Ухвала

від 06.05.2024 по справі 707/1205/24

ЧЕРКАСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

707/1205/24

2-о/707/42/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

про відмову у відкритті провадження у справі

06 травня 2024 року м. Черкаси

Суддя Черкаського районного суду Черкаської області Морозов В.В., розглянувши матеріали за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Степанківської сільської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в:

30 квітня 2024 року заявник ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ), Служба у справах дітей Степанківської сільської ради (місцезнаходження: вул. Героїв України, 124, с. Степанки, Черкаський район, Черкаська область), ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) звернувся до суду із заявою у якій просить суд:

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно із ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень ст.ст. 36, 37 ЦПК України, визначено головуючого суддю - Морозова В.В.

За приписами статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження загального або спрощеного; 3) окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частині першій статті 315 цього Кодексу, не є вичерпним.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року в справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року в справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 12 січня 2022 року в справі № 227/2188/21 (провадження № 61-18156св21) та від 26 січня 2022 року в справі № 568/310/21 (провадження № 61-16757св21).

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Встановлено, що в обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 вказує, що йому необхідно встановити факт самостійного виховання та утриманнч дитини для реалізації своїх прав, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Однак, суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з не виконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними.

Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Тому за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.

Обов`язки батьків висвітлені в ст. 150 СК України, згідно якої батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

Згідно ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» - на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в СК України. Такими, до прикладу, можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тощо.

У постанові від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.

У постанові від 23 січня 2023 року в справі № 214/1309/21 (провадження № 61-3264сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що встановлення факту, що має юридичне значення, в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, справи про встановлення фактів належать до юрисдикції суду, зокрема, за умови, що факти, які підлягають встановленню, мають юридичне значення, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. При цьому має бути з`ясована мета його встановлення.

Відтак, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.

У зв`язку з наведеним вище, в даному випадку вбачається спір про право, що свою чергу виключає розгляд вказаної заяви в порядку окремого провадження.

Згідно із вимогами частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Враховуючи наведене вище, приходжу до переконання про те, що у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення необхідно відмовити та роз`яснити заявнику, що він має право звернутися до суду із позовом у порядку позовного провадження.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258-261, 293, 315, 353 ЦПК України, суддя -

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Степанківської сільської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Роз`яснити заявнику, що відмова у відкритті провадження по справі в порядку окремого провадження не перешкоджає звернутися до суду за захистом порушеного права у порядку позовного провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: В. В. Морозов