Постанова

від 27.11.2007 по справі 8/44/07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/44/07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 27 листопада 2007 р.                                                                                    № 8/44/07  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Запоріжжя,

на рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.2007

та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10.07.2007

зі справи № 8/44/07

за позовом відкритого акціонерного товариства "Запоріжавтотранс",            м. Запоріжжя,

до Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення,

та зустрічним позовом Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі –Відділення)

до відкритого акціонерного товариства "Запоріжавтотранс" (далі –Товариство)

про стягнення 11 500 грн.,

за участю представників сторін:

позивача – М'якенького Ю.В.,

відповідача –Базіка О.Д., Дучевої Д.Д.,

з оголошенням 13.11.2007 у судовому засіданні перерви до 27.11.2007,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсними пунктів 2 –4, 7 рішення адміністративної колегії Відділення від 15.11.2006 № 57-рш "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення) та пункту 6 у частині накладення штрафів за порушення, зазначені в пунктах 2 –4 цього ж Рішення.

Відділення подало зустрічний позов про стягнення з Товариства штрафу в сумі 11 500 грн. за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

До прийняття місцевим судом рішення зі справи Відділення зменшило позовні вимоги та просило стягнути з Товариства 10 500 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.02.2007 (суддя Попова І.А.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 10.07.2007 (колегія суддів у складі: Яценко О.М. –головуючий суддя, судді Зубкова Т.П., Кагітіна Л.П.), первісний та зустрічний позови задоволено частково: визнано недійсними пункти 2, 4, 7 Рішення, а також його пункт 6 у частині накладення штрафу за порушення, зазначені в пунктах 2 та 4; стягнуто з Товариства на користь Відділення 500 грн. штрафу; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Прийняті судові рішення в частині визнання недійсним Рішення мотивовано відсутністю в діях позивача відповідних порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а в частині стягнення 500 грн. штрафу – правомірністю притягнення позивача до відповідальності згідно з пунктом 3 Рішення.  

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просить судові рішення зі справи в частині задоволення позовних вимог Товариства скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про повну відмову в позові Товариства та про повне задоволення зустрічного позову Відділення.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу –без задоволення.  

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з частиною другою статті 4 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. В свою чергу, статтею 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлено, що рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду. Отже, спір у даній справі підвідомчий господарським судам та має бути розглянутий за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).

Таку ж правову позицію викладено в інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- 15.11.2006 адміністративною колегією Відділення прийнято Рішенням, яким:

·          визнано, що Товариство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання автостанційних послуг у межах своїх автовокзалу та автостанцій (пункт 1);

·          дії Товариства з встановлення вартості автостанційного збору з пасажирів у відсотковому відношенні до вартості квитка визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктами 1, 2 частини другої статті 13 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі –Закон      № 2210), у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку автостанційних послуг шляхом встановлення таких цін чи інших умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, та застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод з покупцями без об'єктивно виправданих на те причин (пункт 2);

·          дії Товариства з включення до вартості обов'язкових автостанційних послуг витрат з користування громадською вбиральнею без фактичного надання цієї послуги визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді дій суб'єкта господарювання, що призвели або можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 3);

·          дії Товариства з встановлення вартості обов'язкових автостанційних послуг для перевізників у відсотковому відношенні до доходу такого перевізника, одержаного від реалізації автостанціями (автовокзалами) квитків на рейси цього перевізника, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктами 1, 2 частини другої статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку автостанційних послуг шляхом встановлення таких цін чи інших умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, та застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, з покупцями без об'єктивно виправданих на те причин (пункт 4);

·          дії Товариства з включення до договорів з перевізниками положення про зарахування на рахунок Товариства усіх коштів, одержаних від реалізації багажних квитків при їх продажу персоналом Товариства через каси автостанцій, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку автостанційних послуг шляхом встановлення таких цін чи інших умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 5);

·          на Товариство накладено штрафи: за порушення, передбачене пунктом 2 –5 000 грн.; за порушення, передбачене пунктом 3 –500 грн.; за порушення, передбачене пунктом 4 –5 000 грн.; за порушення, передбачене пунктом 5 –1 000 грн. (пункт 6);   

·          позивача зобов'язано до 01.01.2007 припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначені в пунктах 2, 4 Рішення (пункт 7);  

-  пункти 1 і 5 Рішення позивачем не оспорюються;

-  з боку Товариства мав місце факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначений у пункті 3 Рішення;

- на даний час відсутній будь-який нормативно-правовий акт, яким затверджено порядок формування вартості автостанційних послуг та їх граничний розмір;  

- у діях Товариства відсутнє порушення правил формування ціни на автостанційні послуги для пасажирів та перевізників;  

- Товариством розмір автостанційного збору для пасажирів та перевізників визначено на підставі економічного обґрунтування та калькуляції витрат з врахуванням технологічних і організаційних особливостей діяльності підприємства відповідно до Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, а також Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг на транспорті);

- власники автобусних станцій в інших регіонах України встановлюють вартість автостанційних та автовокзальних послуг у такий же спосіб як і позивач;

- з боку Товариства відсутні факти застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, з покупцями, оскільки в рівнозначних угодах з надання автостанційних послуг пасажирам та перевізникам однаково застосовується встановлена сума автостанційного збору –20% від розміру вартості квитка для пасажира та 10% від суми реалізації квитків для перевізників;

- Відділенням не доведено факт зловживання Товариством монопольним становищем;

- Відділенням не доведено неможливості визначення вартості послуг у відсотковому відношенні до вартості квитків в умовах існування значної конкуренції на цьому ринку.

Причиною виникнення спору зі справи є питання щодо правомірності прийнятого адміністративною колегією Відділення Рішення.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до пункту 2 статті 50 Закону № 2210 зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.   

Згідно з частиною першою та пунктами 1 і 2 частини другої статті 13 Закону № 2210 зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

Згідно з пунктом 1 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 141), ці Правила визначають порядок здійснення міських, приміських, міжміських і міжнародних перевезень пасажирів, багажу, ручної поклажі та посилок, перевезень організованих груп дітей і туристів, а також обслуговування громадян на автостанціях, автовокзалах і є обов'язковими для виконання пасажирськими перевізниками та автостанціями (автовокзалами) всіх форм власності, замовниками транспортних перевезень, водіями та пасажирами.

Відповідно до абзаців п'ятнадцятого, шістнадцятого та сімнадцятого пункту 13 зазначених Правил: пасажирський перевізник укладає з власником автостанції (автовокзалу) договір про продаж квитків і надання обов'язкових послуг; договір повинен передбачати відповідальність пасажирського перевізника, власника автостанції (автовокзалу) за невиконання чи неналежне виконання умов договору, несвоєчасність розрахунків за виконані ними роботи; форми типових договорів затверджуються Мінтрансзв'язку; за надання обов'язкових послуг автостанцій та автовокзалів з осіб, які придбавають проїзні квитки, справляється відповідно автостанційний чи автовокзальний збір, розмір якого визначається калькуляцією пов'язаних з наданням цих послуг витрат та кількістю пасажирів, що ними скористалися, і не може перевищувати встановленого граничного рівня; державне регулювання автостанційного чи автовокзального збору та встановлення його граничного рівня, збору за додаткові послуги автостанцій (автовокзалів) і плати пасажирських перевізників за обов'язкові послуги здійснюється відповідно до законодавства.

З огляду на наведене попередні судові інстанції, встановивши: відсутність з боку позивача порушень встановленого порядку формування цін на послуги та недоведеність Відділенням фактів зловживання Товариством монопольним становищем шляхом визначення вартості обов'язкових послуг для пасажирів та перевізників у відсотковому відношенні до вартості квитків (недоведеність неможливості існування такого підходу в умовах значної конкуренції на цьому ринку; недоведеність застосування позивачем різного підходу до рівнозначних угод з господарюючими суб'єктами та громадянами; невизначеність Рішення у частині правової кваліфікації дій Товариства: "встановлення таких цін чи інших умов реалізації", "застосування різних цін чи різних умов" та ін.), - дійшли правомірного висновку щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог Товариства та відповідного вирішення й зустрічного позову.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують викладеного, а тому й не можуть бути підставами для її задоволення.

У свою чергу, в частині відмови в задоволенні позовних вимог Товариства рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів сторонами не оскаржуються.

Відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Відділенням 26.11.2007 до Вищого господарського суду України подано клопотання про скасування судових рішень першої і апеляційної інстанцій з даної справи та припинення провадження у справі через відсутність предмету спору (пункт 11 частини першої статті 80 ГПК України), яке мотивовано посиланням на рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 23.11.2007 № 14-р/тк, яким скасовано рішення адміністративної колегії Відділення від 15.11.2006 № 57-рш "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" внаслідок невизначеності конкретної правової кваліфікації дій Товариства.

Водночас відповідно до частини першої статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин Вищим господарським судом України зазначене клопотання Відділення відхилено з огляду на те, що згадане скасування Рішення відбулося після прийняття апеляційним господарським судом постанови зі справи, внаслідок чого таке скасування не може свідчити про неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.2007 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10.07.2007 зі справи № 8/44/07 залишити без змін, а касаційну скаргу Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України –без задоволення.

Суддя                В.Селіваненко

Суддя                І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов