Рішення

від 29.04.2024 по справі 910/12131/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2024Справа № 910/12131/23Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амелін-30»

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання незаконним та скасування рішення,

Представники учасників справи:

від позивача: Ракітін С.П.,

від відповідача: Кульга О.Ю.,

від третьої особи: Кульга О.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Амелін-30» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради № 4871/4912 від 23.06.2022 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 22.04.2021 № 917/958 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Амелін-30» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу на вул. Юрія Іллєнка, 30 у Шевченківському районі міста Києва».

Позовні вимоги обґрунтовані виходом за межі повноважень відповідачем та порушенням чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 (суддя Усатенко І.В.) відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 21.08.2023; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

21.08.2023 до суду від третьої особи надійшли пояснення.

21.08.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

В підготовчому засіданні 21.08.2023 представник відповідача підтримала клопотання про залучення у справі третьої особи, мотивувавши його тим, що до основних завдань Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належить здійснення державного контролю за додержанням землекористувачами земельного законодавства, крім того, вказаний департамент здійснює управління землями комунальної власності.

Суд протокольною ухвалою від 21.08.2023 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у якості третьої особи, в зв`язку з його необґрунтованістю.

В підготовчому засіданні 21.08.2023 оголошено перерву до 05.10.2023; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив, відповідачу встановлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

22.08.2023 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення (аналогічні за змістом, що подані до суду 21.08.2023).

25.08.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

15.09.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

05.10.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому він просить зупинити провадження у справі № 910/12131/23 до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 320/27859/23.

В підготовчому засіданні 05.10.2023 оголошено перерву до 19.10.2023.

16.10.2023 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 19.10.2023 зупинено провадження у справі № 910/12131/23 до набрання законної сили рішенням у справі № 320/27859/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амелін-30» до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування наказу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 910/12131/23 скасовано; справу №910/12131/23 направлено для розгляду до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 задоволено самовідвід судді Усатенко І.В. від розгляду справи № 910/12131/23, матеріали даної справи вирішено передати уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматизований розподіл справи.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із задоволенням самовідводу судді Усатенко І.В. справу № 910/12131/23 передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 прийнято справу № 910/12131/23 до провадження судді Трофименко Т.Ю., підготовче засідання призначено на 13.03.2024.

В підготовче засідання 13.03.2024 з`явились представники позивача та третьої особи. Представник відповідача з`явився, однак судом не було допущено його до участі у підготовчому засіданні в якості представника у зв`язку з відсутністю належних документів, які б підтверджували його повноваження діяти від імені та в інтересах Київської міської ради в порядку самопредставництва, а також відсутністю доказів наявності у особи - представника статусу адвоката.

Представник позивача в підготовчому засіданні 13.03.2024 усно заявив клопотання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення її до розгляду по суті. Представник третьої особи просив відкласти підготовче засідання.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні усного клопотання представника третьої особи про відкладення підготовчого засідання відмовити через необґрунтованість.

Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 08.04.2024, про що постановлено ухвалу від 13.03.2024, занесену до протоколу судового засідання.

В судове засідання 08.04.2024 з`явилися представники позивача та третьої особи, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи у судовому засіданні 08.04.2024 просив суд допустити його до участі у розгляді справи також як представника відповідача, однак суд, не виходячи до нарадчої кімнати, відмовив у задоволенні вказаного клопотання через ненадання представником належних доказів самопредставництва відповідача в порядку ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 08.04.2024 представники позивача та третьої особи надали суду свої пояснення щодо заявлених позовних вимог, відповіли на поставлені запитання.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 29.04.2024.

В судове засідання 29.04.2024 з`явилися представники сторін та третьої особи, у якому представник відповідача надав суду свої пояснення щодо позовних вимог.

Представник позивача підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача та третьої особи заперечував проти задоволення позовних вимог, просив в позові відмовити.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 29.04.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» є власником нежилого будинку в літері А, загальною площею 184,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашкевич Л.Г. 16.11.2018 за № 2767 (номер запису про право власності № 28960389, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.11.2018 № 440907114).

Рішенням Київської міської ради від 22.04.2021 № 917/958 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу на АДРЕСА_1 » (надалі - Рішення № 917/958) передано позивачу в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,0667 га (кадастровий номер 8000000000:91:091:0019) для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу (код КВЦПЗ - 03.10, для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) на вул. Юрія Іллєнка, 30 у Шевченківському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.11.2018 № 145694483, номер запису про право власності 28960389), за умови виконання пункту 2 цього рішення.

Пунктом 4 вказаного рішення передбачено, що воно втрачає чинність через дванадцять місяців з моменту його оприлюднення у разі якщо протягом цього строку не укладений відповідний договір оренди земельної ділянки.

12.07.2021 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір), яким на підставі рішення № 917/958 відповідач передав, а позивач прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу.

В п. 2.1. Договору вказано, що об`єктом оренди за цим договором відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, Рішення № 917/958 є земельна ділянка площею 0,0667 га, з кадастровим номером 8000000000:91:091:0019, що знаходиться за адресою: вул. Юрія Іллєнка, 30 у Шевченківському районі м. Києва; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - 03.10. для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку; вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу (надалі - Земельна ділянка).

Строк дії Договору - 5 років (п. 3.1. Договору).

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. Договору орендна плата за Земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування Земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 5 відсотків від її нормативної грошової оцінки.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що зміна цільового призначення Земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення Земельної ділянки та внесення відповідних змін до Договору.

Право на оренду Земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (п. 6.2. Договору).

У п. 8.4. Договору визначено обов`язок орендаря використовувати Земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, а у п. 8.2. передбачено обов`язок орендодавця не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися Земельною ділянкою.

Відповідно до п. 11.1. Договору всі зміни та/або доповнення до цього Договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього Договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.12.2022 вбачається, що Земельна ділянка є власністю територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (форма власності - комунальна), на яку 12.07.2021 за Товариством з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» на підставі договору оренди земельної ділянки № 1087 від 12.07.2021 зареєстровано право оренди земельної ділянки (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.07.2021 № 59219971; номер запису про інше речове право - 42928532).

27.04.2023 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято наказ № 29, яким занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва особняк Пилипа Баккалинського 1900-1901 рр., який знаходиться на вул. Іллєнка, 30 у Шевченківському районі м. Києва та перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30».

23.06.2022 Київською міською радою прийнято рішення № 4871/4912 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 22.04.2021 № 917/958 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу на вул. Юрія Іллєнка, 30 у Шевченківському районі міста Києва» (надалі - Рішення № 4871/4912), яким згідно з вказаним вище наказом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вирішено викласти назву Рішення № 917/958 у такій редакції: «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» земельної ділянки в оренду для реставрації, експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі в літері А та для благоустрою території на вул. Юрія Іллєнка, 30 у Шевченківському районі міста Києва».

Внесено зміни до п. 1 Рішення № 917/958 шляхом викладення фрази: «для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу» в такій редакції: «для реставрації, експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі в літері А та для благоустрою території».

Внесено зміни до п. 2.7. Рішення № 917/958 шляхом викладення його в редакції: «Питання оформлення дозвільної та проєктно-кошторисної документації з метою проведення реставрації існуючої нежитлової будівлі вирішувати в порядку, визначеному чинним законодавством України».

Доповнено Рішення № 917/958 пунктом 3 такого змісту: «Доручити Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) під час видачі вихідних даних на проєктування врахувати статус будівлі як щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. У зв`язку з цим вважати пункти 3-5 рішення пунктами 4-6.

Позивач вважає вказане вище Рішення № 4871/4912 незаконним та таким, що підлягає скасуванню, як таке, що прийняте із порушенням чинного законодавства України. За доводами позивача, Рішення № 917/958 є актом одноразового застосування, яке вичерпує свою дію фактом його виконання, а тому не може бути змінене органом місцевого самоврядування після його виконання. Позивач вказує, що Рішенням № 4871/4912 відповідач фактично змінив вид використання Земельної ділянки, яка була передана в оренду, чим порушив права позивача як землекористувача Земельної ділянки, який мав законні очікування використовувати її на умовах Договору, а саме, для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, паркінгу. Зважаючи на викладене, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому із посиланням на ст. 21 Цивільного кодексу України та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» просить визнати Рішення № 4871/4912 незаконним та скасувати.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що у зв`язку з тим, що будівлю за адресою: вул. Юрія Іллєнка, 30 у Шевченківському районі міста Києва було визнано об`єктом культурної спадщини, на якому дозволяються лише такі роботи за видом будівництва як реставрація, Рішення № 917/958 правомірно було приведено у відповідність в частині виду використання Земельної ділянки до вимог законодавства України у сфері охорони культурної спадщини. Відповідач заперечив щодо порушення прав позивача спірним Рішенням № 4871/4912, оскільки цільове призначення Земельної ділянки не було змінено. Натомість, зазначає, що відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» використання пам`ятки має здійснюватися відповідно до встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, та із обов`язковим укладенням власника такої пам`ятки охоронного договору із органом культурної спадщини. Відповідач вказує, що позивач не здійснив жодних дій щодо укладення такого охоронного договору, чим ухиляється від виконання покладених на нього законодавством обов`язків, а тому Рішенням № 4871/4912 було підкреслено необхідність збереження об`єкту культурної спадщини, який перебуває у власності відповідача, через проведення його реставрації, без покладання на власника відповідних законодавчих обов`язків.

Третя особа також проти позовних вимог заперечувала та вказувала, що у зв`язку з порушенням позивачем імперативних вимог пам`яткоохоронного законодавства (в частині укладення охоронного договору після повідомлення позивача про прийняття наказу від 27.04.2021 № 29), в Рішенні № 4871/4912 було враховано пам`яткоохоронний статус об`єкта культурної спадщини, без покладення на позивача відповідних обов`язків щодо укладення охоронного договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання незаконним та скасування Рішення № 4871/4912 як такого, що прийняте з порушенням чинного законодавства України.

За змістом ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

За приписами ст. 59 вказаного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні акти та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Згідно ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

При цьому у ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відтак, з аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі комунальної власності, Київська міська рада зобов`язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до виключної компетенції сільських селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України, визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 9, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення й у ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

З огляду на наведене, до кола обставин, які підлягають доказуванню у даному спорі належить встановлення обставин виконання Рішення № 917/958, до якого відповідачем були внесені зміни оскаржуваним рішенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», ст. 1 якого визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України (в редакцій, чинній на момент прийняття Рішення № 917/958) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Як встановлено судом, Рішенням № 917/958 передано Товариству з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» в оренду на 5 років Земельну ділянку та на підставі цього рішення між сторонами 12.07.2021 укладено договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення договору) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Таким чином, з урахуванням дати реєстрації приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А.В. Договору між сторонами, строк його дії встановлено до 12.07.2026.

Відтак, суд приходить до висновку, що Рішення № 917/958, яким позивачу передано в оренду Земельну ділянку для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу на вул. Юрія Іллєнка, 30 у Шевченківському районі м. Києва, є повністю виконаним шляхом укладення між сторонами Договору оренди.

Водночас, враховуючи прийняття Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наказу від 27.04.2021 № 29, відповідач 23.06.2022 прийняв Рішення № 4871/4912, яким вніс відповідні зміни до Рішення № 917/958, які враховують віднесення будівлі по вул. Юрія Іллєнка, 30 у Шевченківському районі м. Києві, яка перебуває у власності позивача, до об`єктів культурної спадщини, а саме, викладено назву Рішення № 917/958 у такій редакції: «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» земельної ділянки в оренду для реставрації, експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі в літері А та для благоустрою території на вул. Юрія Іллєнка, 30 у Шевченківському районі міста Києва». Внесено зміни до п. 1 Рішення № 917/958 шляхом викладення фрази: «для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу» в такій редакції: «для реставрації, експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі в літері А та для благоустрою території».

Суд відзначає, що дискреційні повноваження - це діяльність адміністративного органу в рамках наданих повноважень з обрання альтернатив, запропонованих законом, з урахуванням, що кожна з них є законною, виходячи із цілей та принципів діяльності, з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Одним із основних принципів місцевого самоврядування є законність (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з правовою позицією, викладеною в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, Європейський суд з прав людини наголошує на особливій важливості принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та у належний і якомога більш послідовний спосіб.

Таким чином, повноваження органу місцевого самоврядування з розпорядження земельними ділянками не є абсолютно дискреційними, оскільки вказані органи зобов`язані діяти у правовому полі та зважати на вимоги закону.

Враховуючи, що Рішення № 917/958 є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання (укладенням між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки), суд приходить до висновку, що подальша зміна цього рішення самим органом місцевого самоврядування суперечить вимогам чинного законодавства України.

Більше того, із матеріалів справи вбачається, що наказ Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який став підставою для прийняття відповідачем оспорюваного рішення, яким внесено до Рішення № 917/958 зміни, було прийнято до підписання сторонами Договору, однак відповідач, будучи обізнаним із даним наказом, прийнятим його виконавчим органом, уклав із позивачем Договір саме на умовах, визначених у Рішенні № 917/958.

При цьому, своїм правом на внесення змін до Рішення № 917/958 до моменту його виконання шляхом прийняття відповідного рішення, відповідач не скористався, натомість вніс змін до цього рішення більше, ніж через рік після віднесення будівлі, що належить позивачу, до об`єктів культурної спадщини, та вже після фактичного виконання Рішення № 917/958.

Більше того, як вбачається із оспорюваного Рішення № 4871/4912, ним відповідач не лише вніс зміни до свого рішення, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а й змінив підставу, на якій Земельна ділянка передавалась позивачу в користування.

Так, уклавши із відповідачем Договір, позивач мав законні очікування на користування Земельною ділянкою на умовах визначених цим договором, а саме: для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу.

У справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Отже, суд зазначає, що після укладення між сторонами Договору, будь-які зміни до правовідносин сторін могли бути внесені лише в порядку п. 11.1. такого Договору, положень ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 30 Закону України «Про оренду землі».

Доказів внесення сторонами відповідних змін до Договору із урахуванням прийнятого третьою особою наказу від 27.04.2021 № 29 матеріали справи не містять, як і не містять доказів припинення цього правочину відповідачем в порядку п. 11.4. Договору, зокрема, через використання орендарем Земельної ділянки не за цільовим призначенням.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оскаржуване у даній справі рішення № 4871/4912 є незаконним та підлягає скасуванню.

Доводи відповідача та третьої особи щодо ухилення позивача від укладення охоронного договору щодо об`єкта культурної спадщини, яке перебуває у його власності та знаходиться на Земельній ділянці та пояснення щодо необхідності прийняття оспорюваного Рішення № 4871/4912 без покладення на позивача обов`язку укладення такого охоронного договору суд не бере до уваги, оскільки виходячи із положень законодавства, рішення Київської міської ради не може замінювати охоронний договір, який відповідно до положень ст.ст. 23, 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини» є обов`язковим до укладення юридичними особами щодо пам`яток, якими вони користуються, із відповідним органом охорони культурної спадщини. Відповідно, у наказі Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.04.2021 № 29, й було зазначено про необхідність укладання такого охоронного договору, у якому б визначались межі та режим використання позивачем пам`ятки.

Більше того, як встановлено положеннями ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на момент прийняття рішення № 917/958), будівництво - нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об`єкта будівництва.

Таким чином, із наведеного вбачається, що реставрація є видом будівництва, яке з урахуванням встановлення обставин віднесення нерухомого майна до об`єкту культурної спадщини, може врегульовуватись та певним чином обмежуватись у відповідному охоронному договорі, укладеному в установленому законом порядку.

В той же час, суд зазначає, що питання дотримання чи недотримання позивачем вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини не є предметом даного спору та не підлягає оцінці судом.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, враховуючи вище наведені норми права та встановлені фактичні обставини спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 4871/4912 від 23.06.2022 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 22.04.2021 № 917/958 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу на вул. Юрія Іллєнка, 30 у Шевченківському районі міста Києва».

3. Стягнути з Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» (вул. Кудряшова, 16, кв. 232, м. Київ, 03035; ідентифікаційний код 42297628) 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 06.05.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко