Постанова

від 02.05.2024 по справі 695/2107/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року

м. Київ

справа № 695/2107/21

провадження № 61-3016св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Нива»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Борис Борисович, на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2023 року у складі судді Ушакової К. М.,постанову Черкаського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І. та додаткову постанову цього ж суду від 25 січня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива»(далі - СТОВ «Нива») про стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовну заяву мотивовано тим, що 03 травня 2017 року між нею та СТОВ «Нива» був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого позивачка передала, а відповідач прийняв в строкове платне користування

на 10 років земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 8,7639 га, кадастрові номери 7121584700:08:004:0519 та 7121584700:08:004:0520, які розташовані в адміністративних межах Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області. 11 червня 2017 року була здійснена державна реєстрація права оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту 9 договору оренди землі, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 1 квартал - 8,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 40 322,97 грн, 2 квартал - 9,0 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 42 223,60 грн, 3 квартал - 9,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 45 055,89 грн, 4 квартал - 10 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 47 440,98 грн.

Відповідно до умов договору оренди землі відповідач взяв на себе зобов`язання до 31 січня кожного року (поквартально) сплачувати позивачу орендну плату в розмірі 175 043,44 грн.

Позивачка вказує, що відповідач сам розробив текст договору оренди землі та сам визначив умови цього договору.

За період з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2020 року відповідач фактично сплатив позивачу орендну плату за землю в таких розмірах: в 2,3 та 4 кварталі 2018 року - 47 813,66 грн; в 2,3 та 4 кварталі 2019 року - 49 913,04 грн та в 2 та 4 кварталі 2020 року - 53 416,15 грн.

Отже, зазначає ОСОБА_1 , товариство щорічно сплачувало орендну плату лише частково, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 373 987,47 грн, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила постановити судове рішення, яким стягнути із СТОВ «Нива» на її користь заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою за 2018, 2019 та 2020 роки у розмірі

373 987,47 грн, розірвати договір оренди земельних ділянок, який був укладений 03 травня 2017 року між нею та СТОВ «Нива» та зобов`язати СТОВ «Нива» повернути позивачу належні їй земельні ділянки.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06 листопада 2023 року відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Нива» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 34 000,00 грн.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2023 року - без змін.

Додатковою постановою Черкаського апеляційного суду від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу СТОВ «Нива» задоволено частково, додаткове рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Нива» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач в повному обсязі виконав умови договору оренди та сплатив позивачу орендну плату за вказаний в позовній заяві період відповідно до узгодженого у договорі розмірі, що підтверджується заявами позивача та відомостями про виплату орендної плати, а тому у нього відсутня заборгованість із виплати орендної плати за спірний період. Вказане свідчить про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки позивачу.

Суд першої інстанції відмовив відповідачу у стягненні витрат на правничу допомогу з огляду на те, що представником відповідача у відзиві на позовну заяву не вказано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи, ні в додатках до нього не містяться будь які посилання, обгрунтування та розрахунки відносно того, що представник відповідача буде просити суд стягнути із позивача понесені судові витрати на правову допомогу.

Суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що представник відповідача до судових дебатів подав клопотання про поділ судових витрат з наданням доказів, які є належними доказами понесення СТОВ «Нива» витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, а тому такі витрати підлягають розподілу відповідно до статті 141 ЦПК України на загальних підставах. Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу суд апеляційної інстанції, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом позивача послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, вважав, що відшкодування на користь відповідача підлягали витрати на правову допомогу у розмірі 17 000 грн, а не 34 000 грн як заявлено позивачем, оскільки такий розмір не відповідає загальним засадам цивільного законодавства справедливості та розумності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 20 листопада 2019 року справа № 289/2207/17, від 08 січня 2024 року справа № 464/70080/18, від 09 червня 2021 року справа № 948/393/20, від 27 січня 2022 року справа

№ 143/923/19, від 30 червня 2021 року справа № 183/2390/18, від 23 вересня

2020 року справа № 396/1857/16, від 10 січня 2024 року справа № 333/4779/20.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що орендна плата сплачувалася у меншому розмірі, ніж це передбачено договором, а тому суди дійшли помилкового висновку про відмову у позові. Зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, яка не була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року від СТОВ «Нива» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що він сплачував орендну плату в узгодженому сторонами розмірі. Посилається на те, що у адвоката позивачки зареєстрований електронний кабінет у ЄСІТС і ухвала про призначення справи до розгляду

на 25 січня 2024 року надійшла до його кабінету 19 грудня 2023 року, про що свідчить картка руху документу з ЄСІТС, яка міститься у матеріалах справи, а тому доводи касаційної скарги про неповідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання є помилковим.

Крім того, від СТОВ «Нива» надійшла заява про закриття касаційного провадження у зв`язку із тим, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок про питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема в ухвалі від 11 квітня 2024 року у справі № 695/2214/21.

Встановлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельні ділянки площею 5,8039 га та 2,96 га, що підтверджується Державними актами на право приватної власності на землю , які зареєстровані в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за номерами № 220 та 770.

03 травня 2017 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Нива» укладено договір оренди земельних ділянок загальною площею 8,7639 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами 7121584700:08:004:0519 та 7121584700:08:004:0520, які розташовані в адміністративних межах Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області строком на 10 років.

Відповідно до пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 1 квартал - 8,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 40 322,97 грн., 2 квартал - 9,0 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 42 223,60 грн., 3 квартал - 9,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 45 055,89 грн., 4 квартал - 10 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 47 440,98 грн.

Відповідно до пунктів 11, 13 договору оренди землі орендна плата сплачується до 31 грудня кожного року, розмір орендної плати переглядається щорічно.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №258335741 земельна ділянка площею 2,96 га, кадастровий номер 7121584700:08:004:0520, що розташована на території Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належала ОСОБА_1 . Орендар: СТОВ «Нива». Орендна плата нараховується орендарем у грошовій формі та розмірі: 1 квартал - 8,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 13 440,99 грн., 2 квартал - 9,0 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 14 223,60 грн., 3 квартал - 9,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 15 018,63 грн., 4 квартал - 10 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 15 813,66 грн.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №258337303 від 26.05.2021 земельна ділянка площею 5,8039 га, кадастровий номер 7121584700:08:004:0519, що розташована на території Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належала ОСОБА_1 . Орендар: СТОВ «Нива». Орендна плата нараховується орендарем у грошовій формі та розмірі: 1 квартал - 8,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 26 881,98 грн., 2 квартал - 9,0 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 28 447,20 грн., 3 квартал - 9,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 30 037,26 грн., 4 квартал - 10 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає - 31 627,32 грн.

З довідки фінансового відділу Зорівської сільської ради від 26 серпня

2021 року слідує, що сільськогосподарські підприємства, розташовані в Зорівській сільській територіальній громаді Золотоніського району Черкаської області, виплачували фізичним особам, власникам земельних ділянок, орендну плату за землю у наступному розмірі: за 2016 рік - від 4,5 % до 9,5 %

від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік; за 2017 рік - від 4,5 % до 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, за 2018 рік - від 4,5 % до 10,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, за

2019 рік - від 7,5 % до 14,0 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, за 2020 рік - від 5 % до 17,0 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік.

Відповідно до довідки головного управління ДПС у Черкаській області

від 28 серпня 2021 року, середній відсоток виплати річної орендної плати фізичним особам, власникам земельних паїв, по Золотоніському району Черкаської області склав: за 2016 рік - 6,7 % від нормативної грошової оцінки; за 2017 рік - 9,0 % від нормативної грошової оцінки; за 2018 рік - 9,4 % від нормативної грошової оцінки; за 2019 рік - 12,1 % від нормативної грошової оцінки; за 2020 рік - 12,8 % від нормативної грошової оцінки.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області

від 30 серпня 2021 року у Черкаській області середня річна орендна ставка від нормативної грошової оцінки за оренду земельних часток (паїв) складала станом на: 31 грудня 2016 року - 5,49 %, 31 грудня 2017 року - 7,31 %, 31 грудня 2018 року - 8,57 %, 31 грудня 2019 року - 9,35 %, 31 грудня 2020 року - 9,64 %.

З довідки фінансового відділу Зорівської сільської ради від 26 серпня

2021 року слідує, що СТОВ «Нива» виплачувало орендну плату за землю у наступному розмірі:

за 2016: якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 1 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 5,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 2 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 3 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 6,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 4 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 7 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

за 2017 рік: якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 1 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 8,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 2 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 9 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 3 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 9,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 4 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі -

10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

за 2018 рік: якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 1 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 9 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 2 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 9,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 3 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 4 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі -

10,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

за 2019: якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у

1 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 12,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 2 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 13 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у

3 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 13,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 4 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 14 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

за 2020 рік: якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 1 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 12,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 2 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 13 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату

у 3 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 13,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 4 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 15 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

14 березня 2017 року ОСОБА_1 зверталася із заявами до директора

СТОВ «Нива», в якій просила виплатити їй орендну плату за землю за 2017 рік в розмірі 11 450,00 грн (9% від нормативно-грошової оцінки) і їй була виплачена ця сума (а. с. 74, 78, т. 1).

04 квітня 2018 року ОСОБА_1 зверталася із заявою до директора

СТОВ «Нива», в якій просила виплатити їй орендну плату за землю за 2018 рік в розмірі 12 090,00 грн (9,5% від нормативно-грошової оцінки).

ОСОБА_1 отримала 12 090,00 грн, про що поставила свій підпис у відомості (а. с. 83, т. 1).

На заяву ОСОБА_1 від 02 липня 2018 року, в якій вона просила виплатити їй орендну плату за землю за 2018 рік в розмірі 12 730,00 грн, відповідач виплатив цю суму позивачу (а. с. 88, т. 1).

12 листопада 2018 року ОСОБА_1 зверталася із заявою до директора

СТОВ «Нива», в якій просила виплатити їй орендну плату за землю за 2018 рік в розмірі 13 070,00 грн (10,5% від нормативно-грошової оцінки) і отримала цю суму у повному обсязі, про що поставила свій підпис у відомості (а. с. 93, т. 1).

На заяву ОСОБА_1 від 13 березня 2018 року, в якій вона просила виплатити їй орендну плату за землю за 2019 рік в розмірі 12 980,00 грн (13% від нормативно-грошової оцінки) відповідач виплатив цю суму позивачу (а. с. 99, т. 1).

24 червня 2019 року ОСОБА_1 зверталася із заявою до директора

СТОВ «Нива», в якій просила виплатити їй орендну плату за землю за 2019 рік в розмірі 13 200,00 грн (13,5% від нормативно-грошової оцінки) та отримала вказану суму (а. с. 102, т. 1).

24 вересня 2019 року ОСОБА_1 зверталася із заявою до директора

СТОВ «Нива», в якій просила виплатити їй орендну плату за землю за 2019 рік в розмірі 14 000 грн (14% від нормативно-грошової оцінки) і їй ця сума була надана (а. с. 108, т. 1).

13 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до директора

СТОВ «Нива» про виплату їй орендної плати за землю за 2020 рік в розмірі

13 000,00 грн (13% від нормативно-грошової оцінки) і ці кошти їй були виплачені, про що позивач поставила свій підпис у відомості (а. с. 113, т. 1).

На заяву ОСОБА_1 від 13 жовтня 2020 року, в якій вона просила виплатити їй орендну плату за землю за 2020 рік в розмірі 30 000,00 грн (15% від нормативно-грошової оцінки) відповідач виплатив цю суму позивачу (а. с. 118, т. 1).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про орендну землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в орендну земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про орендну землі».

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про орендну землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про орендну землі» договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України «Про орендну землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про орендну землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положеннями статті 24 Закону України «Про орендну землі» передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

За положеннями частини першої статті 32 Закону України «Про орендну землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно з положенням частини першої статті 34 Закону України «Про орендну землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка посилалася на те, що відповідач порушив зобов`язання щодо своєчасного та повного розрахунку за користування земельною ділянкою за період користування нею протягом 2018-2020 років та, відповідно, порушує умови, передбачені пунктом 9 договору оренди землі, що є його істотною умовою.

Відповідач заперечуючи на позов, зазначив, що він сплачував орендну плату орендодавцеві у розмірі, визначеному у пункті 9 договору оренди.

Тож Верховний Суд встановив, що існує неоднакове розуміння сторонами умов договору про орендну плату. Від встановлення обставин, чи відповідає розмір орендної плати, сплачений орендарем на користь орендодавця, змісту таких умов, залежить, чи існують підстави для стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди землі у зв`язку з систематичним невиконанням орендарем умов договору про орендну плату.

У постанові від 30 червня 2021 року у справі № 183/2390/18

(провадження № 61-5123св19) Верховний Суд зазначив, що «підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

У той же час, тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень».

У постанові від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16

(провадження № 61-2887св20) Верховний Суд зазначив, що метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі. Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв`язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов. Саме тому при тлумаченні правочину суди першої та апеляційної інстанцій насамперед повинні були брати до уваги однакове для усього змісту правочину буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, вжитих у правочині.

Щодо визначення правил тлумачення правочину, то відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також встановлення з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Наведені правила тлумачення умов договору відповідають правовим висновкам Верховного Суду щодо правил застосування статті 213 ЦК України, сформульованим у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 447/559/18 (провадження № 61-5144св20).

Аналіз змісту пунктів 9, 11, 13 цього договору дає підстави для висновку, що тлумачення цих умов договору можливо здійснити на перших рівнях тлумачення умов договору, натомість застосування принципу contra proferentem відповідає четвертому рівню тлумачення та застосовується у разі, якщо неможливо здійснити тлумачення на попередніх рівнях.

У цьому висновку потрібно керуватися правовим висновком, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц

(провадження № 61-11сво17).

Відповідно до зазначеного правового висновку у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Так, відповідно до пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 1 квартал - 8, 5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає 40 322,97 грн, 2 квартал - 9, 0 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає 42 223,60 грн, 3 квартал - 9, 5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає 45 055,89 грн, 4 квартал - 10 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає 47 440,98 грн.

Згідно з пунктами 11, 13 договору орендна плата сплачується до 31 грудня кожного року, розмір орендної плати переглядається щорічно у випадках, передбачених договором.

Суди установили, що розмір орендної плати у спірний період відповідає середньому показнику на території, де розташовані земельні ділянки позивачки, що свідчить про загальноприйнятий розмір орендної плати на рік у спірний період на території, де розташовані земельні ділянки позивачки.

Такі обставини дають можливість на першому рівні тлумачення зробити висновки, що розмір орендної плати визначається залежно від кварталу її виплати орендодавцю - від 8, 5 % від нормативної вартості земельної ділянки до 10 % від нормативної вартості земельної ділянки та переглядається сторонами один раз на рік. За змістом укладеного договору орендна плата мала виплачуватися позивачу один раз на рік, її розмір визначався згідно з умовами договору у залежності від того, в який квартал календарного року власник землі висловлював бажання її отримувати, за таким принципом - чим пізніше отримував власник землі орендну плату - тим більшим був її розмір.

Сумарне визначення розміру орендної плати шляхом складання її поквартальних розмірів не відповідає загальноприйнятим розмірам орендної плати для відповідної місцевості та свідчить про помилкове тлумачення орендодавцем такої умови договору та про його суперечливу поведінку з огляду на таке.

За встановленими обставинами справи, СТОВ «Нива» щорічно сплачувало ОСОБА_1 орендну плату у розмірі, зазначеному у поданій нею заяві. Із заявою на отримання орендної плати ОСОБА_1 зверталася письмово до СТОВ «Нива», визначаючи конкретний розмір орендної плати, що відповідав розміру орендної плати у відповідному кварталі року. При цьому розмір орендної плати, що отримувала позивач за спірний період, складав від 9, 5 % до 15 % від нормативно-грошової оцінки землі, що відповідає середньому розміру орендної сплати у спірний період на території, де розташована земельна ділянка позивача.

Тож поведінка сторін договору, передусім орендодавця, підтверджує, що вона розуміла умову про орендну плату за землю як разовий платіж, розмір такої плати орендодавець визначав відповідно до кварталу, у якому зверталася із заявою про виплату до орендаря.

Наведене дає підстави для висновку, що дії сторін договору підтверджують, що вони однаково розуміли умови договору на стадії його укладення та виконання протягом тривалого періоду часу, а саме протягом 2018-2020 років.

У зазначений період орендодавець не пред`являв орендарю жодних претензій щодо неповної сплати орендної плати за землю, не зверталася із додатковими заявами про сплату орендної плати, окрім тих, які подавала кожен рік, які задоволені орендарем, що сторони не заперечують.

Отже, поведінка сторін під час виконання умов договору про орендну плату доводить, що сторони однаково розуміли умови про орендну плату, яка мала виплачуватися одноразовим платежем один раз на рік, розмір плати визначався залежно від кварталу календарного року, у якому орендар здійснював такий платіж.

Тож на другому рівні тлумачення умова договору про орендну плату так само розуміється сторонами, як і на першому.

Так само і на третьому рівні тлумачення поведінка сторін

протягом 2018-2020 років підтверджує однакове розуміння ними умов договору щодо орендної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що сторонами досягнуто згоди про визначення розміру орендної плати залежно від того кварталу, у якому орендодавець виявить бажання отримати її.

Підсумовуючи, Верховний Суд не встановив підстав для здійснення тлумачення на четвертому рівні, про що стверджує заявник у касаційній скарзі, а тому доводи касаційної скарги в цій частині відхиляє.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що сторони не вносили змін до договору, то Верховний Суд врахував, що перегляд розміру орендної плати щороку передбачено умовами договору. Та обставина, що такі зміни не відображені письмово у вигляді окремої додаткової угоди до договору не впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції про досягнення згоди сторонами щодо такої умови.

Велика Палата Верховного Суду, конкретизуючи правовий висновок, викладений у постанові від 16 червня 2020 року, зроблений у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначила, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то оцінка договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У зв`язку з наведеним не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин постав Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16 (провадження № 61-17729св19) щодо заборони суперечливої поведінки, оскільки у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала такі висновки.

Суди встановили, що позивачка як власниця земельних ділянок пред`являла відповідачу як орендарю вимоги про сплату орендної плати у певному розмірі, а товариство як орендар сплачувало орендну плату у визначеному орендодавцем розмірі, що підтверджує досягнення згоди між сторонами щодо зміни розміру орендної плати.

Щодо застосування до спірних правовідносин правового висновку, зробленого Верховним Судом у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 948/393/20 (провадження № 61-17757св20), то потрібно враховувати, що у зазначеній справі суди встановили, що орендар не сплатив орендну плату за користування земельною ділянкою за 2017-2019 роки з урахуванням індексів інфляції. Зміни в письмовій формі до договору оренди сторони не вносили. Водночас у справі, яка переглядається, таких обставин суди не встановили. Навпаки, орендар сплачував орендну плату у розмірі, визначеному орендодавцем.

Правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 409/647/17 (провадження № 61-1058св21), про те, що з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати, оскаржуване судове рішення відповідає. За обставинами справи орендар виконував свій обов`язок з орендної плати.

У зв`язку з висновками про повне виконання орендарем умов про орендну плату, сплату її своєчасно та в повному обсязі Верховний Суд не встановив підстав для висновків про існування обставин для розірвання договору оренди землі через систематичну несплату орендарем орендної плати, що позивач визначив підставою позову в цій частині.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач належним чином виконував умови укладеного між ними договору оренди землі, сплачував орендну плату в узгодженому сторонами розмірі, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з нього на користь позивача заборгованості з орендної плати, розірвання договору та повернення земельної ділянки.

Наведені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у подібних правовідносинах у постанові від 09 березня 2023 року

у справі № 695/2077/21.

Доводи касаційної скарги про ухвалення рішення апеляційним судом на підставі недопустимих доказів Верховний Суд відхиляє, оскільки заявник не зазначив, які докази є недопустимими у цій справі, на підставі яких суд встановив фактичні обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору по суті.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, яка не була повідомлена про дату, час та місце судового засідання, є помилковим.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п`ята статті 128 ЦПК України).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).

Судом установлено, що ухвалу Черкаського апеляційного суду від 18 грудня

2023 року про закінчення підготовчих дій та призначення справи до розгляду на 25 січня 2024 року було надіслано представнику позивача Сизьку Б. Б. в його електронний кабінет 19 грудня 2023 року, про що свідчить довідка суду про доставку електронного документа (а. с. 18, т. 3).

З огляду на те, що представник позивача був належним чином повідомлений про розгляд справи, призначений на 25 січня 2024 року, то доводи позивача про неповідомлення її про дату, час та місце судового засідання є помилковими.

Колегія суддів враховує, що у касаційній скарзі позивач просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 25 січня 2024 року як невід`ємну частину постанови суду від 25 січня 2024 року, не оспорюючи підстави та розмір стягнутих з неї витрат на правову допомогу, а оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про законність постанови суду апеляційної інстанції

від 25 січня 2024 року, то й залишає без змін додаткову постанову суду від цієї ж дати.

Щодо заяви про закриття касаційного провадження

Суд касаційної інстанції вважає, що не підлягає до задоволенню заява відповідача про закриття касаційного провадження з посиланням на те, що Верховний у своїй постанові вже викладав висновок про питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема в ухвалі від 11 квітня 2024 року у справі № 695/2214/21.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Оскільки підставою для відкриття касаційного провадження було не відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а посилання позивача на застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), то відсутні підстави для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України.

Щодо заяви про зупинення виконання судових рішень

У квітні 2024 року від представника ОСОБА_1 адвоката Сизька Б. Б. надійшла заява про зупинення виконання постанови та додаткової постанови суду апеляційної інстанції.

Від відповідача надійшла заява, в якій СТОВ «Нива» просить відмовити у зупиненні оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Сизька Б. Б. про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень слід відмовити, оскільки суд касаційної інстанції закінчив касаційний розгляд справи прийняттям цієї постанови.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Борис Борисович, залишити без задоволення.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2023 року, постанову Черкаського апеляційного суду від 25 січня 2024 року та додаткову постанову цього ж суду від 25 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара