Рішення

від 01.05.2024 по справі 308/5127/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/5127/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 травня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючої судді Логойди І.В., за участі секретаря судового засідання Янцо М.В., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Цебрик Любомир Васильович, до комунального некомерційного підприємства «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Цебрик Л.В., звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

В обґрунтування позову посилається на те, що 18.07.1994 позивача було прийнято на роботу в Ужгородську міську дитячу клінічну лікарню, що підтверджується записом № 7 в її трудовій книжці. 03.03.2014 позивача прийнято на роботу по переводу в Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги, що підтверджується записом № 14 в її трудовій книжці. 20.07.2016 позивача призначено на посаду заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення, що підтверджується записом № 15 в її трудовій книжці. Згідно з наказом від 06.12.2018 № 227-к комунальний заклад «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» перетворено на комунальне некомерційне підприємство «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», а позивача переведено на посаду заступника директора головного лікаря апарату управління з медичного обслуговування населення апарату управління, що підтверджується записом в її трудовій книжці. 30.12.2022 відповідач видав наказ № 61-0 «Про внесення змін в організацію виробництва та праці КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги». Наказ мотивований метою скоротити витрати на утримання підприємства та врахувати основні напрямки роботи Центру. 30.12.2022 відповідач письмово попередив позивача про наступне звільнення, що вбачається з п. 3 підстави оскаржуваного наказу. Відповідач запропонував позивачу лише одну посаду лікаря-педіатра кабінету чергового лікаря. 01.03.2023 позивача було звільнено з роботи згідно з наказом відповідача від 01.03.2023 № 24-к «Про звільнення ОСОБА_2 » з мотивацією «у зв`язку із внесенням змін в організацію виробництва та праці комунального некомерційного підприємства «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», на підставі п. 1 ст. 40, ст. 44 КЗпП України, ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Вказує, що станом на день попередження про звільнення новий штатний розпис відповідача не був затверджений, як це передбачено статутом відповідача, а тому не було змін в організації виробництва та праці. Посада відповідача не була скорочена на день звільнення позивача з роботи. Отже, відповідач не набув права станом на 30.12.2022 попереджати позивача про звільнення та звільняти з роботи 01.03.2023 у зв`язку із скороченням посади, яку вона займала. Саме орган управління відповідача затверджує штатний розпис та зміни до нього. Як зазначено в п. 5 наказу відповідача від 30.12.2022 позивача мали попередити про наступне звільнення лише після затвердження змін до штатного розпису.

Зауважує, що засновник відповідача (Ужгородська міська рада), який надає з місцевого бюджету кошти на утримання підприємства, не скорочував видатки на утримання відповідача та не змінював основні напрямки роботи Центру, а тому наказ від 30.12.2022 № 61-0 «Про внесення змін в організацію виробництва та праці КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомога» є безпідставним та штучним.

На думку позивача, фактично наказ від 30.12.2022 № 61-0 є свавільним та не є наслідком будь-яких дій чи рішень засновника підприємства.

У відповідача були й інші вакантні посади, які не були запропоновані позивачу, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України). При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Наголошує, що відповідач зобов`язаний був запропонувати позивачу усі вакантні посади, які були у період з дня попередження про звільнення до дня звільнення, що відповідач не зробив. У штаті відповідача були три заступники директора. Відповідач з підстав особистої неприязні з позивачем скоротив посаду, яку займала позивач, що також є порушенням вимог ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки не врахував переважне право на залишення позивача на роботі, передбачене законодавством.

Зазначає, що керівник відповідача допустив дискримінацію позивача за ознаками особистого ставлення і відношення до працівника у зв`язку з неприязними відносинами з нею, оскільки неодноразово пропонував їй звільнитися з роботи за власним бажанням, ніяк не пояснюючи своє прохання-вимогу.

Відповідач зазначив підставою для скорочення посади позивача не відсутність потреби у роботі, яку виконувала позивач на посаді заступника директора, а бажання скоротити витрати на утримання підприємства саме за рахунок звільнення позивача, а не за рахунок скорочення посад інших заступників директора підприємства, які отримували більші зарплати, ніж позивач, або за рахунок пропорційного зменшення розміру зарплат усіх працівників підприємства, в тому числі керівника відповідача. Вважає, що керівник відповідача для надання вигляду законності звільнення позивача з роботи і прикриття незаконного звільнення з особистої неприязні скоротив ще одну (технічну) посаду для годиться, хоча не визнав, що робота для ще одного працівника оператора комп`ютерного набору перестала існувати і вже не потрібна. Вказує, що відповідач скоріш за все не керувався бажанням скоротити витрати на утримання підприємства, оскільки за деякою інформацією директор відповідача продовжив виплачувати собі та іншим працівникам зарплати та премії у незмінно великому розмірі. Відповідач не надав доказів про те, що при скороченні штату були залишені працівники із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, ніж позивач. Навпаки, з усіх заступників директора саме позивач має вищу кваліфікацію та продуктивність праці. Питання про переважне право на залишення на роботі позивача відповідач у порядку та спосіб, передбачений ст. 42 КЗпП України, не вирішував. Водночас позивач має більш тривалий безперервний стаж роботи, ніж інші заступники директора відповідача. Відповідач вибірково підійшов до процедури скорочення штату.

Крім того, зазначає, що розірвання трудового договору з позивачем було проведено роботодавцем без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації. Позивач була членом виборного профспілкового органу, створеного у відповідача.

Звертає увагу, що оскаржуваним наказом про звільнення позивача остання позбавлена права на працю та засобів до існування.

На підставі наведеного, просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 01.03.2023 № 24-к «Про звільнення ОСОБА_2 »; поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді заступника директора головного лікаря апарату управління з медичного обслуговування населення апарату управління КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» з 02.03.2023; стягнути із КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.03.2023 до дня поновлення на роботі.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.04.2023 позовну заяву залишено без руху.

Після усунення недоліків ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.04.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даною позовною заявою. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

09.05.2023 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким просить повністю відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову. Представник відповідача у відзиві зазначає, що позивач стверджує, що її звільнення є незаконним, оскільки змін в організації виробництва та праці в КНП «УМЦ ПМСД» не відбулося. Проте змінами в організації виробництва і праці слід розуміти раціоналізацію робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій, тощо. Скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації тощо. З урахуванням вказаного у відповідача мали місце зміни в організації виробництва та праці, шляхом раціоналізації робочих місць (скорочення штату) та перерозподілу службових обов`язків. Як зауважує представник відповідача, доводи позивача про наявність інших вакантних посад на підприємстві з 30.12.2022 по 01.03.2023, які не були запропоновані позивачу, а відтак не враховано переважне право на залишення на роботі спростовується тим, що оспорюваним наказом від 01.03.2023 було скорочено посаду заступника директора головного лікаря з медичного обслуговування населення апарату управління в КНП «УМЦ ПМСД». Вказана посада на підприємстві була лише одна. Водночас упродовж процедури запланованого вивільнення була наявна також одна вакантна посада, яка й була запропонована позивачу. А тому доводи позивача про те, що вона мала переважне право на залишення на роботі, не заслуговують на увагу, оскільки вказана посада, яку обіймала позивач, була одна і будь-яка перевага не могла бути реалізована.

Представник відповідача вказує, що припущення позивача про причини звільнення його з роботи та ефективність скорочення штату підприємства суперечить нормам чинного законодавства, адже суд не може аналізувати причин звільнення чи доцільність скорочення штату, він управі лише визначити, чи відбулася процедура звільнення відповідно до закону. Зокрема, наказом КНП «УМЦ ПМСД» № 61-0 від 30.12.2022 було скорочено посаду, яку обіймав позивач. Наказом КНП «УМЦ ПМСД» № 64-0 від 30.12.2022 у вказаний наказ були внесені зміни. З даними наказами позивач відмовилася ознайомлюватися, про що складено відповідний акт. Також 30.12.2022 позивачу було запропоновано посаду лікаря-педіатра кабінету чергового лікаря, однак позивач не погодилася із запропонованою посадою. Наказом № 24-к від 01.03.2023 позивача було звільнено з посади заступника директора головного лікаря з медичного обслуговування апарату управління.

Наголошує, що твердження позивача, що вона була членом виборного профспілкового органу спростовуються інформацією голови ППО УМЦ ПМСД від 21.04.2023.

14.06.2023 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позов, у якій вказує, що скорочення штату та чисельності має бути обґрунтованим. Відповідач не склав техніко-економічне обґрунтування скорочення штату працівників, без яких вбачається дискримінація через неприязні відносини з керівником. Пропорційного скорочення витрат іншим працівникам не відбулося за рахунок скорочення їх заробітних плат. Позивачу не було запропоновано посаду заступника директора-головного лікаря з медичного обслуговування, яка була вакантною принаймні до 14.03.2023. Звільнення з роботи у зв`язку зі скороченням штату до моменту набрання чинності штатним розписом є незаконним. Станом на день попередження позивача про наступне звільнення 30.12.2022 та на день звільнення позивача з роботи 01.03.2023 не існувало нового чинного штатного розпису без посади позивача, тому змін в організації виробництва та праці ще не відбулося. Станом на 01.03.2023 не існувало наказу № 64-о від 30.12.2022 «Про внесення змін до наказу № 61-о від 30.12.2022», оскільки відповідач на нього не посилався в наказі про звільнення. Скоріш за все наказ № 64-о від 30.12.2022 з`явився вже після отримання відповідачем позовних матеріалів. Щодо твердження відповідача з посиланням на акт від 30.12.2022 у відзиві, що позивач відмовилася від ознайомлення з наказом № 64-о від 30.12.2022 «Про внесення змін до наказу № 61-о від 30.12.2022», то таке твердження є неправдивим, оскільки зазначений наказ позивачу для ознайомлення не надавався. Крім того, з самого акту від 30.12.2022 вбачається, що в ньому після його оформлення вчинено допис числа 64-о і зазначено про відмову від підписання про ознайомлення саме з одним наказом, а не двома. Більше того, розумної причини складати два накази одним днем, які стосуються дати скорочення посади позивача не було, що вказує на ознаки створення наказу № 64-о від 30.12.2022 заднім числом. Відповідач надіслав позивачу копію наказу № 61-о від 30.12.2022 цінним листом з описом разом з попередженням про звільнення, в якому є посилання лише на наказ №61-о від 30.12.2022. На день звільнення позивача з роботи не міг існувати і штатний розпис, який нібито вводився в дію з 01.01.2023, оскільки в ньому відсутня посада позивача, яка займала штатну посаду заступника директора до 01.03.2023. Не міг існувати і штатний розпис, який нібито вводився в дію з 01.03.2023, оскільки такий не затверджувався і не погоджувався до 01.03.2023, керуючись наказом № 61-о від 30.12.2022 відповідач мав за мету скоротити витрати на утримання підприємства і способом такого скорочення обрав скорочення штату, а при скороченні штату вирішив скоротити дві посади, одну з яких займала позивач. Водночас посад заступник директора, лише за окремими напрямками, було три, а тому відповідач мав обґрунтувати, чому з трьох заступників для скорочення було обрано саме посаду, яку займала позивачка (посада заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення у медичній установі) при тому, що у керівника відповідача ще залишаються заступник з адміністративної роботи та менеджменту та заступник з економічних питань, роботу яких може з легкістю виконувати один працівник. Додано документи фінансової діяльності відповідача.

07.07.2023 директор КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ст. 93 ЦПК України заявою надала наступні відповіді на запитання: 1) Чи підтверджує директор комунального некомерційного підприємства «Ужгородський міський центр первинної медикосанітарної допомоги» Тетяна Козак, що з власної ініціативи неодноразово пропонувала ОСОБА_4 звільнитися з посади заступника директора-головного лікаря апарату управління з медичного обслуговування населення апарату управління без пояснень причини такої пропозиції? Відповідь: Ні, позиція з даного приводу міститься у відзиві на позовну заяву. 2) Чи була ОСОБА_5 членом виборного профспілкового органу у КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги»? Відповідь: Первинна профспілкова організація КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» є окремою юридичною особою, яка має іншого керівника. Із змісту позовної заяви, яку отримало КНП «УМЦПМСД» слідує, що ОСОБА_2 стверджує, що була членом виборного профспілкового органу, проте, за даними голови первинної профспілкової організації УМЦПМСД, ОСОБА_2 ніколи не обиралась та не була обрана до складу профкому. Підтверджуючі документи додано з відзивом на позовну заяву. 3) Чи скоротилися загальні витрати на утримання підприємства після звільнення з роботи ОСОБА_6 01.03.2023 порівняно з періодом до її звільнення. Якщо так, прошу надати первинні бухгалтерські документи, які це підтверджують. Відповідь: Так, довідка додається. 4) Чи виплачувало КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» з 01.03.2023 премії та інші заохочувальні виплати директору, заступникам директора та іншим працівникам підприємства? Відповідь: Так. 5) Які і скільки вакантних посад було у КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» з 30.12.2022 по 01.03.2023? Відповідь: Із змісту позовної заяви слідує, що ОСОБА_2 стверджує, що на підприємстві були інші вакантні посади, проте не зазначає які. За даними ст. інспектора кадрів у період з 03.12.2022 по 01.03.2023 була наявна 1 вакантна посада, яку було запропоновано ОСОБА_2 і від якої вона відмовилася. Підтверджуючі документи додані до відзиву на позовну заяву. 6) Якою датою було затверджено новий штатний розпис/внесені зміни до штатного розпису КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» у зв`язку з скороченням посади, яку займала ОСОБА_5 ? Відповідь: копії штатних розписів надано з відзивом до позовної заяви, в яких міститься вся необхідна інформація. 7) Якою особою має затверджуватись штатний розпис КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» чи зміни до нього та яким документом передбачено таке повноваження. Прошу надати докази повноважень. Відповідь: копії статуту та підтвердження повноважень керівника надано з відзивом на позовну заяву. Додано також довідку від 07.07.2023 № 629/06-19/41 КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» про те, що за аналізом витрат по КНП «УМЦ ПМСД» за І півріччя 2023 року суттєво зменшилися витрати коштів місцевого бюджету, зокрема по кварталах: витрати І кварталу 1510735,04 грн.; витрати II кварталу 749418,10 грн. У відсотковому відношенні зменшення склало 49,6 %.

13.07.2023 представник позивача подав заяву про зміну підстав позову шляхом доповнення, зазначивши, що у керівника відповідача було ще 2 заступники, однак такий не надав розумного пояснення скорочення саме цієї посади з медичного обслуговування населення. Крім того, витрати на утримання відповідача у 2023 році зросли порівняно з 2022 роком, а тому скорочення відбулося не з метою скоротити витрати. Керівник, заступники керівника, інші працівники отримували у 2023 році премії, що суперечить меті скорочення витрат та спростовує мотив скорочення посади з метою скорочення витрат та приховує неприязні стосунки керівника відповідача з позивачем.

07.11.2023 представник позивача до закінчення підготовчого засідання подав заяву про зміну підстав позову, вказавши наступне. Відповідач зазначає, що причиною звільнення позивача з роботи шляхом скорочення посади, яку займав позивач, було рішення скоротити витрати на утримання підприємства. У керівника відповідача, крім позивача, було ще два заступники: заступник з адміністративної робота та менеджменту та заступник з економічних питань. Водночас відповідач не дав розумного пояснення тієї обставини, що відповідач скоротив саме посаду заступника директора головного лікаря з медичного обслуговування населення, а не посади інших двох заступників директора при тому, що відповідач здійснює лише медичне медичного обслуговування населення, а два інших заступники виконують допоміжні технічні функції та отримують більші зарплати. Керівник відповідача мала неприязні стосунки з позивачем, пропонувала декілька разів звільнитися позивачу з роботи. Водночас керівник позивача має добрі стосунки з двома іншими своїми заступниками. Тому на думку позивача відповідач здійснив дискримінацію позивача на основі особистого ставлення: позивача звільнено, оскільки керівник відповідача не бажав, щоб позивач залишався заступником керівника підприємства у зв`язку з неприязним ставлення до нього. А до інших двох своїх заступників керівник відповідача ставиться приязно. Зміни в штатний розклад були внесені з метою скорочення витрат на утримання підприємства. Водночас витрати на виплату заробітної плата не скоротилися у 2023 році порівняно з 2022 роком, а навпаки збільшилися. Кошти на виплати зарплати працівникам відповідача надає Національна служба здоров`я України згідно з постановою КМУ від 25.04.2018 № 410 за укладеними договорами і відповідач не вправі використовувати кошти з фонду оплати праці на інші цілі. Тому мета скорочення штату відповідача скоротати витрати на утримання підприємства не може бути пов`язана з коштами, які відповідач отримує від Національної служби здоров`я України, тобто з витратами на утримання персоналу, які не можуть економитися, з метою їх використання на інші цілі, ніж виплату зарплати. Відповідач не заперечує, що фонд оплати праці працівників відповідача збільшився у 2023 році порівняно з 2022 роком. Відповідач необґрунтовано керувався бажанням скоротити витрати на утримання підприємства шляхом скорочення витрат на оплату праці, оскільки джерела отримання коштів на матеріально-технічне забезпечення діяльності відповідача та на оплату праці працівників відповідача різні і скорочення витрат на оплату праці працівників не може призвести до скорочення чи збільшення витрат на матеріально-технічне забезпечення діяльності відповідача. Національна служба здоров`я України не скорочувала розмір коштів, призначених на оплату праці працівників відповідача. Водночас звільнення позивача з роботи не призвело до заощадження відповідачем коштів, які могли бути виплачені позивачу як зарплата, та таке звільнення не призвело до скорочення витрат на утримання відповідача.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.07.2023 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та постановлено витребувати від комунального некомерційного підприємства «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» наступні документи: довідку про заробітну плату ОСОБА_2 за останній рік її роботи помісячно із зазначенням усіх складових зарплати або за інший період для визначення середньої заробітної плати в порядку виконання постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»; колективний договір КНП «УМЦ ПМСД», чинний у 2022-2023 роках; положення про преміювання КНП «УМЦ ПМСД», чинне у 2022-2023 роках; посадові інструкції, які були чинними у 2022-2023 роках: заступника директора-головного лікаря з медичного обслуговування населення, заступника директора-головного лікаря з економічних питань, заступника директора-головного лікаря з адміністративної роботи та менеджменту КНП «УМЦ ПМСД».

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.11.2023 задоволено клопотання представникапозивача ОСОБА_7 про виклик свідків та постановлено на підставіст.91ЦПК України у судовезасідання викликати у якості свідків ОСОБА_8 директора-головного лікаря КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», Надію Богнат старшого інспектора кадрів КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» та Лоріту Пехньо завідувача інформаційно-аналітичного відділу КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги». Закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за даною позовною заявою до судового розгляду по суті.

Розгляд справи відкладався чи у судовому засіданні оголошувалась перерва 12.05.2023, 05.06.2023, 20.06.2023, 06.07.2023, 13.07.2023, 25.09.2023, 16.10.2023, 06.11.2023, 07.11.2023, 01.12.2023, 13.12.2023, 04.01.2024, 16.01.2024, 01.02.2024, 13.02.2024, 26.02.2024, 29.02.2024, 18.03.2024, 02.04.2024, 16.04.2024, 26.04.2024 за заявою сторін, з метою надання права на захист, для надання можливості реалізації своїх процесуальних прав, тимчасовою непрацездатністю, відпусткою судді.

Під час судового розгляду справи по суті ухвалою без виходу до нарадчої кімнати відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової бухгалтерської експертизи, у витребуванні документів.

Представник позивача, позивач у судове засідання не з`явився, подав письмову заяву про розгляд справи без його участі та позивача, позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги на підставі поданих суду документів.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов, та на підставі поданих суду документів.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, суд встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що згідно із записами у копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона була прийнята на посаду дільничного лікаря-педіатра тимчасово згідно з наказом №92 від 18.07.1994 до Ужгородської міської дитячої клінічної лікарні, 01.09.1994 переведена на посаду на постійно (наказ №117 від 31.08.1994 р.), 04.01.2005 переведена на посаду лікаря загальної практики сімейної медицини (наказ №02 від 04.01.2005). Наказом №20-к від 28.02.2014 звільнена 28.02.2014 у зв`язку з переводом в Ужгородський міський центр ПМСД. 03.03.2014 прийнята в амбулаторію загальної практики сімейної медицини №5 на посаду лікаря загальної практики сімейного лікаря Ужгородського міського центру первинної медико-санітарної допомоги в порядку переведення з Ужгородської міської дитячої клінічної лікарні (наказ від 03.03.2014 №1-к). 20.07.2016 наказом №120-к від 19.07.2016 призначена на посаду заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення. Згідно з наказом від 06.12.2018 №227-к комунальний заклад Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги перетворено на комунальне некомерційне підприємство «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги, переведена на посаду заступника директора головного лікаря апарату управління з медичного обслуговування населення апарату управління. Згідно з наказом від 01.03.2023 №24-к 01.03.2023 звільнена у зв`язку зі скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з копією наказу КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 01.03.2023 №24-к «Про звільнення ОСОБА_2 », у зв`язку із внесенням змін в організацію виробництва та праці на підставі п. 1 ст. 40, ст. 44 КЗпП України, ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ОСОБА_2 , заступника директора головного лікаря з медичного обслуговування населення апарату управління, звільнено з роботи 01.03.2023 у зв`язку із скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу, згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України (підстави: особиста заява ОСОБА_2 про відмову від переведення на іншу роботу; наказ №61-0 від 30.12.2022; акт про відмову від підпису про ознайомлення з наказом, персональним попередженням від 30.12.2022).

Відповідно до статуту КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», затвердженим рішенням ХІІ сесії міської ради VІІІ скликання 28.10.2021 №463, п. 1.5 визначено, що органом, за яким закріплено функції управління підприємством, є управління охорони здоров`я та цивільного захисту населення Ужгородської міської ради. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним уповноваженому органу управління у межах, визначених законодавством та цим статутом. Згідно з п. 4.8 Статуту підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників, затверджує штатний розпис, умови оплати праці за погодженням з уповноваженим органом управління. Пунктом 5.3.5 Статуту передбачено, що підприємство зобов`язане розробляти та реалізовувати кадрову політику, контролювати підвищення кваліфікаційного рівня працівників. Згідно з 7.1.2 статуту засновник приймає рішення про реорганізацію та ліквідацію підприємства, призначає ліквідаційну комісію, комісію з припинення, інші документи при реорганізації або ліквідації, а згідно з п. 1.4 Статуту засновником та власником підприємства є територіальна громада м. Ужгород, від імені якої виступає Ужгородська міська рада. Згідно з п. 7.2.6 Статуту уповноважений орган управління статуту погоджує штатний розпис, план розвитку, фінансовий план (план використання коштів) та кошторис, умови оплати праці за поданням директора підприємства. Директор-головний лікар підприємства згідно з п. 7.5.10 Статуту визначає та затверджує організаційну структуру підприємства, граничну чисельність працівників, штатний розпис, умови оплати праці за коштів та кошторис за погодженням з уповноваженим органом управління. Пунктом 7.5.12 Статуту визначено, що такий призначає на посаду та звільняє з посади своїх заступників і головного бухгалтера підприємства за погодженням з уповноваженим органом управління. Призначає на посади та звільняє керівників структурних підрозділів, інших працівників.

Згідно з копією наказу КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 30.12.2022 №61-0 «Про внесення змін в організацію виробництва та праці КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», у відповідності до вимог Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з метою скорочення витрат на утримання підприємства, а також з урахуванням основних напрямків роботи Центру, наказано внести зміни у структуру та штати Центру на 2023 рік; скоротити та вивести поза штат з 14.03.2023: 1 шт. од. заступника директора головного лікаря з медичного обслуговування населення; 1 шт. од. оператора комп`ютерного набору; на підставі ст. 49-2 КЗпП України старшому інспектору з кадрів попередити окремих працівників КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» про заплановане вивільнення після затвердження штатного розпису установи.

Наказом КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 30.12.2022 №64-0 «Про внесення змін до наказу №61-о від 30.12.2022» внесено зміни до пункту 2 наказу директора головного лікаря КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» №61-0 від 30.12.2022 «Про внесення змін в організацію виробництва та праці КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», а саме дату «14.03.2023» замінено на дату «01.03.2023».

Відповідно до копії доданого до матеріалів справи штатного розпису КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», що вводиться в дію з 30.12.2022, наявні, зокрема, три посади заступника директора-головного лікаря: з медичного обслуговування населення, з адміністративної роботи та менеджменту, з економічних питань. Згідно з копією доданого до матеріалів справи штатного розпису КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», що вводиться в дію з 01.03.2023, наявні, зокрема, дві посади заступника директора-головного лікаря: з адміністративної роботи та менеджменту, з економічних питань; виведено 1 посаду діловода із сектору кадрів; введено 1 посаду діловода у інформаційно-аналітичний відділ; виведено 1 посаду лікаря-інтерна з кабінету чергового лікаря; виведено 1 посаду лікаря загальної практики-сімейного лікаря та 2 фельдшерів з амбулаторії загальної практики сімейної медицини №1; виведено 1 посаду лікаря загальної практики-сімейного лікаря з амбулаторії загальної практики сімейної медицини №3; виведено 1 посаду лікаря загальної практики-сімейного лікаря та 1 лікаря терапевта, 1 фельдшера, 0,5 ставки молодшої медичної сестри (молодшого медичного брата) з амбулаторії загальної практики сімейної медицини №4; виведено 1 посаду лікаря загальної практики-сімейного лікаря, 1 лікаря терапевта, 2 сестра медична (брат медичний) ЗПСМ з амбулаторії загальної практики сімейної медицини №5; виведено 1 посаду лікаря загальної практики-сімейного лікаря з амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Оноківці; виведено 1 посаду водія автотранспортних засобів з амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Невицьке.

Згідно з листом КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 28.02.2023 №19/1/29/01-17, адресованого начальнику управління охорони здоров`я та цивільного захисту населення Ужгородської міської ради, директор головний лікар ОСОБА_9 просить погодити звільнення заступника директора-головного лікаря з медичного обслуговування населення ОСОБА_2 у зв`язку із скороченням займаної посади. На такому міститься відмітка про погодження від 28.02.2023 із підписом.

Відповідно до копії доданого письмового акту КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 30.12.2022 комісією в складі старшого інспектора з кадрів Н. Богнат, завідувачки інформаційно-аналітичного відділу Л. Пехньо складено акт про те, що 30.12.2022 у кабінеті директора головного лікаря КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» у присутності директора головного лікаря ОСОБА_10 була ознайомлена з наказом №61-0, 64-0 від 30.12.2022 про наступне її звільнення з 01.03.2023. Від підпису про ознайомлення з вищезгаданим наказом ОСОБА_2 відмовилася, що своїми підписами і підтверджено членами комісії.

Згідно з письмовою заявою ОСОБА_2 від 28.02.2023 така від запропонованої посади лікаря-педіатра кабінету чергового лікаря відмовилася.

Відповідно до довідки КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 17.04.2023 №06 за період з 03.12.22 по 01.03.23 в комунальному некомерційному підприємстві «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» була одна вакантна посада лікаря-педіатра кабінету чергового лікаря.

Згідно з довідкою голови ППО УМЦ ПМСД від 21.04.2023 ОСОБА_2 є членом профспілки Ужгородського міського центру первинно медико-санітарної допомоги з березня 2014 року, але не обиралась та не була обрана по профкому.

У відповідності до персонального попередження від 30.12.2022 ОСОБА_2 відповідно до наказу №61-о від 30.12.2022 КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» здійснюється скорочення штату працівників центру у зв`язку із зміною структури та штатної чисельності, посада підлягає скороченню, після закінчення 2-місячного терміну з моменту одержання персонального попередження підлягає звільненню за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, одночасно запропоновано вакантну посаду лікаря-педіатра кабінету чергового лікаря.

У штатному розписі, введеному в дію з 01.01.2023 та 01.03.2023, відсутня одна посада заступника директора головного лікаря у порівнянні зі штатним розписом установи, введеним в дію з 30.12.2022.

У судовому засіданні 01.02.2024 свідок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка працює директором головним лікарем комунального некомерційного підприємства «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», своє відношення до позивача пояснила тим, що є колишніми колегами. Повідомила наступне. Даний заклад було реорганізовано в КНП, робота спрямована на надання послуг. З 2019 року відбуваються постійні зміни у структурі, штатному розписі, що потребувало оптимізацію посад, які дублюють виконання певних обов`язків. У зв`язку з цим не звільнили ОСОБА_2 , а скоротили посаду. ОСОБА_2 прийняли на посаду у 2014 році, з амбулаторії №5. Працювала з початку роботи цього закладу. Прийняття на роботу відбулося у 2014 році шляхом злиття дитячої лікарні та поліклініки для дорослих за переводом. Претензії до неї були відсутні, неприязних відносин не було. Відбулося скорочення посади заступника головного лікаря, а від посади лікаря така відмовилася. У закладі працювало 2 заступника з 2014 року, з 2022 3 заступника. Гроші на фінансування зарплати надходять від НСЗУ за рахунок наявності 106 тис. декларантів. Особисто щомісячно готує звіт в НСЗУ, отримує кошти установа. Кошти у 2022 та 2023 роках від НСЗУ майже у тому ж обсязі надійшли. Діє нетарифна система оплати праці. Функціональні обов`язки ОСОБА_2 розподілені на інших лікарів. До основних обов`язків ОСОБА_2 входило складання укрвак, звіт по вакцинації. Тепер ці обов`язки розподілили, оскільки їх раніше виконували й інші працівники. Документальні претензії до ОСОБА_2 відсутні. Перед звільненням їй пропонувалася посада лікаря. Зарплата на інших посадах залежить від кількості пацієнтів. Посади інших двох заступників не залежать від кількості пацієнтів по своїх функціональних обов`язках. При скороченні витрат на утримання підприємства враховано відсутність необхідності у керуванні лікарями, такі самостійно ведуть пацієнтів,окрім керуючого лабораторіями, які мають ще додаткові обов`язки. Медики займаються суто медичними питаннями. У 2023 році зменшення фінансування залежить від НСЗУ, для якого важливим є кількість виконаної роботи. У наказі при скороченні витрат на утримання розподіл здійснюється на всі витрати і на зарплату. За цей час ще 6 людей звільнено. ОСОБА_2 було запропоновано роботу на вакантній посаді лікаря-педіатра. При цьому, залежно від кількості пацієнтів зарплата на цих посадах може бути рівною. При підписанні акта про відмову були присутні також працівник кадрів та працівник статистично-аналітичного кабінету. Питання надсилання документів не входить до її компетенції як керівника. ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності не притягалась. Суть роботи лікарів тепер кількість пацієнтів, надструктура над ними не потрібна. Напрямки діяльності підприємства змінювались з 2019 року. Після звільнення ОСОБА_2 виплачувались премії залежно від індикаторів, передбачених колективним договором. Зменшення ставок працівників не передбачено, оскільки введено поняття конкуренції, яка вимагає відповідної оплати. Мета скорочення оптимізація роботи підприємства. Заробітна плата складається з окладу та доплат за практику лікаря, заробітна плата не є однаковою. Сімейний лікар може мати більшу заробітну плату від посадової особи. Форма оплати є змішаною, динамічною. Невикористані кошти у кінці року можуть залишитись у залишку чи повністю використані на різні статті. Для аналізу зарплати слід аналізувати декілька рахунків, це не випливає з одного показника. Робота ОСОБА_2 частково виконується керівником.

Свідок ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка працює в КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаді завідувача інформаційно-аналітичного відділу, пояснила, що позивач є колегою. Повідомила про події 1-річної давнини, коли головний лікар запросила її до кабінету, було зачитано наказ про скорочення, який ОСОБА_2 відмовилася підписати без адвоката, склали акт про відмову від підпису. Оскільки кабінет знаходиться навпроти кабінету головного лікаря її було запрошено. У закладі давно працює, має 33 роки медичного стажу, з позивачкою працює з 2014 року, приязні відносини. При прийнятті на роботу були реорганізації, відбувалося переводом, хто підписував накази не пам`ятає. Стосовно службової залежності вказала, що зарплата залежить від її роботи та преміювання за підписом керівника. Ніхто не просив певним чином давати свідчення. В обов`язки входить статистична звітність, по зарплаті, кумівство відсутнє, родичі на підприємстві не працюють, про конфлікти керівника і ОСОБА_2 не відомо. Пригадує про 2 накази при скороченні, всі питання з оформлення стосуються кадрової роботи.

Свідок ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка працює в КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаді старшого інспектора з кадрової роботи, пояснила, що 30.12.2022 підготувала наказ директора про скорочення ОСОБА_2 , коли ОСОБА_2 з`явилася на роботі (була до цього на лікарняному) внесли зміни до наказу, вказавши 2 місяці по 01.03.2023. У кабінеті головного лікаря надала прочитати наказ ОСОБА_2 і попередження, та прочитала їх, сказала, що без юриста не підпише і вийшла. Було складено акт про відмову від підпису (у складі ще Пехньо, ОСОБА_13 ). Акт і накази передала в канцелярію для відправки поштою, склали погодження на начальника управління охорони здоров`я. В кінці лютого ОСОБА_2 відмовилась від запропонованої посади. 01.03.2023 ОСОБА_2 ознайомилась з наказом, отримала виплати, підписала, отримала витяг з печаткою наказу, забрала трудову книжку. Відносини з ОСОБА_2 позитивні. Премії по зарплаті визначає керівник, на підприємстві працює близький родич водієм. Про конфлікт керівника і позивачки нічого не знає. По підписанню наказу вносились зміни в один день (оскільки ОСОБА_2 тоді вийшла з лікарняного). Акт підписувала на бланку, туди вписала наказ, іншої форми не мала. Канцелярії подала наказ і попередження, бо це були основні документи по звільненню, їх надсилали.

Будучи допитаною у якості свідка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснила, що працювала спочатку на посаді дільничного лікаря, в подальшому лікаря педіатра, переведена на посаду лікаря загальної практики, в подальшому з 2014 в Ужгородському міському центрі первинної медико-санітарної допомоги, з 2016 року на посаді заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення комунального закладу, заступника директора головного лікаря, у судовому засіданні 13.02.2024 повідомила наступне. На початку листопада 2022 року викликала її головний лікар ОСОБА_13 і сказала, що та може добровільно піти з посади, бо буде інша людина, інакше буде по-поганому. З того часу пропонувалися їй різні посади, від яких вона відмовлялася. Тоді 30.12.2023 в кабінету головного лікаря, де були присутні ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , Пехньо їй дали ознайомитись з паперами наказом, однак, вона повідомила, що без присутності свого адвоката нічого підписувати не буде. 31.12.2023 кур`єр Укрпошти приніс рекомендований лист з наказом №61, з переліком документів, про отримання таких розписалася. 01.03.2023 підписала наказ про звільнення. Працює лікарем з 1994 року, у відповідача з 03.03.2014, на посаді заступника з липня 2016 року. На момент її призначення було два заступники. Претензій від ОСОБА_13 стосовно кількості та якості роботи не було. Пропонували звільнитись з листопада 2022 року, викликали в кабінет головного лікаря три рази. Претензій до роботи не було. В отриманому конверті був наказ №61-о та попередження про звільнення. Пропонувалося ознайомитися при попередженні з двома документами наказом 61-о та попередженням, з іншими документами не пропонували ознайомитися. Звільнена була 01.03.2023. Повідомила про родинні відносини між двома заступниками головного лікаря рідні сестри. Розмір заробітної плати двох інших заступників за неофіційною інформацією є більшим, офіційної не має. На запропонованій посаді менша заробітна плата.

При зверненні до суду у позовній заяві вказувала, що є членом профкому і не було отримано дозволу, на питання про наявність такої посади повідомила, що не була на такій посаді. Стосовно інших вакантних посад, які їй не пропонувалися завідуючий амбулаторією нема документів на підтвердження такої. Вважає, що на момент попередження про звільнення мав бути новий штатний розпис (проект) без вказаної посади, а отже, працедавець не набув права попередження про наступне звільнення, мав бути хоча б проект штатного розпису. Мав бути новий штатний розпис, 30.12.2022 роботодавець не набув права на скорочення. Згідно з наказом 61-о скорочення мало відбутися 14.03.2023, а відбулося 01.03.2023. У позовній заяві вказано про поновлення на посаді з 02.03.2023, а не 01.03.2023, оскільки 01.03.2023 є останнім робочим днем. Стосовно форми оплати праці здійснюється за рахунок коштів НСЗУ, оплата залежить від пацієнтів, право на додаткові надбавки у колективному договорі. Було близько 600 пацієнтів, не є сімейним лікарем це сумісництво, про прийняття наказу про сумісництво не пам`ятає. Згідно з посадовою здійснюється доплата за пацієнтів. Запропонована заробітна плата була суттєво меншою, бо так поставлена робота з НСЗУ і директора, який визначає надбавки, які повністю залежать від неї. При наявності понад 2 тисяч пацієнтів, залежно від структури пацієнтів, вікової групи така може бути меншою, ніж у заступника. Дана посада не повернута до штатного розпису, як відомо, конкретна людина, яку планували брати на цю посаду, відмовилася. У 2022 році були інші звільнення, відомо з приводу виходу на пенсію, за скороченням штату не відомо. У головного лікаря було 1200 пацієнтів, чи була самоокупна посада заступника з 600 пацієнтами, повідомила, що могла і не мати пацієнтів, бо не є лікарем, а заступником. Відмову від запропонованої посади власноручно підписала. Строк попередження, визначений законодавством витриманий.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача стверджує, що звільнення ОСОБА_2 відбулося за ознак дискримінації, реальні зміни в організації виробництва та праці не відбулися, фінансування не зменшилося, а навпаки збільшилося, такій не було запропоновано усі вакантні посади, вважає порушеним переважне право на залишення на роботі позивача.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом статті 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об`єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

За змістом статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно з частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Подібні висновки щодо застосування положень статті 49-2 КЗпП України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18), Верховного Суду від 25 червня 2021 року у справі № 527/1263/20-ц,від 22 вересня 2021 року у справі № 280/82/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 206/2500/20, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15-ц.

Судом встановлено, що посада заступника директора головного лікаря з медичного обслуговування населення апарату, яку перед звільненням займала позивач, наказом КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 30.12.2022 №61-о «Про внесення змін в організацію виробництва та праці КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», з метою скорочення витрат на утримання підприємства, а також з урахуванням основних напрямків роботи Центру, з урахуванням наказу відповідача від 30.12.2022 № 64-о «Про внесення змін до наказу №61-о від 30.12.2022», з 01.03.2023 підлягала скороченню.

З даними наказами позивач відмовилася ознайомлюватися, про що складено відповідний акт від 30.12.2023, а також підтвердили допитані у судовому засіданні свідки.

30.12.2022 позивачу було запропоновано посаду лікаря-педіатра кабінету чергового лікаря, однак вона відмовилася від запропонованої посади, що підтверджується її письмовою заявою від 28.02.2023.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у відповідача у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці відбулося скорочення посади заступника директора головного лікаря з медичного обслуговування населення апарату, яку обіймала ОСОБА_2 , позивач була попереджена про майбутнє скорочення її посади за два місяці і з моменту такого попередження до дати звільнення роботодавець пропонував вакантну посаду на підприємстві (згідно з довідкою КНП «Ужгородськийміський центрпервинної медико-санітарноїдопомоги» від 17.04.2023 №06 за період з 03.12.2022 по 01.03.2023 у Центрі була одна вакантна посада лікаря-педіатра в кабінеті чергового лікаря), від якої вона відмовилася, тому відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України позивач підлягала звільненню у зв`язку з скорочення штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу, відтак звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства.

Порушення відповідачем норм трудового законодавства під час звільнення позивача та вчинення дій, що містять ознаки дискримінації, судом не встановлено.

Так, у статті першій Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» зазначено, що дискримінація ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних таінших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного тамайнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження маєправомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства»).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, п. п. 48, 49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2018 року в справі № 800/191/17 зазначила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини,з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

У постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 804/2823/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Суд враховує, що дискримінація означає менш прихильне поводження з особою, ніж з іншими в аналогічній ситуації, через певні ознаки цієї особи, однак позивач необґрунтувала,порівняно з якою особою чи групою осіб, та через які певні ознаки цієї особи (раса, колір шкіри, стать, вік та інше)вона опинилася в гіршому становищі, при цьому на такі обставини не посилалася.

Згідно з чинним законодавством України основним інструментом захисту і доведення факту дискримінації, зокрема у сфері трудових правовідносин, залишається суд, а обов`язок доказування залишається за постраждалим.

У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача (частина друга статті 81 ЦПК України).

Доводи позивача про те, що відповідач упереджено ставився до неї та намагався штучно звільнити її, проявивши до неї таким чином дискримінацію, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 не довела фактів дискримінації щодо себе чи навмисному намаганні її звільнити, що є її процесуальним обов`язком відповідно статей 12, 81 ЦПК України, а вказані доводи є виключно її припущеннями.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними доказами, що дії відповідача при скороченні посади та подальшому звільненні позивача відбувалися на ґрунті дискримінації, тобто поводження із позивачем у різний спосіб з іншими працівниками за певними ознаками без об`єктивного та розумного обґрунтування.

Доводи позивача про те, що у відповідача не відбулося змін в організації підприємства, які пов`язані зі зміною структури та штатного розпису, підлягають відхиленню.

За змістом частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19).

Обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників, що лежить поза межами компетенції суду, а отже, суд критично відноситься до обґрунтування позовних вимог збільшенням витрат на утримання відповідача, розмір та факт якого не доведено у судовому засіданні належними і допустимими доказами.

Разом із тим, суд вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні.

Доводи позовної заяви про те, що позивач мала переважне право на залишення на роботі також підлягають відхиленню, оскільки судом встановлено, що відбулося скорочення посади, яку займала лише одна особа позивач, такі переваги враховуються при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України.

Отже, право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад, у даному випадку мало місце виключення зі штатного розпису підприємства лише посади, яка була єдиною. Переважне право на залишення працівника на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15-ц, від 12 квітня 2023 року у справі № 754/12401/21.

Таким чином, у даному випадку не було порушено переважне право працівника на залишення на роботі при звільненні за скороченням штату, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, оскільки цим правом наділені працівники, які займають однакові посади, а посада позивача як заступника директора головного лікаря з медичного обслуговування населення апарату була єдиною у відповідача.

Доводи позивача щодо порушення відповідачем вимог частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України також є безпідставними, оскільки, як встановлено судом, відповідач вживав заходи на реальне працевлаштування позивача, запропонувавши їй у період між попередженням про наступне вивільнення та звільненням вакантні посади на підприємстві.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного та встановлених обставин, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановивши, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату, відповідачем у встановлений строк повідомлено позивача про зміни в організації виробництва і праці та про майбутнє звільнення, відповідач запропонував позивачеві наявну вакантну посаду, проте остання відмовилася від зайняття цієї посади, дійшов висновку про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України проведено законно, оскільки відбулося із дотриманням вимог статей 40, 49-2 КЗпП України, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04,§ 58, ЄСПЛ ,від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

У задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Керуючись статтями 4, 13, 76, 78, 80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Цебрик Любомир Васильович, до комунального некомерційного підприємства «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: комунальне некомерційне підприємство «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», код ЄДРПОУ 38839154, місцезнаходження: вул. Грибоєдова, 20 «в», м. Ужгород, Закарпатська область.

Дата складення повного судового рішення 08.05.2024.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області І.В. Логойда