Рішення

від 30.04.2024 по справі 917/118/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2024 Справа № 917/118/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Мацко О.С., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаватранс Плюс», 36008, м. Полтава, вул. Харківське шосе, буд. 4/15, оф. 102, код ЄДРПОУ 41371707,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл», 36000, м. Полтава, вул. Небесної сотні, 9/17, код ЄДРПОУ 38516938,

про стягнення 1 000 000 грн.

Секретар судового засідання Брунь І.Ю.

Представники сторін: згідно протоколу.

Суть спору:

Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаватранс плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» про стягнення 1 000 000,00 грн., з них 392 186,66 грн. пені, 215 885,00 грн. річних, 391 928.34 грн. інфляційних, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору на послуги автомобільною та спеціальною технікою № ПТ/СО/010820 від 01.08.2020 р. Також позивач просить відшкодувати сплачений судовий збір та витрати на професійну правову допомогу.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 07.02.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 05.03.2024р. року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2024 р., після чого у судовому засіданні оголошено перерву до 18.04.2024р. Протокольною ухвалою від 18.04.24р. суд поновив позивачу строк на подання доказів за його клопотанням, розпочав розгляд справи по суті та оголосив перерву до 30.04.2024р.

Аргументи учасників справи:

У позовній заяві ТОВ «Полтаватранс Плюс» стверджує, що відповідач не в повному обсязі здійснив оплату за договором на послуги автомобільною та спеціальною технікою № ПТ/СО/010820 від 01.08.2020 р., чим порушив умови господарського зобов`язання, встановлені зазначеним договором та законом. Судовим рішенням, що набрало законної сили, у справі №917/841/22 від 23.02.2023р. було стягнуто з відповідача на користь позивача: 6 734 869,70 грн. заборгованість за договором на послуги автомобільною та спеціальною технікою № ПТ/СО/01080 від 01.08.2020 р., 1 068 035,82 грн. пеня, 1 250 400,93 грн. втрати від інфляції, 144 503,80 грн. 3 % річних (пеня, річні, інфляційні нараховані по 29.10.2022р.), 137 967,15 грн. судового збору, 18 486,88 грн. витрат на витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Основний борг погашено не було, у зв`язку з чим в межах даної справи позивач нараховує та просить стягнути з відповідача пеню, річні, інфляційні у вказаних вище сумах за період з 01.11.2022р. по 26.11.2023р.(до моменту переуступлення права вимоги за вказаним договором на послуги № ПТ/СО/01080 від 01.08.2020 р. до ПАТ «Нафтогазвидобування» за договором відступлення права вимоги від 27.11.2023р. №9158-НГД).

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, посилаючись на те, що ТОВ «Сервіс Ойл» не мало можливості виконати свої зобов`язання у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а саме введенням на території України воєнного стану та прийнятою правлінням НБУ забороною банкам здійснювати видаткові операції за рахунками юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Республіки Білорусь.; повідомляє про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 729 518,84 грн. заявою №01/08; наполягає, що позивач скористався своїм правом на стягнення пені з відповідача, заявивши її до стягнення в межах справи №917/841/22, отже, повторне її стягнення буде подвійним притягненням відповідача до відповідальності за одне й те саме порушення, що не допускається; просить зменшити розмір заявлених річних та інфляційних до 2 грн.; акцентує увагу на неправомірності відступлення права вимоги, що здійснене позивачем до ПАТ «Нафтогазвидобування».

Також у відзиві відповідач просить стягнути з позивача судові витрати на професійну правничу допомогу (орієнтовний розмір 14 300,00 грн.), та заявляє про намір клопотати про зменшення витрат на правову допомогу позивача після отримання доказів понесення вказаних витрат позивачем (відзив на позов арк..справи 77-81).

Позивач відреагував на відзив поданням відповіді на відзив (арк.справи 90-95) та клопотання від 10.04.2024р.

24.04.2024р. до суду через електронний кабінет позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат, до якого додано Договір про надання правової (правничох) допомоги та Акт прийому-передачі виконаних робіт за догвоором про надання правової допомоги від 22.04.2024р.

Інші заяви по суті спору до суду не надходили.

Виклад обставин справи, встановлених судом:

01.08.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтаватранс Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» було укладено договір на послуги автомобільною та спеціальною технікою № ПТ/СО/010820 (а.с. 9-20).

За цим договором Виконавець надає послуги автомобільним транспортом та/(або) спеціальною технікою (п. 1.1 договору).

Згідно з Розділом 4 договору № ПТ/СО/010820 від 01.08.2020 р. 4.1. сума Договору складається із вартості усіх наданих Виконавцем, згідно даного договору, послуг відповідно до підписаних Сторонами Актів прийому-передачі наданих послуг. На виконання зазначених норм договору № ПТ/СО/010820 від 01.08.2020 р. позивач надав відповідачу послуги загальної вартості 6 955 598,10 грн., які не були в повному обсязі оплачені відповідачем.

Вказане встановлено рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.02.2023р. у справі №917/841/22, яке набрало законної сили 28.03.2023р. Даним рішенням було стягнуто з відповідача ТОВ «Сервіс Ойл» на окристь позивача ТОВ «Полтаватранс Плюс» 6 734 869,70 грн. основного боргу за договором на послуги автомобільною та спеціальною технікою № ПТ/СО/01080 від 01.08.2020 р., 1 068 035,82 грн. пені, 1 250 400,93 грн. втрат від інфляції, 144 503,80 грн. 3 % річних (пеня, річні, інфляційні нараховані по 29.10.2022р.).

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 19.12.2019 по справі №916/1041/17). При цьому слід розрізняти обставини, встановлені судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), та правову оцінку таких обставин, здійснену іншим судом, яка не є обов"язковою для суду, що розглядає справу.

Відтак, обставини укладення і виконання договору №ПТ/СО/010820 (в т.ч. і порушення взятих на себе зобов`язань відповідачем) встановлені вищевказаним судовим рішенням та не підлягають повторному доказуванню.

В межах даної справи позивач, вказуючи на те, що основна заборгованість за договором, підтверджена судовим рішенням, так і не була погашена відповідачем, нарахував на суму основного боргу 6 734 869,00 грн. та заявив до стягнення:

- 391 928,34 грн. інфляційних за період листопад 2022р. листопад 2023р.;

- 215 885,00 грн. 3% річних за період з 01.11.2022р. по 26.11.2023р.;

- нарахував 3 372 600,97 грн. пені за період з 01.11.2022р. по 26.11.2023р., з яких просить стягнути 392 186,66 грн. (без прив`язки до періоду, з прив`язкою до суми позову 1 000 000,00 грн., пояснивши, що наразі обмежений у коштах для сплати судового збору).

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 5.9 укладеного сторонами договору визначено, що за недотримання строків оплати наданих Послуг, визначених у п. 4.7 цього договору, Замовник на письмову вимогу Виконавця сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивач у даній справі наполягає на тому, що умова договору «за кожен день прострочення оплати» означає, що сторони «встановили інше», тобто, скористалися наданим їм правом відступити від приписів ч.6 ст.232 ГК України та погодили нарахування пені за кожен день до моменту остаточної оплати боргу. Суд, відхиляючи дане твердження, виходить з наступного:

Наведеною нормою встановлено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК), зокрема можуть пов`язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

У постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначив, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Верховний Суд у постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 зазначив, що, належним чином дослідивши умови Договору, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що у справі, яка переглядається, п. 7.2. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення "до дати фактичного виконання" тощо.

Умови укладеного сторонами договору у даній справі також не містять вказівки на інший, відмінний від ч.6 ст.232 ГК України, строк нарахування неустойки, а конструкція «за кожен день прострочення оплати» вказує на спосіб встановлення (обрахування) неустойки, а не на строк її нарахування в розумінні ч..6 ст.232 ГК.

Однак, судом також встановлено наступне: Законом України № 540-IX від 30.03.2020 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" було доповнено Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

З огляду на зазначене, враховуючи періоди прострочення виконання зобов`язання відповідачем, періоди, за які позивач просить стягнути неустойку, а також дату скасування карантину в Україні ( згідно постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 карантин відмінено 0 24 год. 00 хв. 30.06. 2023 р.), у даному випадку відсутні підстави для застосування строку, визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України та відповідно обмеження нарахування неустойки 6-ма місяцями з дня, коли зобов`язання мало бути виконане (строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК, продовжено до 30.06.2023р. включно). Судом перераховано розмір неустойки за період з 01.11.2022р. по 30.06.2023р. та встановлено її розмір: 2 232 655,20 грн. Враховуючи, що дана сума перевищує заявлену до стягнення в межах даного позову, суд, не виходячи за межі позовних вимог, робить висновок про правомірність і обґрунтованість позовних вимог позивача в сумі 392 186.66 грн.

Однак, водночас, у статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Дана позиція викладена в постанові Верховного суду від 16.10.2019 р. у справі № 910/1828/19.

В матеріалах справи відсутні докази заподіяння позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати. Крім того, з інформації, наявної в матеріалах справи, не вбачається, що у разі зменшення розміру штрафних санкцій позивач зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану.

Судом враховано, що у зв`язком з простроченням виконання основного зобов`язання в межах справи №917/841/22 з відповідача стягнуто на користь позивача 1 068 035,82 грн пені, 1 250 400,93 грн інфляційних, 144 503.80 грн. річних (що складає 36.57% від суми основного боргу). В межах даної справи також заявлено 391 928,34 грн інфляційних, 215 885,00 грн. річних. Крім того, судом встановлено, що за договором про відступлення права вимоги від 27.11.2023р. №9158-НГД, за передане право вимоги до боржника новий кредитор (ПАТ «Нафтогазвидобування» ) сплачує до 19.03.2024р. первісному кредитору (позивачу) 9 197 810.25 грн. (п.2.2 договору). Тобто, інтереси позивача достатнім чином захищені.

Відтак, суд вважає доцільним зменшити розмір пені, що заявлена до стягнення, на 90% - до 39 218.67 грн.

Відхиляючи доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позов, про неможливість притягнення його до відповідальності за порушення зобов`язання через настання форс-мажору, суд зазначає, що введення воєнного стану на території України дійсно є форс-мажорною обставиною та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки у тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Тобто, відповідач, посилаючись на форс-мажорні обставини, має довести зв`язок між невиконанням зобов`язань та воєнними діями в Україні.

Введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили.

Отже, стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, але й їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Натомість, відповідачем таких доказів до суду не надано.

Стосовно позовних вимог про стягнення річних та інфляційних:

Згідно ст..625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено нарахування річних та інфляційних та встановлено арифметичну правильність підрахунків позивача.

Відповідач посилається на те, що суд вправі зменшити розмір не тільки неустойки, а і річних за час затримки розрахунку, посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 від 18.03.2020р. та просить зменшити розмір заявлених річних та інфляційних до 2 грн. (відзив на позов, арк.справи 79, зворот). Суд, відмовляючи у задоволенні даного клопотання, виходить з наступного:

Верховний Суд у постанові від 20.02.2023 року у справі №910/15411/21 вирішував питання щодо можливості звільнення або зменшення розміру інфляційних витрат. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

При цьому, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду (але не інфляційних). Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Відтак, оскільки стягнення втрат від інфляції спрямоване на те, щоб боржник сплачував кредитору грошові кошти тієї ж цінності на момент, коли такі кошти мали були сплачені, суд позбавлений права зменшувати розмір інфляційних витрат.

Як вказано вище у даному рішенні, суд скористався своїми повноваженнями та зменшив розмір заявленої пені на 90%. Однак, суд не вбачає підстав для зменшення розміру 3% річних у даній справі, враховуючи усі обставини справи у сукупності (в т.ч. період виникнення боргу та тривалість прострочення), а переважно те, що з наведеної постанови ВП ВС вбачається, що сторонами у справі 902/417/18 у договорі було збільшено розмір процентів річних до 40%, в той час як у даній справі сторонами приписи ст.625 ЦК не змінювалися та нарахування ведуться позивачем, виходячи з розміру річних 3%. Відтак, зменшення річних до розміру, про який просить відповідач, призведе до дисбалансу інтересів сторін.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, пересвідчившись у правильності обрахунків річних та інфляційних, суд задвольняє позовну вимогу про їх стягнення у повному обсязі.

Інші заперечення та доводи відповідача, викладені у відзиві на позов (стосовно правомірності укладення договору уступки права вимоги, погашення частини основного боргу і ін.) не впливають на висновки суду, оскільки не стосуються предмету позову у даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат:

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач просить стягнути з відповідача, крім судового збору, 25 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу. Відповідач просить відшкодувати йому 14 800,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Позивачем до суду надано договір про надання правової допомоги від 16.01.2024р., укладений між адвокатом Плехановим І.О. та ТОВ «Полтаватранс плюс», за умовами якого адвокат здійснює представництво інтересів клієнта на умовах і в порядку, визначеому цим договором, а клієнт зобов`язується оплатати надану правову допомогу в порядку, визначеному договором. Сторони погодили, що винагорода сплачується адвокату клієнтом у розмірі, зазначеному у додаткових угодах до цього договору або актах приймання-передачі виконаних робіт. Оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на р/р адвоката у АТ КБ «Приватбанк», зазначений у п.7 догвоору, після підписання сторонами акту приймання-передачі наданої правової допомоги. Згідно поданого Акту приймання-передачі виконаних робіт від 22.04.2024р., на виконання договору про надання правничої (правової допомоги) від 16.01.2024р. адвокат надав, а клієнт протягом січня 2022 року (технічна опечатка в Акті) отримав наступні правові/адвокатські послуги щодо діяльності клієнта у процедурі банкрутства , в т.ч:

Усна консультація без вивчення документів, усна консультація з вивченням документів, опрацювання законодавчої бази, вивчення документів, проведення розрахунку заборгованості, складання проектів позовної заяви, складання заперечень на відзив, представлення інтересів клієнта у судових засіданнях, всього вартість послуг адвоката 25 000,00 грн. (фіксована сума).

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

У справі, що розглядається, встановлено фіксований розмір гонорару. В цьому випадку фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас, зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Тож сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. І з урахуванням конкретних обставин суд може обмежити розмір, зважаючи на розумну необхідність судових витрат у справі.

В такому випадку, за усталеною практикою Верховного Суду, при вирішенні клопотання про зменшення розміру витрат, береться до уваги неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тощо. (див. додаткову постанову КГС ВС від 13.02.2024р. №910/12155/22).

На запитання суду представник відповідача повідомив, що він ознайомлений з даним клопотанням про стягнення судових витрат у системі "Елекронний суд", однак матеріали справи не містять доказів направлення даного клопотання відповідачу, тому у його задоволенні слід відмовити.

Суд зазначає, що вимога про направлення копії клопотання про стягнення судових витрат з доказами їх понесення встановлена саме для того, щоб інша сторона у справі, ознайомившись з даними документами, могла надати їм оцінку та в тому числі - клопотати, у разі необхідності, про зменшення розміру таких витрат. Саме по собі залишення без задоволення заяви про розподіл судових витрат через неподання доказів направлення його іншій стороні, за умови достовірного встановлення, що інша сторона отримала заздалегідь це клопотання, знайома з його змістом та з доказами у його підтвердження, було б проявом надмірного формалізму та необгрунтованого позбавлення учасниа процесу гарантованого права на відшкодування понесеним ним судових витрат. На повторне запитання суду представник відповідача заявив, що не має клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу в порядку ч.ч.5,6 ст.126 ГПК України. Відтак, суд, встановивши відсутність обгрунтованого клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правову допомогу, задовольняє вимогу про їх відшкодування в повному обсязі.

Витрати відповідача на правову допомогу, з огляду на результат вирішення спору, не підлягають відшкодуванню.

Судовий збір, понесений позивачем при зверненні до суду, відшкодовується йому за рахунок відповідача у повному обсязі (без урахування зменшення судом розміру неустойки).

Керуючись статтями 126,129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» (36000, м. Полтава, вул. Небесної сотні, 9/17, код ЄДРПОУ 38516938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаватранс плюс» (36008, м. Полтава, вул. Харківське шосе, буд. 4/15, оф. 102, код ЄДРПОУ 41371707) 39 218,67 грн. пені, 391 928,34 грн. втрати від інфляції, 215 885,00 грн. річних, 15 000,00 грн. судового збору, 25 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановвлені ГПК України (ст.ст.256,257 ГПК України).

Повне рішення складено 08.05.2024р.

Суддя О.С.Мацко