Рішення

від 22.04.2024 по справі 916/4116/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4116/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., за участю секретаря судового засідання Боднарук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (вул.Отамана Головатого,89, м.Одеса, Одеська область, 65003, код ЄДРПОУ 25042882) в інтересах держави в особі, якою є Одеська обласна рада (65032, м.Одеса, пр.Шевченка,4, код ЄДРПОУ 25042882)

до відповідача-1: Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний противопухлинний центр" Одеської обласної ради

відповідача:2: Фізичної особи-підприємця Лисого Олексія Олексійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- Управління обласної ради з майнових відносин,

про визнання договору недійсним та зобов`язати звільнити земельну ділянку ( віртістю 279222,3 грн.;

За участю представників:

від прокуратури Ейсмонт С.О. (зал), за посвідченням;

від позивача- не з`явився;

від відповідача-1 - Положай В.Є. (зал)

відповідача-2-Молодецький Р.А., адвокат

Третя особаЗавальнюк В.А. (зал)

Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради та Фізичної особи-підприємця Лисого Олексія Олексійовича про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та звільнення земельної ділянки.

Ухвалою від 25.09.2023р. суд відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 23.10.2023р.

Ухвалою від 25.09.2023р.суд запропонував відповідачам протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду подати до суду відзив на позовну заяву оформлений відповідно до вимог ст.ст.165, 178 ГПК України; надіслати копію відзиву та доданих до нього доказів позивачу одночасно з надісланням відзиву до суду; відповідні докази надіслання надати до суду.

Ухвала від 25.09.2023р.,надіслана на адресу відповідача-2 ФОП Лисого О.О., повернулась до суду з відміткою Укрпошти від 11.10.2023р, з відміткою про відсутність особи за місцезнаходженням (ф.20).

Ухвалою від 23.10.2023р. розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 20.11.2023р. За ініціативою суду повідомлення про розгляд справи розміщено на сайті судової влади 25.10.2023р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.11.2023р. було залучено до участі у справі Управління обласної ради з майнових відносин, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та відкладено підготовче засідання на 18.12.2023 року.

18.12.2023р. в судовому засіданні було оголошено протокольну перерву до 06.02.2024р.

06.02.2024р. в судовому засіданні оголошено протокольну перерву до 27.02.2024р.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, сторонами надано усі процесуальні документи, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 27.02.2024р. суд закрив підготовче провадження по справі № 916/4116/23, призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 26.03.2024р.

В судовому засіданні 26.03.2024р. оголошено перерву до 22.04.2024р.

22.04.2024р. учасники справи прибули в судове засідання, прокурор та позивача, які підтримали позов, просять суд задовольнити його у повному обсязі.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22.04.2024р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

01.02.2018 між комунальною установою «Одеський обласний онкологічний диспансер» та ФОП Лисий О.О. (надалі - Орендар, ФОП Лисий О.О.) укладено договір оренди майна від 01.02.2018 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1 рішення Одеської обласної ради від 19.06.2019р. № 978-УІІ припинено комунальну установу «Одеський обласний онкологічний диспансер» (код ЄДРПОУ 02008342), шляхом ії перетворення у комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний онкологічний диспансер» Одеської обласної ради.

Крім того, згідно з п.1 рішення Одеської обласної ради від 03.06.2022 431- VIII, змінено назву комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний онкологічний диспансер» Одеської обласної ради на комунальне некомерційне підприємство «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради (надалі - Орендодавець, КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування тверде покриття загальною площею 90м2, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул.Нежданової, 32, вартість якого згідно із незалежною оцінкою від 03.11.2017р. становить 444 183 грн (у подальшому - майно), з метою розміщення торгівельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів та продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

У подальшому, 27.08.2018р. між комунальною установою «Одеський обласний онкологічний диспансер» та ФОП Лисий О.О. укладено додаткову угоду до договору оренди майна від 01.02.2018р. згідно якої, внесено наступні зміни:

п. 1.1 Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майданчик з твердим покриттям, загальною площею 56,58 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул.Нежданової, 32, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 03.11.2017 року становить 2 79 222,30 грн. (у подальшому - майно), з метою розміщення торгівельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів та продовольчих товарів крім товарів підакцизної групи.

п. 3.1 Орендна плата перераховується Орендодавцю щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - липень 2018 року 4477,33 грн

Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за серпень - вересень 2018 року, після їх повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Водночас установлено, що у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради перебуває земельна ділянка (кадастровий № 5110137600:71:007:0005) площею 5,3096 га за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32. Також, у власності Одеської обласної ради перебувають нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 26830,9 м2. Між тим, право постійного користування належить КНП «Одеський обласний онкологічний диспансер» Одеської обласної ради.

В той же час, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про перебування у власності/користування КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради твердого покриття, площею 90 кв.м. та 56,58 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул.Нежданової, 32, відсутні, що свідчить про невідповідність зазначених у Договорі та додатковій угоді відомостей стосовно об`єкта оренди та за допомогою яких можна було б ідентифікувати тверде покриття на земельній ділянці, яка має кадастровий № 5110137600:71:007:0005 й перебуває у власності Одеської обласної ради.

Ураховуючи викладене прокурор вважає, що сторонами договору укладено удаваний правочин, з метою приховання договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до приписів ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п 'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішнії! волі; правочин має бути спря.мований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно зі ст.235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Прокурор стверджує, що йдеться про два правочини: один удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. Отже, воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином (постанова Верховного Суду від 15.05.2018р. по справі № 902/408/17).

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Згідно з ч. З статті 283 Господарського кодексу України об 'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство" від 01.07.2009 № 193, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України "Про затвердження форми звітності № 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство" тверде покриття - це цементобетонне, асфальтобетонне покриття, чорне шосе і чорні гравійні дороги, біле шосе (щебеневе, шлакове, гравійне), бруківки, включаючи булижні.

Згідно з п.4 ч.1 ст.13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» об`єкти у сфері благоустрою населених пунктів: території підприємств, установ, організацій та закріплені за нами території на умовах договору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», елементами (частинами) об`єктів благоустрою є: 1) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, ачей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів.

Згідно з ДБН Б.2.2.-5:2011 «Благоустрій територій», 9.1 Покриття 9.1.1 Для благоустрою треба використовувати такі види покриття: тверді (капітальні) - монолітні або збірні, іцо виконуються з асфальтобетону, цементобетону, природного або штучного каменю тощо; "м`які" (некапітальні) - такі, що виконуються з природних або штучних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки, керамзит, гумова крихта тощо), що знаходяться у природному стані або у сухих сумішах, ущільнених або укріплених в 'яжучим; газонні - такі, що виконуються за спеціальними технологіями підготовки та посадки трав`яного покрову; комбіновані - сполучення покриттів, вказаних вище (наприклад, плитка, утоплена в газон тощо). Покриття дитячих та спортивних майданчиків треба виконувати із природних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки тощо), газону.

Частиною 1 статті 181 ЦК України встановлено що, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з положеннями ч.І, ч.4 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, перемігцення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а са.ме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, перемігцення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, гцо є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Отже, тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом об`єкту благоустрою.

Ураховуючи викладене та виходячи зі змісту укладеного між сторонами спірного пункту правочину, прокурор дійшов висновку, що предметом договору є передача частини земельної ділянки, яка знаходиться у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради ФОП Лисий О.О. для використання її у своїй підприємницькій діяльності (з метою розміщення торгівельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів та продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи), а тому сторонами фактично вчинено удаваний правочин.

Прокурор посилається на ст. 2 Земельного кодексу України, за змістом якої земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч.І ст.116 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (ч.1 ст.124 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису (ч.8 ст.93 Земельного кодексу України).

Згідно з ст.95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; і) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З урахуванням викладеного вважаю, що право постійного користування не надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18.

Оскільки, на переконання прокурора, сторонами не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в користування (оренду) земельної ділянки, його позовна вимога про визнання недійсним Договору від 01.02.2018 є законною та обґрунтованою.

Ураховуючи, що Договір від 01.02.2018р. має бути визнано недійсним, Орендар має звільнити земельну ділянку, загальною площею 56,58 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Нежданової,32 (аналогічний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.06.2021р. у справі № 913/98/20).

Прокурором грунтовно заявлено про підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Так, згідно зі ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч.З ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Згі()но з положеннями ч.З ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку' розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Прокурор пояснив, що його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме: законності набуття права користування на земельну ділянку комунальної власності у порушення порядку та вимог законодавства України.

З метою поновлення державних інтересів, визнання недійсним Договору від 01.02.2018, вбачається необхідність звернення Суворовської окружної прокуратури м.Одеси до суду з даним позовом в інтересах держави в особі власника землі - територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради.

Так. Суворовською окружною прокуратурою м. Одеси в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано лист від 31.05.2023 за № 53-4713вих-23 до Одеської обласної ради, в якому обласну раду як власника земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення при використанні земельної ділянки, а також запропоновано самостійно відреагувати на факти порушення вимог земельного законодавства.

Зазначений лист окружної прокуратури, розглянуто Одеською обласною радою та 12.07.2023 надано відповідь, з якої вбачається, що Одеська обласна рада не вбачає порушення вимог земельного законодавства при укладенні Договору.

Таким чином, Одеська обласна рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучи поінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснює захист інтересів держави і не вбачає необхідності у його здійснені.

Таким чином, Одеська обласна рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучи поінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснює захист інтересів держави і не вбачає необхідності у його здійснені.

«Нездійснення захисту» полягає в тому, що Одеська обласна рада за наявності факту порушення інтересів територіальної громади сіл, селищ, міст маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/23 85/18, Верховний Суд зазначив, що, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку. передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

На виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», Суворовською окружною прокуратурою міста Одеси 15.09.2023р. повідомлено позивача про звернення прокуратури до суду з вказаним позовом.

Керуючись ст.131і Конституції України, ст.53 Господарського процесуального кодексу України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор просить визнати недійсним з моменту укладення договір оренди майна від 01.02.2018р, укладений між Комунальною установою «Одеський обласний онкологічний диспансер» та ФОП Лисий О.О.; та зобов`язати ФОП Лисий Олексій Олексійович, (код ІНН НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку загальною площею 56,58кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідач ФОП Лисий Олексій Олексійович даний позов не визнає, вважає вищеописані вимоги необґрунтованими та незаконними з наступних підстав.

У позовній заяві заступник керівника Суворовської окружної прокуратури м.Одеси вказує, що право власності на земельну ділянку, на якій розташований об?єкт оренди належить Одеській обласній раді. Існує рішення Одеської міської ради №2598-VI 21.12.2012 року «Про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки та надання Комунальній установі «Одеський обласний онкологічний диспансер» в постійне користування земельної ділянки площею 5,3096 га, за адресою м.Одеса, вул.Нежданової,32 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд обласного онкологічного диспансеру» (копія додається), з якої вбачається, що земельною ділянкою розпорядилась саме Одеська міська рада, передавши її в користування Відповідачу-1.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов?язання можуть виникати, зокрема з договору.

Відповідно до статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог. цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається зі змісту статті 1, частини 2 статті 9, статті 759, частини 3 статті 760 Цивільного кодексу України і частини 2 статті 4, частини 6 статті 283 Господарського кодексу України, Цивільним кодексом України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб?єктами господарювання і пов?язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені Господарським кодексом України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Між Комунальним некомерційним підприємством «Одеський регіональний протипухлинний центр» Одеської обласної ради» (Орендодавець) та ФОП Лисим О.О. (Орендар) 01.02.2018 укладено Договір оренди майна, об?єктом якого є індивідуально визначене майно у вигляді майданчика з твердим покриттям, загальною площею 90,0 кв.м. Додатковою угодою від 27.08.2018 до Договору були внесені зміни в частині зміни розміру орендованого майданчика.

Оскільки в силу рельєфних особливостей місцевості та з урахуванням розміщення на ній інших об?єктів, необхідних для функціонування Орендодавця і супутньої забудови, для дотримання санітарних та протипожежних норм було вирішено, що в оренду може бути передано лише частина майданчика загального 90,0 кв.м у розмірі 56,58 кв.м.

Враховуючи наведене, сторони погодились відповідні зміни у договір та з серпня 2018 року ФОП Лисий О.О. є орендарем частини майданчика площею 56,58 кв.м., яким користується до теперішнього часу згідно із умовами укладеного Договору.

Об?єкт оренди знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває на праві постійного користування у КНП «Одеський протипухлинний центр» Одеської обласної ради».

Орендоване майно віднесено до комунальної власності, а тому на спірні правовідносини також поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Статтею 7 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено підстави для відмови у включенні майна до одного з Переліків або виключення майна з одного із Переліків. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону однією із таких підстав є неможливість передачі відповідного майна в оренду згідно із частиною другою статті 3 цього Закону, якою визначено перелік об?єктів, які можуть бути об?єктами оренди.

У цьому зв?язку, індивідуально визначене майно підприємств, до якого, за наведеними ознаками, відноситься і тверде покриття, є об?єктом оренди згідно з вимогами ст.3 даного Закону.

В підтвердження вказаних висновків ФОП Лисий О.О. надав Копію Акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 0000-00005, де основним засобом зазначено Майданчик з твердим покриттям загальною площею 90,0 кв.м, а висновком комісії зазначено: «Поставити на баланс» (Додається) та Копію Наказу №339/23-0 від 28.03.2023р «Про введення в експлуатацію основних засобів і визначення термінів їх експлуатації для використання у господарській діяльності», згідно з яким в експлуатацію на 180 місяців вводиться Майданчик з твердим покриттям загальною площею 90,0 кв.м. (Додається).

Оскаржуваний договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою (як це передбачено земельним законодавством), а саме твердим покриттям, що є окремим відмінним об?єктом правового регулювання. І так як використання об?єкту орендованого нерухомого майна без використання земельної ділянки, на якій воно знаходиться, є неможливим, Орендар компенсує Орендодавцю плату за землю додатково до орендної плати (п. 3.5 Договору), що підтверджується квитанціями про оплату (додаються) та копією Реєстру платежів отриманої орендної плати за землю та відшкодування витрат (комунальних та експлуатаційних) за період січень-жовтень 2023 року.

Тверде асфальтне покриття нерозривно пов?язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, проте на відміну від земельної ділянки, яка є природним об?єктом, тверде покриття є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу зі своєю метою використання, а отже таке майно є індивідуально визначеним у розумінні частини третьої статті 283 Господарського кодексу України. Однак нерозривність об?єкту із земельною ділянкою, на якій він розташований, не може слугувати підставою для визнання удаваним Договору оренди такого майна.

Враховуючи наведене слід також навести думку профільного органу з цього питання, викладену у листі Фонду Державного майна України від 24.12.2020р. № 10-16-26490 (наявний у вільному доступі в мережі інтернет, зокрема, за посиланням: https://ips.ligazakon.net/document/FN066569 , коія додається): «Споруди, на які, зокрема, реєструють права та їх обтяження - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій. Подібне визначення містять Податковий кодекс України, Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1442.

У свою чергу Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 окремо виокремлено інженерні споруди.

Інженерні споруди - це об?ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Таким чином, асфальтне покриття (асфальтований майданчик) за своїми індивідуальними ознаками, з одного боку, може бути предметом договору найму (оренди), з іншого - є нерухомим майном (інженерною спорудою).»

З урахуванням загальних засад приватного права, закріплених у статті 3 ЦК України, до оскаржуваних договорів застосовується правило favor conractus. З огляду на принцип глумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова КЦС ВС від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У свою чергу частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести, для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших, прав та обов?язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Наведена норма прямо не передбачає недійсності удаваного правочину, однак визначає необхідність застосування до правовідносин, які виникли з цього правочину, норм, що регулюють правочин, який насправді вчинено сторонами.

Надаючи оцінку спірному договору, слід звернути увагу на те, що відповідно до умов договору в оренду передано нерухоме майно, яке є майданчиком з твердим покриттям.

Вказане майно перебуває на балансі Відповідача Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний протипухлинний центр» Одеської обласної ради» з присвоєнням відповідних інвентарних номерів та має оціночну вартість саме як нерухоме майно (Копія Акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів №0000-00005, де основним засобом зазначено Майданчик з твердим покриттям загальною площею 90,0 кв.м, а висновком комісії зазначено: «Поставити на баланс» додається).

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості твердого покриття, який складено незалежними сертифікованими оцінювачами ТОВ «Українське консалтингове бюро» у відповідності до Законів України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та «Про оренду державного та комунального майна»; Національних стандартів №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» та № 2 «Оцінка нерухомого майна»; «Методики оцінки майна», затвердженої Постановою КМУ № 629 від 10.08.1995 р. та інших нормативно-правових актів з використанням фахової літератури.

Зазначений звіт складався для визначення об?єктивної вартості комунального індивідуально визначеного майна, яке передавалось в оренду за договором та передувало укладенню спірної угоди.

Вищеописаний звіт визначає об?єктом оцінки тверде покриття загальною площею 90,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32 та обліковується на балансі КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради.

Звіт містить фотофіксацію об?єкту оцінки та план майданчика.

B п.4 Звіту «Аналіз найбільш ефективного використання» оцінювачі вказують, що використання об?єкту оцінки для установки торгового кіоску або павільйону є найбільш економічно доцільним та найбільш ефективним, що свідчить про ефективне використання об?єкту та відсутність порушення інтересів держави при укладенні договору оренди майданчика з твердим покриттям. У цьому ж пункті оцінювачі наголошують, що законодавчо об?єкт оцінки дозволяється використовувати в якості майданчиків для надання в оренду на законних підставах.

Беручи до уваги нормативну базу складеного звіту, констатуємо факт, що майном, яке може оцінюватися, вважаються об?єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід?ємні частини), об?єкти незавершеного будівництва, майбутні об?єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об?єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності (Абзац другий частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). В свою чергу, земля не може виступати об?єктом оцінки при складанні такого Звіту.

Не зважаючи на те, що предмет договору оренди нерозривно пов?язаний із земельною ділянкою, на якій він розташований, на відміну від такої земельної ділянки, яка є природним об?єктом, є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу, зі своєю метою використання, а отже такий майданчик може бути окремим об?єктом оренди.

За наведених обставин спірне майно за своїми ознаками є окремим предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов?язки, як наслідок виникає і можливість бути окремим предметом оренди відповідно до положень частини 3 статті 283 ГК України, абзацу 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

У зв?язку з чим відсутні підстави стверджувати про наявність ознак удаваності оспорюваного договору в розумінні статті 235 ЦК України.

До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 20.06.2018р. по справі № 916/661/17.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.

Разом з тим, позовна заява заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси не містить посилань на норми законодавства, які були порушені відповідачами при укладенні оскаржуваного договору.

Прокурор всупереч принципу Lex specialis derogat generali (п. 2.1 Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020) просить визнати удаваним правочин, посилаючись на містобудівне законодавство, ігноруючи профільне законодавство, а саме Закон України «Про оренду державного та комунального майна».

Крім того, оспорюваний Договір оренди укладено за результатами передбаченої законом процедури, відповідно до вимог, які законодавство України ставило до укладання таких угод на момент такого укладання. КУ «Одеський обласний онкологічний диспансер» було розміщено оголошення в газеті «Одеські вісті» випуску від 29.11.2017р. про намір передати в оренду майданчик з твердим покриттям, загальною площею 90,0 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.

Згідно з наказом КУ «Одеський обласний онкологічний диспансер» від 15.12.2017р. № 110 «Про результати визначення попиту на об?єкт оренди - майданчик з твердим покриттям, загальною площею 90,0 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32» із наміром укласти договір оренди надійшла лише одна заява від ФОП Лисий О.О., з яким в подальшому і було укладено Договір оренди майна. Описану процедуру прокуратура не оскаржує, а отже визнає її законність та відповідність інтересам держави.

Дійсно, оскаржуваний договір оренди є платним і Орендар справно виконує свої обов?язки по платі за користування об?єктом оренди, про що свідчать копія Фільтрованої виписки по рахунку КНП «Одеський регіональний протипухлинний центр» Одеської обласної ради» та копія Реєстру платежів отриманої орендної плати за землю та відшкодування витрат (комунальних та експлуатаційних) за період січень-жовтень 2023 року (додаються).

Заборгованість за договором відсутня, тому Договір оренди нерухомого майна від 01.02.2018, укладений між Комунальною установою «Одеський обласний онкологічний диспансер» та Фізичною особою-підприємцем Лисим Олексієм Олексійовичем, вигідний державі та жодним чином не порушує її інтереси.

Як вбачається з наданих документів комунальна установа лише за 2023 рік отримала від орендаря майже 150 тис. гривень істотна частина яких надійшла до бюджету відповідно до розподілу отриманих комунальним підприємством коштів. Протягом дії Договору Орендодавець жодного разу не фіксував будь-які порушення договірних відносин та/або правил і звичаїв ділового обороту, що свідчить про добросовісність орендаря.

Суд зазначає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. (ч. 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України).

При цьому, ст.12 Цивільного Кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Положеннями ст.15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до приписів ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного Кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно зі ст.203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.235 Цивільного Кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з висновком, якій міститься у постанові Верховного Суду України № 6-1026цс16 від 07.09.2016р., та який в силу вимог ст.111-28 ГПК України є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, відповідно до статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до п.3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Згідно зі ст.759 Цивільного Кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст.760 Цивільного Кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною першою ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що істотними умовами договору оренди є: - об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); - термін, на який укладається договір оренди; - орендна плата з урахуванням її індексації; - порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; - відновлення орендованого майна та умови його повернення; - виконання зобов`язань; - забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; - порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; - відповідальність сторін; - страхування орендарем взятого ним в оренду майна; - обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Дослідивши предмет укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Одеський регіональний протипухлинний центр» Одеської обласної ради» (Орендодавець) та ФОП Лисим О.О. (Орендар) 01.02.2018р. Договору оренди майна, об?єктом якого є індивідуально визначене майно у вигляді майданчика з твердим покриттям, загальною площею 90,0 кв.м. та Додаткової угоди від 27.08.2018р. до Договору про внесення змін в частині зміни розміру орендованого майданчика, проаналізувавши його умови та положення, суд прийшов до висновку, що спірний правочин за своєю природою є договором найму (оренди) нерухомого майна.

Судом встановлено, що у Договорі оренди майна, що належить до комунальної власності, наявні істотні умови, які має містити договір оренди комунального майна, наявні положення щодо орендної плати з урахуванням її індексації, порядку використання амортизаційних відрухувань, як то передбачено вимогами чинного законодавства України.

Також між Сторонами за оскаржуваним правочином було складено та підписано Акт прийому-передачі об`єкту, фактично відбувалась передача майна, що є умовою, яка дозволяє встановити, що між сторонами укладеного саме договір оренди комунального майна.

Підсумовуючи усе вищевикладене, позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню судом у зв`язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю.

Відповідно до вимог ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги

Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі, якою є Одеська обласна рада до відповідача-1: Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний противопухлинний центр" Одеської обласної ради, відповідача:2: Фізичної особи-підприємця Лисого Олексія Олексійовича , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- Управління обласної ради з майнових відносин про визнання договору недійсним та зобов`язати звільнити земельну ділянку - не підлягають задоволенню судом.

Відповідно до приписів статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові.

Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Реалізуючи право на судовий захист, передбачене статтею 55 Конституцією України, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

На розсуд суду, прокурора належними та допустимими доказами, відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, не довів суду того, що права Одеської обласної ради будь-яким шляхом порушені, оскільки Одеська обласна рада не є органом, що здійснює управління майном, що є предметом оспорюваного договору, не є стороною спірного договору і особою, права та законні інтереси якої потребують в даному випадку судового захисту.

Відповідно до положень чинного законодавства відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способом, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, тому судовою колегією відхилені аргументи скаржника в цій частині в повному обсязі.

При вирішенні позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З гідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню. Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на Одеську обласну прокуратуру згідно зі ст.ст.129 ГПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з ч.ч.1,2 т.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 02 травня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна