Постанова

від 07.02.2025 по справі 908/399/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2025 року м.Дніпро Справа № 908/399/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІНТІКА" на рішення господарського суду Запорізької області від 03.05.2024 року у справі №908/399/24 (суддя Боєва О.С.)

за позовом: Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІНТІКА", м. Запоріжжя

про стягнення суми 22 522,77 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.05.2024 року у справі №908/399/24 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІНТІКА", код ЄДРПОУ 42387173 (69063, місто Запоріжжя, вул. Базарна, буд. 14-А) на користь Концерну "Міські теплові мережі", код ЄДРПОУ 32121458 (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку "Азов", буд. 137; розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , Філія АТ "Укрексімбанк" у м. Києві, МФО 322313) суму 22 522,77 грн заборгованості за несплачену відповідачем теплову енергію та 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.

Дане рішення обґрунтовано наступним:

- договір між сторонами не було укладено;

- матеріалами справи підтверджено факт постачання відповідачем теплової енергії в належні ТОВ "АЛІНТІКА" приміщення за адресою: місто Запоріжжя, вул. Базарна, буд. 14-А;

- теплопостачання здійснювалось в період лютого 2020 року квітня 2021 року, загальна вартість послуг становить 22 522,77 грн.;

- виставлений позивачем рахунок на суму 22 522,77 грн відповідач не сплатив, що є порушенням ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання".

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд неналежним чином оцінив доводи відповідача щодо відсутності доказів на підтвердження факту надання послуг постачання теплової енергії в приміщення скаржника; позивачем не надано помісячних показників приладів обліку, що має суттєве значення для визначення суми заборгованості, що підлягає оплаті за спірний період.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Положенням ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.09.2024 року було відкрито апеляційне провадження в порядку письмового провадження.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи слідує, що відповідач є власником нежитлового приміщення, VIІ підвалу літ. А-4-5, А1, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базарна (попередня назва - Анголенка), буд. 14-А, загальною площею 593,9 кв.м. та нежитлового приміщення VI підвалу та першого поверху літ. /А-4-5, А1/, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базарна (попередня назва - Анголенка), буд. 14-А, загальною площею 881,5 кв.м.

Як встановлено місцевим господарським судом, Концерн "Міські теплові мережі" є суб`єктом природної монополії відповідно до положень Закону України "Про природні монополії" та за приписами ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Між сторонами у справі не було укладено договору щодо теплопостачання, що скаржником підтверджується.

Незважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, позивач надав в період з лютого 2020 по квітень 2021 року послуги з теплопостачання на об`єкти відповідача.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем 30.11.2022 року був складений акт приймання-передачі теплової енергії за період з лютого 2020 по квітень 2021 року (включно). Також на оплату наданих послуг виставлений рахунок на загальну суму 22 522,77 грн.

У зв`язку з відсутністю оплати з боку споживача 27.09.2023 року на його адресу позивачем було направлено вимогу б/н від 26.09.2023 року про термінове вирішення питання щодо погашення заборгованості у сумі 22 522,77 грн.

Оскільки відповідач вимогу позивача залишив без задоволення, письмових заперечень щодо акту приймання-передачі теплової енергії не направляв, оплату за відпущену позивачем теплову енергію не здійснив, позивач звернувся з позовом до суду, за яким було відкрито провадження у даній справі № 908/399/24.

Колегія суддів повністю поділяє доводи оскаржуваного рішення та зазначає, що предметом діяльності Концерну "Міські теплові мережі" є виробництво теплової енергії, постачання теплової енергії для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємства, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут та інше.

Концерн "Міські теплові мережі" відповідно до положень Закону України "Про природні монополії" є суб`єктом природної монополії та діє на підставі виданих ліцензій на провадження господарської діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, тому у своїй основній діяльності таке підприємство повинно дотримуватися законодавства, яке регулює відносини у сфері теплопостачання (виробництво, транспортування, постачання теплової енергії).

Для створення умов перебування та проживання осіб у жилих і нежилих приміщеннях, зокрема, шляхом забезпечення їх опаленням, законодавством України передбачено регулювання у сферах виробництва, транспортування постачання теплової енергії.

Регулювання та встановлення відносин у сфері теплопостачання (виробництво, постачання, транспортування теплової енергії) здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Господарський кодекс України; Законів України "Про теплопостачання", "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", "Про природні монополії"; "Про ліцензування видів господарської діяльності", Постанов Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією".

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який набрав законної сили 10.12.2017 року, визначено:

- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

- виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;

- споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач;

- внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення.

Порядок укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг визначено у ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

За приписами ч.ч.2, 3, 6 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Даною постановою також затверджено форму та зміст (умови) Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Як зазначено вище, договірні відносини між сторонами у справі відсутні, нарахування за теплову енергію здійснювалося на підставі особового рахунку №670247, про що вказано в акті від 30.11.2022 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що укладення договору з теплопостачання відповідно до ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. Відтак, сам факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період. Не виконуючи вимоги чинного законодавства щодо укладення зазначеного договору, споживач фактично сам створює ситуацію, в якій він позбавлений права впливати на якість, ціну, вибір постачальника послуг тощо, а також користуватись іншими правами, передбаченими Правилами користування тепловою енергією.

За сталою практикою Верховного Суду споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (відповідна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 року у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 року у справі №922/4239/16, 25.09.2019 року у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 року у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 року у справі №904/6293/17 тощо).

Отже, у разі відсутності договору, проте з доведенням та належним підтвердженням матеріалами справи факту поставки споживачу теплової енергії, останній не звільняється від оплати наданої послуги.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 712/8916/17-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 року у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність укладеного з позивачем договору як на підставу для неоплати наданих послуг є безпідставними.

За доводами апеляційної скарги апелянт зазначає на те, що належні йому приміщення відключені від теплопостачання, на підтвердження чого ним були надані суду фотокартки, які свідчать про те, що в приміщенні відсутні батареї, до яких має надходити теплопостачання.

Щодо цих доводів колегія суддів зазначає, що частиною 1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що споживач серед іншого, має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Відповідно до абз.6 п. 40 Правил користування тепловою енергією, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 року, споживач теплової енергії зобов`язаний погоджувати з теплопостачальною організацією нові підключення і відключення та переобладнання системи теплоспоживання, які є причиною збільшення або зменшення обсягу споживання теплової енергії.

Наразі чинним є Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 169 від 26.07.2019 року (далі -Порядок).

Відповідно до п.2 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання припинення споживання теплової енергії повинно бути виконано з дозволу компетентного органу та в порядку, визначеному законодавством: з дозволу постійно діючої міжвідомчої комісії, яка створена органом місцевого самоврядування, за умови отримання технічних умов, роботи по відключенню повинні проводитись монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та власника, наймача квартири. Роботи з відключення виконуються у міжопалювальний період.

Відповідачем не надано доказів відключення від системи централізованого теплопостачання, не надано звернення до теплопостачальної організації щодо повідомлення про відключення, на підставі дозволу компетентного органу.

Системи опалення приміщення відповідача є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому воно розташоване, при цьому, апеляційний суд враховує, що теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо). Відповідно до законів термодинаміки тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, а теплова енергія, що міститься в повітрі, в елементах інтер`єру приміщення, передається, в тому числі, і в сусідні приміщення через внутрішні стіни, перегородки та перекриття.

Відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків у приміщенні свідчить про надходження до нього тепла.

Отже, багатоквартирний будинок, в якому знаходяться належні відповідачу приміщення, в цілому є об`єктом теплопостачання, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку.

Таким чином, враховуючи, що належні на праві користування відповідачу нежитлові приміщення є невід`ємною частиною житлового будинку, що не спростовано скаржником, враховуючи відсутність у матеріалах справи документів на підтвердження відключення їх від мережі опалення у встановленому законом порядку, судова колегія вважає, що належні відповідачу приміщення є опалювальними.

Також апелянт вказував, що позивачем не надано помісячних показників приладу обліку, що має суттєве значення для визначення суми заборгованості, яка підлягає сплаті за спірний період, що є недоведеними обставини щодо розміру теплового навантаження на об`єкт відповідача, позивачем не надано розрахунку теплового навантаження на опалення за фактичним теплоспоживанням нежитлового приміщення житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базарна 14 -А.

Також, відповідач зауважував, що факт поставки йому теплової енергії в обсягах, визначених в наданих позивачем актах приймання- передачі теплової енергії, є недоведеним. Більш того, відповідач вважає, що надані до позовної заяви акти за спожиту теплову енергію за спірний період не можуть бути належними та допустимими доказами у підтвердження факту заборгованості відповідача за спожиту теплову енергію за спірний період, оскільки в них не визначено, яким чином розрахована кількість відпущеної теплової енергії. Проте, суд на це увагу не звернув та не надав йому належної правової оцінки.

Колегія суддів вважає вказані доводи також безпідставними та звертає увагу на наступне:

За змістом п. 2 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджених Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року № 315, опалюване приміщення - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Система опалення приміщення, які належать відповідачу на праві власності, є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання житлового будинку, в якому вони розташовані, тому при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будинку в опалювальні періоди одночасно опалювались належні відповідачу приміщення.

Законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов`язує обов`язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198, визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07. 2005 року № 630 (у редакції, чинній в спірний період), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Факт постачання теплової енергії підтверджується рішеннями Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів у спірний період, які розміщені у загальному доступі на сайті Запорізької міської ради та копії яких долучені до матеріалів даної справи.

Згідно положень ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

За змістом ч.1 ст.275 та ч.6 ст.276 Господарського кодексу України споживач (абонент) зобов`язаний оплачувати прийняту енергію. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до абз. 9 ч. 2 ст. 25 Закону України Про теплопостачання у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Як зазначено позивачем, нарахування за спожиту відповідачем теплову енергію з лютого 2020 року по травень 2020 року проведено з урахуванням теплового навантаження - 0,003581 Гкал/год. Через те, що приміщення належить споживачу з 13.02.2020 року теплове навантаження за лютий 2020 року скориговане на 408 годин: 0,003581 Гкал/год/696год*408год=0,00209969Гкал/год.

В матеріалах справи наявні копії актів споживання теплової енергії за спірний період по житловим будинкам по вул. Базарна, 14-А, Б, В, які містять інформацію про показники приладів обліку споживання теплової енергії на початок та кінець місяця, об`єм, час роботи та час простою; витяги з Журналу обліку споживання теплової енергії, які підписані головою правління ОСББ Переможець-2016 та скріплені печатками ОСББ.

Позивач, як власних приміщень та споживач послуг позивача не звертався до нього з будь-яких питань щодо з`ясування розміру оплати та порядку її визначення. Доводи щодо невірного розрахунку не спростовані скаржником іншими належними доказами.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з приписами ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів на підставі вищевикладеного дійшла висновку про недоведеність апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків оскаржуваного рішення.

Оскільки підстави для скасування рішення відсутні, в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, судові витрати за її розгляд слід віднести на скаржника згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 03.05.2024 року у справі №908/399/24 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков