Постанова

від 08.05.2024 по справі 144/1286/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/1286/23

Провадження № 22-ц/801/1138/2024

Категорія: 8

Головуючий у суді 1-ї інстанції Довгалюк Л. В.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 рокуСправа № 144/1286/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю.О.,

за участю сторін: прокурора Паука В.В. , представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Шалагінова В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №144/1286/23 запозовом керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області Гирби Володимира Михайловича в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 12 березня 2024 року,яке ухвалила суддя Довгалюк Л.В. в Теплицькому районному суді Вінницької області, повний текст судового рішення складено 19 березня 2024 року,

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області Гирба В.М. в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки,мотивуючи позовні вимоги тим, що 09 листопада 2018 року ОСОБА_2 подав до державного реєстратора Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюка В.Ф. заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 3,9804 га, кадастровий номер 0523755100:02:000:0268, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради, до якої додав розпорядження Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області № 504 від 08 листопада 2018 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж даної земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 та свідоцтво про право на спадщину № 651 від 04 серпня 2012 року, видане приватним нотаріусом Кусюк О.А.

09 листопада 2018 року на підставі поданих документів зареєстровано право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.

Разом з тим, головою Теплицької РДА не видавалось розпорядження за № 504 від 08 листопада 2018 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 , а свідоцтво про справо на спадщину № 651 від 04 серпня 2012 року, ніби видане приватним нотаріусом Кусюк О.А., відсутнє як в електронній реєстраційній справі щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за № 28919679, так і в паперовому примірнику.

Вказане свідчить, що державна реєстрація права власності проведена з порушенням встановленого законодавством порядку, оскільки здійснена на підставі підробленого розпорядження голови Теплицької РДА та неіснуючого свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, прокурор просив суд витребувати у ОСОБА_2 на користь Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0268, площею 3,9804 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради Теплицького району Вінницької області, нині Гайсинського району Вінницької області. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 12 березня 2024 року позов задоволено.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0268, площею 3,9804 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради Теплицького району Вінницької області, нині Гайсинського району Вінницької області.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, факти встановленні судом ґрунтуються на недопустимих доказах, не відповідають фактичним обставинам справи, висновки суду у рішенні є між собою суперечливими, та суперечать правовим позиціям Верховного Суду. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вирішити питання щодо стягнення судового збору.

У відзиві на апеляційну скаргу Гайсинська окружна прокуратура просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку проведена на підставі документів, що не містить підтвердження набуття ОСОБА_2 права на нерухоме майно, тобто внаслідок неправомірних дій третьої особи вказана земельна ділянка вибула з володіння її законного власника не з його волі, а тому наявні підстави для її витребування на корить держави в особі Теплицької селищної ради. Крім того, суд прийшов до висновку, що позов подано в межах передбаченого ЦПК України строку позовної давності, який не пропущено в розумінні частини першої статті 261 ЦК України.

Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюка В.Ф. із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0268 площею 3,9804 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради.

До заяви відповідач додав розпорядження Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області № 504 від 08 листопада 2018 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Теплицької селищної ради площею 3,9804 га та свідоцтво про право на спадщину № 651 від 04 серпня 2012 року, видане приватним нотаріусом Кусюк О.А.

У розпорядженні Теплицької РДА Вінницької області № 504 від 08 листопада 2018 року зазначено, що право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На підставі поданих документів, державним реєстратором Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюком В.Ф. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 листопада 2018 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як встановлено судом, головою Теплицької РДА не видавалось розпорядження № 504 від 08 листопада 2018 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 , що підтверджується записами у Журналі реєстрації розпоряджень голови райдержадміністрації з основної діяльності.

Крім того, воно не могло бути підставою для державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку, оскільки не містило власне рішення про її передачу у власність відповідача. Вказане свідчить про те, що спірна земельна ділянки вибула з володіння власника - держави поза її волею та на підставі неіснуючих рішень.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження голови Теплицької районної державної адміністрації за № 504 прийнято 28 грудня 2018 року і стосувалось припинення права постійного користування земельною ділянкою громадянки ОСОБА_3 на території Соболівської сільської ради.

Крім того, судом встановлено, що свідоцтво про справо на спадщину № 651 від 04 серпня 2012 року, видане приватним нотаріусом Кусюк О.А., відсутнє як в електронній реєстраційній справі щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за № 28919679, так і в паперовому примірнику, що підтверджується протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 28 вересня 2020 року, складеним за результатами проведеної слідчої дії у кримінальному провадженні № 1202002028000061.

Відповідно до листа приватного нотаріуса Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Кусюк О.А. № 19 від 19 липня 2023 року, нею не видавалось свідоцтво про право на спадщину № 651 від 04 серпня 2012 року, оскільки приватним нотаріусом вона зареєстрована лише 24 липня 2013 року, що підтверджується посвідченням про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 174 від 24 липня 2013 року.

Таким чином, судом достовірно встановлено, що державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0268 площею 3,9804 га, розташовану на території Теплицької селищної ради, проведена з порушенням встановленого законодавством порядку, так як здійснена на підставі документів, які не містять підтвердження набуття ним права на вказане нерухоме майно.

Спірна земельна ділянка до моменту державної реєстрації права власності на неї за ОСОБА_2 (станом на 09 листопада 2018 року) перебувала у державній власності та в силу ст. 122 ЗК України повноваження щодо розпорядження нею належали Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області, як такої що розташована поза межами населених пунктів.

Отже, у Теплицької РДА були відсутні повноваження передачі у приватну власність земель сільськогосподарського призначення, що знаходились за межами населених пунктів, в тому числі і спірної земельної ділянки.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, низки договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34).

У пункті 49 постанови від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Під час розгляду цієї справи враховано, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, а відсутність такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку.

Також встановлено, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку вчинена на підставі підробленого розпорядження Теплицької РДА та неіснуючого свідоцтва про право на спадщину, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а тому підлягає витребуванню на користь Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

При цьому апеляційний суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, про те, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Також апеляційний суд враховує, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатне передання земельної ділянки у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.

Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 175/5124/19 (провадження № 61-1535св23) дійшов висновку, що право держави витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її набуття фізичною особою, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні норми стосовно охорони земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними. Повернення у комунальну власність земельної ділянки, незаконно набутої фізичною особою без відповідного рішення уповноваженого органу, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Отже, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та витребування спірної земельної ділянки, яка вибула поза волею власника, на користь Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскільки матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка вибула на підставі підробленого розпорядження Теплицької РДА та неіснуючого свідоцтва про право на спадщину.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункти 39, 60), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 103) і № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 65)).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).

Водночас, згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц та конкретизованим у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 зазначила, що оскільки право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

Станом на час реєстрації земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (09 листопада 2018 року) розпорядником земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населеного пункту було Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Суд першої інстанції вірно врахував, що оскільки розпорядження Теплицькою РДА № 504 щодо ОСОБА_2 не приймалося, то цьому органу виконавчої влади не було відомо з 08 листопада 2018 року про реєстрацію цієї земельної ділянки. Жоден орган виконавчої влади, місцевого самоврядування чи правоохоронний орган не здійснював певної перевірки законності видачі розпорядження РДА.

В силу закону з 27 травня 2021 року право розпорядження землями сільськогосподарського призначення перейшло до Теплицької територіальної громади в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, тому презюмується, що цьому органу місцевого самоврядування мало бути відомо про безпідставність надання земельної ділянки ОСОБА_2 саме з дати набуття ним таких повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор довідався лише 19 липня 2023 року із листа приватного нотаріуса Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Кусюк О.А., в якому зазначено, що нею не видавалося свідоцтво про право на спадщину, на підставі якого за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав, зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Крім того, 24 лютого 2020 року до ЄРДР внесені відомості про відкриття кримінального провадження № 12020020280000061, в ході досудового розслідування якого встановлено, що розпорядження РДА щодо ОСОБА_2 08 листопада 2018 року та свідоцтво про право на спадщину від 04 серпня 2012 року фактично не видавались відповідачу.

Колегія суддів звертає увагу на що з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким було доповнено Прикінцеві положення ЦК України пунктом 12 такого змісту «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Якщо строк позовної давності закінчувався після набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину.

Зазначене застосування положень Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21, а також постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 343/2389/22, від 17 січня 2024 року у справі № 130/1596/22.

Зважаючи не вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги, оскільки позов подано в межах передбаченого ЦК України строку позовної давності, який не пропущено в розумінні частини першої статті 261 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 12 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 08 травня 2024 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Войтко Ю.Б.

Матківська М.В.