Ухвала

від 08.05.2024 по справі 909/757/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 909/757/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Ємця А.А., Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2023 та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024

за позовом керівника Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Тернопільської обласної військової адміністрації,

Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

до товариства з обмеженою відповідальністю "Біонеріка Рітейл"

про стягнення до Державного бюджету України пені у сумі 305 090,84 грн,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - акціонерне товариство "Українська залізниця",

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся 29.04.2024 (згідно з поштовими відмітками) до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 (повний текст постанови виготовлено 10.04.2024) зі справи № 909/757/23; ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у зазначеній справі подано у 2023 році. При цьому статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову є вимоги про стягнення до Державного бюджету України пені у сумі 305 090,84 грн за неналежне виконання договору поставки від 01.04.2022, укладеного на виконання вимог постанов Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 "Про деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" (далі - постанова КМУ №169), від 02.03.2022 № 185 "Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" (далі - постанова КМУ №185) та від 03.03.2022 № 193 "Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету"(далі - Постанова КМУ №193). Отже, сума позовних вимог не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.

В той же час, необхідність відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, прокурор обґрунтовує фундаментальним значенням касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики щодо правильного визначення отримувача грошових коштів, які стягуються як штрафні санкції (пеня) у спорах про неналежне виконання договорів поставки, укладених на виконання вимог постанов КМУ №№ 169, 185, 193. При цьому вказує, що упродовж 2023-2024 років органами прокуратури пред'явлено до суду понад п'ятдесят позовів вказаної категорії, рішення по яких не переглядалися в касаційному порядку.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов'язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Оцінивши доводи скаржника, щодо фундаментального значення касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики щодо правильного визначення отримувача грошових коштів, які стягуються як штрафні санкції (пеня) у спорах про неналежне виконання договорів поставки, укладених на виконання вимог постанов КМУ №№ 169, 185, 193, Верховний Суд дійшов висновку, що такі не відповідають кількісно-якісним критеріям правового питання, щодо якого можлива проблема невизначеності.

Стосовно доводів прокурора про звернення органами прокуратури до суду у продовж 2023-2024 років понад п'ятдесят разів по вказаній категорії, рішення по яких не переглядалися в касаційному порядку, то такі відхиляються колегією суддів, оскільки до касаційної скарги не долучено жодних документів, які згідно з приписами статей 74, 76, 77, 78 ГПК України можуть бути належними, допустимими та достовірними доказами підтвердження вказаних обставин.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Натомість касаційна скарга прокурора не містить належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. А в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі.

При цьому у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 зі справи № 909/757/23, оскільки вона подана на судові акти, які не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Касаційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 зі справи № 909/757/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова