Постанова

від 02.05.2024 по справі 761/33737/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6015/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року м. Київ

Справа № 761/33737/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Немировської О.В., Рейнарт І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області, яка подана представником ОСОБА_1 , та Головного управління Національної поліції в Київській області, яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Волошина В.О.,

у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області, третя особа: Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», про відшкодування майнової шкоди,

встановив:

У вересні 2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області , Головного Управління Державної казначейської служби України в Київській області про відшкодування майнової шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 06.05.2017 року поліцейським взводу № 1 роти забезпечення дорожнього руху ГУ НП в Київській області старшим сержантом поліції Даниловим О.В. здійснено тимчасове затримання належного йому транспортного засобу марки «OPEL ASTRA G», д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску. Після затримання вказаний автомобіль доставлений для зберігання на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів Національної поліції за адресою: АДРЕСА_1, про що складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 06.05.2017 року. Підставою затримання автомобіля було оголошення його в розшук відділом державної виконавчої служби Канівського міськрайонного управління юстиції в Черкаській області.

Після вирішення питання з виконавчою службою та зняття арешту з автомобіля 14.08.2017 року він приїхав на спеціальний майданчик, де мав знаходитися його автомобіль, проте він був відсутній, а охорона майданчика не змогла пояснити, де його автомобіль.

У зв`язку з чим він повідомив поліцію про зникнення автомобіля та за результатами виклику поліції 16.08.2017 року Кагарлицькою місцевою прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42017111190000241 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Позивач зазначав, що автомобіль йому не повернуто. Внаслідок протиправних дій працівників поліції, які полягають в неналежному зберіганні тимчасово вилученого у нього автомобіля, йому завдано майнової шкоди, яка відповідно до дослідження № 1198 ринкової вартості автомобіля станом на 06.05.2017 року складає 102 271,20 грн.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути із ГУ НП в Київській області за рахунок державного бюджету кошти в сумі 102 271,20 грн. на відшкодування завданих збитків, 2700 грн. на відшкодування вартості експертного дослідження, судовий збір в сумі 1049,72 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 на відшкодування майнової шкоди 102 271,20 грн., 2700 грн. на відшкодування вартості експертного дослідження; судовий збір у розмірі 1049,72 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, ГУ ДКСУ в Київській області, в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач-2 був позбавлений можливості користуватися правами, наданими відповідачу, оскільки згідно із своїми функціональними обов`язками не був учасником спірних правовідносин і не володів будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

ГУ ДКСУ в Київській області жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдав. Відповідач-2 не повинен нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій інших державних органів.

Виходячи з матеріалів справи, незаконність дій Головного управління Національної поліції в Київській області (відповідача-1) не встановлено та не доведено жодним доказом. Позивач не надав доказів на підтвердження того, що мало місце бездіяльність відповідача-1, а також, що вона виникла внаслідок неналежного виконання службових обов`язків чи бездіяльності працівників Головного управління Національної поліції в Київській області.

Таким чином, вимога позивача про відшкодування майнової шкоди є безпідставною та необґрунтованою, а тому відсутні підстави для її задоволення. Позивач не надав доказів на підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні.

Представник ГУ ДКСУ в Київській області посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16, від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17, від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16, від 12.05.2022 року у справі № 635/6172/17.

Не погоджуючись з рішенням, Головне управління Національної поліції в Київській області, в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог обставини, оскільки для відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, їх неправомірність повинна бути встановлена відповідним судовим рішенням, якого матеріали справи не містять. Звертаючись до суду, позивач не надав доказів щодо встановлення/визнання незаконними дій чи бездіяльності відповідачів. Отже, позивач не довів, що протиправна бездіяльність відповідачів є причиною заподіяння йому шкоди.

Також, у листі ВП № 1 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області зазначено, що спеціального майданчику тимчасового утримання транспортних засобів на балансі ВП № 1 Обухівського РУП ГУ НП немає. За адресою: АДРЕСА_1, відсутні будь-які майданчики тимчасового утримання транспортних засобів. Послугами колишнього майданчику користувався взвод № 1 роти ДПС ДАІ з ОСП при УДАІ ГУ МВС в Київській області. Інформація щодо доставлених чи тимчасово затриманих транспортних засобів до вказаного майданчику відсутня.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДКСУ в Київській області позивач просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача-2 - без задоволення, посилаючись на те, що судом правильно встановлено обставини справи та надано їм законну та обґрунтовану оцінку.

Зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що ГУ ДКСУ в Київській області є неналежним відповідачем у цій справі, є необґрунтованими, оскільки Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Оскільки шкоду позивачу завдано ГУ НП в Київській області, за зобов`язаннями з відшкодування шкоди якого відповідає держава, тому ГУ ДКСУ в Київській області є належним відповідачем у справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не встановлено незаконність дій ГУ НП в Київській області спростовуються матеріалами справи. Протягом розгляду справи в суді стороною відповідача-1 не було подано до суду належних та допустимих доказів, які б доводили правомірність доставки автомобіля позивача на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи, що на момент затримання автомобіля строк дії договору про зберігання та доставлення транспортних засобів на спеціальний майданчик від 29.06.2016 року № 134 закінчився. Отже, відповідач-1 не довів правомірність доставлення належного позивачу транспортного засобу на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1 . На час розгляду справи місцезнаходження транспортного засобу правоохоронними органами не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Київській області задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ГУ ДКСУ в Київській області підлягає частковому задоволенню.

Відповідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем-1 Головним управлінням Національної поліції в Київській області не доведено правомірність доставлення транспортного засобу марки «OPEL ASTRA G», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу, на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1 Київська область.

У посадових осіб Національної поліції України існував обов`язок забезпечити схоронність та повернення транспортного засобу позивачу ОСОБА_3 , який в рамках виконавчого провадження було затримано та передано для зберігання на спеціальний майданчик, у стані та комплектації, в якій він передавався на майданчик для зберігання автомобілів, розташований за адресою: АДРЕСА_1

Отже, внаслідок неправомірних дій, що виразилися у незбереженні тимчасово вилученого майна, позивачу завдано майнову шкоду, розмір якої відповідає ринковій вартості автомобіля.

Позивач має право на відшкодування майнової шкоди за рахунок держави. Той факт, що позивач просив таку шкоду відшкодувати за рахунок відповідача-1 не є підставою для відмови у позові, оскільки правовою підставою позовних вимог позивач зазначив про відповідальність відповідача як органу державної влади.

З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.05.2017 року поліцейським взводу №1 роти забезпечення дорожнього руху ГУ НП в Київській області старшим сержантом поліції Даниловим О.В. здійснено тимчасове затримання належного позивачу на праві власності транспортного засобу марки «OPEL ASTRA G», д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску.

Після затримання зазначений автомобіль переданий для зберігання на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1, про що складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 06.05.2017 року. Транспортний засіб на зберігання отримав ОСОБА_5 . Підставою затримання належного позивачу автомобіля є оголошення його в розшук ВДВС Канівського МРУЮ в Черкаській області (а. с. 6, 76).

Згідно із договором про зберігання та доставлення транспортних засобів на спеціальний майданчик № 134, укладеним 29.06.2016 року між ГУ НП в Київській області та Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України «Розвиток», для зберігання транспортних засобів, тимчасово затриманих працівниками ГУ НП в Київській області, підприємство використовує спеціальні майданчики, що розташовані, зокрема, в м. Кагарлик. Із змісту договору вбачається, що строк його дії до 31.12.2016 року (а. с. 68-71).

06.05.2017 року старший сержант поліції поліцейського взводу №1 роти ЗБДР ГУНП в Київській області Пеньковий М.М. склав рапорт, у якому зазначив, що 06.05.2017 року о 20:59 год. був зупинений транспортний засіб марки «OPEL ASTRA G»; під час перевірки по автоматизованих інформаційних системах встановлено, що вказаний транспортний засіб значиться в розшуку ВДВС Канівського МРУЮ в Черкаській області; транспортний засіб затримано та доставлено на майданчик тимчасового затримання транспортного засобу за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 72).

15.08.2017 року позивач виявив відсутність свого автомобіля на території зазначеного майданчика для тимчасового зберігання транспортних засобів, у зв`язку з чим він про дану подію повідомив поліцію (а. с. 7, 8).

16.08.2017 року Кагарлицькою місцевою прокуратурою за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 від 15.08.2017 року внесено відомості до ЄРДР № 42017111190000241 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України. З 08.02.2018 року досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснювалося СВ Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУ НП в Київській області (а. с. 9-11).

Постановою слідчого СВ Кагарлицького відділення поліції Обухівського відділу поліції ГУ НП в Київській області від 07.05.2020 року кримінальне провадження № 1201711019000241 від 19.04.2017 року до якого приєднано кримінальне провадження №42017111190000241 від 16.08.2017 року закрито на підставі ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з тим, що в ході досудового розслідування причетність будь-яких осіб до вказаних діянь ніякими об`єктивними даними не підтверджена і не доведена (а. с. 197, 198).

Із письмових пояснень свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які працюють без офіційного працевлаштування охоронцями у ФОП ОСОБА_7 , який орендує майданчик ДП МВС України «Розвиток», вбачається, що дійсно 06.05.2017 року був прийнятий для зберігання на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1 , транспортний засіб позивача. В подальшому зазначений автомобіль був переданий особі на ім`я ОСОБА_4 на підставі постанови головного державного виконавця районного ВДВС м. Канів ГТУЮ у м. Канів Черепанова П.В. про доручення проведення виконавчих дій від 12.05.2017 року та вивезений з майданчика евакуатором (а. с. 97-100).

На запит суду Відділення поліції №1 Обухівського РУП в Київській області листом від 08.10.2021 року повідомило, що спеціального майданчику тимчасового утримання транспортних засобів на балансі ВП №1 (м. Кагарлик) Обухівського РУП ГУНП в Київській області немає. За адресою: АДРЕСА_1 на даний час відсутні будь-які майданчики тимчасового утримання транспортних засобів. Послугами колишнього майданчику користувався Взвод №1 роти ДПС ДАІ з ОСП при УДАІ ГУ МВС в Київській області. Інформація щодо доставлених чи тимчасово затриманих транспортних засобів до вище вказаного майданчику у ВП №1 відсутня, що унеможливлює надати будь-які дані по спірному автомобілю.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), у якій також зазначено, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у зроблених витратах, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних доходів, які б вона одержала за звичайних умов та якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Частиною 3 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією.

Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржника здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура тимчасового затримання транспортних засобів працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції, зберігання таких транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, а також їх повернення визначена Порядком тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року № 1102.

У п. 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року № 1102 передбачено, що Національна поліція повинна забезпечити функціонування спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів. Також дозволено територіальним органам Національної поліції для доставляння та зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів укладати договори з державними підприємствами, які належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ або Національної поліції. У разі потреби зазначені державні підприємства залучають на конкурсних засадах підприємства, установи та організації недержавної форми власності для надання окремих видів таких послуг.

Відповідно до п. 2 Порядку тимчасове затримання транспортного засобу здійснюється також у разі виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 36 Закону України «Про виконавче провадження».

Пунктом 12 Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, здійснюється за письмовим зверненням його водія, власника (співвласника) за умови оплати ним витрат, пов`язаних з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, та пред`явлення відповідної постанови у справі про адміністративне правопорушення або протоколу про адміністративне правопорушення у разі їх складення.

Вилучення тимчасово затриманого транспортного засобу боржника із спеціального майданчика чи стоянки здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі вимоги.

Згідно з п. 14 Порядку на спеціальному майданчику і стоянці ведеться в установленому МВС порядку облік прийняття і видачі тимчасово затриманих транспортних засобів.

Спори, пов`язані із шкодою, що заподіяна майну, яке перебуває в тимчасово затриманому транспортному засобі, під час транспортування або зберігання на спеціальному майданчику чи стоянці, розв`язуються в установленому законодавством порядку (п. 15 Порядку в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Отже, працівники уповноважених підрозділів Національної поліції у випадку тимчасового затримання транспортного засобу зобов`язанні доставити його на спеціальний майданчик чи стоянку для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Судом встановлено, що після затримання належного позивачу на праві власності транспортного засобу марки «OPEL ASTRA G», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску, він був переданий для зберігання на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1

29.06.2016 року між ГУ НП в Київській області та ДП МВС України «Розвиток» укладено договір про зберігання та доставлення транспортних засобів на спеціальний майданчик № 134, зі строком дії до 31.12.2016 року.

Станом на момент затримання транспортного засобу позивача та доставлення його на спеціальний майданчик (06.05.2017 року) строк дії зазначеного договору закінчився.

Також, в цьому договорі не зазначено, що спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

У листі від 08.10.2021 року Відділення поліції №1 Обухівського РУП в Київській області повідомило, що за адресою: АДРЕСА_1 на даний час відсутні будь-які майданчики тимчасового утримання транспортних засобів. Послугами колишнього майданчику користувався Взвод №1 роти ДПС ДАІ з ОСП при УДАІ ГУ МВС в Київській області. Інформація щодо доставлених чи тимчасово затриманих транспортних засобів до вище вказаного майданчику у ВП №1 відсутня, що унеможливлює надати будь-які дані по спірному автомобілю.

У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження правомірності доставки автомобіля позивача саме на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1

З огляду на викладене, у ГУ НП в Київській області виник обов`язок забезпечити схоронність автомобіля та, за наявності до того законних підстав, повернути його позивачу у стані та комплектації, в яких він передавався на майданчик для зберігання автомобілів.

Як вбачається зі змісту постанови про доручення проведення виконавчих дій від 12.05.2017 року, копія якої була надана прокурором Кагарлицької місцевої прокуратури із матеріалів кримінального провадження № 42017111190000241, у провадженні головного державного виконавця РВ ДВС міста Канів ГТУЮ у м. Канів Черепанова П.В. перебував на примусовому виконанні виконавчий лист Канівського районного суду м. Канів про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості в розмірі 43 450 грн. - виконавче провадження № НОМЕР_2.

Вказаною постановою було доручено Кагарлицькому РВДВС ГТУЮ у Київській області здійснити перевірку щодо наявності транспортного засобу Опель Астра, д.н. НОМЕР_1 , а саме - майданчик зберігання затриманих транспортних засобів за адресою АДРЕСА_1. У разі наявності зазначеного майна скласти постанову виконавця про опис та арешт транспортного засобу Опель Астра, д.н. НОМЕР_1 та передати на відповідальне зберігання ОСОБА_8 ( зазначено реквізити паспорта та ідентифікаційний номер).

Разом з тим, жодних даних про те, якій особі було видано вказаний автомобіль, яким чином видача автомобіля була оформлена ( акт, запис у журналі) представником відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області суду не повідомлено та будь-яких доказів цьому не надано.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що реквізити виконавчого листа, про який зазначено у даній постанові від 12.05.2017 року, а саме № 753/14097/13 виданий 14.03.2016 року Канівським районним судом у м. Канів про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» коштів у розмірі 43 450 грн. - є недостовірними, оскільки за № 753/14097/13 відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень зареєстроване рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року про стягнення з фізичної особи на користь іншої фізичної особи матеріальної шкоди в розмірі 15 938 грн. 05 коп. та моральної шкоди в розмірі 1500 грн.

Крім того, за номером виконавчого провадження № НОМЕР_2 відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження Міністерства юстиції України зареєстроване виконавче провадження від 12.04.2022 року, в якому боржником є інша фізична особа, ніж ОСОБА_3 , а стягувачем є Обухівський районний суд Київської області.

Однак, відомостей про перевірку у кримінальному провадженні № 42017111190000241 вищевказаних обставин - матеріали справи не містять; у постанові про закриття кримінального провадження, датою прийняття у якій зазначено - «07 травня 2017 року», що винесена слідчим СВ Кагарлицького відділення поліції Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Шрейдер Я.В. за результатами звернення ОСОБА_3 від 15 серпня 2017 року про відсутність автомобіля на території майданчика для тимчасового зберігання транспортних засобів у АДРЕСА_1, причетність будь-яких осіб до зникнення автомобіля з території вказаного майданчика не встановлена.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб ГУ НП в Київській області, які полягають у незабезпеченні схоронності та повернення позивачу належного йому транспортного засобу марки «OPEL ASTRA G», державний номерний знак НОМЕР_1 , який в межах виконавчого провадження було затримано та передано для зберігання на спеціальний майданчик, позивачу було завдано майнової шкоди, розмір якої відповідає ринковій вартості транспортного засобу.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.12.2020 року у справі № 303/1776/19, у якій зазначено, що: «встановивши, що належний позивачу автомобіль зберігався на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, дійшли помилкових висновків про відсутність у Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області обов`язку за схоронність та повернення автомобіля у стані та комплектації, в якій він вилучався після затримання на стоянку територіального органу Національної поліції».

Суд враховує положення ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, якими передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом України № 475/97 від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

При цьому відповідно до положень ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції в цій справі проявилися у недбалому ставленні посадових осіб правоохоронного органу до обов`язку забезпечити належне зберігання транспортного засобу та вжиття заходів для збереження майна, що призвело до втрати автомобіля та неможливості повернення такого майна його власнику у визначеному законом порядку. В свою чергу, державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано вважав наявними підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків, розмір яких відповідає вартості майна, права володіння та користування яким був позбавлений позивач.

Доводи апеляційної скарги ГУ НП в Київській області про те, що для відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, їх неправомірність повинна бути встановлена відповідним судовим рішенням, є необґрунтованими, оскільки відсутність обвинувального вироку чи будь-яких інших рішень про визнання незаконними дій чи бездіяльності посадових осіб ГУ НП в Київській області не може ставитися у пряму залежність з наявністю підстав для відшкодування шкоди у цивільних правовідносинах, оскільки суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, оцінює надані сторонами докази. Крім того, з огляду на ст. 1174 ЦК України для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади встановлення наявності їх вини не є обов`язковою.

Доводи апеляційної скарги ГУ ДКСУ в Київській області про те, що відповідач-2 жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдав, а тому не повинен нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій інших державних органів, є безпідставними, оскільки залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16 вказала, що «належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року N 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду».

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до дослідження № 1198 ринкової вартості автомобіля Опель Астра, д.н. НОМЕР_1 , виконаного ФОП ОСОБА_9 11 травня 2018 року, ринкова вартість вказаного автомобіля станом на 06 травня 2017 року становить 102 271 грн. 20 коп. ( а.с. 16).

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ГУ ДКСУ в Київській області, що відшкодування такої шкоди здійснюється з Державного бюджету України згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, тому суд не має визначати такий порядок, зокрема, шляхом зазначення в резолютивній частині рішення про списання коштів з єдиного казначейського рахунка.

Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку. Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції слід змінити.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги ГУ ДКСУ в Київській області, тому оскаржуване рішення в резолютивній частині підлягає зміні.

Доводи апеляційної скарги ГУ НП в Київській областіпро незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області, яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області, яка подана представником ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року - змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 у відшкодування майнової шкоди 102 271 (сто дві тисячі двісті сімдесят одна) грн. 20 коп.; 2700 (дві тисячі сімсот) грн. - відшкодування вартості експертного дослідження; судовий збір у розмірі 1049 (одна тисяча сорок дев`ять) грн. 72 коп.»

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Рейнарт І.М.