Рішення

від 06.05.2024 по справі 611/331/24

БАРВІНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 611/331/24

Провадження № 2/611/127/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

02 травня 2024 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області про визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

27 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області (далі КНП «Барвінківська центральна міська лікарня») про визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 20 березня 2024 року відповідно до ст.ст.3,19,20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» засобами електронного зв`язку із застосуванням КЕП головному лікарю КНП «Барвінківська центральна міська лікарня» ОСОБА_2 надав запит з проханням надати інформацію стосовного того, чому на стінах та дверях приміщень КНП «Барвінківська центральна міська лікарня» розміщена інформація, яка викладена не державною, а мовою агресора.

У відповіді на запит головним лікарем КНП «Барвінківська ЦМЛ» Олександром Халєєвим №241А від 23 березня 2024 року зазначено, що всі інформаційні бюлетені приведені у відповідності до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що не відповідає фактичним обставинам справи, тобто йому надано недостовірну інформацію, а цілісність не підтверджено кваліфікованим електронним підписом або кваліфікованою електронною печаткою.

У зв`язку з викладеним, посилаючись на порушення відповідачем Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. №55, просить:

- визнати бездіяльність КНП «Барвінківська ЦМЛ» за запитом від 20 березня 2024 року, на який надано недостовірну інформацію, а цілісність не підтверджено кваліфікованим електронним підписом або кваліфікованою електронною печаткою;

- зобов`язати КНП «Барвінківська ЦМЛ» надати достовірну інформацію за запитом від 20 березня 2024 року, а саме: чому на стінах та дверях приміщень Комунального некомерційного підприємства "Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області розміщена інформація, яка викладена не державною, а мовою агресора.

Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 28 березня 2024 року провадження відкрито в порядку спрощеного позовного провадження.

05 квітня 2024 року головним лікарем КНП «Барвінківська ЦМЛ» надано відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень представник відповідача зазначив, що на запит ОСОБА_1 від 20 березня 2024 року була надана відповідь електронною поштою 23 березня 2024 року. Посилаючись на викладене, просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач в судове засідання не з`явився, заявив клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання також не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Враховуючи що розгляд справи відбувся за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши надані документи і матеріали, повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що 20 березня 2024 року засобами електронного зв`язку із застосуванням КЕП головному лікарю КНП «Барвінківська центральна міська лікарня» поданий запит з проханням надати інформацію чому на стінах та дверях приміщень Комунального некомерційного підприємства "Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області розміщені інформації, які викладені не державною, а мовою агресора (а.с.10-11).

23 березня 2024 року головним лікарем КНП «Барвінківська ЦМЛ» була надана відповідь запитувачу, що не заперечується позивачем, яким, в свою чергу, долучена копія відповіді №241А до позовної зави (а.с.17).

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно приписів ч. 1 статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Відповідно до ч. 1, абз. 2 ч. 2 статті 11 Закону України «Про інформацію», інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації».

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч. 1 ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

В ч. 1 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації, зокрема, про здійснення розпорядження бюджетними коштами, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Порядок розгляду і надання відповіді на запит визначений у статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

За змістом ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначений вичерпний перелік підстав, з яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на її отримання, а саме:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» , рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Поряд із цим, ст. 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України «Про звернення громадян». Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону.

Так, за приписами ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Приписами ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, серед іншого, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.

Разом з тим, в п. 1 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939).

Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною.

Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі "Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary" (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

З наведеного слід дійти висновку, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Суд відхиляє твердження позивача стосовного того, що відповідачем надано недостовірну інформацію на запит, який містить питання «чому на стінах та дверях приміщень КНП «Барвінківська ЦМЛ» розміщена інформація, яка викладена не державною, а мовою агресора», оскільки в частині вирішення порушеного позивачем у запиті на інформацію на питання «чому …», за своєю природою не є публічною та не може бути надана в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», у зв`язку з тим, що запитувана позивачем інформація в цій частині не створювалася відповідачем в процесі виконання останнім своїх обов`язків, а, як вже зазначалось раніше, відповідач є розпорядником лише публічної інформації визначеної Законом України «Про доступ до публічної інформації», яка знаходиться в його володінні.

Тобто, фактично ОСОБА_1 просить надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, зокрема, шляхом здійснення конкретних дій.

Отже, як вже зазначено судом, запитувана позивачем інформація не може вважатися публічною у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Щодо визнання бездіяльності відповідача в частині «не підтвердження цілісності кваліфікованим електронним підписом або кваліфікованою електронною печаткою наданої відповіді на запит», суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 6,7 п. 1 Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55, визначено, що ця Інструкція поширюється на всі електронні документи, що створюються, відправляються або одержуються Секретаріатом Кабінету Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, що належать до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

З вищевказаного вбачається, що положення Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 не поширюється на електронні документи, що створюються, відправляються або одержуються комунальними некомерційним підприємствами, а отже обов`язку дотримуватися вимог цієї інструкції відповідач не має.

Тобто, КНП «Барвінківська ЦМЛ» не допустило бездіяльність щодо якої позивач звернувся до суду з позовом в цій справі.

Запит ОСОБА_1 не підлягав розгляду по суті у порядку Закону України « «Про доступ до публічної інформації» і не спричиняв виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку із надання письмової відповіді по суті.

Судом враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд, проаналізувавши в сукупності запит ОСОБА_1 від 20 березня 2024 року та надану головним лікарем КНП «Барвінківська ЦМЛ» ОСОБА_2 від 23 березня 2024 року відповідь на нього, дійшов висновку про відсутність порушення відповідачем Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. №55, а отже вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України,

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області про визнаннябездіяльності тазобов`язання вчинитипевні дії, - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 06 травня 2024 року.

Суддя Ю.А.Коптєв