Ухвала

від 30.04.2024 по справі 2-1899/11

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

2-1899/11

4-с/465/18/24

У Х В А Л А

судового засідання

30.04.2024 року м.Львів

Франківський районний суд міста Львова в складі :

головуючої судді - Мартинишин М.О.

з участю секретаря - Кондрашин В.Р.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув містіЛьвові справуза скаргою ОСОБА_1 , яка подана в її інтересах адвокатом Піта Ярославом Ігоровичем на дії державного виконавця, з участю начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Нагорняка Володимира Ярославовича

в с т а н о в и в:

представник ОСОБА_1 адвокат Піта ЯрославІгорович звернувся до суду з вказаною скаргою, в якій просить Зобов`язати Франківський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) скасувати арешт у виконавчому провадженні №26836130, на все нерухоме майно ОСОБА_2 , що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01.06.2011, видавник: Франківський ВДВС ЛМУЮ (реєстраційний номер обтяження 11655220).

В обґрунтування скарги вказує на те, що в червні 2021 року до Франківського ВДВС у м.Львові було надіслано заяву про скасування арештів на майно ОСОБА_1 у межах виконавчих проваджень №29776153, 32963859, 20679657, 40703578.

Франківський відділ Державної виконавчої служби у місті Львові відмовився знімати арешти з майна та коштів ОСОБА_1 , тому остання звернулася до суду з відповідною скаргою.

10.05.2023 року Франківський районний суд міста Львова розглянув скаргу ОСОБА_1 на такі дії, та задовольнив її, ухваливши наступне:

Зобов`язати виконуючи обов`язки начальника Франківського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) Макухіну Ірину Вікторівну скасувати арешти майна боржника ОСОБА_1 , накладені відповідними постановами, а саме:

- постановою про відкриття виконавчого провадження №29776153 від 10.11.2021 року;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.07.2012 року у рамках виконавчого провадження №32963859;

- постановою про відкриття виконавчого провадження №20679657 від 06.08.2010 року;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 20.12.2013 року у рамках виконавчого провадження №40703578.

Однак, як стало відомо сзгодом, в межах вказаних виконавчих проваджень наявні інші арешти, які через формулювання ухвали від 10.05.2023 р. не зняті Франківським відділом державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, зокрема арешт, накладений і не знятий на даний час - арешт, накладений постановою про арешт коштів боржника від 08.08.2012, виконавче провадження №32963859.

Таким чином зазначає, що оскільки не зняття зазначеного арешту є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право підлягає захисту у судовому порядку. У зв`язку з чим просить скаргу задовольнити у повному обсязі.

Представник ОСОБА_1 адвокат Піта ЯрославІгорович у судове засідання не з`явився, однак подав письмову заяву про розгляд даної скарги у відсутності ОСОБА_1 та її представника, скаргу підтримує у повному обсязі та просить її задоовлити.

Начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Нагорняк В.Я. в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце слухання скарги не з`явився.

На підставі ч.2 ст.450 ЦПК України, суд вважає за можливим розглянути скаргу у їх відсутності, оскільки їх неявка не є перешкодою для її розгляду.

У відповідності до ч. 2ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути скаргу без їх участі, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали судової справи та скарги, в їх сукупної, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що слід задоволити скаргу частково, з наступних підстав.

Статтями 447,448 ЦПК Українипередбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV«Про виконавче провадження»(у редакції, чинній на момент проведення виконавчого провадження) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Судом установлено, що у Франківському відділі Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, правонаступником якого є Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, перебувало виконавче провадження №32963859 з примусового виконання виконавчого листа № 21326/1266/2012, виданого 21.02.2012 Франківським районним судом м. Львова про стягнення солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» заборгованість в сумі 58275(п`ятдесят вісім тисяч двісті сімдесят п`ять) грн. 21 коп., судові витрати в розмірі 582(п`ятсот вісімдесят дві) грн. 75 коп. державного мита та 120(сто двадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що були сплачені при поданні позовної заяви, а всього разом 58977(п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят сім) грн. 96 коп..

12.06.2012 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №32963859, де боржником зазначено ОСОБА_1 .

01.06.2011 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 у ВП №32963859.

28.03.2016 державним виконавцем у ВП №32963859, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 10.05.2023 року у справі №2-1324/11 скаргу ОСОБА_1 , яка подана в її інтересах адвокатом Піта Ярославом Ігоровичем задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність виконуючої обов`язки начальника Франківського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) Макухіни Ірини Вікторівни щодо не зняття арештів та заборон відчужень з нерухомого майна ОСОБА_1 в межах виконавчих проваджень №29776153, №32963859, №20679657, №40703578.

Зобов`язано виконуючи обов`язки начальника Франківського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) Макухіну Ірину Вікторівну скасувати арешти майна боржника ОСОБА_1 , накладені відповідними постановами, а саме:

- постановою про відкриття виконавчого провадження №29776153 від 10.11.2021 року;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.07.2012 року у рамках виконавчого провадження №32963859;

- постановою про відкриття виконавчого провадження №20679657 від 06.08.2010 року;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 20.12.2013 року у рамках виконавчого провадження №40703578.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Частиною першою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з положеннями статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виходячи зі змісту статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Положеннямист.52цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається насамперед на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Положеннями статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Відповідно до пунктів 2, 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 49 цього Закону;

повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 47 цього Закону;

повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За правилами ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 ( у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Пунктом 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженоїнаказом Міністерстваюстиції Українивід 02.04.2012№ 512/5 визначено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Крім того, у зв`язку з вищевикладеним звертаємо увагу на правовий висновок Верховного Суду, який міститься у постанові від 27.03.2020 у справі №817/928/17, у якому сформульовано такий правовий висновок: «незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача».

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 607/13761/17 від 03.07.2019 суд прийшов до таких правових висновків щодо застосування норм Закону України «Про виконавче провадження»

« … арешт майна відповідно до ч. 1 ст. 56 діючого на сьогодні Закону застосовується для забезпечення реального виконання рішення. (В діючому на момент повернення виконавчого документа Законі, точно така ж норма була у ч. 1 ст. 57).

Однак в рамках вказаного вище виконавчого провадження, вже ніякого виконання рішення бути не може, оскільки стягувач не скористався своїм правом повторно надати на виконання виконавчий лист у відведений строк (про це прямо вказано в листі ВДВС від 07.11.2016 p.). А тому арешт в цій ситуації суперечить вимогам Закону, адже його застосування дозволяється виключно з метою забезпечення виконання рішення.

При цьому, відсутність норми закону, яка б прямо зобов`язувала державного виконавця зняти арешт з майна боржника при поверненні виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», не спростовує того факту, що існуюча заборона на стягнення коштів з боржника виключає здійснення виконавчого провадження шляхом примусового виконання рішення органами виконавчої служби, в результаті чого накладення арешту на майно боржника, як забезпечення реального виконання рішення, втрачає свою правову сутність, є необґрунтованим та таким. що порушує права боржника.

Беручи до уваги той факт, що обов`язок зняття арешту з майна боржника при повернені виконавчого документа стягувачу прямо Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено, а також той факт, що оскільки стягувач не скористався своїм правом повторно надати на виконання виконавчий лист у передбачений строк, а наявність арешту перешкоджають ОСОБА_1 вільно користуватись своїм майном, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення скарги.».

Крім того, у постанові від 20.06.2018 Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №210/1072/15?ц, боржник звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в результаті чого останнього зобов`язано провести виконавчі дії по зняттю арештів з нерухомого майна та грошових коштів. Так, касаційний суд прийшов до такого висновку: «суд першої інстанції помилково вважав такі дії державного виконавця такими, що не суперечать частини першої статті 50 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 31 грудня 2015 року). Посилання касаційної скарги, що судом першої інстанції зроблено помилкові висновки, що боржник АТ «Банк «Фінанси та Кредит» не сплатив виконавчий збір і тому відсутні підстави для зняття арешту за правилами частини першої статті 50 ЗУ «Про виконавче провадження» є обґрунтованими».

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Виходячи з наведеного, арешт коштів боржника, що був накладений у виконавчому провадженні ВП №32963859 постановою від 08.08.2012 року слід було зняти при поверненні постановою від 28.03.2016 року виконавчого документа стягувачу.

Водночас, Законом України«Про виконавчепровадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу, тобто за межами виконавчого провадження, в тому числі коли останнє має статус завершеного.

До вказаних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 13.07.2022 по справі №2/0301/806/11.

Так, з моменту повернення виконавчого листа у 2016 році минуло більше всім років, протягом яких стягувач не ініціював питання про повторне звернення їх до виконання та вжиття державним виконавцем примусових заходів стосовно боржника, або інших дій, пов`язаних з виконанням цього судового рішення, в тому числі і в порядку ст. 433 ЦПК України.

На даний час доказів щодо наявних майнових претензій з боку стягувача до боржника суду надано не було.

Встановлені судом обставини свідчать про доцільність зняття арешту, оскільки у подальшому застосуванні арешту коштів відсутня необхідність.

Також суд бере до уваги висновок Верховного Суду, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Також суд звертає увагу, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на коштів боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

З урахуванням принципу пропорційності та співрозмірності втручання державою в право особи на мирне володіння майном - арешт коштів боржника у виконавчому провадженні, в якому виконавчий лист повернуто стягувачу та сплили всі строки пред`явлення до виконання такого виконавчого листа повторно, не може тривати невизначений час та залежати лише від стягувача, який не вчиняє ніяких активних дій.

Згідно положеньстатті 451 ЦПК Україниза результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до ч. 2ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З огляду на вище зазначене, та враховуючи що арешт на теперішній час не знятий, тому суд вважає скаргу слід задоволити частково та за доцільне саме зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати арешт, накладений постановою про арешт коштів боржника від 08.08.2012 року у виконавчому провадженні ВП №32963859.

Керуючись ст.ст. 247, 258-261, 450, 451,452 ЦПК України, Законом України«Про виконавчепровадження» -

п о с т а н о в и в:

Скаргу частково задовольнити.

Зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу Франківського відділудержавної виконавчоїслужби умісті ЛьвовіЗахідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції скасувати арешт, накладений постановою про арешт коштів боржника від 08.08.2012 року у виконавчому провадженні ВП №32963859.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали складено 06.05.2024 року.

Суддя Мартинишин М.О.