Рішення

від 29.04.2024 по справі 340/270/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року справа № 340/270/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

22.02.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд з Третього апеляційного адміністративного суду за підсудністю надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Кіровоградського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за грудень 2023 року;

стягнути з відповідача на користь позивача суддівську винагороду за грудень 2023 року в сумі 129578,02 грн.

Обґрунтовуючи зазначив, що перебуває у складі Збройних сил України у зв`язку з мобілізацією. На початку серпня дізнався, що відповідач припинив йому нарахування та виплату суддівської винагороди. 01.09.2023 звернувся до відповідача заявою щодо уточнення питання про припинення нарахування та виплати суддівської винагороди. Отримав лист відповідача, яким відмовлено у задоволенні заяви. Вважає, що відповідач порушив вимоги закону щодо оплати його роботи.

Ухвалою від 27.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

Суду надійшов відзив відповідача з проханням відмовити у задоволенні позову повністю. Вважає, що позивач не здійснюючи правосуддя не має права на отримання суддівської винагороди, оскільки отримує грошове забезпечення як військовослужбовець ЗСУ. Водночас за ним зберігається посада судді, що є дотриманням конституційних гарантій незалежності судді. У період з 30.03.2022 до 19.07.2022 позивачу здійснювалось нарахування та виплата середнього заробітку, передбаченого ч.3 ст.119 КЗпП України. З 19.07.2023 відповідач припинив виплату середнього заробітку. Вказана позивачем до стягнення сума за липень 2023 року в сумі 129578,02 грн. не є суддівською винагородою, а середній заробітком за. Розмір суддівської винагороди за грудень 2023 року не обчислювався у зв`язку з відсутністю підстав чи звернень з цього приводу. Розмір суддівської винагороди та розмір середнього заробітку суттєво відрізняються між собою та є різними за своєю природою поняттями. Позивач отримуючи середній заробіток за період з 30.03.2022 до 19.07.2022 не ставив під сумнів та не оскаржував дії відповідача щодо застосування ч.3 ст.119 КЗпП України. Тому дії відповідача відповідають вимогам чинного законодавства України.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Відповідно до наказу відповідача від 28.05.2009 №52-к позивача призначено на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду з 28.05.2009 з оплатою праці згідно з штатним розписом. Наказом відповідача від 30.03.2022 №53/к позивача увільнено від роботи з 30.03.2022 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

Згідно з наказом відповідача від 19.07.2022 №161/к він з 19.07.2022 припинив нараховувати позивачу середній заробіток у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Відповідно до довідки відповідача від 02.09.2022 №80 позивачу за період з 01.01.2022 до 31.08.2022 виплачено:

суддівську винагороду: у січні - 114729,29грн, у лютому - 135619,61грн, у березні - 94018,73грн, у квітні - (-) 10438,96грн (здійснено перерахунок за 30.03.2022-31.03.2022);-

середній заробіток: у квітні - 135467,93грн, у травні - 129578,02грн, у червні - 129578,02грн, у липні - 70678,92грн.

Із листа відповідача від 05.09.2022 № 19142/22 суд установив, що позивач звертався до нього листом щодо виплати суддівської винагороди. Зазначеним листом відповідач повідомив, що у зв`язку з набранням чинності 19.07.2022 Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни у ст. 119 Кодексу законів про працю України. Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві. Статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується суддям, які здійснюють правосуддя. З 19.07.2022 позивачу припинено виплату середнього заробітку, але за ним збережено місце роботи та посада на період його увільнення від роботи. Суддівська винагорода позивачу у період з 30.03.2022 до 31.08.2022 не нараховувалася та не виплачувалася. Водночас у період з 30.03.2022 до 18.07.2022 позивачу здійснювалося нарахування та виплата середнього заробітку відповідно до наказу від 30.03.2022 №53/к.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати суддівської винагороди за грудень 2023 року, що стало підставою звернення до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд врахував таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України від 02.06.2016 р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

З огляду на п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.135 Закону №1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

З огляду на ч.9 ст.135 Закону №1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Проаналізувавши ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону №1402 суд дійшов висновку, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом №1402, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Водночас Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - ЗУ №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Тобто, середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.

Саме на підставі вказаного Закону відповідач припинив нараховувати і виплачувати позивачу середню заробітну плату, про що повідомив вказаним вище листом. Щодо цих обставин суд урахував.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 зауважено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, у тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 11.03.2020 №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Суд наголошує на тому, що Закон №1402 передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.

Частина 10 статті 135 Закону №1402 встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі №990/4/22 (провадження №11-105заі22) сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Отже, питання обчислення, розміру та виплати суддівської винагороди визначається виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог ЗУ №2352-ІХ.

На офіційному сайті Ради суддів України опубліковано рішення від 5 серпня 2022 року. Так, на її засіданні, що відбулося 5 серпня 2022 року в Києві, прийнято шість рішень, якими врегульовувалося цілий ряд питань, що стосуються здійснення правосуддя в умовах воєнного стану, серед яких питання щодо виплати суддівської винагороди відрядженим суддям та суддям, які призвані на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України, надання відпусток.

Відповідно до рекомендацій щодо організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, які затверджені рішенням Ради суддів України №10 від 14.03.2022, суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону №1402, виплачується якщо суддя увільнений від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період або не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин (закінчення строку повноважень, тимчасове зупинення роботи суду, тимчасове зупинення відправлення правосуддя тощо). У рішенні від 5 серпня 2022 року №24 Ради суддів України зазначила:

"…19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин". Шляхом прийняття вказаного нормативно-правового акту законодавець намагався вирішити найбільш нагальні питання щодо подолання гострих воєнних викликів, які постали перед роботодавцями в частині організації трудових відносин та забезпечення трудових прав працівників, крізь призму підвищення ефективності їх організації як під час воєнного стану, так і за мирних умов.

Так, у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінені на слова "зберігаються місце роботи і посада". Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.

З огляду на внесені законодавцем зміни виникає питання щодо виплати суддівської винагороди суддям.

При вирішенні даного питання Рада суддів України виходить з такого.

За усталеною практикою призвані на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України судді були увільнені від виконання обов`язків із відправлення правосуддя в судах, до штату яких вони зараховані, відповідними локальними розпорядчими актами. При цьому, на період проходження військової служби за ними зберігалось місце роботи, займана посада та суддівська винагорода.

- Звернути увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

- Питання надання та оплати щорічної оплачуваної відпустки суддям регулюються виключно статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", положення частини першої статті 12 Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" до цих правовідносин не застосовуються.

- З моменту зарахування відрядженого судді до штату іншого суду такий суддя має право брати участь в діяльності органів суддівського самоврядування, що включає його право обиратися та бути обраним на адміністративну посаду.".

Схожий підхід зазначений у листі Мінекономіки від 17.02.2023 № 4706-05/6810-05.

Зважаючи на те, що позивач не здійснював у заявленому спірному періоді правосуддя внаслідок проходження військової служби у Збройних Силах України, водночас виконував конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, взявши до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону №1402 над іншими нормами законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає виплата суддівської винагороди у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.148 Закону №1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Згідно з ч.ч.4, 5 ст.148 Закону №1402 функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Отже, розпорядником бюджетних коштів місцевих судів є відповідне територіальне управління Державної судової адміністрації України.

Частиною 1 ст.149 Закону №1402 визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Враховуючи, що відповідач всупереч норм чинного законодавства не здійснив нарахування та виплату належного розміру суддівської винагороди за грудень 2023 року, що встановлено вказаними вище законами та підтверджено доказами, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати належного розміру суддівської винагороди за грудень 2023 року.

Позовна вимога про стягнення з відповідача суддівської винагороди за грудень 2023 року в сумі 129578,02 грн. є передчасною та не підлягає задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.

Докази здійснення відповідачем нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період відсутні. Водночас вирішення питання щодо визначення та застосування у спірних правовідносинах розрахункової величини, які застосувати для нарахування суддівської винагороди позивача, стосується дискреційних повноважень відповідача та правовідносин, які не виникли на дату вирішення цього спору.

Тому, дотримуючись завдання адміністративного судочинства, визначеного в ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що належним і ефективним способом повного відновлення порушеного права позивачки є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу належного розміру суддівської винагороди за грудень 2023 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду грудень 2023 року.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки у цій справі суд не приймав рішення про присудження виплати (стягнення з відповідача на користь позивача) сум суддівської винагороди та не визначав розмір такого стягнення, підстави для допущення рішення суду до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць в сумі 129578,02 грн. згідно з п.2 ч.1 ст.371 КАС України відсутні.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за грудень 2023 року.

Зобов`язати Кіровоградський окружний адміністративний суд (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, буд.40, код ЄДРПОУ 35084241) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за грудень 2023 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ