Рішення

від 30.04.2024 по справі 260/1994/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 квітня 2024 року м. Ужгород№ 260/1994/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Павловій О.В.

за участю:

позивача: представник - Євчинець Р.М.,

відповідача: представник - Станкович В.І.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області до Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування пунктів вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати положення Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 16.10.2023 №130704-14/2633-2023 в частині, а саме: 1) пунктів 3-10, 12-13 Вимоги повністю; 2) пункту 11 Вимоги в частині завищення вартості робіт ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» на суму 209577,28 грн.; 3) пункту 14 Вимоги в частині завищення вартості робіт на загальну суму 11892203,96 грн, а саме: ТОВ «ПБС» - 1284576,19 грн, ТОВ «Західдорбуд» - 105346,94 грн, ТОВ «ВІТА КОНСТРАКШН» - 183998,18 грн, ТОВ «ШБУ-77» - 8342719,61 грн, ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» - 1975563,04 грн.; 4) пункту 15 Вимоги в частині щодо відшкодування зайво отриманих коштів на утримання Служби замовника частково в розмірі 565703,88 грн.; 5) пункту 16 Вимоги в частині, щодо відшкодування завищеної вартості виконаних будівельних робіт ДП «Закарпатський облавтодор» на суму 71720,91 грн.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року з огляду на значний обсяг матеріалів справи та з метою економії наявних ресурсів суд вирішив здійснювати подальший розгляд справи за матеріалами у змішаній формі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року судом роз`єднано дану адміністративну справу, виділивши у самостійне провадження, зокрема позовну вимогу про визнання протиправним та скасування п. 7 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 16.10.2023 №130704-14/2633-2023 (із присвоєнням №260/1994/24).

Заявлені позовні вимоги в частині, що стосується адміністративної справи №260/1994/24, позивач обґрунтовує тим, що взаємовідносини між фізичною та юридичною особами виникають як на підставі трудового, такі і цивільно-правового договору. Так, між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір, що стосувався надання послуг з оформлення та ведення виконавчої документації лабораторії Служби. Робота ОСОБА_1 мала індивідуальний характер та була юридично самостійною, обсяг виконаної роботи відображався у вигляді конкретного результату в актах здачі-приймання виконаних робіт. За здійснення таких дій замовник сплачував винагороду. Виконавець правилам трудового розпорядку не підпорядкувався, свою роботу організовувала сама. Зазначає, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності, а за цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою такого є отримання певного результату. Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами. Звертає увагу суду на те, що укладений з ОСОБА_1 договір не визнаний недійсним у судовому порядку, не мав ознаки нікчемного правочину, а тому ревізори не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

27 грудня 2023 року відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив з мотивів безпідставності такого. Так, зазначив, що за результатами проведеної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2019 по 30.04.2023, встановлено ряд порушень та недоліків, що викладені в акті ревізії. Після завершення ревізії не усунутими залишаються порушення на суму 44873368,97 грн. Вважає, що звернення позивача з даним позовом до суду є неналежним способом захисту своїх прав, оскільки питання наявності встановлених збитків та їх розміру повинно перевірятися судом, який розглядає справу за позовом про їх стягнення. По суті виявлених порушень зазначає, що ревізією встановлено факт укладення цивільно-правового договору з фізичною особою ОСОБА_1 на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці, що є порушенням норми цивільного законодавства, та мало наслідком завищення витрат на загальну суму 67100,00 грн. Звертає увагу суду на те, що робота ОСОБА_1 проводилась в Лабораторії з контролю якості виробництва, що є структурним підрозділом позивача, штат якої затверджено у кількості 2 штатних одиниць. Оплата виконаних робіт проводилася на підставі актів здачі-приймання, що оформлені з порушеннями та не містять обов`язкових реквізитів первинного документа.

08 січня 2024 року позивач подав через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується та вважає такі необґрунтованими належним доказами, а виключно віддзеркаленням висновків акту ревізії.

Представник позивача у судовому засіданні 30 квітня 2024 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві та відповіді на відзив, та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у засіданні суду 30 квітня 2024 року проти позову заперечила з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву №130713-15/3231-2023 від 27.12.2023.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на виконання п. 3.1.4.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на ІІ квартал 2023 року працівниками Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (далі Управління) проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області (далі Служби) за період з 01.01.2019 по 30.04.2023, якою встановлено ряд порушень та недоліків, викладених в акті ревізії від 22.08.2023 №13-07-04/03.

Зокрема, в ході проведення ревізії встановлено, серед іншого, недотримання Службою вимог ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, а саме: укладення договору з фізичною особою ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці, чим завищено витрати на загальну суму 67100,00 грн.

Не погоджуючись з такими висновками Управління Служба подала свої заперечення до акту ревізії, в яких наголосила, що укладений з ОСОБА_1 договір не містить ознак трудового договору, оскільки виконувана нею робота мала індивідуальний характер, а обсяг виконаної роботи у вигляді конкретного результату відображений в актах здачі-приймання виконаних робіт. Виконавець не підпорядковувалася правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сама організовувала свою роботу та виконувала таку на власний ризик.

Однак такі заперечення були відхилені Управлінням у надісланих Службі висновках на заперечення від 28.09.2023.

Після завершення ревізії не усунутими залишилися порушення на загальну суму 44873368,97 грн., в тому числі в частині 67100,00 грн, що стосувалося укладення Службою цивільно-правового договору з фізичною особою ОСОБА_1 на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці.

16 жовтня 2023 року Службі була надіслана вимога №130704-14/2633-2023 від 16.10.2023, в якій наголошено на необхідності вжити заходи щодо відшкодування коштів на суму 67100,00 грн, нарахованої та виплаченої винагороди за надані послуги фізичній особі ОСОБА_1 на підставі цивільно-правового договору, укладеного на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці, та розглянути питання щодо пред`явлення цивільного позову до винної особи, діями або бездіяльністю якої Службі заподіяно матеріальну шкоду, чи обрати інший спосіб реалізації права на відшкодування збитків.

Не погоджуючись з вимогою Управління, Служба звернулася з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Правові й організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені приписами Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-ХІІ (далі - Закон №2939).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2939, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Нормами чинного законодавства реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю покладено на Державну аудиторську службу України.

Згідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2939 головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 2 вказаної норми державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Ч. 1 ст. 4 Закону №2939 передбачено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

За змістом пунктів 1, 7, 10, 13 статті 10 Закону №2939 органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону №2939 орган державного фінансового контролю наділено правом, в тому числі, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу (далі Положення) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1 Положення, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно пп. 3 п. 4 Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль, зокрема, через здійснення державного фінансового аудиту.

За приписами п. 7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі Порядок), інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об`єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування (п. 46 Порядку).

П. 50 Порядку передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Отже, аналізуючи вищевикладені положення законодавства, суд дійшов висновку, що Держаудитслужба та її територіальні органи мають право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, контролюючий орган має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не вжито заходів щодо усунення виявлених під час здійснення перевірки порушень законодавства.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об`єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання.

Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення з відповідним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року у справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Вказане відповідає також правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 грудня 2023 року у справі №826/18064/17, та спростовує твердження відповідача щодо обрання позивачем неналежного способу захисту.

Стосовно суті виявленого Управлінням порушення, що є предметом оскарження в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.

01 лютого 2019 року між Службою (Замовник) та ОСОБА_2 (Виконавець) було укладено договір №32, відповідно до предмету якого Виконавець зобов`язується: 1) організувати роботу, пов`язану з оформленням та веденням виконавчої документації лабораторії Служби, а саме, проводити реєстрацію зразків продукції, що надходять з об`єктів ремонту: дорожньо-будівельних матеріалів, проб, інших зразків матеріалів; 2) приймати участь під час проведення випробування дорожньо-будівельних матеріалів (бітуму, щебеню, асфальтобетонної суміші) на відповідність вимогам стандартів, технічних умов, будівельних правил та іншої нормативної документації.

Згідно з розділом 3 договору, який регламентує оплату послуг і порядок їх приймання, за надання передбачених договором послуг Замовник виплачує Виконавцю винагороду з розрахунку 5000,00 грн за повний календарний місяць за результатами роботи кожного місяця протягом 5 банківських днів після підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

Здавання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформляється Актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 робочих днів після фактичного надання послуг.

На виконання умов договору №32 від 01.02.2019 Служба та ОСОБА_1 протягом 2019 року складали акти здачі-приймання виконаних робіт, в яких зазначено види виконаних ОСОБА_1 робіт та їх вартість.

За результатами проведеної ревізії посадові особи Управління дійшли висновку, що оскільки предметом укладеного з ОСОБА_1 договору є постійні функції виконавця, а не певний конкретний результат праці, що відповідає опису трудових функцій, Службою проведено завищення витрат на оплату праці на загальну суму 67000,00 грн (арк. 31 акту ревізії).

Оцінюючи такі висновки відповідача з точки зору основних засад адміністративного судочинства, суд виходить з наступного.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються нормами Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі ЦК України).

Так, правочином, в розумінні ч. 1 ст. 202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

В свою чергу договором, відповідно до ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Норми цивільного законодавства України регламентують свободу договору, яка означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В свою чергу за змістом ст. 21 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі КЗпП України) трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

- обов`язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

На думку суду, взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 ЦК України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 26.05.2020 у справі №160/5315/19.

Згідно з наданими провідним інженером Лабораторії контролю якості виробництва Служби автомобільних доріг у Закарпатській області поясненнями ОСОБА_1 на виконання договору №32 від 01.12.2019 виконувала надавала наступні послуги:

-вела нумерацію зразків, які надходили в лабораторію;

-приймала участь під час проведення випробувань;

-здійснювала підготовку лабораторного обладнання, приладів та матеріалів до випробувань;

-приймала участь у випробуваннях і вела технічну роботу.

Економічну доцільність послуг ОСОБА_1 представник позивача в судовому засіданні обґрунтував тим, що штатна чисельність Лабораторії контролю якості будівельних робіт при Службі автомобільних доріг у Закарпатській області (далі Лабораторія) становить двох співробітників: керівника та провідного інженера випробувальної лабораторії. При цьому випробування дорожньо-будівельних матеріалів, проб, зразків продукції, що надходять з об`єктів будівництва та ремонту, на предмет відповідності їх технічній документації виконує виключно провідний інженер. Разом з тим, обсяг робіт Лабораторії є завжди різним, що виключає необхідність введення до штату додаткової штатної одиниці персоналу. Ба більше, таке потребуватиме більший обсяг фінансових ресурсів для виплати заробітної плати та інших гарантованих соціальних платежів, створення додаткового робочого місця, що не є доцільним у випадку незначної функціональної завантаженості Лабораторії. Окрім того, зміни штатної чисельності лабораторії є тривалим та складним процесом з організаційної точки зори з огляду на необхідність узгодження таких з керівництвом.

Поряд з цим, у спірний період кількість робіт, які повинна була виконати Лабораторія, була значною, що зумовило необхідність залучення до їх виконання ОСОБА_1 .

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, посадова особа Управління в ході проведення ревізії взагалі не досліджувала обсяги виконаних у спірному періоді робіт та доцільності залучення ОСОБА_1 для надання додаткових послуг, натомість обмежилася виключно аналізом характеру укладеного цивільно-правового договору на наявність в такому ознак трудових правовідносин.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що питання порушення суб`єктом господарювання трудових правовідносин, в тому числі в частині наявності неоформлених працівників відноситься до повноважень Державної служби України з питань праці. В свою чергу до повноважень органів Держаудитслужби відноситься перевірка законності та ефективності використання державних чи комунальних коштів.

Хоча посадова особа Управління в акті ревізії й дійшла висновку, що укладення з ОСОБА_1 спірного цивільного-правового договору, призвело до завищення витрат на загальну суму 67100,00 грн, однак такий ґрунтується виключно на тому, що позивачем не було дотримано вимог ч. 1 ст. 901 ЦК України, а саме укладено договір на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці. Жодних аргументів, які б доводили економічну обґрунтованість завданих державі збитків у сумі 67100,00 грн з огляду на укладення з ОСОБА_1 спірного договору, що б ґрунтувалися на проведеному аналізі обсягу та кількості виконаних останньою робіт та дослідженню їх доцільності, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ч. 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно норм ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, всупереч своєму процесуальному обов`язку, не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість п. 7 Вимоги.

Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюються спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про протиправність п. 7 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 16.10.2023 №130704-14/2633-2023, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати зі сплати судового збору стягуються з відповідача пропорційно до частки первісних позовних вимог, що є предметом розгляду даної адміністративної справи (з урахуванням роз`єднання позовних вимог).

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Собранецька, буд.39, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 25449824) до Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 40922492) про визнання протиправною та скасування пунктів вимоги - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати п. 7 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 16.10.2023 №130704-14/2633-2023.

3. Стягнути з Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 40922492) на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Собранецька, буд.39, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 25449824) за рахунок бюджетних асигнувань 191,71 грн. (Сто дев`яносто одна гривня 71 коп.) судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 08 травня 2024 року.

СуддяР.О. Ващилін