Рішення

від 03.05.2024 по справі 205/10142/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

03.05.2024 Єдиний унікальний номер 205/10142/23

Справа № 205/10142/23

Провадження № 2/205/457/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2024 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Бондар В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання батьківства,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову зазначив, що позивач та відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах у період з 2016 року по 01.09.2018 року, від яких у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина ОСОБА_3 , народження. Саме позивач зустрічав відповідача з пологового будинку та здійснював участь у вихованні дитини. Батько дитини був записаний зі слів матері на підставні ст. 135 СК. Після народження дитини 01.09.2018 року між сторонами було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дитина ОСОБА_4 . До осені 2021 року сторони спільно проживали, вели спільне господарство, займалися вихованням дітей. Після того, як позивач, у зв`язку із працевлаштуванням, змушений був переїхати до м. Києва, стосунки із відповідачем зіпсувалися. У сторін було різне бачення майбутнього та поглядів на життя. Також, позивач дізнався, що на даний час його батьківство стосовно старшої дитини не визначено і відповідач самостійно це питання не вирішила.

Враховуючи вищевикладене, позивач звертається до суду та просить визнати ОСОБА_1 батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та внести зміни до актового запису про народження малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши у графі «Відомості про батька» батьком ОСОБА_1 , прізвище дитини змінити із « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », інші відомості залишити без змін.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.11.2023 року клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції було задоволено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.04.2024 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 , який приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним ним у позовній заяві. Також зазначив, що відповідач разом із дітьми перебуває за кордоном. В подальшому направив до суду заяву у якій позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, судове засідання просив проводити за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Окрім того, позивач у заяві від просив вжити заходи належного інформування відповідача про дату, час та місце розгляду справи через її представника, який представляв інтереси ОСОБА_2 в іншій судовій справі. Суд відноситься до цього критично, оскільки у справі, що розглядається, будь-які представники в інтересах відповідача ОСОБА_2 до суду не зверталися, відповідні документи на підтвердження представництва відповідача у вказаній справі матеріали справи не містять, а зазначений позивачем представник представляв інтереси ОСОБА_2 в іншій судовій справі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, зокрема також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик до суду відповідача, відповідно до приписів ч. 11 ст. 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомила, правом на подачу відзиву не скористалася, будь-яких заяв від неї не надходило.

Представник третьої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) письмово просив розгляд справи проводити за відсутності представника відділу.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідним ухвалити відповідне рішення.

За загальним правилом частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність учасників судового процесу.

На підставі ч. 1 ст. 280ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що батьками малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у свідоцтві про народження записані ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (а.с. 11).

Відомості про батька дитини у вищезазначеному свідоцтві про народження записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

01.09.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. При цьому, прізвище дружини не змінювалось (а.с. 12).

Батьками малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у свідоцтві про народження записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 11).

Позивач вважає себе батьком малолітньої сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з чим звернувся до суду із вищевказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 7 Конвенції про права дитини, дитина, наскільки це можливо, має право знати своїх батьків.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 121СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Положеннями статей 125, 126, 135СК України врегульовано питання про визначення походження дитини якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою.

Так,згідно ізч.2ст.125СК Україниякщо матита батькодитини неперебувають ушлюбі міжсобою,походження дитинивід батькавизначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду.

Відповідно до ст. 135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Таким чином, оскільки на момент народження дитини ОСОБА_3 позивач та відповідач не перебували у шлюбі, відомості про батька записані за вказівкою матері на підставі ч. 1 ст. 135 СК України.

Згідно із ст.128СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

При розгляді спору щодо визнання батьківства суд має виходити зі змісту ч. 2 ст. 128 СК України, відповідно до якої підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

У постанові ПленумуВерховного СудуУкраїни №3від 15.05.2006року «Прозастосування судамиокремих нормСімейного кодексуУкраїни прирозгляді справщодо батьківства,материнства тастягнення аліментів» зазначено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК України, приймаються до судового розгляду, якщо дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК України). Із позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК України.

Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Доказами у справі про визнання батьківства можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. За загальним правилом визнання батьківства на підставі частини другої статті 128СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для визнання батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Вказане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, провадження № 61-6030св18.

У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19) зазначено, що «висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».

Експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза призначається з метою формування належної, допустимої та достатньої за стандартом доказування «поза розумним сумнівом» доказової бази.

Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (при наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. В результаті проведення ДНК-аналізу на предмет встановлення батьківства ймовірність похибки позитивного висновку становить 0,000001%. Негативний факт батьківства встановлюється із 100% ймовірністю.

Європейський Суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» («Калачова проти російської федерації», Kalachevav. russia, № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Згідно із ст.76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Стаття 129Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Так, позивачем не доведено, що вони з відповідачем спільно проживали, вели спільне господарство до народження дитини, займалися її вихованням та утриманням.

Суд звертає увагу, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених у позові вимог позивачем надано не було, а долучені до матеріалів справи копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб та фотознімки позивача з дитиною не можуть бути беззаперечним доказом того, що відповідач є батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому, вказане не підтвердила і відповідач.

Окрім того, у підготовчому судовому засіданні позивачу було роз`яснено його право заявити клопотання про призначення по справі молекулярно-генетичної експертизи, однак позивач таким правом не скористався, просив закрити підготовче провадження по справі та якомога швидше розглянути справу.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також те, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, приймаючи до уваги відсутність висновку експертизи та інших належних доказів на підтвердження факту батьківства позивача відносно малолітньої дитини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (а.с. 18), який, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог було відмовлено, відповідно до ст 141 ЦПК України, суд покладає на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 121, 125, 126, 128, 135 СК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання батьківства, відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Федотова В.М.