Рішення

від 29.04.2024 по справі 914/3426/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2024 Справа № 914/3426/23

За заявою:Товариства з обмеженою відповідальністю Леман Інвест, м.Дніпро

про ухвалення додаткового рішення

у справі № 914/3426/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Леман Інвест, м.Дніпро,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Олнова, м.Буськ, Львівська область

про стягнення 718 443,77 грн

Суддя Наталія Мороз

За участю секретаря судового засідання

Соломії Дицької

Представники:

Від позивача (заявника): не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Встановив:

В провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Леман Інвест до Товариства з обмеженою відповідальністю Олнова про стягнення 718 443, 77 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.04.2024 позовні вимоги задоволено повністю.

Повний текст рішення складено 23.04.2024.

Водночас, до початку судових дебатів представником позивача заявлено клопотання про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

22.04.2024 через електронну пошту господарського суду позивачем подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення.

Ухвалою суду від 23.04.2024 заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання щодо вирішення судових витрат на 29.04.2024.

В судове засідання 29.04.2024 представник позивача не з`явився. 29.04.2024 через систему «Електронний суд» поступило клопотання від 28.04.2024 про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

При вирішенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частина 7 ст. 43 Конституції України передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частинами 1, 3 ст. 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Зазначеним положенням Конституції України кореспондує ст. 16 ГПК України, нормами якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Із системного аналізу положень ГПК України, що стосуються судових витрат слідує, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись із заявою про стягнення з відповідача 101 844, 37 грн витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтував ці вимоги договором надання правової допомоги від 01.11.2023 № 9 (укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Леман Інвест» та адвокатом Ковальчуком Д.Ю.), платіжною інструкцією від 06.11.2023 № 114 на суму 15 000, 00 грн, актом наданої правової допомоги від 17.04.2024 з детальним описом послуг, наданих у справі № 914/3426/23.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не надано будь-яких доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано жодних доказів на їх спростування.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №922/743/20, від 24.11.2020 у справі №911/4242/15.

Разом із тим, у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, тощо.

Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.

Прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, та у постанові від 21.01.2020 у справі № 904/1038/19.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях від 12 жовтня 2006 у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 у справі «Баришевський проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Щодо передбаченого в п.5.3 договору про надання правової допомоги від 01.11.2023 № 9 «гонорару успіху» у розмірі 10 % від суми грошових коштів, стягнутих Господарським судом Львівської області з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олнова» на користь клієнта, суд зазначає наступне.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху, ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Дослідивши зміст професійної правничої допомоги, про яку зазначено в акті наданих послуг від 17.04.2024 до договору про правову допомогу від 01.11.2023, суд зауважує, що під час розгляду справи № 914/3426/23 у суді представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Леман Інвест» адвокат Ковальчук Д.Ю., брав участь у судових засіданнях виключно в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, відтак, особисту участь в судові засідання не забезпечував. Тривалість судових засідань у підготовчому провадження становила від 4 до 8 хвилин.

Здійснивши порівняльний аналіз заявлених до стягнення сум судових витрат, понесених позивачем за розгляд справи із кількістю та вартістю послуг, які надані позивачу його представником (це зокрема, складення позовної заяви та участь представника в п`ятьох судових засіданнях), приймаючи до уваги тривалість судових засідань, в яких представник позивача брав участь в режимі відеоконференції, обсяг доказів та той факт, що вказана справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію, час, який міг витратити адвокат для формування правової позиції та складення заяв по суті спору у даній справі (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, розрахунок розміру позовних вимог не є складним та значним, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин під час розгляду справи у суді не змінювалося), суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, витраченим часом, обсягом цих послуг.

Беручи до уваги наведене, суд вважає за необхідне скористатися правом суду на обмеження розміру витрат на професійну правничу допомогу і не розподіляти витрати на правову допомогу в повному обсязі на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, частково покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).

Згідно з ч. 4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що співмірним із тривалістю судових засідань, в яких представник позивача брав участь в режимі відеоконференції, та складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, що відповідає критерію реальності, розумності їхнього розміру витрати на професійну правничу допомогу в сумі 36 000, 00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Решта витрат на послуги адвоката залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 123, 126, 129, 234, 244 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Леман Інвест» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу та відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Олнова (80500, Львівська область, м. Буськ, вул. Івасюка, 5, ідентифікаційний код 43394616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Леман Інвест (49027, м. Дніпро, вул. Івана Акінфієва, 18, оф. 216, ідентифікаційний код 43049704) 36 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті заявлених вимог відмовити.

Додаткове рішення складено 08.05.2024

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після його перегляду апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.