Рішення

від 11.04.2024 по справі 643/10871/21

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 11.04.2024Справа № 643/10871/21 Провадження № 2/554/2728/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.04.2024 року м.Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Материнко М.О.

за участю секретаря - Луценко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоконсул», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на транспортний засіб,-

В С Т А Н О В И В :

16.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ТОВ «Автоконсул», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на транспортний засіб.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13.07.2021року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 643/10871/21.

Згідно розпорядження Верховного Суду від 08.03.2022 року № 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м. Полтави.

На виконання вищевказаного розпорядження цивільна справа надійшла до Октябрського районного суду м. Полтави та була розподілена на суддю ОСОБА_5 .

Ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави від 09.12.2022 року справу прийнято до провадження та вирішено її розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06.02.2023 року.

25.01.2023 року представником позивача адвокатом Смілянським Я.Г. подано заяву про зміну предмету позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Право змінити предмет позову передбачено ч. 3 ст. 49 ЦПК України.

Даною заявою від 25.01.2023 року предметом позову є наступні вимоги: визнати недійсним Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року між ТОВ «Автоконсул» та ОСОБА_2 ; витребувати транспортний засіб марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 у ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ; скасувати державну реєстрацію транспортного засобу марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ; відновити державну реєстрацію транспортного засобу марки марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , від 05.11.2020 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 .

В обґрунтування позову зазначено, що 03.01.2020 року позивачем придбано транспортний засіб марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 . В подальшому невідомими особами від імені позивача нібито було укладено договір комісії та нібито надано право ТОВ «Автоконсул», як комісіонерові, відчужити транспортний засіб марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 . На підставі вказаного договору, ТОВ «Автоконсул», уклало договір купівлі продажу вказаного транспортного засобу з фізичною особою ОСОБА_2 , який в подальшому відчужив транспортний засіб останньому набувачу - ОСОБА_3 .

На підтвердження вказаного ОСОБА_1 додано наступні докази: фотокопія свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 транспортний засіб марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 за позивачем від 03.01.2020 року в територіальному сервісному центрі (надалі ТСЦ) № 6350 за державним номером НОМЕР_5 ; копія Договору комісії № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року між ТОВ «Автоконсул» та нібито позивачем, в реквізитах якого міститься підпис, вчинений нібито позивачем; копія Акту технічного стану транспортного засобу або його частини, що має ідентифікаційний номер, як додатку до Договору комісії транспортного засобу № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року, який також містить ніби то підпис позивача; копія Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року, яким комісіонер (ТОВ «Автоконсул») відчужив вказаний транспортний засіб покупцю ОСОБА_2 (Відповідач 2); копія відповіді РСЦ ГСЦ МВС, відповідно до якої вказаний транспортний засіб 26.12.2020 року перереєстрований в ТСЦ № 8047 в м. Києві з ОСОБА_1 (позивача) на іншого власника згідно з Договором купівлі-продажу № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року.

Щодо доказів непідписування позивачем вказаного Договору комісії № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року та Акту технічного стану позивачем додано Висновок експерта ХНДЄКЦ № СЕ-19/121-21/9506-ПЧ від 20.05.2021 року, відповідно до якого «підпис виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою» (а.с. 30-35). Даний висновок експерта було отримано в порядку досудового розслідування ЄРДР № 12021221130000119 від 11.03.2021 року, допустимість доказів з даного кримінального провадження підтверджується дозволом на розголошення матеріалів досудового розслідування.

Крім цього, позивач посилається на свою відсутність 25.12.2020 року в м. Києві, в якому невідомою особою замість нього було підписано вищезазначений Договір комісії № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року та Акт технічного стану.

Позивач наголошує на тому, що 25.12.2020 року перебував на своєму робочому місці в місті Харкові.

Вказане позивач підтверджує наступними доказами щодо виконання позивачем пасажирських перевезень 25.12.2020 року по м. Харкову: відповіддю на адвокатський запит (надалі АЗ) від служби OnTaxi з додатками; відповіддю на АЗ від служби InfoTAX; відповіддю на АЗ від служби «Uklon».

Також на підтвердження свого безперервного перебування в місті Харкові 25.12.2020 року позивачем додається інформація з ТОВ «Lifcell», витребувана за ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 11.01.2022 року по справі № 643/10871/21.

У вказаній інформації зазначено щодо часу та дати здійснення дзвінків та надсилання sms-повідомлень на телефонний номер позивача 0630235346 із зазначенням телефонних номерів респондентів, а також місця перебування позивача місто Харків за різними конкретними адресами.

Належність вказаного телефонного номеру позивачу підтверджується Договором позивача з ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» від 17.03.2019 року, в якому за цим номером 0630235346, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , надаються послуги інтернету за адресою його проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 .

Позивачем акцентовано увагу суду у процесуальних документах, що він не підписував договір комісії (не виконував підпис та не перебував в місці його підписання), ти самим не надавав повноважень ТОВ «Автоконсул» щодо продажу транспортного засобу ОСОБА_2 та щодо того, що ОСОБА_4 не є власником транспортного засобу.

Позивач та його представники у судове засідання не з`явились у зв`язку з воєнним станом та постійними обстрілами м. Харкова, від останніх надійшли заяви на адресу суду про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримали та просили задовольнити в повному обсязі, не заперечували проти розгляду справи в заочному порядку.

Відповідачі у судове засідання повторно не з`явилися, належним чином та своєчасно сповіщений про час та місце судового засідання, про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст.191 ЦПК Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст.223ЦПК Українизі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положеннямст. 280 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.247ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов`язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Судом встановлено, що 03.01.2020 року було зареєстровано транспортний засіб марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 від від 03.01.2020 року, зареєстровано за громадянином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в ТСЦ НОМЕР_6 . З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 25.12.2020 року уклав договір комісії № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року з ТОВ «Автоконсул» та підписав Акт технічного стану транспортного засобу або його частини, що має ідентифікаційний номер, як додатку до Договору комісії транспортного засобу № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року. За Договором купівлі-продажу транспортного засобу № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року, комісіонер (ТОВ «Автоконсул») відчужив вказаний транспортний засіб покупцю ОСОБА_2 (Відповідач 2). 26.12.2020 року транспортний засіб перереєстрований в ТСЦ № 8047 в м. Києві з ОСОБА_1 (Позивача) на іншого власника - ОСОБА_2 згідно з Договором купівлі-продажу № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року. Останній відчужив автомобіль на користь Відповідача 3 ОСОБА_3 .

Позивач зазначає, що автомобіль марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_5 , він не відчужував: не продавав, не дарував, не надавав в заклад та не відчужував в будь-який інший спосіб.

У зв`язку із чим, за заявою позивача Харківським районним управлінням поліції №1 відкрито кримінальне провадження за № 12021221130000119 від 11.03.2021 року за ч.3 ст.190 КК України (а.с.18). У кримінальному провадженні було проведено судово-почеркознавчу експертизу. Відповідно до висновку експерта ХНДЄКЦ № СЕ-19/121-21/9506-ПЧ від 20.05.2021 року, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «комітент» в договорі комісії № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_1 у графі «комітент (довірена особа)» у Акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року, виконаний не ОСОБА_1 .

Крім цього, Позивач 25.12.2020 року фізично перебував у м. Харкові, що підтверджено доказами щодо виконання Позивачем пасажирських перевезень 25.12.2020 року по м. Харкову: відповіддю на адвокатський запит (надалі АЗ) від служби OnTaxi з додатками; відповіддю на АЗ від служби InfoTAX; відповіддю на АЗ від служби «Uklon». Позивачем надано інформацію з ТОВ «Lifcell», витребувану за ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 11.01.2022 року по справі № 643/10871/21. Відповідно до неї позивач з власного телефонного номеру НОМЕР_7 здійснював дзвінки та надсилав sms-повідомленя у м. Харкові. Належність вказаного телефонного номеру Позивачу підтверджується Договором Позивача з ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» від 17.03.2019 року, в якому за цим номером 0630235346, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , надаються послуги інтернету за адресою його проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 .

Письмові докази відповідають вимогам ст.ст. 77-79 ЦПК України і враховуються судом відповідно до ст. 89 ч. 3 ЦПК України.

Згідно ст. 202 ч. 1 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ч. 1 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ч. 1 абз. 1 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (ст. 207 ч. 2 абз. 1 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

Такий правовий висновок здійснено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року по справі № 145/2047/16-ц.

Статтею 1011 ЦК України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Факт відсутності волевиявлення позивача ОСОБА_1 на укладення оспорюваних договорів підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/121-21/9506-ПЧ від 20.05.2021 року, згідно якого позивач ОСОБА_1 не підписував договір комісії № 7502/20/007600 від 25.12.2020 року та не підписував Акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №7502/20/007600 від 25.12.2020 року.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.09.2019 року по справі № 760/10691/18: Обов`язок доказування невідповідності підпису на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема у спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Як зазначає в позові позивач, він не підписував жодних документів, що дають право на відчуження від його імені транспортного засобу, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що транспортний засіб вибув з його володіння у незаконний спосіб.

Таким чином, оскільки транспортний засіб вибув у позивача поза його волею, суд приходить до висновку про неукладеність договору відчуження траспортного засобу та підставу для відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання договору недійсним, натомість задоволенню підлягає позовна вимога про витребування транспортного засобу, що вибув з володіння позивача за неукладеним правочином поза волею позивача.

Як встановленоу судовомузасіданні,на підставідоговору комісіїмало місценеправомірне відчуження транспортного засобу позивача іншій особі, а саме: ОСОБА_2 , який в подальшому відчужив ТЗ останньому набувачу ОСОБА_3 .

Так, відповідно до статті 321 Цивільного Кодексу України право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Відповідно до ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 387 Цивільного Кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 Цивільного Кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яке не має на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи наведені обставини справи - а саме вибуття спірного транспортного засобу марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_5 без відповідної правової підстави (за недійсним договором комісії), позивач звернувся з віндикаційними вимогами про витребування майна від його кінцевого набувача ОСОБА_3 .

Віндикаційний позов базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не втрачається з незаконним вибуттям речі з володіння власника і переходом до інших осіб. Таким чином, у разі придбання майна у особи, яка не мала права його відчужувати, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною, в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 Цивільного Кодексу України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Адже результатом задоволення такого позову є застосування наслідків недійсності угоди, які стосуються лише сторін угоди і не поширюються на права особи, яка вважає себе власником спірного майна не будучи стороною угоди.

Крім того, як вбачається із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» від 06.11.2009 року № 9 , норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсним наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчиненні після недійсного правочину.

Виходячи з наведеного, презюмується можливість витребування спірного майна без вимоги визнання недійсним договору, оскільки спірне майно неможливо повернути шляхом застосування реституції. Крім того, Верховним Судом України у листі-узагальненні «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійними» від 24.11.2008 року звертається увагу на конкуренцію між реституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними.

Вища судова інстанція зазначає, що на відміну від норм ч.1 ст. 216 ЦК норми глави ХХVIV ЦК України є спеціальними, адже у них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема віндикація. Верховний Суд України наголошує, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передано власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваний, то позов про визнання правочину недійним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача.

Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту є визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладання недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсним не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку також не має перешкод і для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло у незаконного власника.

Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення с. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

За таких обставин, позивач вірно звернувся до суду з відповідними вимогами про витребування спірного майна, а саме: автомобіля марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 , що вибув з володіння законного власника ОСОБА_1 поза його волею, а тому вимога позивача про витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірного транспортного засібу марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 , підлягає задоволенню.

Наявне право власності позивача за витребуваний транспортний засіб має підтверджуватися державною реєстрацією транспортного засобу за позивачем, на підставі чого підлягають задоволенню позовні вимоги щодо скасування реєстрації транспортного засобу за останнім незаконним набувачем та відновлення реєстрації за позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено, а тому підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача судовий збір сплачений за подачу позову у загальній сумі 908,00 грн.

18.02.2021 року позивачем укладено договір про надання правової допомоги б/н від 18.02.2021 року.

12.08.2021 року сторонами погоджено Додаток № 2 щодо розрахунку вартості надання правової допомоги за захист прав на незаконно відчужене майно, а саме транспортний засіб марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 .

В п. 1.1. Додатку № 2 погоджено про розрахунок вартості правової допомоги, виходячи з рекомендацій щодо мінімальних ставок розміру адвокатського гонорару, затверджених рішенням РАХО № 13/1/7 від 21.07.2021 року.

Відповідно до п. 1.1. Додатку № 1, зокрема вартість 1 години роботи адвоката на написання процесуальних документів становить 3350,00 грн, вартість складання та направлення адвокатського запиту становить фіксовану суму в розмірі 1675,00 грн.

За розрахунками відповідно до Додатку № 2 та виходячи з реально витраченого часу, сторони погодили та підписали Акт здачі-приймання правничих послуг № 1 від 05.04.2023 року (далі - Акт № 1).

Відповідно до Акту № 1 адвокатом витрачено 4 години на написання позовної заяви, подано 3 адвокатських запита до служб таксі для отримання інформації про місце його перебування на дату підписання оскаржуваного договору іншою особою від його імені, витрачено 1 годину на подання клопотання про доручення доказів, 2 години на складення та подання клопотання про витребування доказів та ще 2 години на складання та подання заяви про зміну предмету позову.

Загалом по справі адвокатом здійснено подання трьох адвокатських запитів та витрачено 8 годин робочого часу (1 робочий день).

Вказане є співмірним із вартістю справи, її складністю та значенням для Позивача.

Вартість подання адвокатського запиту фіксована та дорівнює 1675,00 грн, вартість 1 години роботи адвоката на складання та написання документів дорівнює 3350,00 грн ( відповідно до рекомендацій РАХО, що відображає середню вартість таких послуг в регіоні).

Оскільки позов задоволено, а тому підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача судовий збір сплачений за подачу позову у загальній сумі 908,00грн судового збору та 31825,00 грн витрат на надання правничої допомоги відповідно до ст.ст. 133, 137 та 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 202, 203, 210, 215, 216, 321, 328, 330, 334, 387, 388, 392, 1011 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 137, 141, 259, 263-265, 280, 282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоконсул» (адреса місцезнаходження: 49000, м.Дніпро, вул. Староказацька, буд. 82), ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна та скасування державної реєстрації задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ,транспортний засіб марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 .

Скасувати державну реєстрацію транспортного засобу марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 за ОСОБА_6 .

Відновити державну реєстрацію транспортного засобу марки FORD модель FUSION, 2014 року випуску за VIN НОМЕР_1 за ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 .

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ТОВ «Автоконсул», ЄДРПОУ 41510103, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 судові витрати солідарно в розмірі 908,00 грн судового збору та 31825,00 грн витрат на надання правничої допомоги.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлений 07.05.2024 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3

адвокат позивача Смілянський Я.Г.

відповідач 1 ТОВ «Автоконсул», ЄДРПОУ 41510103

відповідач 2 Якубов У.А., РНОКПП НОМЕР_8

відповідач 3 ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2

Суддя М.Материнко