Постанова

від 13.08.2024 по справі 611/331/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13» серпня 2024 року

м. Харків

справа № 611/331/24

провадження № 22ц/818/2397/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів Маміної О.В., Тичкової О. Ю.,

за участю секретаря Волобуєва О.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 02 травня 2024 року в складі судді Коптєва Ю.А.

в с т а н о в и в:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області про визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що 20 березня 2024 року відповідно до статей 3, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» засобами електронного зв`язку із застосуванням КЕП головному лікарю Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» ОСОБА_2 ним надано запит з проханням надати інформацію стосовно того, чому на стінах та дверях приміщень Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» розміщена інформація, яка викладена не державною, а мовою агресора.

У відповіді на запит головним лікарем Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» Олександром Халєєвим №241А від 23 березня 2024 року зазначено, що всі інформаційні бюлетені приведені у відповідності до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що не відповідає фактичним обставинам справи, тобто йому надано недостовірну інформацію, а цілісність не підтверджено кваліфікованим електронним підписом або кваліфікованою електронною печаткою.

У зв`язку з викладеним, посилаючись на порушення відповідачем Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року №55, просив:

визнати бездіяльність Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» за запитом від 20 березня 2024 року, на який надано недостовірну інформацію, а цілісність не підтверджено кваліфікованим електронним підписом або кваліфікованою електронною печаткою;

зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Барвінківська центральна міська лікарня» надати достовірну інформацію за запитом від 20 березня 2024 року, а саме: чому на стінах та дверях приміщень Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області розміщена інформація, яка викладена не державною, а мовою агресора.

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 02 травня 2024 року в позові ОСОБА_1 відмовлено повністю.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. При цьому виклав доводи позовної заяви.

До суду апеляційної інстанції учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися. 03 липня 2024 року до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника. В ній він заперечував проти задоволення позовних вимог. В прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 просив розглядати справу за його відсутністю. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що фактично ОСОБА_1 просив надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, зокрема, шляхом здійснення конкретних дій. Отже, запитувана позивачем інформація не може вважатися публічною у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 березня 2024 року засобами електронного зв`язку із застосуванням КЕП ОСОБА_1 . головному лікарю Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» поданий запит з проханням надати інформацію, чому на стінах та дверях приміщень Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області розміщені інформації, які викладені не державною, а мовою агресора (а.с.10-11).

23 березня 2024 року головним лікарем Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» надано відповідь № 241А, в якій зазначено про те, що станом на 23 березня 2024 року всі інформаційні бюлетені приведені у відповідність до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (а.с.17,27).

Частиною 1статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Згідно приписів частини 1 статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до частини 1, абзацу 2 частини 2 статті 11 Закону України «Про інформацію», інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації».

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (частина 1 статті 2 Закону).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (стаття12 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

В частині 1 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Згідно з частиною 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації, зокрема, про здійснення розпорядження бюджетними коштами, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Відповідно до частини 7 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Порядок розгляду і надання відповіді на запит визначений у статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

За змістом статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначений вичерпний перелік підстав, з яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на її отримання, а саме:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Поряд із цим, в статті 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України «Про звернення громадян». Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону.

Так, за приписами статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Приписами статті 18 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, серед іншого, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Із змісту положень статті 19 Закону України «Про звернення громадян» вбачається, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.

Разом з тим, в пункті 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939).

Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною.

Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary» (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

З наведеного слід дійти висновку, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Виходячи з вище викладеного, проаналізувавши запит ОСОБА_1 та надану на неї відповідь, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не допустив бездіяльність.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження ОСОБА_1 стосовно того, що відповідачем надано недостовірну інформацію на запит, який містить питання «чому на стінах та дверях приміщень Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» розміщена інформація, яка викладена не державною, а мовою агресора», оскільки в частині вирішення порушеного позивачем у запиті на інформацію на питання «чому …», за своєю природою не є публічною та не може бути надана в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації» у зв`язку з тим, що запитувана позивачем інформація в цій частині не створювалася відповідачем в процесі виконання останнім своїх обов`язків, а відповідач є розпорядником лише публічної інформації, визначеної Законом України «Про доступ до публічної інформації», яка знаходиться в його володінні.

Фактично ОСОБА_1 просив надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, зокрема, шляхом здійснення конкретних дій. Тобто, запитувана позивачем інформація не може вважатися публічною у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Таким чином відповідачем в межах наданих повноважень, надано відповідь на всі поставлені питання в межах інформації, розпорядником якої він є, у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Щодо визнання бездіяльності відповідача в частині «не підтвердження цілісності кваліфікованим електронним підписом або кваліфікованою електронною печаткою наданої відповіді на запит», суд першої інстанції обґрунтовано посилався на те, що відповідно до абзаців 6,7 пункту 1 Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 визначено, що ця Інструкція поширюється на всі електронні документи, що створюються, відправляються або одержуються Секретаріатом Кабінету Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, що належать до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

З вказаного вище вбачається, що положення Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 не поширюється на електронні документи, що створюються, відправляються або одержуються комунальними некомерційними підприємствами, а отже обов`язку дотримуватися вимог цієї інструкції відповідач не має.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився зхарактером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 02 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді О.В. Маміна

О. Ю. Тичкова

Повний текст постанови складено 13 серпня 2024 року.