Рішення

від 30.04.2024 по справі 917/2182/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2024 Справа № 917/2182/23

за позовною заявою Акціонерного товариства "Полтаваобленерго", вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, 36022

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Узелектро", вул. Казимира Малевича, 31, оф. 322, м. Київ, 03150, тимчасова адреса офісу на період воєнного стану: вул. Курчатова, 109, м. Хмельницький, 29025

про стягнення 10 713 283,69 грн пені

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Михатило А. В.

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання.

Обставини справи: 07.12.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Узелектро" про стягнення пені за договором поставки №1206 від 23.02.2022 року у розмірі10 713 283,69 грн (вх. № 2353/23).

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки №1206 від 22.02.2021 року в частині порушення строків виконання зобов`язання з поставки товару.

Ухвалою від 11.12.2023 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження; призначив підготовче засідання у справі на 16.01.2024 року на 11:00 год; встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.ст. 167,184 ГПК України. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов. Попередив відповідача, що уразі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 ГПК України).

15.01.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Узелектро" надійшли клопотання про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву (вх. № 523) та про відкладення розгляду справи (вх. № 524).

У зв`язку з ввімкненням автоматизованої системи централізованого оповіщення "повітряна тривога" у м. Полтава та Полтавській області підготовче засідання по даній справі 16.01.2024 р. не відбулося.

Ухвалою від 16.01.2024 року суд відклав підготовче засідання по справі на 15.04.2024 року на 11 год. 00 хв.

Ухвалами від 18.01.2024 року суд повернув відповідачу без розгляду клопотання про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву (вх. № 523 від 15.01.2024 року), а також клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 524 від 15.01.2024 року).

25.01.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Узелектро" надійшло клопотання про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву (вх. № 1045).

Ухвалою від 29.01.2024 року суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву на позов (вх. №1045 від 25.01.2024 року).

07.02.2024 року на електронну адресу суду від відповідача надійшли клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву (вх. № 1671) та відзив на позовну заяву (вх. № 1672).

У відзиві відповідач просив зменшити розмір заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу до 107 000,00 грн. У відзиві зазначено, що:

- ТОВ "Узелектро" відправило на адресу позивача лист №15/04-02 від 15.04.2022 року із повідомленням про неможливість виконання своїх зобов`язань за договором у зв`язку із обставинами непереборної сили, посилаючись на офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 року №2024/02.-7.1;

- у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні здійснення товариством поставок електротехнічного обладнання логістичним маршрутом (Казахстан, Російська Федерація) стало неможливим;

- листом за вих. №12/05-01 від 12.05.2022 року відповідач описав ситуацію щодо дії обставин непереборної сили та неможливості виконання договору, а листом №18/05-01 від 18.05.2022 року товариство повідомило позивача про розірвання договору з 18.05.2022 року, всі зазначені листи були направлені на адресу позивача звичайними листами, чим було порушено порядок обміну кореспонденцією між сторонами;

- відповідач є офіційним та ексклюзивним дилером АТ "Чирчикський трансформаторний завод" (Республіка Узбекистан), який є виробником силових трансформаторів (товару) на території України;

- договір між сторонами укладений на день до початку повномасштабної агресії Російської Федерації про України;

- відповідач мав поставити позивачу чітко визначений товар, тоді як всі виробничі потужності, а також складські запаси знаходилися на території м. Чирчик (Республіка Узбекистан);

- станом на 31.12.2022 року ТОВ "Узелектро" є збитковим;

- стягнення надмірно великих штрафних санкцій на користь позивача у розмірі 10 713 283,69 грн призведе до початку процедури банкрутства відповідача, що вплине на можливість проведення розрахунків за зобов`язаннями перед державою та третіми особами;

- відповідач має договірні відносини із суб`єктами стратегічних галузей економіки України (з філією «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця», з ТОВ «РОЗУМНІ ЕНЕРГОСИСТЕМИ» для потреб АТ «ДТЕК Одеські електромережі» та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі»);

- у позивача відсутні збитки у зв`язку з невиконанням поставки товару за договором поставки №1206 від 23.02.2022 року, тоді як відповідачем вже було сплачено на рахунок позивача 1 143 552,75 грн пені та 168 523,56 грн штрафу на виконання рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/7629/22.

12.02.2024 року на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 1890).

У зв`язку із прийняттям судді Тимощенко О.М. участі у підготовці для підтримання кваліфікації суддів місцевих господарських судів в дистанційному режимі, засідання суду 15.02.2024 року не відбулося.

Ухвалою від 19.02.2024 року суд призначив підготовче судове засідання по справі № 917/2182/23 на 26.03.2024 року на 09:00 год. та поновив відповідачу строк для подання відзиву на позов (вх. № 1671 від 07.02.2024 року).

23.02.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 2444, а. с. 97 - 103), якою позивач відхиляє наведені відповідачем у відзиві заперечення та не погоджується зі зменшенням розміру штрафних санкцій, зазначаючи наступне:

- позивач не отримував листа ТОВ "Узелектро" №15/04-02 від 15.04.2022 року;

- відсутні обґрунтовані дані про існування причинно - наслідкового зв`язку між військовою агресією Російської Федерації проти України, введенням воєнного стану на території України та неможливістю виконати ТОВ "Узелектро" зобов`язань за договором;

- листа відповідача №18/05-0 від 18.05.2022 року, яким він розірвав договір поставки, позивач засобами поштового зв`язку не отримував;

- невиконання контрагентом своїх зобов`язань не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Представник відповідача в судове засідання 26.03.2024 року не з`явився, направивши клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №4096, а. с. 109).

Представник відповідача не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою від 26.03.2024 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 30.04.2024 року на 09:00 год.

В судове засідання 30.04.2024 року представники сторін не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про час, день та місце судового засідання, що підтверджується розпискою від 26.03.2024 року (а. с. 114) та довідкою про доставку електронного листа (а. с. 116). Явка учасників справи судом обов`язковою не визнавалась.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

22.02.2022 року між Акціонерним товариством «Полтаваобленерго» (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Узелектро» (далі - відповідач, постачальник) був укладений договір поставки №1206 (надалі - договір, а. с. 13, 20), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві трансформатори силові (код за ДК 021:2015 - 31170000-8 - Трансформатори), надалі - товар, в строк та в порядку, що визначені договором.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що покупець зобов`язується прийняти товар, що поставляється, і оплатити його вартість відповідно до умов цього договору.

За змістом п. 3.3 договору загальна сума договору встановлюється 71 078 194,80 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки між покупцем та постачальником за цим договором здійснюються протягом 30 календарних днів після прийняття покупцем замовленого товару згідно з наданим постачальником рахунком-фактурою.

Відповідно до п. 5.1 договору поставка здійснюється одноразово або партіями на підставі письмової заявки покупця, що підписана уповноваженою особою (особами) покупця. Заявка направляється постачальникові за допомогою засобів поштового зв`язку або на електронну пошту постачальника, що зазначена в реквізитах сторін по цьому договору. Спосіб направлення заявки визначається покупцем самостійно без додаткового погодження з постачальником.

Постачальник протягом 5 робочих днів з моменту отримання заявки розглядає заявку та за результатами розгляду листом підтверджує одержану заявку та/або в цей же строк виставляє покупцю рахунок-фактуру на оплату, що буде вважатися підтвердженням заявки постачальником.

В разі відсутності листа про підтвердження заявки або рахунку-фактури направлених постачальником засобами поштового зв`язку або на електронну пошту покупця протягом 5 робочих днів з дати отримання заявки, остання вважається погодженою постачальником.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що строк поставки товару становить: не більше 30 календарних днів з моменту підтвердження постачальником заявки, що надана в порядку, визначеному в п. 5.1 договору.

Відповідно до п. 5.3. договору поставка здійснюється за адресою: 36022, м. Полтава, вул. Старий Поділ, 5, центральний склад АТ «Полтаваобленерго».

23.03.2022 на електронну пошту ТОВ «Узелектро» позивачем були направлені заявки №03-19/5370 від 18.03.2022 та №03-19/5494 від 21.03.2022 на поставку трансформаторів у кількості 42 штуки на суму 1 876 291,20 грн. та 126 штук на суму 6 148 640,40 грн. відповідно (а. с. 24, 27).

29.03.2022 відповідач підтвердив вказані заявки шляхом виставлення рахунків-фактур №СФ-0000046 від 29.03.2022 та №СФ-0000047 від 29.03.2022 (а. с. 26, 29).

За твердженням позивача, зобов`язання з поставки товару по договору у визначений строк станом на дату подачі позову ТОВ «Узелектро» не виконало.

Як зазначає позивач, він звертався до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до ТОВ "Узелектро" у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з поставки товару на підставі договору поставки №1206 від 22.02.2022 року. Рішенням суду від 21.11.2022 року в справі №910/7639/22 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Узелектро» на користь АТ «Полтаваобленерго» пеню у розмірі 1 143 552,75 грн, штраф у розмірі 168 523, 56 грн та судовий збір у розмірі 196 811, 45 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено (а. с. 8-12).

Позивач стверджує, що спір у справі 917/2182/23 виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з поставки товару, внаслідок чого позивачем заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 10 713 283,69 грн за період з 02.08.2022 року по 29.10.2022 року.

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що строк поставки товару позивачеві визначений пунктом 5.2 Договору та становить не більше 30 календарних днів з моменту підтвердження постачальником заявки.

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 в справі № 9107639/22, оскільки заявки №03-19/5370 від 18.03.2022 року та №03-19/5494 від 21.03.2022 року були підтверджені відповідачем 29.03.2022 року шляхом виставлення відповідних рахунків-факту на партії товару, такий товар мав бути поставлений на користь позивача в строк до 28.04.2022 року.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002р, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007р. одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 року по справі № 910/7639/22 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи.

Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем поставки замовлених партій товару, а представниками сторін не заперечується факт нездійснення такої поставки відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Пунктом 8.3 договору визначено, що за порушення строків виконання зобов`язання з поставки товару з постачальника стягується пеня у розмірі 1,5% вартості товарів, з яких допущено прострочення визнання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 21% від вказаної вартості.

Посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов`язань, на підставі вказаного положення договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача за період прострочення з 02.08.2022 року по 29.10.2022 року пеню у розмірі 10 713 283,69 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунки пені у розмірі 10 713 283,69 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та відповідаєвимогам законодавства.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені до 107 000,00 грн суд зазначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Відтак, у даному конкретному спорі, суд враховує: значний розмір заявлених санкцій, в т.ч. й порівняно з загальною сумою договору (крім того, відповідачем надано платіжну інструкцію №70899563 від 02.02.2023 року, яка підтверджує перерахування коштів на рахунок позивача у розмірі 1 660 156,76 грн на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 року по справі №910/7639/22); той факт, що відповідач сам не є виробником товару, а є дилером виробника, тож факт затримки дійсно міг не залежати від його волі на 100% - відтак, у суду дійсно є підстави скористатися правом на зменшення санкцій.

Вирішуючи, до якої суми необхідно їх зменшити (позивач заперечує проти зменшення санкцій, відповідач просить зменшити до 107 000,00 грн), суд виходить з наступних міркувань.

У ст. 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. 3 ст. 626 ЦК України). У п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Також у ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Подібне положення міститься у ст. 180 ГК України, відповідно до якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

У силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, за загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних (приватних) правовідносин, на принципах рівності сторін та свободи договору, а також з урахуванням обов`язкових вимог щодо такого виду договорів. Принцип свободи договору регламентує вільне волевиявлення сторін на вступ у правові відносини з контрагентами. У зв`язку із цим, суд як орган, що покликаний захищати права та свободи учасників цивільних правовідносин, не вправі втручатись у свободу договору, крім випадків, коли наявне порушення закону, зокрема, порушення прав та інтересів однієї із сторін договору.

У цій справі сторони встановили відповідальність не тільки для постачальника; вони домовилися також про те, що в разі порушення зобов`язання в частині строків оплати товару з покупця стягується пеня (п. 8.4договору); у разі прострочення виконання грошового зобов`язання покупець на вимогу постачальника сплачує один процент річних від простроченої суми (п. 8.7 договору). Отже, визначена договором відповідальність сторін за прострочення виконання своїх обов`язків за договором або за їх невиконання є пропорційною. Кожна сторона в момент підписання договору розуміла які матеріальні та/або трудові затрати вона має понести у зв`язку з виконанням договору, та яка відповідальність буде покладена на неї, якщо матиме місце неналежне виконання умов договору.

Як випливає з матеріалів справи, позивач свої обов`язки за договором виконував вчасно. Заявки, подані ним відповідачу, були ним підтверджені без зауважень і повідомлень про виникнення будь-яких проблем у виробника товару, відтак - позивач мав правомірні сподівання на вчасну поставку товару та планував подальше розпорядження ним у власних інтересах.

Крім того, ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав для зменшення пені, суд не приймає до уваги посилання останнього на скрутне фінансове становище, адже скрутне фінансове становище не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню, та не є доказом винятковості такого випадку.

З приводу посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів про спричинення йому шкоди та понесення додаткових збитків/витрат суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанови Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

При цьому, на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року в справі № 914/3203/21.

Відповідач вказує, що поставка трансформаторів відповідно до заявок позивача мала здійснюватись в Україну з Республіки Узбекистан автомобільним транспортом через такі транзитні країни як Казахстан та Російська Федерація.

Проте, у зв`язку з військовою агресією Росії та введенням в Україні воєнного стану, здійснення будь-яких транзитних перевезень через територію Росії на територію України стало неможливим, що зумовило неможливість виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Відповідач стверджує, що на виконання п. 9.2 договору він листом №15/04-02 від 15.04.2022 повідомив позивача про неможливість виконання своїх зобов`язань за договором у зв`язку з обставинами непереборної сили; в додатках до вказаного листа містився лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався, і діє на даний час.

Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р., яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Форс-мажор це положення в контракті, яке звільняє сторону від відповідальності за невиконання зобов`язань (але не від самого виконання зобов`язання), якщо надзвичайна подія безпосередньо перешкоджає виконати зобов`язання. Проте простої неможливості чи непередбачених труднощів для виконання недостатньо, щоб виправдати невиконання. Повинен існувати причинний зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати умови договору в зазначений строк.

В статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності (Постанова Верховного Суду по справі №904/3886/21 від 25.01.2022 року).

Водночас форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. При цьому сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Такі правові висновки викладались Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та ін.

Отже, стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, але й їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Натомість, відповідачем таких доказів до суду не надано.

Суд враховує, що відповідачем було погоджено заявки шляхом направлення на адресу позивача рахунки - фактури, що датовані 29.03.2022 року, тобто вже після введення воєнного стану в України, отже ці обставини були відомі ТОВ "Узелектро" при направленні рахунків-фактур. При цьому, відповідач не був позбавлений можливості відхилити такі заявки, посилаючись на обставини непереборної сили з наданням відповідного листа Торгово-промислової палати України щодо форс мажорних обставин, проте навпаки вчинив дії щодо прийняття на себе відповідних зобов`язань.

Відповідно до ч. 4 ст. 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 сторона, яка не виконує свого зобов`язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо інша сторона не отримала це повідомлення протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо стороні, яка не виконує свого зобов`язання, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. У Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч. 3 ст. 7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права у ст. 8.108(3), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

В той же час, суд вважає, що відповідачем не був дотриманий порядок повідомлення про настання форс-мажорних обставин з огляду на таке.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше, ніж протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Відповідно до п. 13.4 договору повідомлення, які надсилаються відповідно до виконання умов договору, мають бути виконані у письмовій формі і вважатимуться переданими належним чином, якщо вони відправлені рекомендованим листом, або доставлені іншим способом, погодженим сторонами.

В матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази на підтвердження факту направлення відповідачем позивачеві листа №15/04-02 від 15.04.2022 про настання обставин непереборної сили.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок. права посилатися на ні обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на (форс-мажор).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.06.22р. у справі №904/5328/21, від 31.08.22р. у справі №910/15264/21, від 23.03.23р. у справі №920/505/22 та ін.

З аналогічних підстав суд критично відноситься до тверджень відповідача про розірвання договору у зв`язку з настанням обставин непереборної сили шляхом направлення позивачу листа №18/05-01 від 18.05.2022, оскільки поряд з недоведенням існування таких обставин в даному конкретному випадку, в матеріалах справи також відсутні докази направлення такого листа на адресу позивача.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За наведених обставин, суд не вбачає правових підстав для того, щоб зменшувати розмір пені до 107 000,00 грн, як просить відповідач, та вважає їх зменшення на 50% справедливим. При цьому, крім вищенаведеного, судом враховуються усі інші обставини даної справи в сукупності. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином, позовні вимоги АТ «Полтаваобленерго» задовольняються частково і стягненню з ТОВ «Узелектро» підлягає пеня у розмірі 5 356 641,85 грн.

Враховуючи приписи ч. 9 ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору в повному обсязі покладаються на відповідача, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.05.2018 року в справі № 917/1068/17.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» (вул. Казимира Малевича, буд. 31, офіс 322, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 44303163) на користь Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, 36022, код ЄДРПОУ 00131819) 5 356 641,85 грн пені та 160 699,26 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 06.05.2024 року.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О. М. Тимощенко