Рішення

від 03.05.2024 по справі 908/399/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/30/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.05.2024 Справа № 908/399/24

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом: Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛІНТІКА», м. Запоріжжя

про стягнення суми 22522,77 грн.

Суддя Боєва О.С.

Без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛІНТІКА» суми 22522,77 грн заборгованості.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 15.02.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/399/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою господарського суду від 19.02.2024 позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви в термін до 29.02.2024 включно.

28.02.2024 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків (документ сформований в системі «Електронний суд»), до якої додані докази на усунення недоліків позовної заяви та докази направлення копії заяви про усунення недоліків з додатками відповідачу.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/399/24. Присвоєно справі номер провадження 9/30/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у повній заяві, які мотивовані, зокрема, наступним. ТОВ «АЛІНТІКА» на праві власності належить нежитлове приміщення, VI підвалу та першого поверху літ. (А-4-5, А1), яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базарна (попередня назва - Анголенка), буд. 14-А, що знаходиться у житловому будинку. Незважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, Концерн «МТМ» у період з лютого 2020 по квітень 2021 відпустив відповідачу теплову енергію до вказаного приміщення. Позивачем були сформовані споживачу Акт приймання-передачі теплової енергії та рахунок на оплату спожитої послуги, які надсилались засобами поштового зв`язку одночасно з вимогою про погашення заборгованості від 26.09.2023. Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону. Відповідач не виконав свої обов`язки по сплаті за надану послугу в указаний період, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі 22522,77 грн, яка заявлена позивачем до стягнення. Позов обґрунтовано ст.ст. 11, 15, 16, 258, 509, 526, 629, 712 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 193, 222 ГК України, Законом України «Про теплопостачання», Правилами користування теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за №1198.

25.03.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив (документ сформований в системі «Електронний суд» 22.03.2024). Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що позивач має довести наявність обставин, якими він обґрунтовує факт отримання відповідачем теплової енергії у спірний період в обсягах, вказаних в актах-приймання передачі та виставлених рахунках і, відповідно, виникнення обов`язку відповідача щодо виконання грошового зобов`язання з оплати заборгованості в заявленому розмірі, строк виконання такого зобов`язання та відповідно термін, з якого виникло прострочення оплати. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів дійсності поставки теплоносія за спірною адресою, зокрема, не доведений факт, що система опалення об`єкта теплопостачання відповідача є відокремленою або не відокремленою від системи опалення житлового будинку №14-А вул. Базарна у м. Запоріжжя, що має підтверджуватися актом обстеження системи теплоспоживання об`єкта теплопостачання, актами встановлення приладів комерційного обліку спожитої теплоенергії, актами готовності до опалювального періоду тощо. Не доведено, на яку площу приміщень нараховувалася вартість наданих послуг. Також відповідач зазначив, що між сторонами відсутні договірні відносини, а отже відсутні зобов`язання. Просив у задоволенні позову відмовити.

Також цього ж дня від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення документів по справі, на які відповідач посилається у відзиві на позов (документ сформований в системі «Електронний суд» 22.03.2024 та має назву - «Додаткові пояснення у справі» та які по суті є додатками до відзиву. До клопотання, зокрема, додані: копія договору купівлі-продажу нерухомості від 13.02.2020, копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та копії фото нежитлового приміщення.

Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив.

30.04.2024 через підсистему «Електронний суд» до суду від позивача надійшли письмові пояснення. До пояснень, зокрема, додані: копія розрахунку теплового навантаження на опалення по вул. Анголенка, 14-а та копія додаткової угоди від 01.06.2011 до договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600247 від 01.09.2006.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Позивач Концерн «Міські теплові мережі» є суб`єктом природної монополії відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та за приписами статті 19 Закону України «Про теплопостачання» як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі Статуту. Основною метою діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.11.2022, внесено запис про реєстрацію за ТОВ «АЛІНТІКА» права приватної власності на нежиле приміщення, VIІ підвалу літ. А-4-5, А1, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базарна (попередня назва - Анголенка), буд. 14-А, загальною площею 593,9 кв.м. (а.с. 8 (зворотна сторона). Також, як слідує з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ТОВ «АЛІНТІКА» зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення VI підвалу та першого поверху літ. /А-4-5, А1/, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базарна (попередня назва - Анголенка), буд. 14-А, загальною площею 881,5 кв.м.

У позові позивачем зазначено, що договір між сторонами укладено не було, послуги з теплопостачання на об`єкт відповідача надавалися в період з лютого 2020 по квітень 2021.

Матеріали справи свідчать, що Концерном «МТМ» 30.11.2022 був складений Акт приймання-передачі теплової енергії за період з лютого 2020 по квітень 2021 (включно), також на оплату наданих послуг виставлений рахунок на загальну суму 22 522,77 грн.

У зв`язку з відсутністю оплати з боку споживача, 27.09.2023 на його адресу позивачем було направлено вимогу б/н від 26.09.2023 про термінове вирішення питання щодо погашення заборгованості у сумі 22 522,77 грн.

Як зазначив позивач, вимога залишена відповідачем без реагування, сума боргу в добровільному порядку не погашена.

Оскільки відповідач письмових заперечень щодо акту приймання-передачі теплової енергії не направляв, оплату за відпущену позивачем теплову енергію не здійснив, позивач звернувся з позовом до суду, за яким було відкрито провадження у даній справі № 908/399/24.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону України «Про теплопостачання» від 02.05.2005 №2633-IV, відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

З положень ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону слідує, що індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов`язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

У статті 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов`язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов`язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

З огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.

Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії згідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов`язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.

З аналізу положень зазначених Правил, зокрема, пункту 44, вбачається, що термін «споживач» застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок відповідно до якого: «укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А, сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період».

Отже, навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту її постачання споживачу, останній не звільняється від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору пронадання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.

За змістом п. 2 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджених Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315, опалюване приміщення - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Система опалення приміщення, яке належать відповідачу на праві власності, є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання житлового будинку, в якому воно розташовано, тому при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будинку в опалювальні періоди одночасно опалювалось належне відповідачу приміщення.

Законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов`язує обов`язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

З положень статті 11 ЦК України слідує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Концерн «Міські теплові мережі» (позивач у справі) діє на підставі Статуту. Основною метою діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.

Концерн «Міські теплові мережі» є суб`єктом природної монополії відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та за приписами статті 19 Закону України «Про теплопостачання» як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

За змістом ч.1 ст.275 та ч.6 ст.276 Господарського кодексу України, споживач (абонент) зобов`язаний оплачувати прийняту енергію. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції, чинній в спірний період), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (абз. 9 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання»).

Оскільки нежитлове приміщення має спільне з житловим будинком підключення до теплової мережі позивача (іншого відповідачем не доведено), факт отримання теплоносія в період опалювального сезону підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2020-2021 у м. Запоріжжя, які оприлюднені на офіційному сайті Запорізької міської ради, актом приймання-передачі та рахунком за спожиту теплову енергію.

У поясненнях, які додані позивачем до заяви про усунення недоліків позовної заяви зазначено наступне. На житловому будинку по вул. Базарна, 14-А встановлено прилад обліку теплової енергії, тобто розрахунки за спожиту теплову енергію проводились на підставі показів вузла обліку, пропорційно теплового навантаження кожного із приміщень. Факт встановлення в будинку № 14-А по вулиці Базарній приладу обліку теплової енергії підтверджується Актами приймання в експлуатацію приладу обліку теплової енергії від 02.12.2003 та від 23.02.2028, копії яких містяться в матеріалах справи (ар.с. 28-30, 34-35).

Як зазначено позивачем Методиці нарахувань за спожиту теплову енергію (а.с. 53) з лютого 2020 року по травень 2020 року теплове навантаження становило 0,003581 Гкал/год. Через те, що приміщення належить споживачу з 13.02.2020 року теплове навантаження за лютий 2020 року скориговане на 408 годин: 0,003581 Гкал/год/696год*408год=0,00209969Гкал/год.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від від 14.11.2022, внесено запис про реєстрацію за ТОВ «АЛІНТІКА» права приватної власності на нежиле приміщення VI підвалу та першого поверху літ. /А-4-5,А1/, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базарна (попередня назва - Анголенка), буд. 14-А загальною площею 881,5 кв.м. (а.с. 7).

З огляду на зазначене теплове навантаження на вказаний об`єкт нежитлового приміщення з червня 2020 року по квітень 2021 року складало 0,0088983 Гкал/год (розрахунок кількості тепла за вказаний період наведений в таблиці, а.с. 53).

Крім того, суду надані копії Актів споживання теплової енергії за спірний період по житловим будинкам по вул. Базарна, 14-А, Б, В, які містять інформацію про показники приладів обліку споживання теплової енергії на початок та кінець місяця, об`єм, час роботи та час простою; витяги з Журналу обліку споживання теплової енергії, які підписані головою правління ОСББ «Переможець-2016» та скріплені печатками об`єднання.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким, зокрема, було внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» і викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Так, відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, зокрема, додано до позову (в копіях): інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності відповідача на об`єкт споживання теплоносія, Акт від 10.02.2014 з інформацією, що теплоносій подається одночасно з житловим будинком, Акт приймання в експлуатацію приладу обліку теплової енергії, паспорт на прилад, витяг з протоколу повірки теплолічильника, Акти готовності до опалювального періоду, Акт споживання теплової енергії за спірний період, витяги з Журналу обліку споживання теплової енергії, розрахунок теплового навантаження на опалення, Акт приймання-передачі теплової енергії із зазначенням: періоду, назви послуги, одиниці виміру, фактичної кількості, тарифи, удільної вартості одиниці кількості, суми без ПДВ, рахунок за спірний період.

Здійснивши аналіз наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що факт надання позивачем послуг з теплопостачання на нежитлове приміщення, яке є власністю відповідача, у період з лютого 2020 по квітень 2021 року на суму 22522,77 грн з більшою вірогідністю мав місце, аніж не був, про що стверджує відповідач у відзиві на позов (без долучення відповідних доказів на спростування позиції позивача).

Таким чином позивач виконав свої зобов`язання щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідач зобов`язаний оплатити надані послуги.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві, як такі, що побудовані на концепції негативного доказу, яка суперечить принципу змагальності, не містить доказів на спростування відповідних тверджень позивача про надання послуг з теплопостачання у спірний період на нежитлове приміщення, яке належить відповідачу на праві приватної власності, загальною вартістю 22522,77 грн (на підтвердження чого позивач надав суду відповідні документи). При цьому, з наданих відповідачем копій фотографій нежитлового приміщення неможливо встановити, яке саме приміщення відображене на них.

Оцінивши представлені письмові докази в їх сукупності, враховуючи відсутність документів, які б спростовували позицію позивача або неправильність визначення вартості наданих відповідачу послуг (заперечення відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами), суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 22 522,77 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛІНТІКА», код ЄДРПОУ 42387173 (69063, місто Запоріжжя, вул. Базарна, буд. 14-А) на користь Концерну «Міські теплові мережі», код ЄДРПОУ 32121458 (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», буд. 137; розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , Філія АТ «Укрексімбанк» у м. Києві, МФО 322313) суму 22 522 (двадцять дві тисячі п`ятсот двадцять дві) грн 77 коп. заборгованості.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛІНТІКА», код ЄДРПОУ 42387173 (69063 місто Запоріжжя, вул. Базарна, буд. 14-А) на користь Концерну «Міські теплові мережі», код ЄДРПОУ 32121458 (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», буд. 137; р/р № НОМЕР_2 , ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478) суму 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 08.05.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва