Рішення

від 19.02.2024 по справі 638/10256/19

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/10256/19

Провадження № 2/638/397/24

РІШЕННЯ

Іменем України

19 лютого 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого суддіШишкіна О.В.,

за участі секретаря судового засідання Федоренко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

У липні 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив суд: - визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 (по особовому складу) від 19.02.2018 року № 4-ОС про звільнення ОСОБА_1 , фахівця з державних закупівель відділу забезпечення у зв`язку з вступом на військову службу; - поновити ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) на роботі, на посаді фахівця з державних закупівель відділу забезпечення військовій частині НОМЕР_1 ; - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням та у зв`язку з несвоєчасну видачу трудової книжки.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що був прийнятий на роботу та працював на посаді фахівця з державних закупівель відділу забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивачем було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу від 20.02.2018 року, на особливий період та строком на три роки і набирав чинності з 20.02.2018 року. 14.02.2018 року позивач подав заяву Командиру військової частини НОМЕР_1 про увільнення його від виконання службових обов`язків, у зв`язку з укладенням контракту на військову службу. Однак, 19.02.2018 року позивача було звільнено у зв`язку зі вступом на військову службу згідно з п. 3 ст.36 КЗпП України на підставі Наказу №4-ОС від 19.02.2018 року.

Позивач вважає своє звільнення протиправним, оскільки ним було укладено контракт на проходження військової служби в умовах особливого періоду, а відтак на нього поширюються положення ч. 3 ст. 119 КЗпП. З метою позасудового врегулювання спору, позивачем було подано 09 січня 2019 року заяву Командиру військової частини НОМЕР_1 про проведення службового розслідування по факту незаконного звільнення його з займаної посади та скасування наказу про його звільнення, як такого, що порушує вимоги ст. 119 КЗпП України та поновлення на посаді фахівця з державних закупівель у військовій частині НОМЕР_1 з 19 лютого 2018 року, в якій також просив виплати заробітну плату за вимушений прогул. Однак, на свою заяву отримав відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.02.2019 р. №90/1185, у якій зазначено, що була проведена службова перевірка та прийняте рішення є законним, ніяких порушень не було.

З метою захисту своїх трудових прав ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.\

У відзиві на позовну заяву начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 проти позовних вимог заперечував, зазначив, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) відповідно до вимог закону було повідомлено позивача про його звільнення та необхідність отримання трудової книжки. Щодо правомірності звільнення зазначив, що звільнення позивача за ч. 3 ст. 36 КЗпП було здійснено правомірно, оскільки гарантії, описані ст. 119 КЗпП, передбачені для тих, хто укладає контракт у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) уведення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду чи до дня фактичної демобілізації. Особливий період охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ). Однак на час звільнення позивача мобілізація не була оголошена, не діяв, як і не був оголошений і воєнний стан.

В судове засідання сторони не з`явилися, представник позивача надав заяву про розгляд справи за відсутністю сторони позивача. Відповідач був належним чином повідомленим про судове засідання, причини неявки суду не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 223 ЦПК України, а також те, що відповідачем подано відзив на позовну заяву та додаткові пояснення щодо позову, чим останній в повній мірі скористався правом викласти свої заперечення проти позову, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 04.05.2012 року був прийнятий на роботу та працював на посаді фахівця з державних закупівель відділу забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 на підставі Наказу № 24-06 від 04.05.2012 року, що підтверджується записом № 4 від 04.05.2012 у трудовій книжці серії НОМЕР_4 .

14.02.2018 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшло повідомлення вх. 4119 від 14.02.2018 з Новобаварського об`єднаного районного військового комісаріати Вих. 13.02.2018 № 55, за яким відповідно до наказу Міністерства оборони України (по особовому складу) від 07.02.2018 року № 66 майор запасу ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, строком на 3 (три) роки, прийнятий до списків особового складу Збройних Сил України та призваний офіцером організаційно-мобілізаційного відділу штабу військової частини НОМЕР_5 .

14.02.2018 за вх. Р-1572 на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) надійшла заява фахівця з державних закупівель ОСОБА_1 , в якій останній просив: «У зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом прошу Вас увільнити мене від виконання обов`язків з 19.02.18 року із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку».

Наказом командира військової частини НОМЕР_6 ОСОБА_3 №4-ОС від 19.02.2018 року, ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі вступом на військову службу згідно з п.3 ст.36 КЗпП України. Підстава: повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 №55 від. 13.02.2018 року вх №4119 від 14.02.18 року.

Про звільнення ОСОБА_1 здійснено запис № 5 від 19.02.2018 року у трудовій книжці серії НОМЕР_4 .

20.02.2018 ОСОБА_1 уклав Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу. Контракт був укладений в особливий період та строком на три роки і набирав чинності з 20.02.2018 року.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Статтею 119 КЗпП України визначено, що працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Аналіз зазначених норм права дають підстави для висновку, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України від 17 березня 2014 року був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, з 18 березня 2014 року і на час звільнення позивача в Україні діяв особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.

Таким чином, ОСОБА_1 20 лютого 2018 року уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. На час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

На час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на позивача поширюються гарантії, визначені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, зокрема ті, що на час проходження військової служби за працівником зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток, у зв`язку з чим суд констатує, що звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП було незаконним.

Однак, вирішуючи спір щодо скасування оспорюваного наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.

Строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що ніяких офіційних документів, які сповіщали про те, що він звільнений з посади, та на якій підставі, він не отримував аж до 24.06.19 року.

Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч зазначеним вище вимогам, позивачем не надано доказів того, що ним отримано трудову книжку та копію наказу про звільнення 24.06.2019.

При цьому, суд враховує, що про наявність наказу про звільнення і підставу звільнення ОСОБА_1 було відомо не пізніше, ніж 05 січня 2019 року, оскільки останній у заяві від 05.01.2019 на ім`я командира військової частини НОМЕР_6 зазначив, що йому стало відомо про те, що його було незаконно та безпідставно звільнено. У цій же заяві позивач зазначив про гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП. Враховуючи, що гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП, на які посилався позивач як на підставу незаконності звільнення, поширюються на працівників лише при звільнення на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП, у суду не викликає сумніву, що не пізніше ніж 05.01.2019 ОСОБА_1 був обізнаний про наявність наказу про звільнення та правової підстави звільнення.

Також суд враховує, що згідно з наданими відповідачем доказами, які позивачем не спростовані, 20.02.2018 року за Вих 30/1870, переданим оператору поштового зв`язку АТ «УКРПОШТА» 21.02.2018, було направлено листа на адресу місця проживання позивача: АДРЕСА_2 , в якому повідомлено його про звільнення відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП, а саме у зв`язку зі вступом на військову службу 19.02.2018 року на підставі повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_5 № 55 від 13.02.2018 року. Також було рекомендовано прибути до ІНФОРМАЦІЯ_6 (в\ч НОМЕР_1 ), для ознайомлення з наказом про звільнення, остаточного розрахунку та для отримання трудової книжки.

27.02.2018 поштове відправлення повернулося неврученим, причина невручення: «за закінченням терміну».

04.04.2018 року за Вих 30/3697 було направлено аналогічного листа, який був переданий оператору поштового зв`язку АТ «УКРПОШТА» 14.05.2018, за адресою: АДРЕСА_3 . Поштове відправлення також повернулося неврученим, причина невручення: «за закінченням терміну».

Таким чином, встановлені у справі обставини, беззаперечно свідчать про те, що працівник був обізнаним про дату та підставу свого звільнення, однак на неодноразові пропозиції роботодавця отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення, маючи фактичну можливість їх отримати, безпідставно відмовлявся від отримання цих документів.

Така поведінка працівника не може бути визнана добросовісною та залишена поза увагою суду при вирішенні питання щодо дотримання строку передбаченого ст. 233 КЗпП.

Роботодавець вживав необхідні заходи та створив належні умови для отримання документів працівником, який діючи на власний розсуд, свідомо відмовився від їх отримання без поважних причин.

Верховний Суд у постанові від 03.11.2021 р. у справі № 387/326/20 дійшов висновку, що реалізація права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника. Він, за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не повинен ухилятись від їх отримання.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач був обізнаним про дату та підставу свого звільнення не пізніше, ніж 05 січня 2019 року, однак до суду з позовом про скасування наказу про звільнення звернувся лише у липні 2019 року.

З урахуванням специфіки розгляду трудових спорів, строк звернення до суду за захистом трудового права є спеціальним строком для судового захисту трудових прав, встановленим положеннями статті 233 КЗпП України.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.

Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників.

Разом з тим ця стаття встановлює виняток для спорів про звільнення.

Спір про звільнення це спір за заявою про поновлення на роботі.

Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк.

Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника.

У цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Вказана правова норма не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами

У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків, визначених статтею 233 КЗпП України, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються судом лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

У справі, що розглядається, позивач, який звернувся до суду з пропуском місячного строку на подання позовної заяви про скасування наказу про звільнення, передбаченого ст. 233 КЗпП, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом, не довів існування непереборних обставин, що перешкоджали своєчасному зверненню до суду з цим позовом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом, а тому вона не підлягав звільненню, що передбачено положеннями статті 119 КЗпП України, однак за захистом своїх трудових прав позивач звернулася до суду з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, що є самостійною підставою для відмови у позові про скасування наказу про звільнення.

Такий висновок суду узгоджується із висновками щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 522/4116/19 та від 10 березня 2021 року у справі № 686/8529/20.

Позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідними від позовної вимоги про скасування наказу про звільнення, а тому суд відмовляє у їх задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, суд не вбачає підстав для стягнення судових витрат.

Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 263-265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя О.В. Шишкін