Постанова

від 08.01.2025 по справі 260/1994/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/1994/24 пров. № А/857/15118/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Західного офісу Державної аудиторської служби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області,

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року (суддя Ващилін Р.О., час ухвалення 12:11 год., місце ухвалення м. Ужгород, дата складання повного тексту 08.05.2024),

в адміністративній справі №260/1994/24 за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області до Західного офісу Державної аудиторської служби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області,

про визнання протиправним та скасування пунктів вимоги,

встановив:

У листопаді 2023 року позивач Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області (далі позивач, Служба) звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Західного офісу Державної аудиторської служби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (далі відповідач, Держаудитслужба), в якому просив: 1) визнати протиправною та скасувати положення Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 16.10.2023 №130704-14/2633-2023 (далі Вимога) в частині, а саме:

- пунктів 3-10, 12-13 Вимоги повністю;

- пункту 11 Вимоги в частині завищення вартості робіт ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» на суму 209 577,28 грн;

- пункту 14 Вимоги в частині завищення вартості робіт на загальну суму 11892203,96 грн, а саме: ТОВ «ПБС» - 1284576,19 грн, ТОВ «Західдорбуд» -105346,94 грн, ТОВ «ВІТА КОНСТРАКШН» - 183998,18 грн, ТОВ «ШБУ-77» - 8342719,61 грн, ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» - 1975563,04 грн;

- пункту 15 Вимоги в частині щодо відшкодування зайво отриманих коштів на утримання Служби замовника частково в розмірі 565703,88 грн;

- пункту 16 Вимоги в частині, щодо відшкодування завищеної вартості виконаних будівельних робіт ДП «Закарпатський облавтодор» на суму 71720,91 грн;

2) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 відкрито провадження у справі.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив відмовити у задоволені позовної заяви в повному обсязі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 роз`єднано адміністративну справу, виділивши у самостійне провадження, зокрема, позовну вимогу про визнання протиправним та скасування п.7 Вимоги (із присвоєнням №260/1994/24).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №260/1994/24 - позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано п. 7 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 16.10.2023 №130704-14/2633-2023. Стягнуто з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань 191,71 грн судових витрат.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Суд першої інстанції однобічно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, а тому таке рішення підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що органу державного фінансового контролю надані повноваження здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів, а у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких у правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об`єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. З оскаржуваного пункту 7 Вимоги вказується на виявлені збитки та їхній розмір. Оскільки, оскаржуваний пункт 7 Вимоги вказує на стягнення збитків, то вона має перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного і фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання Вимоги протиправною. Щодо пункту 7 Вимоги, ревізією дотримання законодавства при здійсненні операцій з оплати праці сумісників та за трудовими договорами, фактів нарахування та видачі заробітної плати зовнішнім працівникам сумісникам не встановлено. У 2019 році встановлено випадки оплати праці за цивільно-правовими договорами. Внаслідок не дотримання вимог ч.1 ст.901 глави 63 Цивільного кодексу України, а саме: укладання Службою договору з фізичною особою ОСОБА_1 на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці, Службою проведено завищених витрат на загальну суму 67100,00 гривень. Суд першої інстанції залишив поза увагою статтю 24 КЗпП та не дослідив, що правовідносини, які виникли між Службою і фізичною особою, за характером містять ознаки трудових відносин, які не було оформлено відповідно до вимог статті 24 КЗпП. Судом також не досліджено пункт 2.1.1. договору №32 від 01.02.2019 де передбачено що Виконавець зобов`язується організовувати роботу, пов`язану з оформленням та ведення виконавчої документації лабораторії Служби автомобільних доріг у Закарпатській області, а саме проводити реєстрацію зразків продукції, що надходять з об`єктів ремонту: дорожньо-будівельних матеріалів, проб, інших зразків матеріалів; пункт 2.1.2. договору №32 від 01.02.2019, яким зазначено, що Виконавець приймає участь під час проведення випробувань дорожньо-будівельних матеріалів (бітуму, щебеню, асфальтобетонної суміші) на відповідність вимогам стандартів, технічних умов, будівельних правил та іншої нормативної документації; пункт 3.1 договору №32 від 01.02.2019, яким визначено «За надання передбачених Договором послуг Замовник виплачує Виконавцю винагороду з розрахунку 5000,00 грн за повний календарний місяць за результатом роботи кожного місяця протягом п`яти банківських днів після підписання Акту приймання-передачі наданих послуг». Із зазначених пунктів випливає, що це трудові відносини, а не надання послуг по цивільно-правовій угоді. Зазначає скаржник, що час укладення цивільно-правового договору потрібно враховувати і його особливості та основні відмінності від трудових правовідносин.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 30.04.2024 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач із апеляційними вимогами не погодився, подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, із врахуванням чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, залишивши без змін оскаржуване рішення суду.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

На виконання п.3.1.4.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на ІІ квартал 2023 року працівниками Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області за період з 01.01.2019 по 30.04.2023, якою встановлено ряд порушень та недоліків, викладених в Акті ревізії від 22.08.2023 №13-07-04/03 (а.с. 104 184 т.1).

Зокрема, в ході проведення ревізії встановлено, серед іншого, недотримання Службою інфраструктури вимог ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, а саме: укладення договору з фізичною особою ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці, чим завищено витрати на загальну суму 67100,00 грн..

Не погоджуючись з такими висновками Держаудитслужби, Служба подала свої заперечення до акту ревізії, в яких наголосила, що укладений з ОСОБА_1 договір не містить ознак трудового договору, оскільки виконувана нею робота мала індивідуальний характер, а обсяг виконаної роботи у вигляді конкретного результату відображений в актах здачі-приймання виконаних робіт. Виконавець не підпорядковувалася правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сама організовувала свою роботу та виконувала таку на власний ризик.

Такі заперечення Держаудитслужбою у надісланому Службі висновку від 28.09.2023 були відхилені (а.с. 26 103 т.1).

Після завершення ревізії не усунутими залишилися порушення на загальну суму 44873368,97 грн., в тому числі в частині 67100,00 грн, що стосувалося укладення Службою інфраструктури цивільно-правового договору з фізичною особою ОСОБА_1 на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці.

16 жовтня 2023 року Держаудитслужбою Службі була надіслана Вимога №130704-14/2633-2023 від 16.10.2023, в якій наголошено на необхідності вжиття заходів щодо відшкодування коштів на суму 67100,00 грн, нарахованої та виплаченої винагороди за надані послуги фізичній особі ОСОБА_1 на підставі цивільно-правового договору, укладеного на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці, та розглянути питання щодо пред`явлення цивільного позову до винної особи, діями або бездіяльністю якої Службі інфраструктури заподіяно матеріальну шкоду, чи обрати інший спосіб реалізації права на відшкодування збитків (а.с. 30 35 т.1).

Не погоджуючись із такими висновками відповідача, за наслідками чого прийнято Вимогу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом спору у вказаній справі є дотримання Службою бюджетного законодавства (фінансової дисципліни), яке було предметом перевірки посадовими особами Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області.

Правові й організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені приписами Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні від 26.01.1993 №2939-ХІІ (далі - Закон №2939-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2939-ХІІ, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Нормами чинного законодавства реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю покладено на Державну аудиторську службу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону №2939-ХІІ, головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

За змістом пунктів 1, 7, 10, 13 статті 10 Закону №2939-ХІІ, органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Згідно п.7 ч.1 ст.10 Закону №2939-ХІІ, орган державного фінансового контролю наділено правом, в тому числі, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі Порядок), інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктом 50 Порядку передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Отже, Держаудитслужба та її територіальні органи мають право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, контролюючий орган має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не вжито заходів щодо усунення виявлених під час здійснення перевірки порушень законодавства.

Матеріалами справи підтверджується, що за результатом планової ревізії фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області за період з 01.01.2019 по 30.04.2023, встановлено ряд порушень та недоліків, що викладені в акті ревізії від 22.08.2023 №13-07-04/03.

Зокрема, в ході проведення ревізії встановлено, серед іншого, недотримання Службою вимог ч. 1 ст. 901 ЦК України, а саме: укладення договору з фізичною особою ОСОБА_1 на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці, чим завищено витрати на загальну суму 67100,00 грн..

16.10.2023 Службі інфраструктури надіслана Вимога Держаудитслужби №130704-14/2633-2023 від 16.10.2023, в якій зауважено на необхідності вжити заходи щодо відшкодування коштів на суму 67100,00 грн, нарахованої та виплаченої винагороди за надані послуги фізичній особі ОСОБА_1 на підставі цивільно-правового договору, укладеного на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці, та розглянути питання щодо пред`явлення цивільного позову до винної особи, діями або бездіяльністю якої Службі заподіяно матеріальну шкоду, чи обрати інший спосіб реалізації права на відшкодування збитків.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об`єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання.

Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті на підставі вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення з відповідним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.

Вказане відповідає також правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 22.12.2023 у справі №826/18064/17, що спростовує доводи скаржника про обрання позивачем неналежного способу захисту.

Надаючи правову оцінку стосовно суті виявленого Держаудитслужбою порушення, що є предметом оскарження в даній адміністративній справі, суд першої інстанції обґрунтовано врахував наступне.

01 лютого 2019 року між Службою (Замовник) та ОСОБА_1 (Виконавець) було укладено договір №32, відповідно до предмету якого Виконавець зобов`язується: 1) організувати роботу, пов`язану з оформленням та веденням виконавчої документації лабораторії Служби, а саме, проводити реєстрацію зразків продукції, що надходять з об`єктів ремонту: дорожньо-будівельних матеріалів, проб, інших зразків матеріалів; 2) приймати участь під час проведення випробування дорожньо-будівельних матеріалів (бітуму, щебеню, асфальтобетонної суміші) на відповідність вимогам стандартів, технічних умов, будівельних правил та іншої нормативної документації (а.с. 64 т.2).

Згідно з розділом 3 договору, який регламентує оплату послуг і порядок їх приймання, за надання передбачених договором послуг Замовник виплачує Виконавцю винагороду з розрахунку 5000,00 грн за повний календарний місяць за результатами роботи кожного місяця протягом 5 банківських днів після підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

Здавання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформляється Актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 робочих днів після фактичного надання послуг.

На виконання умов договору №32 від 01.02.2019 Служба та ОСОБА_1 протягом 2019 року складали акти здачі-приймання виконаних робіт, в яких зазначено види виконаних ОСОБА_1 робіт та їх вартість (а.с. 67 75 т.2).

За результатами проведеної ревізії посадові особи Держаудитслужби дійшли висновку, що оскільки предметом укладеного з ОСОБА_1 договору є постійні функції виконавця, а не певний конкретний результат праці, що відповідає опису трудових функцій, Службою проведено завищення витрат на оплату праці на загальну суму 67000,00 гривень.

З Акту ревізії вбачається, що «Загалом, за січень-грудень 2019 Службою проведено витрат згідно щомісячних Актів здачі-приймання виконаних робіт за цивільно-правовим договором №32 від 01.02.2019, підписаних ОСОБА_1 та заступником начальника з фінансових питань ОСОБА_2 , на загальну суму 55000,00 грн та сплачено єдиного соціального внеску -12100,00 гривень. Отже, внаслідок не дотримання вимог частини першої статті 901 глави 63 ЦК України, а саме: укладання Службою договору з фізичною особою ОСОБА_1 на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці Службою проведено завищених витрат на загальну суму 67100,00 гривень. Вказане порушення призвело до завищення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) у формі звіту №2 «Звіт про фінансові результати» за 2019 рік на суму 67100,00 грн, що є порушенням частини першої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV та пункту 3 розділу 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №°73 (із змінами) ( далі - НП(с)БО 1)».

Позивач зазначає, що взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи висновки відповідача з точки зору основних засад адміністративного судочинства, окружний суд правильно врахував наступне.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються нормами Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі ЦК України).

Правочином, в розумінні ч. 1 ст. 202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Норми цивільного законодавства України регламентують свободу договору, яка означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У свою чергу за змістом ст. 21 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі КЗпП України), трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Отже, взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 ЦК України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату.

Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, він не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Тобто, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постановах від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 26.05.2020 у справі №160/5315/19.

Суд враховує, що Договір №32 від 01.02.2019 року укладався на встановлений строк, протягом якого виконавець брав на себе обов`язки надавати послуги, укладення наступного договору не було систематизовано, а залежало виключно від волевиявлення обох сторін. Оплата послуг за договором обумовлена конкретною сумою у твердій грошовій формі, між замовником і виконавцем оформлювались Акти приймання - передачі наданих послуг.

Зі змісту вказаного вище договору та актів приймання-передачі наданих послуг видно, що останні містять конкретний вид послуг, які виконані виконавцем, та вказана вартість таких, тобто послуги були спрямовані на кінцевий результат, що дає можливість кваліфікувати укладені угоди як цивільно-правові та не пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

Вказане спростовує твердження апелянта про те, що укладена між позивачем та ОСОБА_1 цивільно-правова угода не містять вказівки на кінцевий результат наданих послуг, що є обов`язковою умовою таких угод.

Факт надання фізичною особою послуг саме на підставі цивільно-правової угоди підтверджується і тим, що:особа сама організовувала свою роботу і виконувала її на власний ризик, на відміну від працівника, праця якого є юридично несамостійною та виконується в межах його трудової функції.

Необхідно вказати, що на особу, з якою укладено цивільно-правову угоду, не поширюються гарантії оплати праці; винагорода не включає надбавок, премій, інших виплат, які передбачені трудовим законодавством та/чи колективним договором; праця оплачується за її результатами; після закінчення роботи/послуги, що оформляється актом прийняття-передання виконаних робіт чи наданих послуг; не застосовується дисциплінарна та/чи матеріальна відповідальність.

Згідно з наданими провідним інженером Лабораторії контролю якості виробництва Служби автомобільних доріг у Закарпатській області поясненнями ОСОБА_1 на виконання договору №32 від 01.12.2019 виконувала надавала наступні послуги: вела нумерацію зразків, які надходили в лабораторію; приймала участь під час проведення випробувань; здійснювала підготовку лабораторного обладнання, приладів та матеріалів до випробувань; приймала участь у випробуваннях і вела технічну роботу.

Економічну доцільність послуг ОСОБА_1 позивач обґрунтовує тим, що штатна чисельність Лабораторії контролю якості будівельних робіт при Службі автомобільних доріг у Закарпатській області становить двох співробітників: керівника та провідного інженера випробувальної лабораторії. При цьому випробування дорожньо-будівельних матеріалів, проб, зразків продукції, що надходять з об`єктів будівництва та ремонту, на предмет відповідності їх технічній документації виконує виключно провідний інженер. Разом з тим, обсяг робіт Лабораторії є завжди різним, що виключає необхідність введення до штату додаткової штатної одиниці персоналу, оскільки таке потребуватиме більший обсяг фінансових ресурсів для виплати заробітної плати та інших гарантованих соціальних платежів, створення додаткового робочого місця, що не є доцільним у випадку незначної функціональної завантаженості Лабораторії. Окрім того, зміни штатної чисельності лабораторії є тривалим та складним процесом з організаційної точки зори з огляду на необхідність узгодження таких з керівництвом.

Поряд з цим, у спірний період кількість робіт, які повинна була виконати Лабораторія, була значною, що зумовило необхідність залучення до їх виконання ОСОБА_1 ..

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції однобічно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 24 КЗпП України та не дослідив, що правовідносини, які виникли між Службою і фізичною особою, за характером містять ознаки трудових відносин, які не було оформлено відповідно до вимог ст. 24 КЗпП України, оскільки окружний суду врахував, що посадова особа Управління в ході проведення ревізії взагалі не досліджувала обсяги виконаних у спірному періоді робіт та доцільності залучення ОСОБА_1 для надання додаткових послуг, а обмежилася виключно аналізом характеру укладеного цивільно-правового договору на наявність в такому ознак трудових правовідносин.

З цього приводу суд першої інстанції вірно вказав, що питання порушення суб`єктом господарювання трудових правовідносин, в тому числі в частині наявності неоформлених працівників відноситься до повноважень Державної служби України з питань праці. У свою чергу, до повноважень органів Держаудитслужби відноситься перевірка законності та ефективності використання державних чи комунальних коштів.

Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції не проаналізовано норми ч.1 ст.901 ЦК України.

На противагу цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішення спірних правовідносин суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що висновок відповідача про те, що укладення з ОСОБА_1 спірного цивільного-правового договору призвело до завищення витратна загальну суму 67100,00 грн, ґрунтується виключно на тому, що позивачем не було дотримано вимог ч.1 ст.901 ЦК України, а саме, укладено договір на постійні функції виконавця, а не на певний конкретний результат праці. Жодних аргументів, які б доводили економічну обґрунтованість завданих державі збитків у сумі 67100,00 грн з огляду на укладення з ОСОБА_1 спірного договору, що б ґрунтувалися на проведеному аналізі обсягу та кількості виконаних останньою робіт та дослідженню їх доцільності, відповідач суду не навів.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильний сформував висновок про протиправність п.7 Вимоги Держаудитслужби, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Західного офісу Державної аудиторської служби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року в адміністративній справі №260/1994/24 за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області до Західного офісу Державної аудиторської служби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування пунктів вимоги залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 20.01.2025 року