодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого ВРЕР-11 УДАЇ в м. Києві 14.04.2012 року.

Автомобіль орендується з метою експлуатації (керування) та використання для цілодобових службових поїздок персоналу орендаря. Територія службових поїздок визначається адміністративно-територіальними межами України країн СНД та за їх межами (з правом виїзду за кордон) на загальних підставах, згідно чинного законодавства України (п. 2.1. договору).

Розділом 4 договору сторони визначили строк оренди.

Відповідно до п. 4.1., 4.2. договору автомобіль передається в оренду на три роки, тобто, з 01 січня 2018 року по 01 січня 2021 року включно. Якщо жодна зі сторін за 15 (п`ятнадцять) днів до закінчення терміну дії цього договору не виявила бажання розірвати договір, то цей договір вважається продовженим на той же термін і на тих самих умовах.

За змістом п. 5.1., 5.2. договору розмір орендної плати за договором становить 6 000 (шість тисяч) грн., 00 коп. за автомобіль на місяць. Орендна плата сплачується безготівковим розрахунком на банківський рахунок орендодавця щомісячно.

Відповідно до п. 7.2.1 договору орендар зобов`язується використовувати орендований автомобіль винятково відповідно до мети оренди, визначеної в п. 2.1. його.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Договір оренди автомобіля за своєю правовою природою є договором оренди (найму).

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Щодо посилань обох сторін на обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/207/23 (яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, у межах справи № 910/207/23 розглядались позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СБ «Статус» до Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни про розірвання договору оренди автомобіля № 29122017 від 29.12.2017 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/207/23 (та постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023) в позові було відмовлено.

При цьому, судами при розгляді вказаної справи встановлено, що позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю «СБ «Статус») не доведено наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, які б могли стати підставою для розірвання спірного договору за рішенням суду на вимогу однієї сторони. Суди відхилили посилання на те, що припинення виконання Кравець Н.М. посадових обов`язків заступника директора з економічних питань, а також звільнення її з посади заступника директора з економічних питань, може бути віднесено до істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору та слугувати підставою для розірвання цього договору згідно з ч. 2 ст. 652 ЦК України. Оскільки, в даному випадку відсутні підстави вважати, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин, як звільнення Кравець Н.М. , не може настати. Умови укладеного між сторонами договору не містять положень, які б регулювали правові наслідки щодо оренди автомобіля пов`язані із звільненням Кравець Н.М. з посади. Натомість у п. 2.1 договору передбачено, що автомобіль орендується з метою експлуатації (керування) та використання для цілодобових службових поїздок персоналу орендаря. Отже, відсутні підстави вважати, що виконання договору оренди порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (вказане положення відображено в Законі України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини, прийняттям Закону України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції).

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/207/23 (яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023) не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не може йому суперечити.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в межах вказаної справи було встановлено відсутність підстав для розірвання спірного договору та фактично визнано його діючим.

За змістом статті 174 Господарського кодексу (далі - ГК) України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 названого Кодексу та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п. 5.1., 5.2. договору розмір орендної плати за договором становить 6 000 (шість тисяч) грн., 00 коп. за автомобіль на місяць. Орендна плата сплачується безготівковим розрахунком на банківський рахунок орендодавця щомісячно.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням визнання обома сторонами факту укладення договору, а також враховуючи правову позицію сторін, викладену як при розгляді даної справи, так і при розгляді справи № 910/207/23, з урахуванням також відсутності доказів припинення дії такого договору - позовні вимоги про стягнення орендної плати за діючим договором оренди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача з посиланням на відсутність доказів передачі спірного автомобіля в користування останньому, оскільки сторони самостійно передбачили п 3.1. договору, що автомобіль, що орендується передається орендарю протягом одного календарного дня з дати підписання цього договору. Таким чином, сторони узгодили передачу автомобіля без укладання будь-яких актів приймання-передачі.

Більше того, щодо доводів відповідача про те, що об`єктом оренди останній так і не користувався, в цій частині суд апеляційної інстанції зазначає про суперечливість поведінки останнього. Оскільки в межах справи № 910/207/23 саме відповідач звернувся з позовом про розірвання спірного договору, обґрунтовуючи необхідність такого розірвання звільненням позивачки. Однак, при цьому не зазначав ані про неукладеність, ані про фіктивність спірного правочину. Таким чином, у межах справи № 910/207/23 відповідач просив розірвати спірний договір, тоді як в межах даної справи (заперечуючи лише в частині стягнення орендної плати) зазначав про те, що автомобіль за договором передано не було та він взагалі не користувався об`єктом оренди.

Водночас необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20).

Таким чином, з урахуванням тієї обставини, що в межах справи № 910/207/23 відповідачу було відмовлено в позові про розірвання договору, враховуючи дію спірного договору, відсутності доказів визнання його недійсним, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути орендну плату за користування автомобілем за період з 01.02.2022 по 01.07.2023. А тому позовні вимоги про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 108 000,00 грн - є обґрунтованими.

В цій частині суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість використання об`єкту оренди (автомобіля) з посиланням на частини 6 статті 762 ЦК України. Оскільки матеріали справи доказів у розумінні ст.ст. 74, 76-79, 80, 86, 269 ГПК України неможливості використання відповідачем спірним майном не містять. Тоді як подані відповідачем листи від 22.06.2023 та від 03.07.2023, в яких Товариство направило позивачу вимогу про передачу орендарю автомобіль (з урахуванням укладення спірного правочину 29.12.2017, тобто більше ніж через п`ять років після укладення спірного договору) - не є підставою для відмови у стягненні орендної плати через неможливість використання об`єкту оренди. А тому доводи відповідача в цій частині відхиляються через необґрунтованість.

Окрім суми основного боргу, у зв`язку із простроченням виконання обов`язку внесення орендних платежів позивачем правомірно здійснено нарахування трьох процентів річних у розмірі 2 573,76 грн та інфляційних втрат у розмірі 10 604,50 грн та заявлено їх до стягнення у межах цього позову.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, рішення.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок ціни позову за зав`ялені періоди в частині стягнення трьох процентів річних у розмірі 2 573,76 грн та інфляційних втрат у розмірі 10 604,50 грн - суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а позов в цій частині - таким, що підлягає задоволенню. Водночас, відповідачем конррозрахунок надано не було.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню на підставі ст. 277 ГПК України, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині, а саме: в частині відмови у стягненні 121 178,26 грн) - слід скасувати з прийняттям нового в цій частині - про задоволення позову.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України), а саме судом першої інстанції було помилково застосовано ч. 6 ст. 762 ЦК України.

Водночас, рішення суду першої інстанції (в частині задовлення позовних вимог про розірвання договору) суд апеляційної інстанції (виходячи із меж апеляційної скарги) не переглядав.

Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 75, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню (в оскаржуваній частині) із задоволенням позову.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275, 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі № 910/13030/23 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі № 910/13030/23 - (в оскаржуваній частині, а саме: в частині відмови у стягненні 121 178,26 грн) скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову в цій частині.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ "СТАТУС" (03164, місто Київ, проспект Палладіна, будинок 25, офіс 209; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38975608) на користь Фізичної особи-підприємця Кравець Наталії Михайлівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 108 000 (сто вісім тисяч) грн. - основного боргу, 2 573 (дві тисячі п`ятсот сімдесят три) грн. 76 коп - 3% річних та 10 604 (десять тисяч шістсот чотири) грн. 05 коп - інфляційних втрат.

3. Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції, покласти на відповідача.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ "СТАТУС" (03164, місто Київ, проспект Палладіна, будинок 25, офіс 209; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38975608) до Державного бюджету України 6 710 (шість тисяч сімсот десять) грн. 00 коп судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

5. Видачу наказів доручити місцевому господарському суду.

6. Матеріали справи № 910/13030/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок та строки оскарження встановлені ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 24.06.2024.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич