Рішення

від 08.05.2024 по справі 904/659/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2024м. ДніпроСправа № 904/659/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолюкс", м Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторг-Холдінг", м. Синельникове, Дніпропетровська область

про стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автолюкс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторг-Холдінг", в якому просить суд стягнути 303 674, 87 грн, з яких: невідшкодовані реальні збитки у розмірі 292 574, 81 грн та витрати на автотоварознавчі дослідження у розмірі 11 100 грн.

Ухвалою суду від 21.02.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолюкс" залишено без руху. Зобов`язано позивача протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме зареєструвати електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" та надати докази про наявність електронного кабінету у позивача.

29.02.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 04.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/659/24. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15.03.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Через систему електронний суд 19.03.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача викладена у позовній заяві

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.03.2021 сталась дорожньо-транспортна пригода за участі належних ТОВ «Автолюкс» на праві власності транспортних засобів: автомобіля марки Scania R114LA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , напівпричепу марки Schwarzmuller, реєстраційний номер НОМЕР_2 , напівпричепу Schmitz SPR реєстраційний номер НОМЕР_3 , а також за участі орендованого ТОВ «Автолюкс» автомобіля марки MAN 18.463 реєстраційний номер НОМЕР_4 , внаслідок чого були пошкоджені зазначені транспортні засоби.

Страхова компанія, сплативши страхове відшкодування в розмірі по 130000,00 грн. ТОВ "Автолюкс" та ОСОБА_1 , вичерпала ліміт відповідальності страховика за заподіяну шкоду майну по укладеному договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліси № ЕР-202238582 від 18.12.2020 р.), однак дані відшкодування не покривають реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкоджених транспортних засобів.

На думку ТОВ «Автолюкс» залишаються не невідшкодованими товариству реальні збитки розміром 292 574, 81 грн, які підлягають стягненню з ТОВ "Промторг-Холдінг".

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог зазначаючи, що автомобіль MAN 18.463, д.н.з. НОМЕР_4 , на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії серії НОМЕР_5 належить ОСОБА_1 , а не позивачу, який користується транспортним засобом на підставі Договору позички від 23.03.2021 (посвідчений приватним нотаріусом Вовк І.І. бланк НРА 303919, реєстр №2154), згідно п.3.2. та 3.3. якого, усувати наслідки аварій та пошкоджень транспортного засобу зобов`язаний користувач - ТОВ «Автолюкс», на якого також покладено в повному обсязі відповідальність за страхування по ризикам КАСКО.

Тобто, майнової шкоди зазнала фізична особа ОСОБА_1 , який не є стороною у даній справі і яка має отримати повне відшкодування по ризикам КАСКО при умові, що позивач ТОВ «Автолюкс» виконав своє договірне зобов`язання зі страхування.

Також, згідно звітів оцінювача №701 та №708 від 14.04.2021р., відповідно, ринкова вартість напівпричепу Schwarzmuller д.н.з. НОМЕР_6 до ДТП - 194 710 грн, вартість відновлювального ремонту - 221 122, 01 грн, що більше ринкової вартості транспортного засобу до ДТП, ринкова вартість напівпричепу Schmitz SPR д.н.з. НОМЕР_3 до ДТП - 200 030 грн, вартість відновлювального ремонту - 255 291, 52 грн, що більше ринкової вартості транспортного засобу до ДТП.

Напівпричепи Schwarzmuller, д.н.з. НОМЕР_7 та Schmitz SPR, д.н.з. НОМЕР_3 , вважаються фізично знищеними. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. Вартість знищених транспортних засобів до ДТП визначена оцінювачем, а їх утилізаційна вартість після ДТП невідома. Позивач не надав суду оцінки утилізаційної вартості знищених транспортних засобів.

На думку відповідача, ринкова вартість транспортного засобу в пошкодженому стані, яку визначив суб`єкт оціночної діяльності Кузнєцов Р.В. в приєднаних до матеріалів справи копіях Звітів № 1213 та № 1215 від 10.03.202 про оцінку майна - напівпричепів Schwarzmuller д.н.з. НОМЕР_6 та Schmitz SPR д.н.з. НОМЕР_3 , і вартість залишків цих транспортних засобів знищених в ДТП не співпадають. Як правило, вартість залишків знищених в ДТП транспортних засобів значно вище ніж ринкова вартість цих транспортних засобів в пошкодженому стані. Це зумовлено тим, що знищений транспортний засіб зазнав таких пошкоджень, які зводять нанівець його вартість саме як транспортного засобу. І, навпаки, залишки знищених в ДТП транспортних засобів у вигляді непошкоджених їх деталей і вузлів, а також металобрухту мають ринкову вартість безпосередньо як саме деталі, вузли і металобрухт. Тобто, є більш економічно доцільним продати окремими деталями, вузлами і металобрухтом залишки знищеного транспортного засобу ніж продавати його як саме транспортних засіб.

Позиція позивача викладена у відповіді на відзив

Позивач стверджує, що володіє автомобілем марки MAN 18.463 д.н.з. НОМЕР_4 на законних підставах, що підтверджується договором позички від 23.03.2021.

Тому, позивач наділений правами заявляти вимоги про стягнення невідшкодованої шкоди до винної сторони (відповідача) у відповідності до приписів ст. 396 ч 1 та ст. 386 ч. 3 ЦК України.

ТОВ "Автолюкс" зазначає, що суб`єкт оціночної діяльності ФОП Кузнєцов Р.В. був обраний ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" для визначення вартості відновлювального ремонту транспортних засобів, а також для визначення розміру заподіяної шкоди внаслідок пошкодження транспортних засобів і він складав для страхової компанії звіти № 701 від 14.04.2021; № 708 від 14.04.2021; № 719 від 14.04.2021.

Тобто, порушень при складанні звітів № 1212; № 1213; № 1215 суб`єкт оціночної діяльності ФОП Кузнєцов Р.В. не вчинив, так як він особисто 14.04.2021 досліджував транспортні засоби на предмет наявних в них пошкоджень та особисто складав Акти обстеження транспортних засобів станом на 14.04.2021.

Крім того, у разі, коли власник пошкодженого транспортного засобу не погоджується з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, то він набуває право отримати відшкодування від винної особи в розмірі різниці між вартістю транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та після дорожньо-транспортної пригоди без передачі винній особі пошкодженого транспортного засобу.

Зважаючи на те, що позивач не погоджується з визнанням фізично знищеними транспортних засобів: напівпричепу марки Schwarzmuller д.н.з. НОМЕР_8 ; напівпричепу Schmitz SPR д.н.з. НОМЕР_3 ; автомобіля марки MAN 18.463 д.н.з. НОМЕР_4 , ТОВ «Автолюкс» правомірно заявило вимогу про стягнення з відповідача різниці між вартістю транспортних засобів до дорожньо-транспортної пригоди та вартістю транспортних засобів після дорожньо-транспортної пригоди з урахуванням виплаченої страхової виплати (страхового відшкодування) без передачі відповідачу (винній особі) пошкоджених транспортних засобів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

ОСОБА_2 31.03.2021 о 23.24 год на автодорозі «Київ-Харків» 64 кс + 700 м, керуючи автомобілем DAF FT XF 105.460 д.н.з. НОМЕР_9 з напівпричепом KRONE SDP 27 д.н.з. НОМЕР_10 , рухаючись у правій смузі дороги від м. Харків до м. Київ, не був уважним, продовживши рух під час виникнення перешкоди у вигляді припаркованих автомобілів, а саме автомобіля марки Scania R114LA д.н.з. НОМЕР_1 із напівпричепом марки Schwarzmuller д.н.з. НОМЕР_2 та автомобіля марки MAN 18.463 д.н.з. НОМЕР_11 з напівпричепом Schmitz SPR д.н.з. НОМЕР_3 , не вжив заходів щодо зменшення швидкості або безпечного об`їзду та допустив зіткненням з передньою частиною автомобіля марки DAF FT XF 105.460 д.н.з. НОМЕР_9 з напівпричепом KRONE SDP 27 д.н.з. НОМЕР_10 , із задньою частиною автомобіля марки MAN 18.463 д.н.з. НОМЕР_4 з напівпричепом Schmitz SPR д.н.з. НОМЕР_3 та автомобілем марки Scania R114LA д.н.з. НОМЕР_1 із напівпричепом марки Schwarzmuller д.н.з. НОМЕР_6 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Вина водія ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді підтверджується постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області 28.06.2022 у справі № 361/275/22 (провадження № 3/191/242/22).

30.07.2021 ТОВ «Автолюкс» склало у Страховій компанії повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та надало витребувані Страховою компанією документи.

Працівники Страхової компанії оглянули пошкоджені транспортні засоби та на замовлення Страхової компанії спеціаліст-автотоварознавець, аварійний комісар, оцінювач ОСОБА_3 визначив вартість відновлювального ремонту транспортних засобів, а також визначив розмір заподіяної шкоди внаслідок пошкодження:

- автомобіля марки Scania R114LA д.н.з. НОМЕР_1 розміром 9 378, 32 грн;

- напівпричепу марки Schwarzmuller д.н.з. 0631ЗНР розміром 194 710 грн;

- напівпричепу Schmitz SPR д.н.з. НОМЕР_12 розміром 200 030 грн;

- автомобіля марки MAN 18.463 д.н.з. НОМЕР_4 розміром 282 748, 87 грн;

Згідно із копією свідоцтва (серія ІТС 01062 ) про реєстрацію транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_1 марки Scania R114LA він належить ТОВ «Автолюкс».

Відповідно до копії свідоцтва (серія ІТС 01063) про реєстрацію транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_6 марки Schwarzmuller він належить ТОВ «Автолюкс».

Згідно із копією свідоцтва (серія НОМЕР_13 ) про реєстрацію транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_3 марки Schmitz SPR він належить ТОВ «Автолюкс».

23.03.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Автолюкс» було укладено договір позички, предметом якого є транспортний засіб MAN 18.463 з реєстраційним номером НОМЕР_4 .

Ринкова вартість автомобіля MAN 18.463, д.н.з. НОМЕР_4 , станом на 14.04.2021 року з урахуванням аварійних пошкоджень після ДТП (в пошкодженому стані) складає 31 415, 81 грн, згідно із копією звіту № 1212 про оцінку автомобіля, зробленого ОСОБА_3 , який являється суб`єктом оціночної діяльності (сертифікат Фонду державного майна України № 309/2022 від 04.07.2022).

Ринкова вартість напівпричепа Schmitz SPR 27, д.н.з. НОМЕР_3 , станом на 14.04.2021 з урахуванням аварійних пошкоджень після ДТП (в пошкодженому стані) складає 54 813, 48 грн, згідно із копією звіту № 1213 про оцінку автомобіля, зробленого ОСОБА_3 , який являється суб`єктом оціночної діяльності (сертифікат Фонду державного майна України № 309/2022 від 04.07.2022).

Ринкова вартість напівпричепа Schwarzmuller, д.н.з. НОМЕР_6 , станом на 14.04.2021 з урахуванням аварійних пошкоджень після ДТП (в пошкодженому стані) складає 48 063, 09 грн, згідно із копією звіту №1215 про оцінку автомобіля, зробленого ОСОБА_3 , який являється суб`єктом оціночної діяльності (сертифікат Фонду державного майна України № 309/2022 від 04.07.2022).

ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» в серпні 2022 року нарахувала та сплатила страхове відшкодування в розмірі 130 000 грн на автомобіль MAN 18.463, д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_1 та в розмірі 130 000 грн на інші автомобілі ТОВ "Автолюкс», що підтверджується листами страхової компанії № ССЦВ-1766/ПП від 25.08.2022 та № ССЦВ-1767/П від 30.08.2022.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.10.2023 встановлено, що власником транспортного засобу, яким керував ОСОБА_2 , з реєстраційним номером НОМЕР_9 марки DAF FT XF 105.460 та напівпричіпу KRONE SDP 27 д.н.з НОМЕР_10 є ТОВ «Промторг-Холдінг».

Між тим сплачена Страховою компанією страхова сума в 260 000 грн не покриває заподіяних ТОВ "Автолюкс" збитків в розмірі 686 867, 19 грн і недостатня для здійснення ремонту транспортних засобів від пошкоджень, отриманих у дорожньо-транспортній пригоді 31.03.2021.

Вищезазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо стягнення збитків

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Аналогічний підхід до стандарту доказування «вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

Згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданою нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За загальними правилом частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Зі змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно шкоди, зокрема, майнової.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 Цивільного кодексу України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 Цивільного кодексу України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини 2 цієї статті таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями статті 397 Цивільного кодексу України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 1 статті 1172 ЦК України).

Положення частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 10 серпня 2022 року в справі № 904/6092/21, від 01 листопада 2021 року в справі № 920/343/20, а також у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року в справі (провадження) № 6-108цс13.

Для покладення на юридичну чи фізичну особу відповідальності необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності, так і певних спеціальних умов. До таких спеціальних умов належить: перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною чи фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків (виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, які хоч і виходять за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу; якщо така шкода завдана працівником у робочий час, але діями, які не пов`язані з виконанням трудових (службових) обов`язків, роботодавець відповідальності нести не буде).

Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1 та 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

У постанові Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.06.2022 у справі про адміністративне правопорушення № 361/275/22 (провадження № 3/191/242/22), залишеної без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02.08.2022 (провадження № 33/803/816/22) Полукарьова Д.М. визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а не винуватим в скоєні дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, наявності вини інших учасників ДТП ні кримінальним провадженням, ні судом не досліджувалося і не встановлювалося.

Власником автомобіля DAF FT XF 105.460 д.н.з. НОМЕР_9 з напівпричепом KRONE SDP 27 д.н.з. НОМЕР_10 , є ТОВ «Промторг-Холдінг», а не ОСОБА_2 , який, будучи найманим працівником, тільки керував автомобілем.

Цивільну відповідальність від наслідків ДТП за участі автомобіля страхував його власник, а не його водій, і, значить, сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою має тільки ТОВ «Промторг-Холдінг»

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов`язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об`єктів страхування.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про страхування», страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно зі статтею 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.

При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є саме законний володілець джерела підвищеної небезпеки.

Відтак, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином з матеріалів справи судом встановлено, що відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованих транспортних засобів - MAN 18.463 д.н.з. НОМЕР_4 , Scania R114LA д.н.з. НОМЕР_1 , напівпричепа Schwarzmuller, д.н.з. НОМЕР_6 , напівпричепа Schmitz SPR 27, д.н.з. НОМЕР_3 , має нести Товариство з обмеженою відповідальністю «Промторг-Холдінг», як законний володілець джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до частини другої ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною першою ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до п. п. д) п. 1.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Таким чином, належним та допустимим доказом вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу є: копії звітів № 719, 201, 728, 708 визначення вартості автомобіля MAN 18.463 д.н.з. НОМЕР_4 , напівпричепа Schwarzmuller, д.н.з. НОМЕР_6 , напівпричепа Schmitz SPR 27, д.н.з. НОМЕР_3 , Scania R114LA д.н.з. НОМЕР_1 вартості транспортних засобів та копії звітів № 1212, 1213, 1215 від 10.03.2023 вартості транспортних засобів з урахуванням аварійних ушкоджень після ДТП.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому Законом про страхування відповідальності власників ТЗ порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (згідно із абзацом першим пункту 20.1 статті 20 Закону про страхування відповідальності власників ТЗ).

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону про страхування відповідальності власників ТЗ).

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» в серпні 2022 року нарахувала та сплатила страхове відшкодування в розмірі 130 000 грн на автомобіль MAN 18.463, д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_1 та в розмірі 130 000 грн на інші автомобілі ТОВ «Автолюкс».

Загальна вартість завданих збитків становила 686 867, 19 грн.

Згідно звітів оцінювача № 701, 708, 728 ринкова вартість напівпричепу марки «SCHWARZMULLER», реєстраційні номерні знаки НОМЕР_14 , до ДТП 194 710 грн, вартість відновлювального ремонту 221 122, 01 грн, що більше ринкової вартості транспортного засобу до ДТП. Ринкова вартість напівпричепу Schmitz SPR, д.н.з. НОМЕР_3 , до ДТП 200 030 грн, вартість відновлювального ремонту 255 291, 52 грн, що більше ринкової вартості транспортного засобу до ДТП. Ринкова вартість напівпричепу MAN 18.463 д.н.з. НОМЕР_4 , до ДТП 282 748, 87 грн, вартість відновлювального ремонту 552 652, 15 грн, що більше ринкової вартості транспортного засобу до ДТП.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

З огляду на положення статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» напівпричепу марки «SCHWARZMULLER», реєстраційні номерні знаки НОМЕР_14 , Schmitz SPR, д.н.з. НОМЕР_3 , MAN 18.463 д.н.з. НОМЕР_4 вважаються технічно знищеними, оскільки вартість відновлювального ремонту цих транспортних засобів перевищує їх ринкову вартість.

Водночас відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо транспортний засіб вважається технічно знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

За таких обставин, враховуючи, що вищезазначені транспорті засоби, в розумінні статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вважається фізично знищеним, має відшкодовуватися різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалення законного й обґрунтованого рішення у справі є неможливим без визначення відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» різниці між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до звіту № 1212 ринкова вартість автомобіля марки MAN 18.463 д.н.з. НОМЕР_4 станом на 14.04.2021, з урахуванням аварійних пошкоджень після ДТП (в пошкодженому стані) складає 31 415,81 грн; звіту № 1213 ринкова вартість напівпричепу Schmitz SPR д.н.з. НОМЕР_3 станом на 14.04.2021, з урахуванням аварійних пошкоджень після ДТП (в пошкодженому стані), складає 54 813, 48 грн; звіту № 1215 ринкова вартість напівпричепу марки Schwarzmuller д.н.з. НОМЕР_6 станом на 14.04.2021, з урахуванням аварійних пошкоджень після ДТП (в пошкодженому стані), складає 48 063, 09 грн.

Твердження відповідача, щодо необґрунтованості проведеного автотоварознавчого дослідження судом до уваги не приймаються, виходячи з того, що відповідачем було лише висловлено сумнів в законності та правильності нарахувань за вищезазначеними звітами, проте не доведено до відома суду жодної обґрунтованої підстави, з наявністю якої вказаний висновок не може бути прийнятий як доказ по справі.

Відповідачем, зокрема, не спростовано визначеного розміру шкоди, законності застосування методів та нормативно-правових актів, а також наявності у особи, якою проведено певне дослідження відповідних повноважень, правильності та повноти вихідних даних для проведення дослідження оцінки розміру шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, автотоварознавче дослідження було проведено уповноваженою особою - суб`єктом оціночної діяльності Кузнецовим Р.В., на підставі сертифіката суб`єкта оціночної діяльності № 309/2022 від 04.07.2022 Фондом державного майна України, згідно з відповідними методиками, стандартами та програмами.

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи висновок є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності; висновок підписано оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, і його підпис скріплено печаткою.

За вказаних обставин розрахунок відшкодування, здійснений позивачем та визначений ним в розмірі 292 574, 81 грн, є правильним, оскільки такий розрахунок відповідає вимогам закону й наявним у справі доказам.

Щодо посилання відповідача, що ТОВ «Автолюкс» є лише користувачем автомобіля, тому не має права на відшкодування шкоди, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося судом раніше, 23.03.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Автолюкс» було укладено договір позички.

Відповідно до пункту 1.1 договору позичкодавець безоплатно передає користувачеві, а користувач приймає для користування протягом встановленого цим договором строку транспортний засіб: вантажний спеціалізований/FREIGHT-SPECIALIZED сідловий тягач E МАРКИ MAN, модель 18.463, 2003 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_15 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований 24.12.2020 року ТСЦ 3243, належний власнику на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 .

Згідно з пунктом 3.2 договору користувач зобов`язаний, зокрема, усувати наслідки аварій та пошкоджень транспортного засобу, що виникли під час експлуатації протягом терміну оренди.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18) зазначено, що «пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Враховуючи те, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.

Пунктом 36.4. ст. 36 Закону № 1961-ІV передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування).

За змістом пункту 2.2. із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 11 лютого 2009 року в редакції постанови Кабінету Міністрів № 1029 від 26 вересня 2011 року, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Отже, Верховний Суд наголошує на тому, що власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.

Вказаний автомобіль перебував у правомірному фактичному володінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолюкс", іншого судом не встановлено, факт володіння не заперечувався.

Наведені норми права та правові висновки щодо їх застосування спростовують твердження відповідача про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолюкс" повноважень на стягнення невідшкодованої шкоди.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Суд зазначає, що відповідач 2 не спростував у встановленому законом порядку та належними засобами доказування викладені позивачем у позові аргументи та надані ним докази.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, за наведених судом підстав.

Разом з тим, стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 11 100 грн вартості проведення автотоварознавчого дослідження пошкодженого транспортного засобу, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем доведено факт понесення витрат з оплати вказаного дослідження, зокрема додано до матеріалів справи копії квитанції до прибуткового касового № 1157 від 20.12.2022 на суму 1 500 грн, № 1158 від 20.12.2022 на суму 1 500 грн, № 1159 від 20.12.2022 на суму 1 500 грн, № 1160 від 20.12.2022 на суму 1 500 грн, № 1212 від 10.03.2023 на суму 1 700 грн, № 1213 від 10.03.2023 на суму 1 700 грн, № 1215 від 10.03.2023 на суму 1 700 грн.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору у сумі 4 555, 12 грн покладаються на відповідача.

Позивач заявив вимогу про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, яку викладено в прохальній частині позовної заяви, в порядку частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з положеннями частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне відкласти вирішення питання про розподіл таких витрат.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 231, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промторг-Холдінг» (52500, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Молодіжна, буд. 26-А; ідентифікаційний код 37425850) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс» (69002, м. Запоріжжя, вул. Перша Ливарна, буд. 27-А; ідентифікаційний код 30958318) невідшкодовані реальні збитки у розмірі 292 574, 81 грн, витрати на автотоварознавчі дослідження у розмірі 11 100 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відкласти вирішення питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу до моменту подання ним доказів понесення цих витрат у порядку, передбаченому частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.І. Ярошенко