Постанова

від 09.12.2024 по справі 340/270/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 340/270/24 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Кіровоградського окружного адміністративного суду на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

До Черкаського окружного адміністративного суду з Третього апеляційного адміністративного суду за підсудністю надійшов позов ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду, в якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за грудень 2023 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача суддівську винагороду за грудень 2023 року в сумі 129578,02 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за грудень 2023 року.

Зобов`язано Кіровоградський окружний адміністративний суд (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, буд.40, код ЄДРПОУ 35084241) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за грудень 2023 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема, відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що 19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким внесені зміни у КЗпП України, зокрема, у частині третій статті 119 слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада". Отже, вважає, що враховуючи положення Конституції України, КЗпП України, Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", відповідач не допустив протиправної бездіяльності та діяв відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих повноважень.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідно до наказу відповідача від 28.05.2009 №52-к позивача призначено на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду з 28.05.2009 з оплатою праці згідно з штатним розписом. Наказом відповідача від 30.03.2022 №53/к позивача увільнено від роботи з 30.03.2022 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

Згідно з наказом відповідача від 19.07.2022 №161/к він з 19.07.2022 припинив нараховувати позивачу середній заробіток у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Відповідно до довідки відповідача від 02.09.2022 №80 позивачу за період з 01.01.2022 до 31.08.2022 виплачено:

суддівську винагороду: у січні - 114729,29грн, у лютому - 135619,61грн, у березні - 94018,73грн, у квітні - (-) 10438,96грн (здійснено перерахунок за 30.03.2022-31.03.2022);-

середній заробіток: у квітні - 135467,93грн, у травні - 129578,02грн, у червні - 129578,02грн, у липні - 70678,92грн.

Із листа відповідача від 05.09.2022 № 19142/22 суд встановив, що позивач звертався до нього листом щодо виплати суддівської винагороди. Зазначеним листом відповідач повідомив, що у зв`язку з набранням чинності 19.07.2022 Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни у ст. 119 Кодексу законів про працю України. Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві. Статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується суддям, які здійснюють правосуддя. З 19.07.2022 позивачу припинено виплату середнього заробітку, але за ним збережено місце роботи та посада на період його увільнення від роботи. Суддівська винагорода позивачу у період з 30.03.2022 до 31.08.2022 не нараховувалася та не виплачувалася. Водночас у період з 30.03.2022 до 18.07.2022 позивачу здійснювалося нарахування та виплата середнього заробітку відповідно до наказу від 30.03.2022 №53/к.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати суддівської винагороди за грудень 2023 року, що стало підставою звернення до суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, під час проходження військової служби, має право на виплату суддівської винагороди у повному обсязі, а не нарахування та не виплата суддівської винагороди з боку відповідача є протиправною бездіяльністю.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі також - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частин другої-шостої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено складові суддівської винагороди, базовий розмір посадового окладу, регіональні коефіцієнти, розміри та структура щомісячних доплат.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Глава VII Закону №2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

В свою чергу, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022 р., набрав чинності 19.07.2022 р., а тому з 19.07.2022 р. ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: "за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"".

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не врегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди.

На разі, з системного аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону № 1402 вбачається, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08 квітня 2016 року № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці -щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У Рішенні від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Також, у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Згідно частини четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Питання щодо формування кошторисів і щомісячних розписів видатків, зокрема видатків на виплату суддям суддівської винагороди, вирішується не самостійно територіальними органами Державної судової адміністрації України, а останні здійснюють фінансування судів щодо указаних виплат на підставі відповідних наказів голів судів, якими з дотриманням вимог закону визначається розмір суддівської винагороди, яка підлягає сплаті судді відповідного суду.

Колегія суддів звертає увагу, що предметом цього спору позивач визначив бездіяльність відповідача щодо невиплати йому суддівської винагороди у період перебування на військовій службі, на чому акцентував увагу суд апеляційної інстанції, окресливши межі позовних вимог, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції.

У цьому аспекті необхідно зазначити, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

У постанові від 01.09.2022 у справі № 990/46/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто, бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Суд, своєю чергою, при вирішенні спору у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень відповідно до приписів статті 2 КАС України має, зокрема, перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Частинами першою та четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Згідно Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області, затвердженим головою ДСА України 25.09.2015, основним завданням управління є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Кіровоградської області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Кіровоградської області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області та місцевих загальних судів Кіровоградської області.

Частиною другою статті 24 Закону № 1402-VIII визначено, що голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Нарахування, у тому числі суддівської винагороди суддям, здійснюється на підставі наказів голів суддів, табелів обліку робочого часу, копії яких передаються судами управлінню для виконання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що наказом голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 №161/к "Про припинення нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 ", відповідно до приписів (внесених змін) ст.119 КЗпП, позивачу припинено нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації - з 19 липня 2022 року.

При цьому, колегія суддів зауважує, що суддівська винагорода позивачу за грудень 2023 року не нараховувалася та не виплачувалася на підставі зазначеного наказу.

Наказ №161/к голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 на час апеляційного оскарження є чинним та не оскаржений в установленому законом порядку, а тому підлягає виконанню.

Отже, враховуючи те, що відповідачем виплату позивачу середнього заробітку на час його увільнення припинено на підставі наказу №161/к від 19.07.2022 та законність цього наказу позивачем не ставиться під сумнів, оскільки позивачем він не оскаржується, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за груденьь 2023 року, що як наслідок свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі № 340/5033/22, від 30 листопада 2023 року у справі №340/5054/22, від 08 листопада 2024 року у справі №400/8159/23.

У зв`язку із зазначеним та виходячи з визначених позивачем предмету і підстав позову, в цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відмову в позові через неоскарження наказу, який був підставою для вчинення оспорених дій (бездіяльності) відповідача.

Чинність підстави для не нарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за спірний період свідчить про відсутність у цьому спорі протиправної бездіяльності відповідача, що зумовлює відмову в задоволенні позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та прийняттю нового рішення, згідно з яким позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Кіровоградського окружного адміністративного суду задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

Т.Р. Вівдиченко